II. Наш погляд на національну державу.

Національна держава – це держава одного народу, його національним ім’ям вона названа, його інтересам служить, його інтереси обороняє. Є і багатонаціональні держави – імперії. У цих державах один народ підкорив собі підступом або силою всі інші народи, ім’ям завойовника держава названа, інтереси народу – завойовника чи певної кліки кладуться тут в основу всіх законів і політики, а всі інші народи підпадають гнобленню, переслідуванню і нищенню. Так було, так є і так буде в кожній імперіалістичній державі. Тому кожний народ хоче мати свою власну національну державу, свій власний державний дах над головою, свою власну хату (”в своїй хаті своя правда, і сила, і воля” – Т.Шевченко).

Ці народи, які мали і мають свої національні держави, сьогодні мають розвинуту техніку, культуру, науку, високу національну духовність, права на міжнародній арені, щораз піднімається в них життєва стопа народу і т. п.. Народи що перебувають довго в неволі, під пануванням чи “опікою” других, звичайно не мають цього всього і окупанти нищать їх, як тільки вміють.

Очевидно, не завжди було і є все в порядку з внутрішнім устроєм і в національних державах. Але, маючи власну національну державу, даний народ мав і має далеко кращі та більші можливості боротися за зміну, за покращення цього ладу – чи то дорогою революції (Франція), чи дорогою еволюції (Англія). Добившись конституційного ладу в своїй державі, народ став у меншій чи більшій мірі співучасником державного керівництва, співучасником у встановлюванні законів, дістав право вибирати і зміняти уряд, дістав можливості боротися, не наражаючись на поголовну смерть, за розширення своїх прав. Цього права і цих можливостей немає ніде поневолений народ.

Якщо поневолений народ хотів би звільнити існуючий лад у рамах окупантської держави, якщо хотів би добитися своїх прав, то в таких випадках все буде мати проти себе не групу прихильників пануючого режиму, так як це є в національних державах, але буде мати проти себе цілий народ, з рук якого окупація походить. Досвід історії показав, що власна національна держава, хоч би була з найбільш антинародним устроєм, сто разів краще явище, ніж неволя з рук найбільш “поступового” окупанта. Бо від власної кліки народ може скоріше визволитись, ніж спід чужого ярма. А в додатку, коли навіть у власній державі панує антинародна кліка, то все таки народ не підпадає національному гнобленню, національному нищенню. Це нам доказує, що в національній державі народ має найкращі можливості за відповідний народний справедливий лад. Добившись цього ладу, народ може свобідно і всебічно розвиватися: підвищувати свій духовний, культурний і матеріальний рівень життя та жити, як пристало людям нашого сторіччя. Цю правду зрозуміли сьогодні всі народи в світі. І тому на всіх континентах, на цілій земній кулі йде така завзята боротьба з боку кожного народу за збереження своєї національної держави або за її здобуття. Тому і всі партії, якщо вони не втратили своєї національної чести і совісти та служать своєму народові, прийшовши до влади, думають і працюють не над ліквідацією своїх національних держав, а над їх скріпленням.

Всяку пропаганду про заміну поодиноких національних держав якимись інтернаціональними (державами “робітників і селян” чи сполученими штатами Европи) треба трактувати як дипломатичні і пропагандивні прийоми в руках тих, що ці “теорії” видумують. Це в них засіб до власної цілі.

Важність держави для кожного народу для кожної суспільної одиниці зокрема збільшується ще й тим, що сьогодні надто розширилися функції держави. Тим самим збільшилася її роля в житті народів. Держава перестала бути власністю, приватною інституцією монарха чи диктатора, перестала бути засобом панування і гноблення народу, а стала організованою формою життя народу, керівником різних ділянок його життя, сторожем і оборонцем прав, майна і життя своїх громадян. Якщо так не є ще в багатьох народів, то вони борються чи будуть боротися, бо примусить їх до цього саме життя, за те, щоб так було.

Сьогодні держава являється власником підземних багатств, великих промислових і торговельних підприємств, власником рік і морів, керівником виробничих процесів і розділювачем витворних продуктів, керівником у вихованні молодого покоління, фундатором і опікуном розвитку культури і науки, організатором охорони народного здоров’я і т. д.. Якщо народ немає своєї держави, а всі ці функції на його території виконує чужа – окупантська держава, тоді всі справи в тих ділянках вирішуються в користь окупанта, а на шкоду поневоленого народові. У таких випадках все буває так, що підземні багатства поневоленого народу вивозяться до метрополії; промисл розбудовується так, щоб служив до черпання сировини з його території; виборчими процесами окупант керує так, що його представники є інженарами, техніками, механіками, директорами, а сини і дочки поневоленого народу – чорними робітниками, які дістають за роботу забагато, щоб вмерти, а замало, щоб жити; виробляє такі продукти, які потрібні їй на вивіз і для себе, а не для поневоленго народу; вихованням старається денаціоналізувати поневолений народ, здавлює розвиток його культури і науки та в усьому спихає його на дно.

Тому національна держава – це найкраща організована форма всебічного життя суспільства, це єдиний і найкращий гарант і оборонець волі, прав, майна і життя кожної національної спільноти і кожної її одиниці зокрема.