5. Суспільний і державний лад Вавилону

Суспільство поділялося на дві групи-вільних та рабів.

Вільні люди, незалежно від свого економічного становища поділялися на дві групи, авілуми та мушкенуми.

Нижчий прошарок суспільства утворювали раби. Джерелами рабства були: військовий полон, боргове рабство, продаж батьками в рабство дітей, віддання в рабство злочинців. До рабів ставилися як до худоби. Раби не мали права виступати свідками в суді. Їх могли продати, закласти тощо. Раби поділялися на царських, храмових, приватних. Отже, в Стародавньому Вавилоні існувало рабовласницьке суспільство, хоча рабство й не мало класичного характеру.

Також існували тамкари – банкіри, лихварі, торговці.

Жерці володіли величезними багатствами. Жерці активно займалися торгівлею, лихварством, відігравали значну роль в управлінні.

Окремим суспільним прошарком у Стародавньому Вавилоні були воїни.

Основну масу вільних людей становили вільні общинники, ремісники, низи міського населення. Общинники спільно володіли землею, рабами, виконували різні повинності на користь держави.

Стародавнє Вавилонське царство було централізованою державою. У руках царя була зосереджена законодавча, виконавча і судова влада. Але царська влада не була сильною.  Цар розглядався як намісник і служитель бога на землі. Знизу царська влада обмежу-валась сильним духовенством і богатими містами.

Стародавньовавилонські правителі створили чіткий ме-ханізм управління. Служива знать витіснила родову.

Помічником царя у сфері управління був нубанда. Він мав свій адміністративний апарат, за допомогою якого погоджував, спрямовував і контролював роботу всіх відомств імпе-рії .

Помічник нубанди – шапір нарим – відповідав за стан систем водопостачання; мушепіш – за мобілізацію населення на громадські роботи; глава корпорації лихварів – вакіль-тамкари – за збір царських мит і податків. Військове відом-ство очолював вакіль-амуррі.

Названі чиновники очолювали у своїй місцевості всю адміністративну діяльність щодо збору податей.

У царських і храмових володіннях функції управління здійснювали царські чиновники різних рангів і ступенів.

6. Зобов’язальне право за законами Хаммурапі

Договірне право було досить розвинутим. Існувала чітко сформульована система договорів, яка свідчила про значну роль банків.

Для укладення договорів не вимагали дотримуватися якоїсь обрядовості, складних процедур. Вони укладались в усній або письмовій формі, переважала письмова форма. Сторони скріплювали укладену угоду своїми печатками або підписами.

Договір купівлі-продажу та обміну. Така угода укладалася при свідках, як правило, у письмовій формі. Предметом договору могли бути як рухомі, так і нерухомі речі.

Договір наймання. Вавилонське законодавство передбачало наймання речей та наймання послуг .

Договір особистого наймання передбачав наймання рабів і вільних людей. Оплату здійснювали сріблом або продуктами господарства – худобою, зерном тощо.

Договір позики. Цей договір укладали у письмовій формі. Несплата боржниками боргу чи навіть відсотків призводила до втрати ними, їхніми сім’ями волі.

З огляду на це, Хаммурапі приступив до серйозної реформи боргового права, в ході якої передбачалося обмежити захланність лихварів, захистити боржника. Було ліквідовано по життєве боргове рабство.

Обєктивні підстави несплати боргу: повінь, посуха. В цих випадках боржник звільнявся на цей рік від несплати боргу та відсотків на нього.

Закони Хаммурапі передбачають й інші види договорів, а саме: договір зберігання, доручення, товариства, договір міни та інші.