76. Програми соціального страхування персоналу та корпоративні пенсійні програми: характеристика і практика використання.

Важливе місце в соціальному пакеті посідають програми соціального страхування персоналу. На практиці дістали поширення такі програми страхування:

― медичне страхування;

― страхування життя та страхування від нещасних випадків;

― страхування майна;

― недержавне пенсійне страхування.

Програми добровільного медичного страхування також економічно вигідні для роботодавця, оскільки дають змогу зменшити втрати, пов’язані із загальними і професійними захворюваннями працівників. До основних видів послуг, котрі можуть бути передбачені програмами страхування, належать:

― організація й оплата надання швидкої медичної допомоги;

― організація й оплата госпіталізації в лікувальну установу для отримання хірургічного, консервативного і симптоматичного лікування;

― організація й оплата амбулаторно-поліклінічної та консультаційно-діагностичної допомоги;

― організація й оплата стоматологічних послуг тощо.

Привабливою пропозицією для працівників є включення до компенсаційного пакета страхування життя чи страхування від нещасних випадків. За цими програмами працівники (або члени їхніх родин) отримують гарантовані грошові компенсації у разі смерті працівника, настання його інвалідності, отримання ним травм (тілесних ушкоджень), тимчасової чи повної втрати працездатності, а також настання критичних захворювань (онкологія, інсульт тощо), необхідності госпіталізації та хірургічних втручань.

Недержавне пенсійне забезпечення дає змогу залучати кошти роботодавців для формування пенсійних накопичень на користь своїх працівників. На внески до недержавних пенсійних фондів й отриманий на них інвестиційний дохід поширюються податкові пільги. Розмір пенсій залежить від розміру пенсійних внесків, терміну накопичення внесків й отриманого і розподіленого на них інвестиційного доходу.

77. Довгострокові накопичувальні програми страхування.

Для особливо цінних працівників, котрі є «золотим фондом» організації, роботодавці запроваджують довгострокові накопичувальні програми страхування. Такі програми ефективні для утримання компетентних і цінних на ринку праці працівників, тому їх часто називають «золотими наручниками». За цими програмами між роботодавцем, працівником і страховою компанією укладається тристороння угода. Роботодавець із певною періодичністю робить страхові внески. Працівник отримає виплати у разі, якщо виконає умови роботодавця, наприклад відпрацює у компанії 10 років. Якщо працівник не виконає умов роботодавця (не допрацює до кінця терміну), то він не отримає грошової винагороди. У такому разі всі накопичені кошти повертаються до роботодавця.

У компенсаційних пакетах керівників вищої ланки управління в зарубіжній практиці поширеними є програми «золотих парашутів». Ці програми запроваджують для захисту інтересів вищих посадових осіб на випадок, якщо в результаті поглинання компаній їхні посади ліквідуються, зміняться їхні обов’язки або їм доведеться йти на пониження. Запровадження подібних програм робить процедуру поглинання дорожчою і менш привабливою. «Золоті парашути» можуть пропонуватися різній кількості посадових осіб (від двох до двадцяти), що залежить від різних чинників: специфіки, розміру компанії тощо. Із посадовими особами укладають спеціальні контракти. За умовами різні контракти можуть суттєво відрізнятися, хоча можна виокремити типові гарантії, що надаються керівникам:

― базовий оклад продовжує виплачуватися від одного до п’яти років; виплата може здійснюватися як одноразово, так і поетапно;

― зберігаються всі заохочувальні виплати, що здійснювалися до звільнення чи пониження на посаді;

― захист опціонів на акції;

― додаткові привілеї тощо.