26. Джерела та риси права Візантії.

Візантійське право характеризується відносно високим ступенем стабільності, внутрішньої цілісності, а також здатність пристосовуватися до мінливих соціально-економічних та політичних умов.Вже на ранніх етапах розвитку держави у Візантії склалася своєрідна правова система, яка виросла безпосередньо з римського права, але випробувала на собі вплив специфічних перехідних до феодалізму відносин у суспільстві, що відрізнялися великою соціальною та етнічної строкатості. Під впливом часу та чисто місцевих умов, зокрема різноманітних правових звичаїв, римські правові інститути поступово еволюціонували. Але принципові засади римського права і правової культури не були підірвані і не піддалися корінним змінам.

• Пряма спадкоємність римського і візантійського права знайшла своє відображення у використанні імператорського законодавства в якості основного джерела права.

• тут були зроблені перші спроби кодифікації імператорських конституцій, а потім і римського права в цілому.

• Візантійські юристи адаптували римське право відповідно до нових потреб суспільства, вносячи при цьому зміни і вставки (інтерполяції) в класичні тексти римських юристів. Звід законів Юстиніана, будучи у своїй основі перекладення римського права, відбив і деякі специфічно візантійські риси.

• Відбувається спрощення і "вульгарізаціі" римського права під впливом так званого греко-східного права.

• На формування візантійської правової системи значний вплив надали і правові звичаї, особливо поширені в східних провінціях.

• Особливо помітним в кодифікації Юстиніана було вплив християнства.

• прагнення імператорської влади консолідувати всі право в писаного закону.

27.Виникнення і розвиток франкської держави.

-Франкам знадобилось понад 20 років, щоб у кінці V – початку VІ ст. захопити більшу частину Галлії (486 р.). Виникнення класового суспільства у франків, яке розпочалося у них ще до переселення на нову батьківщину, різко прискорилось у процесі завоювання Галлії. Кожний новий похід збільшував багатства франкської військово-племінної знаті. При поділі військової здобичі їй діставались кращі землі, значна кількість колоній, худоби та іншого майна.Франки розселялись на своїй новій батьківщині сільськими громадами (марками). Марка вважалась власником усієї землі громади. Землі, які заселили франки, були поділені на “паги” (округи). У свою чергу паги ділились на менші ад-міністративні одиниці – “сотні”. Король вручає управління населенням, яке проживало в пагах і сотнях, довіреним особам.Виникнення держави у франків пов`язане з іменем одного з військових вождів – Хлодвіга І (486 - 511) із роду Меро-вингів. Під його керівництвом була завойована основна частина Галлії, а також землі елеманів, вестготів, східних франків. Сини Хлодвіга І підкорили собі королівство бургундів, землі тюрінгів та баварів. Далекоглядним політичним кроком Хлодвіга І було прийняття ним та його дружиною християнства за католицьким зразком. Це забезпечило йому підтримку пануючої в Галлії католицької церкви.Таким чином, держава франків виникла у зв`язку з необхідністю утримання і управління завойованими територіями. 28.Суспільний і державний лад франків.

Суспільний лад.

Загалом, франкське суспільство VI— VII ст. було складним комплексом груп, верств та про­шарків населення, становище яких було нестійким та мінливим. Основне історико-правове джерело цього періо­ду «Салічна правда» — виділяє наступні групи не стільки за соціально-економічними ознаками, скільки за правовим критерієм:

а) вільні франки, вергельд за вбивство яких становив 200 солі дів;

б) знатні особи держави, чия знатність визначалася лише за однією ознакою - близькістю до короля (600 солідів);

в) вільні воїни, за вбивство яких під час військового похо­ду призначався вергельд, що вимірювався тотожною сумою;

г) антрустіони (знатні воїни, близькі до короля), за вбивство яких встановлювався максимальний вергельд — 1800 солідів.

Е)літи- вели своє господарство, але їх не можна було відпускати на волю.

Є)вільновідпущеники- відпущений раб чи літ на свободу через динарій(спец. Ритуал відпущення)

-Державний лад. Верденський договір 843 р. Процес становлення державності у франків тривав близько двох століть. Військовий вождь одночасно був королем.При королі створювалась королівська курія (рада знаті).За Меровінгів існувала двірцево-вотчинна система управління. У 751 р. на престолі утверджується нова династія.Піпін Короткий, син Карла Мартелла, був проголошений королем. Найбільшого розвитку монархія досягає за правління його сина Карла Великого (768 - 814рр.)Показником зросту могутності держави стає проголошення у 800 р. Карла імператором. Світські та духовні феодали входили до складу постійно діючої ради при імператорі. Майже щороку скликався з`їзд всієї знаті (так зване “Велике поле”). Центральні органи державного управління  Із перетворенням у великих земельних власників дружинна знать перестала постійно проживати при королівському дворі, підвищилось значення посадових осіб – міністеріалів.Міністеріали фактично очолили державне управління і суд. До найбільш важливих міністеріалів відносились: – майордом (сенешал)– керував королівським двором. Посада була ліквідована після того як особи, що успадковували її самі, зайняли королівський трон; – пфальцграф – спочатку керував королівськими слугами, а потім очолив двірцевий суд; – маршал – спочатку був “старшим у королівській конюшні”, а потім начальником кінного війська;

- березневі поля- своєрідні народні збори озброєнного населення у вигляді щорічних військових оглядів( проводилися у березні)

- Збооори магнатів- їх значення було більшим за бер.поля. Місцеві органи державного управління Традиційне самоуправління вільних франків там, де во-ни проживали, було поступово замінене системою призначуваних із центра посадових осіб – уповноважених короля.Вся територія держави була поділена на округи – паги. Управління округом надавалось графуОкруга ділились на сотні. Спочатку вони очолювались виборною особою. Але вже Меровінгам вдалось замінити його призначуваною особою – центенарієм на “півночі” і вікарієм на “півдні”.