Література додаткова:

Бродель Ф. Время мира: В 3-х т. – М.: Прогресс. – 1992.

Булгаков С. Философия хозяйства. – М.: Наука. – 1990.

Вебер М. Избранные произведения. – М.: Прогресс. – 1990.

Вебер М. Избранное. Образ общества. – М.: Юрист. – 1994.

Маркс К. Економічно-філософскі рукописи 1844 р./ Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т.42.

Моисеев Н.Н. Пути к созиданию. – М.: Республика. – 1992.

Печчеи А. Человеческие качества. – М.: Прогресс. – 1985.

Рюс Ж. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки.- К.: Основи. – 1988. – Розділ. 5-7.

Рих А. Хозяйственная этика. – М.: Посев. – 1996.

Русская философия собственности, ХVI – ХVIII вв. / Исупов К., Савкин И. – СПб.: Ганза. – 1993.

Сорокин П. Человек, цивилизация, общество. – М.: Республика. – 1990.

Сахаров А.Д. Мир, прогресс, права человека. – ЛО.: Советский писатель. – 1990.

Татеиси Кадзума. Вечный дух предпринимательства. Практическая философия бизнесмена. – К.: Укрзакордонвизасервис. – 1992.

Філософія: Підручник / Г.А. Заїченко та ін. – К.: Вища школа. – 1995. – Розд. 10.

Фридман М., Хайек Ф. О свободе. – Мн.: Поли факт-Референдум. – 1990.

Хейне П. Экономический образ мышления. – М.: Новости. – 1992.

Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М.: Республіка. – 1991.

Завдання 3. Питання для самоконтролю – скласти тест. Кожний студент обирає тему для тесту (від 1 - 9) за порядковим номером у списку групи.

Декілька варіантів формування тестових завдань: по-перше, виключи неправильну відповідь –

Приклад. Розв’язати тест шляхом виключення неправильного варіанту за наведеним зразком відповіді на подане питання.

Приклад. 1. До основних моментів наукового пізнання належать:

а) чуттєві; б) раціональні; в) ірраціональні (одкровення); г) інтуїтивні.

Зразок відповіді на питання. Наукове пізнання включає: відповіді а); б); г). Ірраціональні моменти (типу надприродного одкровення) для наукового пізнання не є характерним. Тому потрібно виключити варіант відповіді в) ірраціональні.

По-друге, складання тестових завдань може формуватися шляхом правільної відповіді –

Приклад. Завдання 1. Форма думки, в якій міститься усвідомлення мети пізнання нового явища - це:

а) наукова ідея; б) закон; в) поняття; г) принцип.

Завдання 4. Вивчивши питання «Соціоніка про творчі здібності людини, їх тестування», письмово визначити власний соціонічний тип та дати оцінку з погляду соціоніки своєму другові або одногрупнику; спробуйте визначити квадру колективу; визначити власний тип взаємин усередині квадри і соціотипів різних квадр за літературними персонажами та обґрунтувати всі позиції.

Соціоніка про творчі здібності людини, їх тестування

Соціоніка виникла в 70-х — на початку 80-х років XX ст. З моменту свого виникнення ця наукова дисципліна відзначається послідовним і цілісним розглядом психології й поведінки людини. Важко перерахувати всі сфери її застосування. Знання соціоніки можна використати для гармонізації сімейно-шлюбних взаємин, стабілізації стосунків у колективі, самоуправлінні, формуванні творчих груп тощо. Іншими словами, закономірності соціоніки можна побачити у всіх сферах людської діяльності або організації колективів, від найменших— типу сім'ї— до суспільства в цілому. Ці закономірності спостерігаються часто й у політиці, науці, культурі. Передусім створення соціоніки пов'язане з відкриттям типології особи К. Г. Юнгом. Саме він уперше визначив типи людей — відкритих і товариських, повернених назовні (екстравертів) і замкнутих, стриманих, повернених у себе (інтровертів). Його типологія охоплює 8 типів.

У 70-х роках XX ст. відбувся прорив у цій галузі науки. А. Аугустинавічуте дійшла висновку, що люди обмінюються між собою інформацією за певними усталеними законами. Вона систематизувала 16 психоінформаційних типів, виділила в них четвірки (квадри). Люди, які перебувають у пам'яті квадри, об'єднані єдиним «духом»— особливостями поведінки, світогляду, розумінням гумору, ставленням до праці, слави, дружби і т.п. Створену А. Аугустинавічуте систему соціонічних типів можна порівняти з відкриттям Д.І. Менделєєвим періодичної системи хімічних елементів. Як відомо, періодичний закон надавав можливість систематизувати знання як про відкриті, так і ще не відкриті хімічні елементи. Так само можна за допомогою соціоніки синтезувати відповідні соціонічні типи.

Крім соціоніки, жодна з відомих методик не дає змоги надійно визначити сумісність людей. Соціоніка допомагає також прогнозувати політичну біографію будь-якого лідера, а на її основі запобігти політичним, міжнаціональним, міжконфесійним та іншим конфліктам. її також називають наукою про взаєморозуміння людей, бо за допомогою соціонічних методів можна багато зробити для досягнення оптимальних взаємовідносин людей у малих соціальних групах. У певному розумінні соціоніка розвиває й методи Дейла Карнегі та застосовує його загальні рекомендації (виведені ним з особистого досвіду) для підприємців, менеджерів, політиків різних рівнів.

Вихідною базою соціонічної типології А. Аугустинавічуте є чотири можливі способи «інформаційного метаболізму», тобто відображення людиною інформації, відкриття якого належить А. Камлинському: І) логічний, з використанням понять, суджень, умовиводів, законів логіки; 2) емоційний, який грунтується на емоціях — радості, задоволенні, печалі й т.п.; 3) сенсорний, що спирається на дані наших екстерорецепторів та інтерорецепторів; 4) інтуїтивний, в основі якого є маловивчений механізм отримання кінцевого результату без проміжних логічних кроків. Цю базову четвірку типів (логічні, емоційні, сенсорні, інтуїтивні) можна подвоїти, якщо носіїв кожного з них представити як екстравертів та інтровертів.

Раціоналісти користуються у своїй діяльності утилітарними мотиваціями, ірраціоналісти— моральними, етичними нормами. Раціоналістів можна відрізнити від ірраціоналістів вже за зовнішнім виглядом і рухами. Перші характеризуються надзвичайною сухістю (навіть тоді, коли вони мають досить високу вагу в суспільстві), фіксованими рухами, чіткою «солдатською» ходою. Для других властивими рисами є м'якість обличчя, заокругленість ліній, їхні рухи є плавними, м'якими (котячими), розкутими, імпульсивними, особливо в ірраціональних інтровертів. Підхід раціоналістів до того, що відбувається, характеризується продуманістю, наявністю готового рішення. В ірраціоналістів, як правило, імпровізована реакція. Вони, перш ніж відреагувати на зовнішні дії, внутрішньо «розкачуються» і часто-густо їхня реакція — це творча пристосованість до ситуації. Раціоналісти ж реагують на емоції емоціями, на вчинок — вчинком, дуже продумано, розумно, на основі всього досвіду, і тому здаються більш суворими та рішучими. Ірраціональна людина може діяти тільки тоді, коди її охоплює певне почуття. В той самий час раціональна людина не може спілкуватися з особою, до якої не має певного відношення, тобто коли у неї немає відповідної установки. Ірраціоналісти спілкування розуміють без умовностей, без розкачування, без попередніх відомостей про співрозмовника через безпосередні контакти, під час яких і люди, і їхні якості старанно вивчаються. Тільки після цього з'являються почуття, визначаються відносини. Тому контакти ірраціоналіст зав'язує швидко, але вони нічого не говорять про його почуття.

Для вчинків раціональних осіб характерно те, що до кожної праці, до кожної дії їм необхідно підготуватися, продумати всі деталі, запланувати. Не пропустити нічого такого, що могло б допомогти або завадити роботі. Ірраціоналісти ж не можуть з ходу «увірватися» в ситуацію, включитись у роботу, попутно розбираючись у деталях. Схильність раціоналістів продумувати своє поводження знаходить відображення у формулі «Свобода є усвідомлена необхідність». Справедлива вона, швидше за все, для раціоналістів. У суспільстві раціональних типів і взагалі в колективі, що організується раціональними людьми, є передбаченим і регламентованим кожен крок. У такому суспільстві ірраціоналісту жити досить сутужно. Але й раціональна особа, потрапивши в непередбачені умови ірраціонального середовища, губиться від несподіваних, раптово створюваних ситуацій. Мабуть, природа, поєднуючи в людині дві провідні функції — раціональну та ірраціональну, намагалась уникнути крайностей: жорсткого планування та неконтрольованого хаосу.

Етики — це особи, які вміють ладити з людьми, що їх оточують, добре відчувають їхній внутрішній емоційний стан, сміливо «маніпулюють» своїми та чужими почуттями. Для таких людей будь-які емоції (як позитивні, так і негативні) виступають як цінності: через ці емоції вони сприймають світ, реагують на все те, що в ньому відбувається. Зате в сфері об'єктивних відносин, предметів матеріального світу вони почуваються не зовсім впевнено. Логіки, навпаки, добре розбираються в об'єктивних закономірностях довколишнього світу, легко виділяють у будь-якій справі головне і другорядне. Однак вони погано розуміються на взаєминах людей, їхніх почуттях та емоціях. Етики дуже часто намагаються логічно вирішувати питання, наприклад, щоб проявити коректне ставлення до людини. Особисті почуття, емоції для логіків, як правило, — це загадка, оскільки вони часто не піддаються «контролю з боку свідомості», «голосу розуму». Про свої почуття вони говорити не вміють і не люблять.

У спільній праці етики регулюють емоційний стан логіків, підтримують їхню впевненість у правильних взаєминах з людьми. В свою чергу, логіки дають етикам упевненість у правильності їхніх вчинків щодо об'єктивного світу: чи правильно складено план цільових робіт, чи це ті питання, які треба вирішувати зараз, і т. п. Етики оцінюють людей з погляду «хороший» або «поганий», а логіки — за принципом «розумний» — «нерозумний», «діловий» — «неділовий». Етики більше схильні умовляти людей, а логіки — доводити доцільність чи недоцільність певного вчинку.

Людина сенсорного типу повноправно сприймає світ через свої відчуття, а своє тіло в ньому — через смак, колір, запах, барви, естетичну та відчутну насолоду, правильно визначає свої фізичні потреби (тільки тут і зараз). Часто вона живе сьогоднішнім днем, майбутнє уявляє дуже важко. Думає вона за шаблоном «після нас хоч потоп», «завтра буде завтра» і т.п. Інтуїти ж погано оцінюють своє фізичне «я», їхні фізичні відчуття невизначені. Можна сказати, що вони погано сприймають як свою особисту матеріалність, так і матеріальність довколишнього світу. Проте вони чудо­во відчувають і передбачають майбутнє. Сенсорики сумніваються рідко — вони знають, чого хочуть. Інтуїти ж сумніваються набагато частіше, особливо коли приймають певне рішення. Очі у сенсорика помічають усе, що відбувається навкруги, а очі в інтуїта дивляться через об'єкт, концентруючи свою увагу на чомусь невидимому, прихованому для чужого зору. Інтуїт ладен кожному поступитися дорогою, тому що він відірваний від поточних справ. А сенсорик іде сміливо, не помічаючи перепон, він обходить або переборює їх. Сенсорик намагається домогтися чистоти і порядку, всі речі в нього — на своїх місцях. Інтуїт може не помічати безла­ду і створювати його сам. Інтуїтів часто звинувачують у невмінні працювати руками, в їх непрактичності, але їхня основна сфера діяльності — творити нові ідеї. Вони можуть придумати ефективніший метод роботи, але самі не виконуватимуть цю роботу. Щодо сенсориків, то їхня сфера— практична робота, а інтуїція в них якщо і з'являється, то вона інертна, нетворча.

Екстраверт— це тип людської індивідуальності, «звернений назовні», орієнтований на природне оточення та інших людей, інтроверт — спрямований на свій власний внутрішній світ. Тому екстраверти в своїх думках і вчинках спираються на об'єктивні дані, що надходять з довколишнього світу, і тому, як правило, схильні підкорятися вимогам суспільства, інтересам справи, чужим думкам, які для них є більш важливими, ніж свої бажання. В інтровертів, навпаки, важливішими є свої думки, почуття, бажання й уявлення про всесвіт, ніж вимоги довколишнього середовища, миттєвої ситуації, якими вони можуть знехтувати заради досягнення своєї мети. В си­лу цього, екстраверти орієнтуються на об'єкти: людей, речі, гроші і т.п., проте стосунки і залежність між цими об'єктами для екстраверта є справою другорядною і їх можна змінювати як завгодно. Для інтроверта головне — не об'єкти, а їхні взаємини, які, на його дум ку, надають стійкості як зовнішньому світові, так і суб'єктивному світові людини — її почуттям, переживанням. При цьому об'єкти світу можна змінювати, вважає інтроверт, якщо вони не забезпечують необхідних взаємин. Оскільки екстраверт орієнтується на об'єктивні дані, то він намагається уникнути свого суб'єктивного, особистого ставлення до явища, яке розглядається, на відміну від інтроверта, який більшою мірою орієнтується на свої внутрішні стосунки і потреби, пов'язані з об'єктом. Якщо екстраверт відчуває, що він потрібен, що без нього не можна обійтись, то він буде активно діяти і в несприятливих умовах, адже відповідальність для нього — сильний моральний фактор, але відчуття обов'язку для екстра­верта неприємне, слова «ти повинен», «ти зобов'язаний» і т. д. діють на нього дратівливо. Потрапивши в ситуацію, де вимагається тільки виконання обов'язків без ініціативи, екстраверт швидко пасує, намагається якнайшвидше «відбути» рутинну працю, щоб знайти вихід для своєї творчої енергії десь «на стороні».

Інтроверти, навпаки, не люблять відповідальності, але люблять обов'язки. Вони із задоволенням виконують те, що вважається їхньою повинністю і обов'язком, що дає їм змогу бути активними, вони всілякими засобами намагаються відійти від того, що зветься відповідальністю. Саме слово «відповідальність» їм нагадує насильство, покарання, вирок. Для інтроверта недоречна активність — це дурна риса, він намагається «не висовуватись», на відміну від екстраверта, який своєю активністю просто пишається. Інтроверт, зробивши щось зайве, бідкається, як чеховський герой, який цілий місяць вчив геометрію, але вона на іспиті йому не знадобилась.

Отже, нам стали відомі головні ознаки типів особи, і ми можемо з них «сконструювати» будь-який з 16 можливих соціонічних типів. Зробити це дуже просто: беремо по одній з описаних ознак в один ряд і групуємо набір функцій одного типу інформаційного метаболізму (наприклад, ірраціональність, логіка, інтуїція, екстраверсія). Ірраціональність означає, що першою психічною функцією є ірраціонально-сенсорна або інтуїція (в даному випадку— інтуїція). Пару їй повинна утворити протилежна за шкалою (раціональність — ірраціональність) функція — логіка, яка і стане елементом моделі даного типу особи.

Таким чином, ми маємо тип інтуїтивно-логічного екстраверта (наприклад, тип Дон Кіхота). Подібним способом ми можемо розписати всі 16 типів особи, для спрощення зашифрувати конкретні психологічні характеристики взаємин певними буквеними позначеннями і скласти таблицю, з якої можна черпати знання про кожний тип (табл.3).

Таблиця 3