Тема: Особисті немайнові права та обов’язки подружжя (9.03.2012)

1. Особисті немайнові правовідносини. Загальна характеристика особистих немайнових прав та обов’язків подружжя

2. Види особистих немайнових прав та обов’язків подружжя

Законодавча база правового регулювання:

• КУ

• Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок

• СКУ

• ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»

• Правила реєстрації

Подружні правовідносини – це особливий вид сімейних правовідносин, що виникли на підставі певної сукупності юридичних фактів.

• Вільне волевиявлення (згода чоловіка / жінки щодо вступу у шлюб)

• Державна реєстрація в орган РАЦСу

Після державної реєстрації подружжя виникає цілий комплекс сімейно-правових відносин одним із елементів яких є особливі немайнові правовідносини.

У СКУ зазначається не весь спектр особистих немайнових прав і обов’язків, а лише той, який з точки зору законодавця є пріоритет у правовому регулюванні особистих немайнових стосунків подружжя.

Порівняно з КпШС перелік особистих немайнових прав розширений у СКУ. Новели: а) право на материнство; б)право на батьківство.

До цих прав відносяться:

• Право на повагу своєї індивідуальності;

• Право на зміну прізвищ

• Право на розподіл обов’язків і вирішення питань життя сім’ї

• Право на особисту свободу і недоторканність

Особливість цих прав – можуть реалізуватися без активних дій з боку іншого подружжя і на це не потрібно його згоди.

У науці СПУ до сих пір ведуться дискусії щодо доцільності правового регулювання у сфері особистих немайнових відносин між подружжям, оскільки вважають, що таке право регулювання не досягає своєї мети, а регулювання цих відносин відбувається на основі моральних, етичних і частково релігійних норм.

Здійснення правового регулювання особистих немайнових відносин законодавством виходячи з принципу рівності у шлюбі (проявом такого підходу є закріплення права на батьківство і материнство ст.. 57 КУ – кожен з подружжя має рівні права подружжя).

Рівність в сім’ї подружжя передбачає:

1. Однакові права та обов’язки під час шлюбу і після його розірвання (право на вільний вибір роду занять, професії, місця проживання)

Проявом відсутності гендерної дискримінації, зокрема, стало позбавлення жінки права на рівні з чоловіком ставлення питання про розірвання шлюбу під час вагітності або до спливу одного року після народження дитини. Чоловік мав право ініціювати розірвання шлюбу у цих випадках лише якщо він мав згоду на це дружини;

2. Однакові права та обов’язки як батьків – проявляється у спільному вирішенні подружжям питань материнства, батьківства, виховання та освіти дітей, та інших питань сімейного життя (право на спільне вирішення різних питань життя сім’ї)

3. Однакові права вільно вирішувати питання про кількість дітей і проміжки між їх народженням

4. Обов’язок подружжя будувати свої відносини на основі взаємоповаги та взаємодопомоги, а також обов’язок подружжя сприяти благополуччю, зміцненню сім’ї, дбати про добробут та розвиток дітей

Специфіка правового регулювання особистих немайнових відносин обумовлена наступними факторами:

1. здебільшого регулюються нормами моралі, звичаями, а також уявленнями кожного з подружжя про устрій сімейного життя, ніж правовими приписами самого законодавця, як наслідок конкретний зміст таких правовідносин визначається передусім поглядами подружжя, зокрема, що в їх розумінні є повагою один до одного, в чому має полягати турбота один до одного зі сторони подружжя

правові норми встановлюють зовнішній каркас відносин, що регулюються законодавством, змістовна частина цих відносин наповнюється залежно від особистих рис самого подружжя

2. правове регулювання особистих прав та обов’язків подружжя зведене до мінімуму і спрямоване на забезпечення рівності подружжя у сім’ї, створення нормальних умов розвитку кожного з них та зміцнення сім’ї. В законодавстві зазначаються лише ті особисті права та обов’язки, на які з точки зору законодавця можна вчиняти правовий вплив. Більша частина особистих немайнових стосунків знаходиться поза сферами дії права.

3. Традиційно: особисті немайнові правовідносини подружжя, на відміну від майнових, не мають економічного змісту і не носять матеріального характеру. Ця позиція не є незаперечною – економічна цінність об’єкта в умовах ринку повинна визначатися відповідно до наявного попиту та пропозиції.

4. Особисті немайнові права подружжя є визначалльними за своїм значенням при визначенні загального характеру шлюбних правовідносин. Така їх роль обумовлена сутністю шлюбу, як добровілного союзу між жінкою і чоловіком з метою створення сім’ї на засадах рівності подружжя;

5. Особисті права та обов’язки подружжя не можуть бути змінені за допомоги домовленості подружжя, не можуть бути предметом шлюбного договору, іншого правочину, на них не впливає факт спільного чи роздільного проживання подружжя;

6. Ряд закріплених в СКУ особистих немайнових прав подружжя належить їм як громадянам України і до вступу в шлюб (наприклад, право на материнство, батьківство, свободу, особисту недоторканність)

В той же час з моменту державної реєстрації шлюбу особисті немайнові права такого роду починають виступати в кості суб’єктивних сімейних прав кожного з подружжя та забезпечується захистом з боку сімейного законодавства.

Особливості особистих немайнових прав подружжя

1. На відміну від цивільних особистих немайнових прав, особисті немайнові права подружжя виникають не від народження, а у зв’язку із реєстрацією шлюбу, тобто реалізуються лише в рамках сімейних правовідносин, які виникли на підставі шлюбу

2. Особисті немайнові права здійснюються у рамках відносних правовідносин між подружжям, проте за своєю природою вони мають абсолютний, а не відносний характер; теоретично, без прив’язки до подружніх правовідносин, ці права можуть бути здійснені як у рамках абсолютних правовідносин (право на повагу до своєї індивідуальності), так і у межах відносних правовідносин між самим подружжям

В юридичній література можна зустріти думку, що особисті немайнові права подружжя нібито є відносними за своєю природою, оскільки вони виникають і здійснюються в рамках відносних сімейних правовідносин між подружжям, насправді такий висновок є помилковим, оскільки: а) природа абсолютного права – не пов’язана з тим, в яких відносних чи абсолютних правовідносинах це право виникає (право власності також може виникнути в рамках договірних (відносних) правовідносин, проте це не означає, що саме право власності втрачає свій абсолютний характер і стає відносним б) критерієм абсолютності суб’єктивного права є можливість його здійснення без сторонньої допомоги (це якісний, а не кількісний – тобто не за суб’єктним складом визначається характер суб’єктивного права). Навіть реалізація права на материнство, яке визнається сімейним кодексом як особисте немайнове право подружжя – не означає, що це право може бути реалізоване лише в шлюбних правовідносинах. Умовно відносний характер це право набуває у стосунках між подружжям саме тому, що воно розглядається сімейним кодексом через призму подружніх правовідносин. Тут відбувається так звана конкретизація права, коли заради досягнення цілей правового регулювання серед всієї кількості осіб (суб’єктів права) знаходять ті особи (подружжя), котрі повинні виступати як суб’єкти для певного конкретного виду правовідношення (шлюбні правовідносини).

в) природа абсолютних прав дозволяє їх здійснювати як в абсолютних , так і у відносних правовідносинах (наприклад, укладаючи договір найму квартири, ми реалізуємо своє абсолютне право власності на квартиру в рамках відносних правовідносин найму)

таким чином не треба ототожнювати природу правовідносин з природою суб’єктивних прав, що в них реалізуються. Абсолютне суб’єктивне право має таку ознаку як взаємопроникнення, тобто на відміну від відносних прав, може бути реалізоване у будь-якому за характером правовідношенні, тоді як відносні права можуть існувати і здійснюватися лише в рамках відносних правовідносин.

3. Особисті немайнові права є визначальними для сімейних правовідносин (ними характеризується мета шлюбного союзу)

4. Здійснення особистих немайнових прав одним із подружжя можливе не тільки за умови погодження своїх дій з іншим із подружжя, а й з урахуванням інтересів сім’ї в цілому.

5. Можуть припинятися за волею подружжя (розлучення)

6. Неможливість відмови або позбавлення особистих немайнових прав

7. На існування особистих немайнових прав подружжя не впливає спільне чи окреме проживання дружини чи чоловіка

Особисті немайнові відносини подружжя – це урегульовані нормами сімейного права відносини подружжя щодо особистих нематеріальних майнових благ.

Перелік нематеріальних благ наданий у ст. 201 Цивільного кодексу України, однак не кожне з них може бути об’єктом особистого немайнового права подружжя (наприклад, ділова репутація)

Ознаки нематеріального блага (що потрібно, для того, щоб предмет став нематеріальним благом):

1. Наявність об’єктивної потреби в них у людини, оскільки вони є умовами її фізіологічної та соціальної життєдіяльності

2. Невіддільність такого блага від індивіда (не можуть бути відчужені)

3. Властивість блага мати як загальнолюдський, так і індивідуальний характер

4. Незалежність факту існування блага від визнання чи не визнання його з боку держави

5. Ст. 201 ЦК України не дає вичерпного переліку немайнових благ, у сімейному законодавстві не всі нематеріальні блага підпадають під правове регулювання та охорону законодавства, а тому за цією ознакою їх можна поділити на ті, що охороняються та названі сімейним законодавством, і ті, що ним не зазначені, проте можуть бути об’єктом взаємовідносин між подружжям

6. Відсутність грошової оцінки (визнання цієї ознаки за нематеріальним благом як відносної або абсолютної залежить від того чи заперечуються у праві як така сама можливість існування в нематеріальному благу економічного змісту

2

Види особистих немайнових прав та обов’язків подружжя

Право на материнство та батьківство (ст. 49, 50 СКУ)

Ці два суб’єктивних права перекликаються за своїм змістом, що підкреслює реалізацію в СП принципу рівності подружжя у сімейних правовідносинах.

З усвідомленням цього факту слід вважати невірним намагання науковців по різному визначати зміст права на материнство і право на батьківство. Подекуди можна зустріти, що материнство визначається як забезпечена ЗУ можливість жінки здійснити репродуктивну функцію, народження дітей, виховання і утримання їх, тоді як батьківство визначається як факт походження дитини від певного чоловіка, що юридично посвідчується у актовому записі РАЦСу.

Різна інтерпретація понять є невірною з наступних причин підстав:

1. СК розриває зміст обох понять – пов’язує здійснення цих прав з репродуктивною функцією людини, тобто у своєму базисі ці права єдині, відмінні лише в суб’єктивному носії цього права;

2. Визнання факту походження дитини через який роз’яснюється право на батьківство може стосуватися не лише чоловіка чи жінки (достеменно не відомо, яка жінка народила дитину)

Таким чином, визначення споріднених прав категоріями різного рівня є хибним з методологічної точки зору.

При порівнянні права на материнство та батьківство можна констатувати, що вони мають к спільні елементи у змісті, що обумовлене тим, що право на материнство є більш широким, ніж право на батьківство.

Спільні елементи змісту обох прав:

• Право мати дитину через реалізацію репродуктивної функції (природний спосіб здійснення цього права), проте окрім цього способу сімейне законодавство дозволяє говорити і про так зване соціальне батьківство (не є складовою згаданого вище права, проте може виникати на підставі усиновлення або застосування репродуктивних технологій)

Для соціального батьківства не характерне кровне споріднення

• Право на відшкодування завданої моральної шкоди через позбавлення подружжя мати власну дитину у шлюбних відносинах шляхом виконання одним із подружжя службового, конституційного, трудових обов’язків

Для дружини СКУ передбачає наступні додаткові права:

• Право на створення у сім’ї умов для збереження здоров’я дружини та народження здорової дитини;

• Право на створення умов для поєднання материнства зі здійсненням інших прав;

Більш широкий зміст права на материнство природно пояснюється особистими фізіологічними процесами народження дитини.

Право на повагу своєї індивідуальності (ст. 51 СКУ)

Дружина та чоловік мають рівні права на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок і уподобань.

Індивідуальність – це неповторна своєрідність будь-якого явища, окремої істоти, людини.

Закріплення цього права на рівні СКУ критикується, якщо мова заходить про неповагу одного подружжя до іншого, нехтування його інтересами та думкою, то повернення ситуації у зворотному напрямку через правові механізми є неможливим.

СП не передбачає санкцій за порушення цього права. Єдиний вихід розірвання шлюбних відносин.

Право дружини / чоловіка на духовний розвиток

В основі реалізації цього права подружжя покладається право на особисту свободу, можливість самостійно визначати для себе шляхи удосконалення та розвитку і своєї особистості. Однак, як і будь-яке суб’єктивне право навіть якщо вона має абсолютний характер – це право має межі свого здійснення.

Певні рамки накладаються на сімейні правовідносини, в яких перебуває подружжя.

Сімейне життя це поєднання принципу свободи подружжя з можливістю нав’язування своїх поглядів на життя іншій особі.

Право чоловіка / дружини на зміну прізвища

Права на зміну прізвища мають і коли вони перебувають у статусі наречених (до державної реєстрації), і коли шлюб уже укладений.

Умови здійснення права на зміну прізвища:

• Державна реєстрація зміни прізвища здійснена лише щодо громадян України (ч.2 ст. 16 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану). В ЦКУ – це універсальне прав, що не має ніяких обмежень, зокрема і у зв’язку з наявністю громадянства. Оскільки норми ЗУ є спеціальними, прийнятими пізніше – процедура зміни відбувається відповідно до ЗУ і до Правил.

• У подружжя є бажання мати спільне прізвище або приєднати до свого прізвища прізвище іншого з подружжя

• Таке право реалізується подружжям тільки за взаємною згодою.

Нереалізоване право на зміну прізвища, коли особи були нареченими не перешкоджає реалізації цього права з боку подружжя.

Особи за нормами СК не мають права обмінюватися прізвищами у рамках цього права.

Закон передбачає в рамках змісту цього права лише право на спільне прізвище. І не більше ніж подвійне прізвище (якщо вже подвійне, то має відмовитися від одного.

Для здійснення права необхідно подати до органу РАЦС, який зареєстрував шлюб чи за місцем його проживання відповідну заяву. Заява розглядається у 3 – місячний строк з дня її подання. За поважних причин розгляд заяви може бути подовжений, але не більше як на 3 місяці.

Відмова органу РАЦС у здійсненні права на зміну прізвища, таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

У разі зміни прізвища – необхідно змінити паспорт.

Право на розподіл обов’зків та спільне вирішення життя сім’ї

Це найважливіше питання життя сім’ї, які подружжя має вирішувати на базі принципу їх рівності.

В сфері реалізації особистих немайнових прав діє принцип згоди (презумпція згоди), яка має абсолютний характер.

Цю презумпцію необхідно відрізняти від принципу згоди у майнових відносинах, де законодавець передбачає наявність письмової згоди.

Обов’язок подружжя турбуватися про сім’ю, дружини / чоловіка, зобов’язання спільно піклуватися про побутові, сімейні відносини між собою, а також взаємних відносинах на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємної допомоги.

Хоча це право не має економічного змісту, проте пов’язане з майновими відносинами між подружжям, зокрема, щодо їх обов’язку дбати про матеріальне забезпечення сім’ї.

Право на свободу і особисту недоторканність

Складові елементи:

• Право на вільний вибір місця свого проживання; (закріплене в КУ, СКУ – має універсальний загальнолюдський характер і хоча подружжя у шлюбних правовідносинах має проживати разом, однак законодавець не визначає спільне проживання к умову дійсності шлюбу)

СКУ передбачає можливість встановлення режиму окремого проживання подружжя – сепарацію (може бути обумовлено навчанням, лікуванням)

• Право вживати заходи, які не заборонені законодавством і не суперечать моральним засадам суспільства щодо утримання шлюбних відносин.

Особисті немайнові права в главі 6 СКУ не є вичерпними. ОНП можуть зазначатися і в іших ст. СКУ (ст. 123, 124, 220).