
- •Поняття корупції.
- •Форми і прояви корупції.
- •Співвідношення понять «корупція», «хабарництво», «злочини корупційної спрямованості».
- •Система і ефективність антикорупційних механізмів в сучасній Україні.
- •5. Фактори, причини та умови вчинення корупційних правопорушень і злочинів.
- •6. Загальнодержавні програми і плани боротьби з корупцією.
- •Перелік основних антикорупційних нормативно-правових актів
- •7. Соціальні передумови активізації державної політики у сфері протидії корупції.
- •8. Правове забезпечення протидії та запобігання корупції.
- •9. Організаційне забезпечення протидії та запобігання корупції.
- •10. Заходи щодо протидії та запобігання корупції в зу «Про засади запобігання та протидії корупції».
- •11. Контроль і нагляд за виконанням законів у сфері запобігання та протидії корупції.
- •12. Фінансовий контроль як засіб запобігання корупції.
- •13. Міжнародне співробітництво у сфері запобігання та протидії корупції.
- •14. Суб’єкти протидії та запобігання корупції і їх компетенція.
- •15. Суб»єкти відповідальності за корупційні правопорушення.
- •17. Громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання та протидії корупції.
- •18. Компетенція громадських організацій у сфері запобігання та протидії корупції.
- •19. Антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів.
- •24. Перевищення повноважень.
- •25. Зловживання службовими особами, які надають публічні послуги.
- •26. Комерційний підкуп.
- •27. Підкуп особи, яка надає публічні послуги.
- •28. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, а також збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів.
- •29. Незаконне збагачення.
- •30. Пропозиція давання хабара.
- •31. Зловживання впливом.
- •32. Загальна характеристика корупційних злочинів у державній сфері.
- •Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності.
- •Поняття службової особи.
- •Зловживання владою або службовим становищем.
- •Перевищення влади або службових повноважень.
- •Відмінність зловживання владою або службовим становищем від перевищення влади або службових повноважень.
- •Службове підроблення. Особливості предмету цього злочину.
- •Службова недбалість.
- •Одержання хабара. Особливості предмету цього злочину.
- •Давання хабара. Умови звільнення від кримінальної відповідальності за цей злочин.
- •Провокація хабара. Співвідношення із підбурюванням до одержання чи давання хабара.
- •33. Загальна характеристика корупційних злочинів у недержавній сфері.
- •34. Підстави і порядок адміністративного провадження у справах про корупційні діяння відповідно до зу «Про боротьбу з корупцією» від 05.10.1995 року
- •35. Види корупційних адміністративних правопорушень.
- •36. Загальна характеристика зу «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень».
- •37. Види корупційних правопорушень юридичних осіб.
- •38. Види стягнень за вчинення корупційних правопорушень, які накладаються на юридичну особу та їх характеристика.
- •39. Порядок адміністративного провадження у справах про корупційні правопорушення.
- •40. Повноваження сторін при розгляді справ про корупційні правопорушення юридичних осіб.
- •41. Порядок провадження у справах стосовно юридичних осіб.
- •42. Повноваження прокурора при розгляді справ про корупційні правопорушення.
- •43. Постанова у справі стосовно юридичної особи. Вимоги щодо її складання та виконання.
- •44. Розгляд справи судом апеляційної інстанції.
7. Соціальні передумови активізації державної політики у сфері протидії корупції.
Витяг з автореферату дисертації Невмержицького
У четвертому розділі «Формування антикорупційної політики держави і суспільства» з урахуванням результатів аналізу детермінант корупції та ефективності діяльності держави в протидії цьому явищу досліджується одна з головних проблем – удосконалення чинних та включення нових антикорупційних механізмів в сучасній Україні.
У першому підрозділі «Основні напрями вдосконалення правових механізмів запобігання та протидії корупції» аналізується стан і перспективи вдосконалення нормативно-правового забезпечення боротьби з корупцією. Така необхідність обумовлена невисокою якістю прийнятих поспіхом у перші роки незалежності України законів, щоб створити хоча б тимчасовий каркас для нових політичних та економічних відносин. Ця проблема ускладнювалась і відсутністю у молодій державі як кадрів, так і досвіду. Сьогодні в Україні діє понад 100 нормативно-правових актів: Указів Президента України, Постанов Верховної Ради, Кабінету Міністрів України та галузевих нормативних актів антикорупційної спрямованості. Проте така чинна нормативна база, із зазначених причин, не забезпечує ефективної діяльності всіх зацікавлених органів щодо викорінення корупції у суспільному житті. Прийняті Верховною Радою України закони, особливо «Про державну службу», «Про боротьбу з корупцією», настільки недосконалі і не відповідають міжнародним стандартам, що фактично стали гальмом при вирішені цієї складної проблеми, імітуючи видимість боротьби з корупцією. Сферу оподаткування, наприклад, регулюють близько 1,5 тисячі нормативно-правових актів, що не тільки не зупинило корупцію, а стало її додатковим підґрунтям. Отже наявність не чіткого, не узгодженого законодавства та підзаконних актів у більшості випадків створило додаткове підґрунтя для корупції.
Автор підкреслює суперечливість поглядів на необхідність спеціального Закону "Про боротьбу з корупцією", оскільки постає питання, чи можна взагалі об’єднати в одному правовому акті різні галузі законодавства?! Дисертант дотримується думки, що специфіка протидії корупції, як системному явищу, потребує застосування можливостей різних галузей законодавства: цивільного, господарського, фінансового, адміністративного, кримінального, трудового та інших. Обґрунтовуючи такий підхід, автор зазначає, що важко вмістити норми багатьох галузей права в одному правовому акті, тому таке завдання не слід ставити перед законодавцем. Головне завдання нового Закону щодо протидії корупції – це визначити загальні засади і систему головних механізмів протидії корупції, передусім суб’єктів корупції, органи, відповідальні за введення в дію цих механізмів, форми відповідальності за корупційні діяння, повноваження державних органів і громадських організацій у попередженні корупції тощо. Така позиція передбачає також наповнення антикорупційним змістом всіх інших законів, насамперед тих, які регулюють владні, соціальні та економічні відносини, де прояви корупції найпоширеніші.
Серед ключових питань, які слід вирішити у новому антикорупційному законодавстві, пропонуються такі: визначити критерії розмежування корупційного злочину з корупційним адміністративним правопорушенням; розширити коло суб’єктів корупційних діянь, включивши в нього керівників громадських об’єднань, політичних партій, державних і приватних господарських і фінансових структур; визначити окремо поняття, зміст і форми проявів політичної корупції та відповідальність за неї; чітко розмежувати повноваження і відповідальність різних гілок і рівнів органів влади і управління за стан попередження і протидії корупції; визначити форми громадського контролю за відкритістю і діяльністю органів влади і управління; обмежити рамки депутатського і суддівського імунітету; встановити обов’язковість реагування відповідних органів на повідомлення засобів масової інформації та громадськості про факти корупції.
Формуючи систему заходів щодо посилення протидії корупції, дисертант обґрунтовує необхідність прийняття закону України «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення». Такий захід обґрунтовується гострою потребою дати правову оцінку і способи ліквідації злочинного корумпованого середовища – різноманітних псевдоорганізацій, які під прикриттям юридичної особи порушують закони. Доведена також необхідність суттєвого посилення відповідальності за корупцію. Пропонується доповнити особливу частину Кримінального кодексу України розділом «V а» - «Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права», передбачивши в ньому такі склади корупційних злочинів, як зловживання повноваженнями, комерційний підкуп, торгівля впливом та інші.
У другому підрозділі «Формування в Україні сучасного державного апарату – головна умова обмеження корупції» досліджуються шляхи і механізми вирішення цієї проблеми. Дається поглиблена узагальнююча характеристика сучасного державного апарату, визначено фактори, які впливають на корупційну поведінку і діяльність державних службовців. Наводяться дані соціологічних опитувань, що характеризують особу сучасного українського державного службовця, для якого характерна байдужість до людей та інтересів держави, некомпетентність і безвідповідальність. Досліджено вплив бюрократії в цілому на рівень і динаміку корупції. Констатується, що в результаті постійного зростання бюрократії, вона перетворилась в очевидне гальмо для розвитку країни. Якщо великий бізнес, що має прямий доступ до влади, ще може проривати бюрократичні бар’єри, то малому бізнесу на підкуп державних чиновників щороку потрібно витрачати мільйони гривень на хабарі. В результаті значна частина ключових ініціатив чесних політиків і бізнесменів не знаходить вирішення.
Доводиться, що корупція з’являється, передусім там, де немає суспільного супротиву, де є штучні перешкоди, тобто чим більше держава втручається в сферу економіки, тим більше сприятливих умов і потенційних можливостей для корумпованих чиновників. В дисертації зроблена спроба сформулювати концепцію виходу з такого стану та створення державного апарату європейського зразка. В зв’язку з цим аналізуються головні напрями адміністративної реформи, яка б не тільки покращувала управління суспільством, а й мала антикорупційну спрямованість. Її результатом має стати створення умов, за яких громадяни України реально впливатимуть на ефективність діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, а їх діяльність відповідатиме сучасним європейським стандартам. Пропонуючи певні заходи, автор посилається на досвід розвинутих європейських країн. Саме він дозволив європейським країнам сформувати у післявоєнні роки сучасні державні інститути. В основу їх формування і покладено принципи, згідно з якими середня і нижча ланки виконавчої влади виконують свої повсякденні функції незалежно від приходу до влади тієї чи іншої політичної сили. Кадрова політика на цьому рівні не керується розподілом посад лише з урахуванням партійності або політичної лояльності претендента на посаду. Другий головний принцип формування державного апарату – це високий професіоналізм державного службовця. Розкриваючи шляхи формування такого державного апарату, автор концентрує увагу на проблемі корупції в правоохоронних органах та судах, оскільки з усіх проблем, пов’язаних з обмеженням корупції, нема такої, яка б завдавала більшої шкоди суспільству, ніж корупція у правоохоронних органах та судах. Розглядаються такі механізми, як посилення внутрішнього контролю, кадровий і професійний відбір, залучення громадськості та засобів масової інформації до виконання контрольних функцій тощо. Обґрунтовується доцільність передачі значної частини державних функцій в недержавний сектор. Підкреслюється велике практичне значення вдосконалення адміністративної юстиції, як важливого механізму захисту прав людини у конфлікті з бюрократією. На основі викладеного пропонується розробити проект нової редакції Закону України «Про державну службу», у якому визначити прозорі, аполітичні критерії прийняття та звільнення державних службовців і просування їх по службі, а також розробити проекти інших нормативно-правових актів, необхідних для розвитку в Україні державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.
В третьому підрозділі «Інститути громадянського суспільства у протидії корупції» аналізуються можливості самого суспільства у вирішенні цієї проблеми. Залучаючи громадські об’єднання до повноцінної співпраці для вирішення проблеми подібного масштабу, держава отримує шанс підвищити довіру суспільства, а це, в свою чергу, сприяє досягненню поставленої мети. Зазначено, що окремому громадянину, хоч яким би він був політично активним, важко реалізувати свої антикорупційні прагнення. У значної частини населення скандальні публікації у пресі викликають певний інтерес, проте у більшості випадків це не штовхає людей до активних дій. Інша справа – об’єднання громадян. У розвинутих демократичних країнах саме громадські об’єднання, відіграють значну роль в контролі за діяльністю державного апарату і оперативно реагують на будь-які корупційні прояви. У зв’язку з цим в дисертації поглиблено висвітлюється досвід окремих демократичних країн та рекомендації міжнародних організацій з цього питання. Вони зобов’язують держави-учасниці сприяти активній участі громадських організацій в попередженні і протидії корупції шляхом посилення прозорості та включення громадян в процеси прийняття рішень.
Акцентується увага на особливій ролі засобів масової інформації у вирішенні цієї проблеми, чому буде сприяти об’єктивна інформація та реальна можливість її поширення. Ці дві складові мають важливе значення не лише в антикорупційній діяльності, а й у широкому політичному аспекті, оскільки володіння повною об’єктивною інформацією та право на її поширення – це можливість впливу на владу і корекції її дій. Тому створення ефективного механізму доступу громадян насамперед, журналістів, до інформації про діяльність органів державної влади та їх посадових осіб є важливим важелем протидії корупції.
У Європі ефективним став громадський моніторинг стану поширення корупційних діянь у політичній, економічній і соціальній сферах на загальнодержавному і місцевому рівнях. Форми такого моніторингу різноманітні, але загальним для них є завдання – залучення до цієї роботи інститутів громадського суспільства, насамперед, громадських об’єднань, засобів масової інформації, політичних партій, трудових колективів, роль яких невиправдано виключена із суспільного життя України. Пропонується зазначені питання вирішити у спеціальному законі України «Про громадський контроль», який, крім іншого, передбачив би форми і способи такого контролю, включаючи і журналістські розслідування. Автор пропонує повернутися і використати радянську практику, коли на будь-яке журналістське розслідування було обов’язковим реагування відповідного державного органу з повідомлення засобу масової інформації про здійснені заходи щодо усунення недоліків. Досліджується також роль політичної та української еліти у вирішенні зазначених проблем. Наголошується, що сучасна українська еліта це переважно еліта за формальною ознакою. Причина не тільки в нестачі знань, а й в тому, що вона поки ще не має внутрішньої потреби врахувати інтереси суспільства. Вона змогла запропонувати суспільству лише ту систему цінностей, яка орієнтується на особисте збагачення. Отже, важливим фактором ефективної антикорупційної стратегії в перспективі є посилення ролі інститутів громадянського суспільства. Першим кроком повинно стати об’єднання зусиль численних громадських організацій, які задекларували свою антикорупційну спрямованість. Для цього пропонується створити «Громадський центр антикорупційних технологій», наділивши його відповідними повноваженнями і правами. Слід також реально забезпечити публічний характер розробки і обговорення проектів антикорупційної стратегії в засобах масової інформації. Максимально залучити до цього процесу представників законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування, бізнес-товариств, академічної громадськості, журналістів, практиків. Доцільно також ввести відповідні учбові курси у вищих навчальних закладах.