54. Діяльний та інертний шари в болотах.

За своїми фізичними властивостями (водопроникність, фільтрація), гідрологічними, гідрохімічними та біохімічними процесами верхній шар болотних масивів істотно відрізняється від усього торф’яного відкладу. Це дає можливість виділити в болотному масиві два основних шари (горизонти): верхній – активний, діяльний та нижній – інертний.

Діяльний шар болота характеризується інтенсивним волого обміном з атмосферою та отоючими болото територіями; періодичними коливаннями в його межах рівнів грунтових (болотних) вод і змінним вмістом вологи; високою водопроникністю та водовіддачею і швидкою зміною (зменшенням) їх з глибиною; періодичним доступом повітря в пори, які звільнились від води при знижені рівня грунтових вод; великою кількістю аеробних бактерій та мікроорганізмів, котрі сприяють процесам торфоутворення; наявністю рослинного покриву, що складає верхній шар діяльного горизонту.

На відміну від діяльного горизонту, інертний горизонт характеризується постійною кількістю води протягом року; повільним волого обміном з підстилаючою поверхнею, яка складена торф’яними відкладами; низькою водопроникністю торфу; відсутністю доступу повітря в пори торфу; відсутністю аеробних бактерій і загальним зменшенням кількості мікроорганізмів. Меже між діяльним та інертним горизонтами є середнє положення мінімального рівня грунтових вод у болоті.

55. Поширення боліт. Їх значення.

Болота поширені на земній кулі в різних кліматичних зонах на більшості континентів. У зоні надмірного зволоження, де к-сть атм опадів перевищує випарування. Найбільш поширені такі болота в Зх Сибіру та Поліссі. За типами рослинного покриву, особливостями болотних утворень і товщиною торфу в зоні надмірного зволоження виділяються 3 основні болотні зони: арктичних мінеральних осокових боліт, горбистих боліт, опуклих оліготрофних боліт. Перехідна зона нестійкого зволоження (зона Лісостепу) відповідає болотній зоні євтрофних і оліготрофних боліт. Найбільша к-сть боліт тут приурочена до відємних форм рельєфу – ярів, балок, западин. У зоні недостатнього зволоження (зона Степу) розташована зон євтрофних гіпново-осокових та осокових боліт і зона засолених очеретяних боліт. Зустрічаються вони в заплавах річок і на заростаючих водоймах. Болото може зявитись у найрізноманітніших умовах: у ялинковому лісі, на лісових вирубках і лісових згарищах, на місці луків. Таким чином, орографічні особливості місцевості впливають на процеси болото утворення як через кліматичні відмінності, так і безпосередньо через форми рельєфу. Болота поширені повсюдно. Загальна площа торфових боліт 2,7 млн км 2, 2% суші, вних зосереджено 11,5 тис км 3 води, 0,03% прісних вод. Площа усіх боліт 3,5 млн км 2. Найбільше боліт на території Росії, 9% її площі. Пн-Зх частина – 40%., Зх Сибір – 50-70%. Ву болота найбільш поширені в Поліссі, в заплавах Дніпра і Припяті. По окремих географічних зонах болота розподілені так: у зонах тундри й лісотундри 70%, у зоні лісів 30%, у зоні мішаних лісів 10%, у лісостеповій 4%, в степовій 2%.

Осушення боліт полягає у штучному зниженні рівня грунтових вод на болотах, що спричиняться до зміни співвідношення елементів водного балансу та перерозподілу стоку. Осушені болота мають велику господарську цінність. На осушених низинних болотах розвивається високопродуктивне сільське господарство. Болота містять великий запас теплової енергії у вигляді торфової маси. Перші електростанції в Росії були збудовані на базі використання торфу як палива. Торф також широко застосовується в хім. Промисловості (бітум, аміак), у с/г (як добриво), будівництві. Промислове скупчення торфу називають торфовим родовищем. Найбільші промислові родовища торфу мають Росія, Канада, Фінляндія, США. Добувають торф за допомогою спеціальних фрезерних та екскаваторних машин.