8. Суспільний і державний лад Стародавньої Індії.

Основу соціальної структури Стародавньої Індії становила община. Специфіка суспільного ладу Стародавньої Індії полягала в розподілі людей за варнами – замкненими групами.

Професія, посада і навіть міра покарання індуса визначалася належністю до варни. Остаточно касти сформувалися в епоху раннього серед-ньовіччя. Перехід з однієї варни до іншої був неможливим.

Перша варна – найпривілейованіша – брахмани (двічі народжені). Лише він міг визнавати волю богів, вивчати священні тексти, здійснювати жертвопринесення, обряд коронації правителя. Брахмани звільнялися від повинностей, податків і тілесних ушкоджень. Вбивство брахмана вважалося найтяжчим злочином.

Друга варна – кшатрі (двічі народжені).Це були воїни, з яких походили племінні вожді, які з виникненням держави стали царями. Вони становили основну частину верхівки чиновників: правителів, воєначальників. В їх руках була військова влада.

Третя варна – вайшьї займа-лися землеробством, скотарством, ремеслом, торгівлею. Вони сплачували основну масу податків. Тільки окремі вайшьї були багаті.

Четверта варна – шудри. Вони не проходили обряду посвячення. Їхнім головним обов’язком було служіння “двічі народженим”. Шудра повинен був харчуватися зі столу господаря, носити його недоношений одяг. Шудри становили основну масу найманих людей, слуг, ремісників.

У найбезправнішому становищі перебували чандали і парії. Люди цієї касти вважалися покидьками суспільства і виконували найбрудніші, принизливі роботи. Вони жили за межею поселення чи міста.

Стародавня Індія знала інститут рабства. Його джерелом були війни. У рабів перетворювали злочинці. Існувало боргове рабство. Рабів не можна було вбивати, виганяти у літньому віці. Рабство в Стародавній Індії не було основою економічного життя.

Державний устрій, суд, збройні сили

Маурійська епоха характеризувалася посиленням монархічної влади і падінням ролі інститутів племінного управління.

Основою держави вважався цар. Цар стояв на чолі державного апарату і мав законодавчу владу, едикти видавались від його імені і за його повелінням. Цар сам призначав вищих державних чиновників, був верховним суддею. На обмеження влади царя впливали релігійно-етичні норми, що наказували виконувати особливу обов’язок охорони підданих, опіки малолітніх, вдів, хворих.

Велику роль при дворі відігравав царський жрець, що належав до впливового брахманського роду.

Велику роль в управлінні державою відігравала рада царських сановників – паришад. Паришад складався із військової і жрецької знаті.

Сабха - збори знаті і представників народу, що виконували важливі політичні функції.

Територія держави поділялась на провінції, чотири з яких були головними і мали особливий статус. На їх чолі знаходились царевичі.

Нижчою одиницею провінційного управління було село. На чолі провінцій стояли вищі державні чиновники – раджуки.

У головних містах округа були канцелярії, з яких по всьому округу розсилались розпорядження.

Джерела вказують на існування народних зборів, сходок усіх вільних громадян перших трьох варн, на яких також розглядалися державні справи.

Судовий розгляд проводився від імені царя. Суд не був повністю відокремлений від адміністрації

Армія складалася з піхоти, кінноти, колісниць, бойових слонів. У армії служили найманці. Кадри воєначальників комплектувалися лише з кшатріїв.