§ 4 Апокрифи

Постійний інтерес у давньоруських книжників, починаючи з найдавнішої пори історії російської літератури, викликали апокрифи - легенди про біблійних персонажів, які не увійшли в канонічні (визнані церквою) біблійні книги, міркування на теми, які хвилювали середньовічних читачів: про боротьбу в світі добра і зла, про кінцеву долю людства, описи раю і пекла або невідомих земель «на краю світу».

Більшість апокрифів - це цікаві сюжетні розповіді, які вражали уяву читачів або невідомими їм побутовими подробицями про життя Христа, апостолів, пророків, або чудесами і фантастичними видіннями. Церква намагалася боротися з апокрифічною літературою. Складалися спеціальні списки заборонених книг - індекси. Проте в судженнях про те, які твори є безумовно «зреченням книгами», тобто неприпустимими для читання правовірними християнами, і які лише апокрифічними (буквально апокрифічні - таємні, сокровенні, тобто розраховані на досвідченого в богословських питаннях читача), у середньовічних цензорів не було єдності.

Індекси розрізнялися за складом; в збірниках, часом вельми авторитетних, ми зустрічаємо поруч з канонічними біблійними книгами і житіями також апокрифічні тексти. Іноді, втім, і тут їх наздоганяла рука ревнителів благочестя: в деяких збірниках листи з текстом апокрифів вирвані або текст їх закреслити. Тим не менш апокрифічних творів існувало дуже багато, і вони продовжували листуватися протягом всієї багатовікової історії давньоруської літератури.

§ 5 Патристика

Велике місце в давньоруській перекладній писемності займала патристика, тобто твори тих римських і візантійських богословів III-VII ст., які користувалися в християнському світі особливим авторитетом і шанувалися як «батьки церкви»: Іоанна Златоуста, Василя Великого, Григорія Назіанзин, Афанасія Олександрійського і інших.

В їхніх творах роз'яснювалися догмати християнської релігії, тлумачилося Святе писання, затверджувалися християнські чесноти і викривали пороки, ставилися різні світоглядні питання. У той же час твори як учительного, так і урочистого красномовства мали чимале естетичне значення.

Автори урочистих слів, призначених для виголошення в церкві під час богослужіння, відмінно вміли створювати атмосферу святкового екстазу чи благоговіння, яка мала охоплювати віруючих при спогаді про прославлену подію церковної історії, досконало володіли мистецтвом риторики, яку візантійські письменники успадкували ще з античності: не випадково багато з візантійських богословів навчалися у риторів-язичників.

На Русі особливою популярністю користувався Іоанн Златоуст (пом. в 407 р.); зі слів, які йому належать або йому приписуються, складалися цілі збірники, що носили найменування «Златоуст» або «Златоструй».

Святий порівнюється зі зрілим гроном виноградної лози, але підкреслюється, що це не реальна, а духовна («мисльная») лоза; підданий мукам святий уподібнений винограду, який тиснуть в «чавилі» (ямі, чані), щоб «поточити» сік для виготовлення вина, муки святого «виливають» «вино розчулення» - почуття благоговіння і співчуття йому.

Ще кілька метафоричних образів з тих же службових Міней XI в.: «З глибини пороків последьняя коньца висоти чесноти, яко орел, висоце літаючи, преславно востече, Матвієм прехвальний!», «Напружив молітвенния луки і стріли і змія лютаго, що плазують змія, ти умертвив єси, блаженна, від того шкоди святе стадо позбавивши »,« Що піднімається море прелестьное багатобожжя бурею божественним правлінням славно пройшов єси, пристанище тихе всім бувши Утапао ». «Молитовні луки і стріли», «буря багатобожжя», яка здіймає хвилі на «чарівному [підступний, оманному] море» суєтного життя, - все це метафори, розраховані на читача, який володіє розвиненим почуттям слова і витонченим образним мисленням, чудово розбирається в традиційній християнській символіці.

І як можна судити за оригінальними творами російських авторів - літописців, агіографів, творців повчань та урочистих слів, це високе мистецтво було повністю сприйнято ними і втілено в своїй творчості.

Говорячи про систему жанрів давньоруської літератури, необхідно відзначити ще одне найважливіше обставина: ця література довгий час, аж до XVII ст., не допускала літературного вимислу. Давньоруські автори писали і читали тільки про те, що було в дійсності: про історію світу, країн, народів, про полководців і царів стародавності, про святих подвижників. Навіть передаючи відверті чудеса, вони вірили в те, що це могло бути, що існували фантастичні істоти, що населяють невідомі землі, по яких пройшов зі своїми військами Олександр Македонський, що в темряві печер і келій біси були святим пустельникам, то спокушаючи їх в образі блудниць , то лякаючи в образі звірів і чудовиськ.

Розповідаючи про історичні події, давньоруські автори могли повідомити різні, часом взаємовиключні версії: інші говорять так, скаже літописець або хроніст, а інші - інакше. Але це в їхніх очах було всього лише непоінформованістю інформаторів, так би мовити, оманою від незнання, проте думка, що та чи інша версія могла бути просто придумана, складена, і тим більше складена з чисто літературними цілями-така думка письменникам старшої пори, мабуть, здавалася неправдоподібною. Це невизнання літературного вимислу також в свою чергу визначало систему жанрів, коло предметів і тим, яким могло бути присвячено твір літератури. Вигаданий герой прийде в російську літературу порівняно пізно - не раніше XV ст., Хоча і в той час він довго ще буде маскуватися під героя далекої країни або давнього часу.

Відвертий вигадка допускалася лише в одному жанрі - жанрі апологи, або притчі. Це була розповідь-мініатюра, кожен з персонажів якого і весь сюжет існували лише для того, щоб наочно проілюструвати якусь ідею. Це була розповідь-алегорія, і в цьому полягав його сенс.

Отже у давньоруській літературі, яка не знала вигадки, сам світ поставав як щось вічне, універсальне, де і події та вчинки людей обумовлені самою системою світобудови, де вічно ведуть боротьбу сили добра і зла, світ, історія якого добре відома ( адже для кожної події, що згадується в літописі, вказувалася точна дата - час, що минув від «створення світу»!) і навіть майбутнє визначено: широко поширені були пророцтва про кінець світу, «друге пришестя» Христа і Страшний суд, що очікує всіх людей землі.

Ця загальна світоглядна установка не могла не позначитися на прагненні підпорядкувати саме зображення світу певним принципам і правилам, раз і назавжди визначити, що і як слід зображати.

Давньоруська література, як і інші християнські середньовічні літератури, підпорядкована особливій ​​літературно-естетичній регламентації - так званому літературному етикету.

Висновок

Отже, основним колом творів пам'яток давньоруської літератури є релігійно-повчальні твори, житія святих, богослужбові піснеспіви. Давньоруська література виникла в XI в. Один з перших її пам'яток - «Слово про Закон і Благодать» Київського митрополита Іларіона - був створений в 30-40-і рр.. XI століття.

Літературою називають і твори давньоруських книжників, і тексти авторів XVIII ст., І твори російських класиків минулого сторіччя, і твори сучасних письменників. Звичайно, очевидні відмінності між літературою XVIII, XIX і XX ст. Але вся російська та українська література трьох останніх століть зовсім не схожа на пам'ятники давньоруського словесного мистецтва. Однак саме в порівнянні з ними вона виявляє багато спільного.

Культурний горизонт світу безперервно розширюється. Зараз, в XX столітті, ми розуміємо і цінуємо в минулому не тільки класичну античність. У культурний багаж людства міцно увійшло західноєвропейське середньовіччя, ще в XIX в. здавалося варварським, "готичним" (первісне значення цього слова - саме "варварський"), візантійська музика та іконопис, африканська скульптура, елліністичний роман, фаюмський портрет, перська мініатюра, мистецтво інків і багато, багато іншого. Людство звільняється від "європоцентризму" і езопової зосередженості на сьогоденні.

Глибоке проникнення в культури минулого і культури інших народів зближує часи і країни. Єдність світу стає все більш і більш відчутним. Відстані між культурами скорочуються, і все менше залишається місця для національної ворожнечі і тупого шовінізму. Це найбільша заслуга гуманітарних наук і самих мистецтв - заслуга, яка повною мірою буде усвідомлена тільки в майбутньому.

Одна з нагальних завдань - ввести в коло читання і розуміння сучасного читача пам'ятники мистецтва слова Стародавньої Русі. Мистецтво слова знаходиться в органічному зв'язку з образотворчим мистецтвом, з архітектурою, з музикою, і не може бути справжнього розуміння одного без розуміння всіх інших областей художньої творчості Давньої Русі.

У великій і своєрідній культурі Стародавньої Русі тісно переплітаються образотворче мистецтво та література, гуманістична культура і матеріальна, широкі міжнародні зв'язки і різко виражена національна своєрідність.

Список використаної літератури

1. Адріанова-Перетц В. П. Людина в учительне літературі Стародавньої Русі. - ТОДРЛ. Л., 1972, т. XXVII.

2. Казанська історія: Пам'ятники літератури Давньої Русі. Середина XVI століття. - М., 1985.

3. Кожинов В.В. Історія Русі і Російського слова. - М.: Алгоритм, 1999.

4. Література давньої Русі. / Автор-упорядник І.В. Силантьєв. - М.: Мнемозина, 1999 (Калінінград: Бурштиновий сказ, ГИПП). - 96 с.

5. Лихачов В. Д., Лихачов Д. С. Художня спадщина Давньої Русі і сучасність. - Л., 1971.

6. Лихачов Д. С. Велика спадщина / / Лихачов Д. С. Вибрані роботи в трьох томах. Том 2. - Л.: Худож. лит., 1987.

7. Лихачов Д. С. Поетика давньоруської літератури. 2-е изд. - Л., 1971.

8. Лихачов Д. С. Розвиток російської літератури X-XVII століть. Епохи та стилі. - Л., 1973.

9. Лихачов Д. С. Текстологія. На матеріалі російської літератури X-XVII вв. - М.-Л., 1962; Текстологія. Короткий нарис. М.-Л., 1964.

10. Лихачов Д. С. У предистоков реалізму російської літератури. - Л.: Питання літератури, 1957, № 1.

11. Любимов Л. Мистецтво давньої Русі. - М.: 1996.

12. Матеріали з сайту http://www.helpeducation.ru

13. Повість минулих літ / / Пам'ятники літератури Давньої Русі. Початок російської літератури. X - початок XII ст. - М., 1978.

14. Поляков Л. В. Книжкові центри Давньої Русі. - Л., 1991.

15. Рибаков Б.А. Давня Русь, Сказання. Билини. Літописи. - М., 1963

16. Творогов О. В. Література Стародавньої Русі: Посібник для вчителя. - М.: Просвещение, 1981. - 128 с.