5. Класицизм в Англії, його основні представники.

У 18ст. анг. літ-ра домінувала в літер. Житті Європи. Нові напрями і течії – пр.. реалізм, сентименталізм, пре романтизм – складалися найраніше в Англії, а вже далі набували розвитку і в інших країнах. Головна причина – в тому, що Англія 18ст. йшла в авангарді суспільного розвитку, набуваючи динамізму, характерного для капіталістичної системи.

Англійський класицизм, який сформувався порівняно пізно, в останній третині 17ст., досить швидко вже на початку наступного 18ст. набув просвітницького ґатунку і став виразником просвітницької ідеології. Однак на худ. рівні, за естетичними засадами й поетикою, він залишився «старим класицизмом».

Так, Поуп, вважається найвидатнішим класицистом в англійській літ-рі. До традиції класицистичної прози з її раціоналізмом, афористичністю, чіткістю і ясністю вислову тяжіє стиль Свіфта. За естетичними канонами класицизму написані й трагедія Адіссона «Катон» та комедії Стіла.

6. Поезія Поупа

Поупа вважають найвидатнішим класицистом англійської літератури. Взірцем творчості Поуп вважав твори старогрецьких та римських авторів, зокрема творчість Вергілія. Простота, обмежені емоції та співрозмірність грец. і рим. авторів приваблювали англ.. класициста.

Результати його творів – це головним чином поезія, а також переклади класиків, таких як Гомер та Шекспір, принесли йому відомість та славнозвісність. В 1709 році світ побачили «Пасторалі», а в 1711 – «Досвід критики» (в якому О. Поуп переказував в віршах «Мистецтво поезії» Буало). В 1714 була видана дидактико-зображальна поема «Віндзорський ліс», галантний героїко-комічний епос, «Викрадення локону» та інші твори. Однак, як редактору та перекладачу, Поупу заважали правила класицизму. З творів Шекспіра він викинув або «причесав» масу «диких та непристойних», за його думкою, місць. Гомера він також неодноразово виправляв, редагував, виключаючи майже повні сцени та розділи з пісень «Іліади» та «Одисеї» або переробляв їх.

Олександр Поуп, проповідуючи в своєму художньому світі ідеї просвітницького класицизму, захоплювався новомодним художнім стилем рококо. Для рококо характерні вишуканість, витонченість, фантастичність форм. В поезії переважали анакреонтичні мотиви.

В ранній поемі «Викрадення локону» (перший варіант –1712) Поуп знаходився під сильним впливом стилю рококо. Скориставшись світським анекдотом, він створює граціозну та гостру героїко-комічну поему – вишукану дріб’язкову іграшку, де гумористичні побутові сцени представлені у прикрасі умовних фантастичних образів. Пізніше, як писав про це сам Поуп, він «звернувся до істини та моралізував свою пісню».

7. Гулліверові мандри” Свіфта як антиутопія хуііі ст.

Антиутопія – вигадане суспільство, яке є антитезою утопії. Зазвичай характеризується пригноблюючим суспільним контролем, здійснюваним авторитарним або тоталітарним урядом. (Це проектування того, що існує зараз і засилається, як правило, у майбутнє, показується як воно буде (за її словами)).

Антиутопією роману Свіфта «Гулліверові мандри» є його четверта частина, а саме зображення створіння йєху.

В останній частині роману письменник засуджує нелюдське суспільство, породженням якого є звіроподібні створіння йєху. Тут також відтворена картина життя патріархальної громаи добропорядних коней гуїнгмів., які протиставлені йєху. Зовнійшній вигляд і внутрішня сутність йєху огидні. Ці істоти, схожі водночас і на мавп, і на людей, вирізняються хитрістю, люттю, віроломністю і мстивістю. Вони зажерливі і хтиві, неохайні і потворні. Понад усе вони цінують кольорові блискучі камінці. За них вони ладні вбити кого завгодно. Повернувшись до Англії, Гуллівер зауважив у своїх співвітчизників риси йєху. Завершуючи «М. Г. », письменник розчарувався у своєму колишньому політичному ідеалові ь – державі. Іронія Свіфта захоплює у сферу свого тяжіння не лише безглуздість недосконалого світу, а й його власні сподівання, які виявляються нездійсненними, утопічними. Саме тму остання частина роману про мандри Гуллівера – це водночас і утопія, і пародія на утопію.