1. Прийняття спадщини.

1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

4. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 Цивільного Кодексу України.

5. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

1. За ЦК УРСР спадкуванням вважався перехід майна після смерті його власника (спадкодавця) до інших осіб, які мали право спадкувати за законом або за заповітом. Спадкування за новим ЦК — це перехід прав і обов'язків померлого (спадкодавця) до його спадкоємців. Спадщина — це спадкова маса, спадкове майно, а за новим ЦК — сукупність прав та обов'язків спадкодавця, які переходять після його смерті до спадкоємців. До майнових прав, що входять до складу спадкової маси відносять право власності на майно, право вимоги, що випливає з різного роду договорів, які уклав спадкодавець до смерті, право на неодержану зарплату, майнові права авторів літературних, художніх творів, творів мистецтва тощо (див.: Популярна юридична енциклопедія. — К, 2002).

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема, такі, що передбачені у ст. 1219 ЦК України. Одними з них є особисті немайнові права. Як же визначити що саме це право належить особі і є невідчужуваним? На це дає відповідь ст. 271 ЦК України і визначає зміст особистого немайнового права як можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд, визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. До таких прав належать: право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на повагу до честі і гідності і т. д. Цей перелік не є вичерпним. Саме ці права не успадковуються. Не успадковується право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами (п.2 ч.І ст.1219 ЦК України).

Крім цього, не успадковується право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (п.З ст.1219 ЦК України), але суми відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, які вже належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Так само вирішується питання стосовно сум заробітної плати, пенсій, стипендій, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя. Самі ж права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом, не входять до складу спадщини (п 4 ч.І ст.1219 ЦК України).

Разом з тим до складу спадщини входить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов'язаннях (ст.1230 ЦК України). Крім цього, до спадкоємців переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків та право на відшкодування моральної шкоди, які були присуджені судом спад­кодавцеві за його життя.

Спадкоємець має право прийняти спадщину за законом або за заповітом. Отже, якщо спадкодавець склав заповіт, то спадкують спадкоємці, вказані у ньому, а якщо такого заповіту немає, то спадкують за законом у порядку черговості, передбаченої статтями 1261 — 1265 ЦК.

2. Спадщина не може бути прийнята спадкоємцями з умовою чи із застереженням. Наприклад: помирає спадкодавець — мати, котра має дві спадкоємиці-доньки. Спадщина, яка залишилася після смерті матері, — будинок у м. Л. Доньки приймають спадщину. Одна з них вказує у заяві: «Спадщину я приймаю з умовою, що при даруванні мені сестрою частки у нашій спільній з нею квартирі, я відмовляюся від частки у спадщині, яка залишилась після смерті матері».

Такі заяви не можуть прийматися нотаріусом для оформлення спадщини. Крім цього, спадкоємець не має права приймати спадщину у вигляді лише того майна, яке йому необхідне, і відмовитися від іншого.

Якщо спадкоємець подає заяву на будь-яке майно, що входить до складу спадщини, то це означає, що він приймає спадкове майно в цілому, яким би воно не було і з чого б воно не складалося і якими боргами не було б обтяжене.

3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину.

Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР 1963 р. спадщина вважалася прийнятою за умови, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном або якщо він подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Слід відзначити, що ці положення цивільного законодавства щодо встановлення факту прийняття спадщини можливо застосовувати лише до спадщини, яка відкрилася до набрання чинності новим Цивільним кодексом, тобто до 1 січня 2004 року. В інших випадках необхідно керуватися нормами нового Цивільного кодексу, які по іншому регулюють ці правовідносини, оскільки частиною 3 ст. 1268 ЦК передбачається, що тільки спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Якщо спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, він повинен подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (ч.І ст.1269 ЦК України).

В інших випадках положення нового Цивільного кодексу України (ч.І ст.5 Прикінцевих та перехідних положень) можливо застосовувати лише до тих правовідносин, коли спадщина відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до 01.01.2004 р., тобто коли правовідносини виникли до набрання чинності ЦК України, проте спадкоємець з якихось причин не прийняв спадщину. Тому при здійсненні та оформленні права на спадкування слід керуватися нормами книги шостої нового Цивільного кодексу.

Відповідно до п. 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 р. доказом постійного проживання разом із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом із спадкодавцем; копія рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, інші документи, які підтверджують факт постійного проживання разом із спадкодавцем.

Отже, якщо спадкоємець у встановлений законом час не подав заяву про прийняття спадщини, але на час її відкриття постійно проживав разом із спадкодавцем і має докази цього, то вважається, що він прийняв спадщину. Крім цього, законом чітко визначений строк для подачі такої заяви.

Якщо спадкоємець у встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини подав заяву до нотаріуса, то це також означає, що він спадщину прийняв. Якщо ж спадкоємець подав заяву про відмову від спадщини у цей строк то вважається, що він відмовився від спадщини.

4. Для малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб, а також тих, цивільна дієздатність яких обмежена, законодавець робить виняток і незалежно, де і з ким вони проживають і чи подали останні заяву до нотаріуса про прийняття спадщини у встановлений законом строк, вони вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо їх представники від спадщини не відмовилися.

5. Незалежно від того, коли відкрилася спадщина і коли спадкоємець подав заяву, остання належить йому з часу відкриття спадщини.

Наприклад: Спадкодавець помер 10 січня 2004 р. Після його смерті залишився син М., який проживав разом з батьком до дня смерті і продовжував проживати у квартирі, що належала померлому, і після його смерті. Заяву про прийняття спадщини і видачу йому свідоцтва на спадщину на право власності на квартиру син подав до нотаріуса через сім місяців після смерті останнього, тобто 10 серпня 2004 р.

Отже, син вважається таким, що спадщину прийняв, оскільки постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини і вона належить йому з часу її відкриття.