5 Адвентизм
Адвентизм (латин, adventus — пришестя) — це Протестантська Церква, що виникла в США в середині ХІХ ст. У1831 р. протестантський проповідник Вільям Міллер (1782 - 1849) заявив, що після десятилітніх напружених досліджень він вирахував дату другого пришестя Ісуса, яке повинне ознаменувати кінець земного світу і початок Страшного суду. Конкретні дати пришестя потім кілька разів переносилися, але Ісус так і не з’явився. Крах пророцтва Вільяма Міллера розсіяв його прихильників, однак прагнення до Царства Христового не давало згаснути вірі в Друге Пришестя. У середині ХІХ ст. визнаним лідером адвентистського руху стає Еллен Уайт (1827 —1915), яка заявила, що пришестя близьке, Христос біля дверей, однак визначити точний час пришестя людям не дано. Так відбулося "друге народження" адвентизму, з’явився "адвентизм сьомогодня", а згодом нечисленна громада, що налічувала від сили 3500 чоловік, перетворилася на могутню деномінацію. Вона налічує, за останніми даними, 12 млн. вірних, діє у 220 країнах із 236, визнаних ООН. 90% адвентистів живуть за межами Північної Америки.
В основі віровчення адвентистів лежать три основних догмати.
• Перший догмат — про швидке пришестя Христа. Це Пришестя покладе кінець споконвічній боротьбі Бога і сатани і воскресить до вічного життя усіх праведників, чиї душі після смерті тіла перебували в стані подібному до "летаргічного сну".
• Другий догмат, що прямо випливає з першого, - про необхідність внутрішнього відновлення людини і людства, щоб заслужити право ввійти в Царство Боже.
• Третій догмат проголошував найбільшою заповіддю шанування суботи (четверта заповідь в іудаїзмі і християнстві), оскільки саме ця заповідь найчастіше порушувалася в християнстві, перешкоджаючи другому пришестю Ісуса.
В обрядово-культовій практиці адвентистів також можна простежити кілька основних особливостей.
1. Шанування суботи. Субота для адвентистів—це не просто день відпочинку, коли ніяка сила не може змусити віруючого вийти на роботу, алей день духовної зарядки на весь наступний тиждень. Починати суботу необхідно з читання Біблії та молитви. Потім відбуваються молитовні збори, лунають проповіді про друге пришестя Ісуса, про необхідність готуватися до остан ніх днів. П ісля молитовн и х збор і в віруючим рекомендується проводити час у колі родини, але й тут не забувати про Бога - наставляючи дітей у "божественній істині", розповідати їм про "шляхи спасіння".
2. "Санітарнареформа" — члени Адвентистської Церкви прагнуть вести такий спосіб життя, "щоб душу і тіло у всій цілісності зберегти без пороку до пришестя Господа нашого Ісуса Христа". Він містить у собі раціональний розподіл часу для праці й відпочинку, дієтичне харчування, повну відмову від уживання спиртних напоїв і тютюнопаління, заняття спортом, постійну турботу про своє здоров’я.
3. Десятина — вимога до всіх членів організації вносити в общинну касу десяту частину від одержуваних доходів. Це не добровільне пожертвування, а "перший святий обов’язок—дати Богу певну частину". У середині 1990-х років загальна сума десятини в громадах адвентистів сьомого дня наближалась до 1 млрд. доларів.
У молитовних будинках АСД немає християнського символу -хреста. Цю символіку АСД заперечують нарівні з іконами.
4. Обов’язковість для будь-якого адвентиста проведення місіонерської роботи.
В організаційному плані Всесвітній союз адвентистів підрозділяється на 13 дивізіонів, що являють собою територіальні об’єднання, які включають у себе організації кількох держав. Дивізіони об’єднані втри відділення - європейське, азіатське та американське. Поряд з дивізіонами в Союз входять уніони — організаційні відділення, що включають віруючих окремих країн. Основною організаційною одиницею Адвентистської Церкви є громада. Керівник громади — пресвітер, так само як і церковні служителі — диякони, писарі, касири обираються з числа членів цієї громади терміном на 1 рік.
Крім згаданих ранніх та пізніх протестантських напрямів (як їх іноді називають) привертають увагу декілька організацій. Вони набагато порядків менш чисельні, однак з різних причин добре знані в світі і досліджені у релігієзнавстві.
6. 50-ки
Назва цього напрямку пов’язана з новозаповітним сюжетом про сходження на апостолів Святого Духа на п’ятдесятий день після Великодня й одержанні ними завдяки цьому здатності пророкувати й говорити різними мовами (глосолалія) (Дії. 2:4). Сучасний п’ятидесятницький рух, хоча й має своїх провісників у XIX ст., але називає цілком точну дату свого заснування: о 19 годині ЗІ грудня 1901 р.
Засновником цього впливового протестантського напрямку був молодий методистський служитель Чарльз Пархем (1873-1929), який, читаючи книгу "Діяння і Послання апостола Павла", порівнював неміч свого власного служіння із силою, відбитою в цих книгах. Де його навернені? Де його чудеса? Безперечно, говорив він собі, що християни першого сторіччя мали якийсь "секрет" сили, що втратили християни нового століття. Тоді Пархем вирішив, що для знаходження цих ознак сили необхідне більш глибоке і ретельне вивчення Біблії. З цією метою в місті Топіка він відкрив біблійну школу, що на початку налічувала всього 30 викладачів і студентів. І ось одного передно-ворічного вечора молода студентка раптом заявила: "Хіба не правильно, що багато з випадків хрещення, описаних в Діяннях, супроводжувалися не тільки молитвою, а й певними діями: чи не покладала руки людина, яка підносить молитву, на бажаючого одержати хрещення?" Після чого Пархем поклав руки на дівчину, і негайно вона заговорила "іншими" мовами.
Протягом наступних трьох днів у місті Топіка було безліч "хрещень Святим Духом", кожне з яких супроводжувалося говорінням "мовами". Третього січня сам Пархем і дванадцять представників інших християнських деномінацій одержали хрещення і заговорили "мовами". Незабаром Пархем заснував ще одну школу, звідки звістка про проповіді "повного Євангелія" рознеслася вже по усьому світі.
Віровченню п’ятидесятників властиві два основних догмати.
1. Догмат про "народження зверху". Той, хто розкаявся, — "народжений зверху", уже врятований. "Народження зверху" є свідоцтво, яке Дух Святий дав кожному п’ятидесятнику проте, що він врятований і став сином Божим. Трактується воно як якесь внутрішнє переживання, свого роду запевнення Бога про духовне спасіння того, хто увірував. "Народження зверху" пов’язано з хрещенням Духом Святим.
2. Догмат про "хрещення Святим Духом". П’ятидесятники вірують, що хрещення Духом Святим провадиться самим Ісусом Христом; воно відбувається під час проповіді, молитви, при покладанні рук, за інших обставин. Хрещення Духом Святим неодмінно повинне супроводжуватися одержанням якихось духовних дарів.
Знаменням хрещення Духом Святим є "дар мов". "Дар мов" виливається на людину одразу у вигляді багатьох історичних мов. Гло-солал вимовляє одну фразу німецькою, другу — коптською, третю — турецькою мовою. Або взагалі кожне окреме слово вимовляє різними мовами. Слово англійською, слово китайською і так далі. Цим п’ятидесятницька глосолалія відрізняється від численних зафіксованих випадків, коли в змінених станах свідомості, внаслідок психічної або фізичної травми, людина отримувала здатність говорити однією або кількома іноземними мовами,якими ніколи не володіла.
Найчастіше отримання п’ятидесятниками "дару мов" відбувається на молитовних зборах у збудженій і екзальтованій атмосфері. Після цього людина може взагалі ніколи не говорити "мовами". Здатність говоріння перейде в постійну здатність молитися "іншими мовами" тільки за умов благочестивого і духовного життя. Сюди входять регулярне відвідування зборів, старанна домашня молитва, прискіпливе читання Слова Божого тощо. Врешті-решт "говоріння мовами" повторюватиметься все частіше й частіше і нарешті стає постійною здатністю. Таким чином, за вченням п’ятидесятників, людина зможе відновити зруйнований первородним гріхом зв’язок з Богом.
Правда (що зовсім нерідко), п’ятидесятники так і не знаходять постійного "дару мов", незважаючи на всі старання. Але це не повинно засмучувати, тому що "дар мов" — не самоціль. У будь-якому разі, оскільки в громадах поліглоти трапляються рідко, "дар мов" залишається прихованим для розуміння — пояснюють п’ятидесятники.
Зараз загальна чисельність п’ятидесятників в усьому світі складає більше 50 млн чоловік, що проживають у 90 країнах. Тільки в США їх понад 5 млн, що об’єдналися в 120 самостійних п’ятидесятницьких Церков. 31947 р. існує Всесвітня п’ятидесятницька конференція, на яку регулярно (раз на 2-3 роки) збираються керівники п’ятидесятницьких об’єднань.
Різновидом п’ятидесятництва є харизматичний рух. "Харизма" (від гр. χαρισμα — дар) благодать. Божий дар, особлива сила, дарована апостолам Святим Духом в Єрусалимському храмі на П’ятидесятницю для подолання гріховності та досягнення спасіння. Харизматики вірять в отримання харизми в поцейбічному житті через безпосереднє спілкування з Богом. Спільним для харизматичних громад є жорстка внутрішня організація, контроль за поведінкою, місцезнаходженням членів секти (організації), тривалістю їхнього відпочинку, виконанням ритуалів членами громади. Особливу рол ь у житті харизматичних громад відіграють проповідники, які ведуть місіонерську роботу. Керівник громади вважається посланцем Бога, особою, шо наближена за своїм значенням до Ісуса Христа. Вперше в колишньому СРСР харизматичний рух легалізувався в Прибалтійських республіках. У1989 р. було засновано Християнсько-Харизматичну Церкву "Нове покоління". Через рік виникла Християнсько-Харизматична Церква "Блага звістка" з центром у Москві. На сьогодні послідовники цього різновиду п’ятидесятництва активно діють у більшості великих міст України та країн СНД.