22. Непряме маркетингове ціноутворення

Непряме маркетингове ціноутворення — це політика підприємства стосовно знижок, торговельного кредитування, а також кондицій. Воно має на меті заохотити споживачів до тривалого контактування з підприємством щодо придбання його продукції, збільшення обсягів її збуту, поліпшення іміджу підприємства.

Одним із найпоширеніших методів маркетингового непрямого ціноутворення є політика знижок. види знижок:

-кількісні — за придбання великої партії товару (в тому числі некумулятивні (на кожну окрему торговельну угоду між продавцем і покупцем) і кумулятивні (на всі закупівлі, зроблені протягом певного часу, якщо їх сума перевищує зазначену в договорі))

-касові — за оплату готівкою або за здійснення оплати до закінчення раніше визначеного терміну платежу

-функціональні — знижка посередникові за виконання певних маркетингових функцій, що сприяють продажу товарів

-торговельні — знижка посередникові за здійснення ним торговельних операцій, нагромадження й утримання збутових запасів тощо;

-сезонні — на товари, які пропонуються споживачам поза сезоном;

-фінальні — на останню партію чи одиницю товару, який «залежався» на полицях і планується до заміни іншим, сучаснішим;

-залікові — знижки на новий товар у разі повернення старого

на вимогу важливого клієнта — для споживачів, які відіграють важливу роль у діяльності підприємства-товаровиробника

Кредитна політика підприємства — це визначення і безпосередня реалізація заходів із середньострокового кредитування відпускної ціни підприємством-товаровиробником за поставки виготовленої продукції.

Політика кондицій — це встановлення умов платежів і поставок, тобто основних положень договорів купівлі-продажу, які визначають асортимент, оплату та інші обов'язкові Умови поставки продукції, відповідні цінові величини.

23. Загальна характеристика методів розподілу

Метод Аспінвола. Цей метод базується на аналізі та викорис-танні таких характеристик товарів:

— рівень заміщення — міра можливого задоволення товаром конкретних потреб споживачів;

— рівень можливих націнок — різниця між собівартістю то-вару і вартістю, за якою його можна буде продати кінцевим спо-живачам;

— рівень обслуговування — кількість та якість послуг, які мають супроводжувати товар;

— час споживання — період, протягом якого товар зберігає свої характеристики та властивості;

— час придбання — час, необхідний споживачеві на пересу-вання між двома роздрібними крамницями чи дилерами, або від-стань між ними.

Згідно з цими характеристиками всі товари можуть бути роз-міщені в межах спеціальної кольорової діаграми з трьома «полю-сами» (від червоного до оранжевого і потім до жовтого):

а) червоний — товари з найвищим рівнем заміщення і найни-жчим рівнем інших характеристик;

б) оранжевий — товари із середнім значенням всіх характеристик;

в) жовтий — товари з низьким рівнем заміщення і високим рі-внем інших характеристик.

Метод Ламберта. Цей метод користується фінансовими змін-ними як найважливішими чинниками, що формують структуру каналу розподілу.

Згідно з цим методом вибір структури каналу включає порівнювання приросту капіталу в усіх альте-рнативних структурах каналу, а також його порівнювання з при-ростом, можливим за інвестування у виробничі операції. Якщо підприємство, інвестуючи капітал у канал розподілу, заробляти-ме більше, ніж за його інвестування у виробництво, то можна стверджувати, що більш вигідною буде передання відповідних функцій посередникам.

Науково-управлінський метод. Це спроба описати можливі структури каналів розподілу і їх оптимальний варіант за допомо-гою операційних досліджень, математичного моделювання і тео-рії управлінських рішень.

Змішаний суб’єктивно-об’єктивний метод. Вибір структури розподілу виходить з експертних оцінок керівництва та спеціалі-стів, а також із засадничих правил евристики. Його трьома різно-видами є: — метод прямих якісних суджень ,— оцінний підхід.

Вартісний підхід передбачає визначення вартості кожного каналу і доходу від нього.