100. Мотиваційна роль вільного часу та сприятливого режиму робочого часу.

Однією з нагальних потреб кожної людини є вільний час і сприятливий режим робочого часу.

Стимулювання часом – це вплив на мотиваційні настанови працівників, регулювання їхньої поведінки на осонові зміни часу зайнятості. Стимулювання вільним часом досволяє задіяти мотиви, що грунтуються на прагненні людини реалізувати свої пізнавальні потреби, зокрема потреби оволодіння новими знаннями, потреби повноцінного відпочинку, потреби виконання своїх родинних обов’язків.

Гнучкий режим роботи є такою формою організації праці, коли для окремих категорій працівників установлюється режим праці із саморегулюванням часу початку, закінчення та тривалості робочого часу протягом робочого дня.

Гнучктй режим робочого часу може використовуватись у різних варіантах. При цьому робочий день поділяється на такі складові: 1)фіксований час; 2)змінний час; 3)час перерви на відпочинок і харчування.

101. Інформованість колективу як чинник мотивації персоналу.

Внутрішні комунікаціні системи успішних копманій є незамінними інструментом налаштування персоналу на досягнення організаційних цілей.

Завдання внутрішніх комунікацій:

-сприяння розумінню всіма працівниками організації її місії, стратегії, завдань;

-формування корпоративної культури, почуття належності та лояльності до під-ва;

-мотивування працівників на досягнення організаційних цілей;

-інформування персоналу про останні значні події на під-ві;

-надання спеціальної спеціальної інформації.

Існує 4 групи інструментів внутрішнього PR:

1)інформаційні (ЗМІ, стенди, сайт, листівки, повідомлення);

2)аналітичні (анкетування, анонімні поштові скриньки, моніторинги, бесіди з працівниками);

3)організаційні (збори трудового колективу, наради, виступи керівників перед колективом);

4)комунікативні (корпоративні свята, навчання, адаптаційні тренінги, професійні змагання, конкурси).

102. Психологічні аспекти мотивації персоналу.

Для досягнення цілей організації керівники повинні координувати роботу працівників і примушувати їх виконувати її. Для цього вони використовують різні способи мотивації. Мотивація — це процес спонукання себе та інших до діяльності для досягнення особистих цілей і цілей організації.

Основною спонукальною силою людини, групи є потреби. Потреба — це внутрішній стан фізіологічного або психологічного відчуття людиною нестачі чогось важливого для її життєдіяльності. Однак спонукальною силою потреби стають тоді, коли усвідомлюються людиною. Конкретно виражені усвідомлені потреби називаються інтересами, які і є реальною причиною трудової поведінки.

Мотив розглядається як спонукання людини до активності, пов’язаної з намаганням задовольнити певні потреби. У їх основі — різні ціннісні орієнтації працівників, тобто усвідомлено сприйняті цінності. Цінність — це поняття, що виражає позитивну або негативну значимість предмета або явища, специфічне відображення у свідомості людини значущості предметів, явищ, певних сторін соціальної дійсності Ціннісні орієнтації — це відносно стійке, соціально обумовлене відношення людини до сукупності матеріальних, духовних благ та ідеалів, на підставі яких виникає бажання досягти певних цілей.

У цілому, процес мотивації трудової поведінки визначається конкретним станом соціальної групи, її соціальними нормами, статусом працівника, системою потреб і соціально-психоло­гічними формами їхнього відображення. Звідси мотив визначається як потреба, ціннісна орієнтація та інтерес суб’єкта, які спонукають його до прийняття рішення діяти певним чином у конкретній ситуації.