
- •1. Основні поняття та визначення елементів теорії множин.
- •2.Співвідношення між множинами. Операції над множинами
- •3. Відображення
- •4. Структурні елементи та фізичні величини електричного кола
- •5.Основні рівняння електричного кола аналіз електричного кола на базі його основних рівнянь. А також вузлових і контурних рівнянь
- •6. Метод незалежних струмів. Метод контурних струмів
- •7. Метод незалежних напруг. Метод вузлових напруг. Метод міжвузлових напруг. Метод координат віток
- •8. Метод визначальних координат
- •9. Матриці вхідних і взаємних адмітансів, коефіцієнтів розподілу, матриці вузлових і умовних вузлових імпедансів.
- •10. Перетворення рівнянь з комплексної площини в дійсну
- •11.Основні рівняння багатополюсників.
- •12. Перетворення рівнянь багатополюсників.
- •13. Розрахунок електричних кіл з багатополюсниками. Метод підсхем
- •Основні рівняння прохідних чотириполюсників
- •15.Перетворення схем, складених з прохідних чотириполюсників
- •16. Обчислення функцій. Похибки
- •17. Інтерполяція функцій
- •18. Апроксимація функцій
- •19.Наближене диференціювання функцій
- •20. Наближене інтегрування функцій
- •21. Розв’язування алгебричних і трансцендентних координатних рівнянь однієї змінної чисельними методами
- •22. Аналітичні методи розв’язування систем лінійних рівнянь
- •23. Оптимізація аналітичних методів розв'язування систем скінченних рівнянь.
- •24. Методи упаковування розріджених матриць і векторів.
- •25.Власні значення та власні вектори матриць. Зумовленість матриці. Метод qr. Норми матриці та вектора
- •26.Чисельні методи розв’язування систем лінійних скінченних рівнянь
- •29. Математичні моделі аналізу усталених ежимів еес у методі контурних струмів
- •30. Аналіз усталених режимів еес методом балансу потужностей
- •31. Лінійні диференційні рівняння з постійними коефіцієнтами.
- •32. Однокрокові явні методи.
- •33.Однокрокові неявні методи
- •34. Багатокрокові явні методи.
- •35. Ітераційний метод визначення усталеного режиму електричного кола.
- •36. Лінеаризація нелінійних диференційних рівнянь. Розв’язування крайової задачі.
- •39. Заміна аргумента диференціальних рівнянь
- •40. Методи декомпозиції
- •41. Узагальнений аналітичний метод розв’язування лінійних диференційно-скінченних рівнянь
- •42. Основи теорії стійкості режимів енергетичних систем
- •43. Алгебричні критерії стійкості. Частотні критерії стійкості.
- •44. Виділення областей стійкості. Спосіб d-розбиття. Аналіз динамічної стійкості режиму енергетичних систем.
- •45. Основні теореми ймовірностей, формули повної ймовірності, Бейєса (теорема гіпотез) і повторення дослідів
- •46. Випадкові величини в електроенергетиці
- •49. Визначення статистичних законів розподілу випадкових величин. Визначення статистичних числових характеристик випадкових величин.
- •50. Вирівнювання статистичних законів розподілу. Перевірка правильності гіпотез. Точкові оцінки. Довірчий інтервал. Довірча ймовірність
- •51. Основні положення теорії випадкових функцій.
- •52. Поняття про стаціонарний випадковий процес. Елементи теорії інформації
- •53. Метод монте-карло в задачах електроенергетики
- •54. Математичні основи теорії надійності
- •57. Деякі задачі лінійного програмування eec
- •58. Лінеаризація задачі опуклого програмування. Теорема Куна-Танкера. Умови Куна-Таккера
- •59.Чисельні методи розв'язування задач нелінійного програмування.
- •60. Динамічне програмування.
1. Основні поняття та визначення елементів теорії множин.
У теорії множини вивчають формальні властивості сукупностей елементів (об’єктів) та їх співвідношення. На ній базується більшість розділів сучасної математики, в першу чергу таких, як абстрактна алгебра, топологія, функціональний аналіз. Теорія множин впливає на формування основних понять, концепції у багатьох галузях науки й техніки. Зокрема,в теорії електроенергетики вона займає чільне місце передовсім у таких розділах, як аналіз і синтез електроенергетичних систем (ЕЕС), оптимізація їх структур і елементів, теорія автоматизованих систем керування, моделювання розвитку ЕЕС тощо.
Множина – це сукупність елементів (об’єктів) будь-якої природи (цифри певної системи числення, літери алфавіту, вузли схеми електричного кола, міста, країни тощо), складена за певною ознакою.
Скінченні
множини
містять скінченну кількість елементів,
нескінченні
– нескінченну . Скінченну множину
з
елементами a,
b,
c,
d
записують як A
=
.
Приналежність елемента множині позначають
символом
(наприклад a
A).
Неприналежність – символом
чи
(наприклад, r
A
чи
r
A).
Якщо
всі елементи множини
можна пронумерувати у вигляді нескінченної
послідовності
причому кожен елемент має тільки один
номер, то множина називається лічбовою.
Множина, елементи якої не можна
пронумерувати, називається нелічбовою
(наприклад, множина точок в інтервалі
дійсної осі). Розглядають також пусту
множину,
яку позначають символом
.
Запис
означає, що множина
не
містить жодного елемента. Наприклад,
такою множиною є сукупність ЕРС з двома
позитивними полюсами (такі не існують).
Множину
називають родин
множин
за умови, що
самі множини, тобто
є підмножинами множини
.
Множина всіх розглядуваних у задачі
елементів іменується повною
множиною (наприклад,
у лінгвістиці – множина слів певної
мови, в енергетиці – множина всіх
електростанцій країни).
У
теорії множин для впорядкованої множини
введено поняття кортеж.
Кортеж, складений з елементів множини
,
звичайно називають коротко кортеж
над
.
Кортеж над
,
складений з елементів
взятих
у тому ж порядку, позначається (
.
При цьому говорять, що
-та
координата
або компонент
кортежу. Число
координат
називають довжиною
кортежу.
Крім кортежів довжиною 1 і пусті кортежі
,
які позначаються так само, як пусту
множину (символи
).
Довжина кортежу
дорівнює
.
2.Співвідношення між множинами. Операції над множинами
Об’єднання (диз’юнкцією) множин та є множина
|
(1.1) |
елементи
якої
належить хоча б одній з об’єднаних
множин. Отже,
,
якщо
чи
,
чи обом одночасно.
Для
графічної інтерпретації співвідношень
між множинами й операцій над ними
користуються діаграмою
Ейлера –
Венна,
на якій множини зображаються певними
окресленнями (областями) на поверхні
квадрата. На рис. 1.1,
показана
така інтерпретація об’єднання
множин
та
.
Заштрихована частина відповідає множині
.
З визначення випливає
Співвідношення
об’єднання
поширюється також на
множин
у вигляді
|
(1.2) |
Перетин (кон’юкцією) множин та є множина
|
(1.3) |
елементи
якої – спільні елементи множин
та
,
тобто
якщо
й
Відповідна інтерпретація показана на
рис. 1.1,б. З визначення випливає
Співвідношення перетину поширюється на множин у вигляді
|
(1.4) |
Різницею множин та є множина
|
(1.5) |
що
виражає множину елементів, які належить
,
але не належить
.
Тобто
якщо
й
(рис. 1.1,
).
З визначення випливає
\
\
.
Симетричною різницею множин та є множина
|
(1.6) |
елементи
якої
якщо
й
(рис.
1.1,
).
З визначення випливає
Співвідношення
|
(1.7) |
означає,
що
є підмножиною
,
тобто
міститься
у
(рис. 1.1,
).
Співвідношення
|
(1.8) |
означає,
що множина
збігається
з множиною
(
й
- рис. 1.1,
).
Співвідношення
|
(1.9) |
означає, що множини та не збігаються.
Якщо
кожному елементові
множини
можна поставити у відповідність один
і тільки один елемент
множини
та
навпаки, то таку попарну
відповідність між
елементами двох множин називають взаємно
однозначною чи 1 – 1 відповідністю.
Кажуть, що між такими множинами існує
взаємно
одночасна відповідність,
а самі множини
та
називають еквівалентними,
що записується як
~ , |
(1.10) |
Потужністю
певної
множини
називають те загальне, що є у всіх множин,
еквівалентній даній. Еквівалентні
множини рівнопотужні.
Всі множини можна поділити на класи
рівнопотужних множин.
У такому випадку замість поняття
потужність
множин
вживається поняття клас
множини.
Якщо з деякої властивості
випливає властивість
,
то таке співвідношення записується як
|
(1.11) |
У випадку, коли вказані в (1.11) властивості рівносильні, записують
|
(1.12) |
Доповненням
множин
є операція знаходження різниці (1.5)
множин
та
за
умови, що
Така різниця записується як
\
= |
(1.13) |
Одержана множина складається з елементів , які не належать , чи, інакше, доповнює множину до множини .
Окремо
виділяють доповнення розглядуваної
множини до повної
множини.
Його записують з допомогою символу
без індексу, що показує, до якої множини
здійснюється доповнення, чи простіше
-
.
Інтерпретація цього співвідношення
показана на рис. 1.1, ж. Очевидно,
чи
Декартовим добутком множин та є добуток
|
(1.14) |
в
якому
- множина всіх можливих комбінацій пар
(двійок, 2-рядків)
утворених елементами
й
(рис. 1.2).
Декартів
добуток множин поширюється на
множин
і є множиною
послідовностей
де
для кожного
.
Записується цей добуток у вигляді
|
(1.15) |