За валютою позики:

• у валюті країни-позичальника;

• у валюті країни-кредитора;

• у валюті третьої країни;

• у міжнародній грошовій одиниці (СПЗ, ЕКЮ та ін.).

99. Системи регулювання грошово-валютних відносин.

???

100. Міжнародні валютно-фінансові організації. Регіональні валютно-кредитні установи.

Міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації (далі — міжнародні організації) — це організації, які створені державами-членами і отримують кошти безпосередньо від країн-членів. У них є спільна мета — розвиток співробітництва та забезпечення цілісності, а також стабілізація складної світової економічної ситуації. Міжнародні фінансові організації безпосередньо займаються регулюванням світових фінансових і ваіютних ринків.

До основних міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій належать:

• Група Світового банку;

• Міжнародний валютний фонд (МВФ);

• Банк міжнародних розрахунків (БМР);

• Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).

Група Світового банку складається з п'яти юридично відокремлених підрозділів:

• Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) — надає позики безпосередньо країнам-учасницям або іншим позичальникам під гарантію держави-учасниці;

• Міжнародна асоціація розвитку (МАР) — надає кредити для розвитку найбіднішим країнам;

• Міжнародна фінансова корпорація (МФК) — сприяє розвитку і забезпеченню фінансування приватних підприємств у державах, що формують ринкову економіку на основі надання позик та випуску нових акцій;

• Міжнародний центр урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС) — арбітражний інститут, де слухаються справи іноземних інвесторів і країн-реципієнтів;

• Багатостороннє інвестиційно-гарантійне агентство — страхує іноземних інвесторів від визначених категорій некомершйних ризиків і сприяє отриманню іноземних інвестицій державами-членами.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку — міжнародна урядова організація для довготермінового кредитування економіки країн-членів.

З 1947 р. МБРР набув статусу спеціалізованої організації ООН. Відповідно до статуту банку, його членами можуть бути лише держави-члени МВФ. МБРР — відокремлений від МВФ інститут, що доповнює приватний інвестиційний капітал. Кожна країна-член МВФ зобов'язана вступити в МБРР, що надає їй право позичати кошти з фондів, отримувати допомогу з метою розвитку банку та брати участь у справах банку й конкурсах на одержання контрактів за всіма проектами, що фінансуються банком.

Специфікою БМР є конфіденційний характер його діяльності, що визначає місце БМР як допоміжної структури МВФ та МБРР, з якими вщ має тісні зв'язки. Крім того, БМР — провідний інформаційно-дослідний центр. Його річні звіти — авторитетні економічні видання.

Європейський банк реконструкції та розвитку — регіональний міждержавний банк з довготермінового кредитування країн Центральної та Східної Європи. Цю фінансову установу було створено 1991 р. Штаб-квартира розташована в Лондоні (Велика Британія).

Акціонерами ЄБРР виступають 60 країн та дві міжнародні організації. Члени ЄБРР відповідно до встановлених квот зобов'язані викупляти акції банку.

101. Причини виникнення та сутність глобальних проблем.

Глобальна проблема — зв'язки та відносини між державами й соціальними системами, суспільством у загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів усіх країн і можуть бути розв'язані шляхом їх взаємодії.

До таких проблем належать:

відвернення світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру;

необхідність ефективної та комплексної охорони навколишнього природного середовища;

ліквідація відсталості країн, що розвиваються;

продовольча, сировинна, енергетична та демографічна проблеми;

ліквідація хвороб;

раціональне використання глибин Світового океану та мирне освоєння космічного простору;

проблема розвитку самої людини, охорони її прав, перспективи забезпечення її гідного майбутнього.

До основних причин загострення глобальних проблем належать:

І. Швидке зростання народонаселення останніми десятиріччями (демографічний вибух) — найбільш загальна причина, яка характеризує технологічний спосіб виробництва. Щоб прогодувати, одягнути, забезпечити житлом постійно зростаючу кількість населення, необхідно суттєво нарощувати виробництво промислової та сільськогосподарської продукції, збільшувати обсяг видобування корисних копалин тощо. Це призводить до поступового вичерпання природних ресурсів, підвищення середньої температури на Землі, забруднення навколишнього середовища та інших негативних явищ глобального масштабу. Демографічний вибух супроводжується нерівномірністю зростання населення у різних країнах та регіонах. У країнах, де найбільший приріст населення, а продуктивні сили розвинуті слабо, спостерігаються масовий голод, злидні.

Низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій.

Швидка урбанізація, зростання гігантських мегаполісів, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією. У великих промислових центрах країн СНД 60% викидів припадає на автомобільний транспорт. Через нижчу якість автомобілів цих країн кожний із них викидає в повітря у 6 разів більше забруднюючих речовин, ніж у розвинутих країнах Європи. Особливо складна екологічна ситуація в Україні. Майже 10% території держави перебуває у стані глибокої екологічної кризи, до 70% загальної земельної площі наближається до такого стану. Лише 1% території України займають екологічно чисті ареали. Такий стан довкілля передусім зумовлений надмірним концентруванням екологічно небезпечних виробництв.

Виникненню ситуації екологічної катастрофи сприяли також відносини капіталістичної власності, насамперед хижацьке ставлення монополій до природних ресурсів, навколишнього середовища, лісів, водних ресурсів, Світового океану тощо.

Із усієї сукупності глобальних проблем найактуальнішою є відвернення ядерної війни, припинення руйнівної гонки озброєнь.

102. Шляхи трансформації суспільства: сутність та історичний аспект. Глобалізація.

Трансформація — це процес набуття суспільством нових рис, які відповідають вимогам часу. Відбуваються зміни в життєвих стандартах, зразках поведінки і потребах; частково вони супроводжуються негативними явищами, стражданнями багатьох людей. Концепцію трансформації можна порівняти з розглядом нинішнього етапу як перехідного від тоталітарної системи до ринкової економіки. Термін "перехід" недостатньо адекватно описує процеси, що відбуваються, оскільки не може позначати чіткого початку або певного кінця. Поняття ж "трансформація" більш чітко характеризує дане явище, воно є нейтральним відносно вектора переходу, а тому політично індиферентним. Трансформуватися — це міняти форму, змінюватися; тому необхідно вирішувати питання про механізми перетворень, початкову форму, риси і властивості нової форми.

Трансформація — це дія або процес зміни форми, вигляду, природи або характеру суспільства або окремої структури. Трансформація означає перетворення сутнісних компонентів соціуму, всіх сторін сфер суспільного життя.

Трансформація не передбачає вектора змін: вони можуть бути як прогресивними, так і регресивними. Головне в трансформації — саме перетворення форм і змісту суспільного життя, її інституційної сфери, норм, цінностей, ментальності та інших соціокультурних сторін соціуму.

Трансформації підлягають всі сторони суспільного життя: економічна, політична, культурологічна тощо.

У наш час під впливом великомасштабних процесів, що стосуються всього людства в цілому, суспільство зазнає грандіозних метаморфоз. Багато хто справедливо вбачає причину подібних трансформацій у феномені глобалізації. Етимологічно термін "глобалізація" пов'язаний з латинським словом "глобус", тобто Земля, земна куля, і означає загально планетарний характер тих або інших процесів.

Хронологія цього процесу бере початок з 70-х років XX століття. Звідси - помилковість твердження щодо того, ніби глобалізація - це лише "золотий мільярд" населення, тільки ті країни, що мають ВВП на душу населення понад 20 000 доларів. Суть глобалізації - в її системній цілісності, в органічному поєднанні цивілізаційного "центру" і розгалуженої "периферії", у відповідній спеціалізації та розподілу праці між ними. В умовах глобалізації проблема соціальної нерівності розширила свої параметри. Окрім суто національного аспекту, вона набула ознак загрозливої міждержавної стратифікації.

Глибока криза, що характеризує нині процес глобалізації, має й інший вимір. Вона пов'язана не лише із соціальною стратифікацією, а й з поглибленням технологічної диференціації, яка включає в себе трирівневу структуру: перший рівень - країни, що розвиваються на основі постіндустріальних принципів; другий - країни з традиційною індустріальною технологією; третій - країни доіндустріального розвитку. Важливо враховувати й те, що в системі міждержавних відносин формуються механізми, які, по суті, виключають можливість вертикальної міграції країн з нижнього на вищий технологічний рівень. Така міграція стає можливою лише для обмеженого кола держав, що не змінює загальної картини світового розвитку.

Глобалізація нагромаджує небезпечні суперечності і в інституційній сфері. Вони стосуються як внутрішньої, так і зовнішньої сторін розвитку. З одного боку, глобалізація послаблює роль держави, без активної участі якої суспільство неспроможне дати відповідь на її виклики. Послаблюються і можливості демократії, яка історично утверджувалася на Заході в межах державних утворень, спиралася на її інституції і в свою чергу є основою суспільного прогресу. З іншого боку, дедалі більше неефективними виявляються й власні інституції глобалізаційного процесу. В економіці такими інституціями виступають МВФ, Світовий банк, Світова організація торгівлі та інші. Всі вони за своїм статусом покликані сприяти поглибленню економічної та соціальної збалансованості. Насправді виявилося протилежне: політика відповідних інституцій, як це переконливо довело останнє десятиріччя, полягає в іншому. Вона спрямована на обслуговування інтересів "лідерів" у країнах периферійної зони, зводиться до логіки пристосування виробничого, фінансового та інтелектуального потенціалів цих країн до потреб цивілізаційного центру.

У повоєнний період принципи вестернізації почали активно реалізуватися у 70—80-ті роки на основі відомої політики здоганяльної модернізації. Йдеться про політику спрямованого розвитку, яка базувалася на визнанні універсальності західного суспільства і його інституційних, економічних та духовних цінностей, перетворення цих цінностей па своєрідний еталон для всіх народів, що виявляли бажання прискорити власну еволюцію. Формування глобального простору здійснювалося на основі саме цієї політики. В своїй основі політика здоганяльної модернізації реалізується і на пострадянському просторі, в т. ч. і в Україні.

Криза сучасного глобалізму має ще одну базову передумову. Йдеться про логіку ринкового фундаментализму, який по суті є ідеологічною основою глобалізації, візитною карткою політики вестернізації. Ринковий фундаменталізм, який почав домінувати у політиці Р. Рейгана та М. Тетчер, нині "відіграє головну ролі” у глобальній капіталістичній системі. Він надає ідеологічне забезпечення, що не тільки вмонтовує дії багатьох її провідних учасників, але й виступає рушієм політики.

Сутність такої ідеології зводиться до поширення суто ринкових принципів поведінки на всі без винятку сегменти суспільного життя. Одночасно (що найнебезпечніше) відбувається відторгнення будь-яких фундаментальних морально-етичних і духовних цінностей, напрацьованих суспільством у процесі свого попереднього розвитку, в процесі своєї історії. Останні підміняються принципом суто ринкової доцільності.

Глобальна економічна система, в центрі якої перебуває лише ринок й відсутні інші регулюючі механізми, не здатна забезпечити світову гармонію.

103. Концепція ноосфери в.І.Вернадського та глобалізація.

Ноосфера, згідно з Вернадським - це перетворена в інтересах людини природа, рівноважний стан якої підтримується цілеспрямованою діяльністю людства, що усуспільнилося.

Олюднена природа з’явилася разом з людиною, коли вона була ще не в змозі регулювати перебіг глобальних процесів. Ноосфера ж - свідомо створюваний людиною стан природного середовища. Вона включає постійний прояв природних процесів природи, але це кероване людиною природне середовище його існування. Оскільки такий стан ще не досягнутий, то передчасно сучасний етап зміни біосфери називати ноосферою.

Дійсно, сучасне людство ще не перебороло небезпеки виникнення руйнівних війн, розкрадання ресурсів біосфери, забруднення природного середовища. Однак сучасний стан взаємодії суспільства з природою не може бути причиною сумнівів у можливості створення ноосфери.

Ноосфера не сумісна з антропогенною деградацією природного середовища. Тому »одним з перших ознак створення ноосфери буде ліквідація небезпеки глобальної екологічної кризи».

Інша крайність - спроба зв’язати ноосферу із суто соціальними змінами. При цьому з полю зору випадають наукові і матеріально-технічні фактори забезпечення зміни способу впливу суспільства на природу, що дозволяють керувати процесом біогеохімічної міграції речовин і енергії. Вернадський бачив, що для здійснення переходу біосфери в ноосферу створені реальні об’єктивні передумови: відбулася найбільша наукова революція, що відкрила шлях для безмежного збільшення матеріальних і духовних сил людства, почався процес економічного і соціального об’єднання людства в єдину світову асоціацію. Ці передумови повинні стати тією основою, що стихійно створювалася протягом багатьох тисяч років, на досягненнях якої людина тільки тепер може свідомо втілювати в життя свою ідею про перетворення біосфери на ноосферу, підкорити своїй волі і розуму процеси міграції речовини й енергії.

104. Технологічна революція та її наслідки.

Нау́чно -техни́ческая револю́ция (НТР) — коренное качественное преобразование производительных сил, начавшееся в середине XX в., качественный скачок в структуре и динамике развития производительных сил, коренная перестройка технических основ материального производства на основе превращения науки в ведущий фактор производства, в результате которого происходит трансформация индустриального общества в постиндустриальное.

Соціальні наслідки науково-технічної революції можна звести до таких основних груп:

загострення екологічної обстановки, виникнення проблеми виживання людства внаслідок забруднення та отруєння навколишнього середовища;

зміна змісту і характеру праці (збільшується питома вага творчих, пошукових функцій, що веде до стирання суттєвих відмінностей між людьми розумової і фізичної праці);

зростання питомої ваги висококваліфікованих робітників та спеціалістів, що зайняті обслуговуванням нової техніки і технології (це вивільняє трудові ресурси);

підвищення вимог до культурно-технічної та інтелектуальної підготовки кадрів;

прискорення структурних змін у співвідношенні сфер людської діяльності (перекачування трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, а з неї – в сфери науки, освіти, обслуговування). Це зумовлює конценрації населення в містах, поглиблення міграційних процесів, значне скорочення робочого і збільшення вільного часу (звідси можливість гармонійного розвитку особистості);

втрата людиної емоційності, інтелектуальне перенавантаження;

виникнення проблем біологічної і психологічної адаптації людини в звичайних та екстримальних умовах навколишнього середовища (надвисоких і наднизьких тисків, температур, електромагнітних полів, радіоактивності і т.д.).

105. Місце економіки України в умовах глобалізації.

Російська владна провідна частина населення мріє про відродження "єдиної Великої Росії" і розглядає Україну як її невід'ємну інтегральну складову. Впливова російська політична еліта і пересічні росіяни у своїй переважній більшості свято переконані у такому:

- Україна винна у розвалі СРСР і нинішніх негараздах Росії;

- незалежна Україна є геополітичною аномалією і загрозою Росії;

- Росія без України є геополітично незавершеною і не може відродитися як велика держава; російський і український народи - це єдине ціле з однією вірою, однією мовою і їх возз'єднання є лише питанням часу;

- мета возз'єднання росіян і українців - створення єдиного над-народу, з яким рахуватимуться і перед яким тремтітимуть Європа і світ.

Президент Росії Володимир Путін вважає, що вступ України до Шенгенської зони буде ударом по росіянах. Про це він сказав в інтерв'ю редакторам німецьких і російських ЗМІ в Ганновері, про що повідомляє газета "Коммерсант". "Там, в Україні, живе, наскільки мені відомо, не менше 17 % російського населення", - сказав він. "Це ж поділ народу! Це нагадує поділ Німеччини на Східну і Західну!", - додав Путін.

"The Washington Post" впевнена, що, піднявши ціни на газ для України в чотири рази в січні 2006 p., Путін "знову перегнув палку". "Ще в 2004 р., в ході неприхованої спроби посадити промосковську маріонетку в крісло президента України, пан Путін пообіцяв в майбутньому поставляти "газ цій країні за пільговими цінами", - пише видання.

Процитуємо з цього приводу першого заступника щотижневика І "Дзеркало тижня" Юлію Мостову [13]: "Ви ніколи не замислювалися, чому Росія на шкоду собі протягом усіх цих років продавала Україні газ за заниженими цінами? Під час бесід із експертами вдалося визначити три причини. По-перше, забезпечуючи Україну дешевим газом, Росія утримувала ринок і, заколисуючи Київ створенням досить сприятливих обставин, вдало відволікала його від думки про участь у створенні альтернативних газопроводів... Підвищення ціни газу до 100 і більше доларів за 1000 кубічних метрів означає, що, наприклад, металургійна промисловість, яка становить основу експортного потенціалу України, зазнає надзвичайно сильного удару. І це відбудеться з огляду на те, що вже сьогодні в цьому секторі економіки спостерігається серйозна криза. Адже кон'юнктура на світовому ринку змінилася у гірший для нас бік, а крім того, на ринок вийшов Китай зі своїми новозбдованими потужностями, покривши тим самим майже весь азіатський і південно-східний ринок. Вже сьогодні у вітчизняних металургійних гігантів не законтрактована друга половина року. І якщо нині продукція багатьох наших заводів усе ще якось може конкурувати, то в разі підвищення цін на газ вона цього робити, за винятком окремих видів продукції, просто не зможе. Схожа ситуація у хімічній промисловості - ще одному флагмані українського експорту, де від 50 до 70 відсотків собівартості продукції - ціна газу.

Насправді Україна, при усвідомленому й системному підході до вирішення питання, здатна зберегти й навіть зміцнити свою конкурентоспроможність у разі цінового газового стресу. Відомо, що ціни на газ в Україні вищі, ніж у Росії, але така різниця певною мірою загартувала нашу промисловість, про що свідчать квоти, якими Російська держава намагається захистити свого товаровиробника на російському ринку від українських товарів. Вражають і цифри загального споживання газу в Україні. Аналогічні виробництва в Західній Європі використовують енергії в 3-5 разів менше, ніж наші підприємства. До дешевого газу звикли всі: ним обігрівають асфальт, квартири й підприємства, і громадян.

Підвищення цін змусить ощадливіше витрачати блакитне паливо. Свій внесок у справу економії можуть зробити не тільки підприємства, яким доведеться запроваджувати сучасніші енергозберігаючі технології, а й ті, хто засклить вікна в помешканнях або поставить регулятори на батареї. Це дасть змогу, з одного боку, не помирати від спеки в опалювальний квітневий сезон, а з іншого - заощадити сім'ї і країні".

Російські інвестори беруть активну участь у приватизації українських об'єктів. Російський капітал присутній у нафтовій індустрії, кольоровій та чорній металургії. Він реалізує тактику як вертикальної, так і горизонтальної інтеграції в економіку України.

Не врегульоване питання щодо "інтелектуальної спадщини". Після розпаду СРСР в Росії залишилося близько 500 тисяч авторських свідоцтв з грифом "Для службового використання" і стільки ж із грифом "Секретно", що можуть бути перетворені на патенти. Майже чверть з них належала українським винахідникам. В Україні не було переліку цих винаходів. Така ситуація створює для українських підприємств труднощі при виході на зовнішні ринки.

Нинішня геополітична ситуація дедалі більше набуває ознак, за яких Україна для Росії виявляється більш значущою, ніж навпаки. Це стосується не лише політичної, а й економічної залежності. Час працює на Україну та її незалежність. Нині в Росії, як, до речі, і в Казахстані, по суті, відтворюється знайома ситуація брежнєвської економіки, повністю залежної від нафтодоларів. Це визнають і російські аналітики. Як відзначає "Независимая газета", "стан бюджету, розвиток цілих секторів економіки, зовнішні зв'язки - все це продовжує залишатися у заручниках у ціни на нафту". Саме через це "в уряду Росії, по суті, не існує важливішої проблеми, ніж проблема ціни на нафту та її динаміки". Собівартість видобутої кувейтської нафти - 4 дол. за барель, Саудівської Аравії - 2,5 дол., Іраку - 1 дол., а російської - 14 дол. Якщо додати до цього високу транспорто-витратність російської економіки, то коректність зазначеної тези навряд чи викликатиме заперечення.

Україна потребує іноземних інвестицій, пільгового доступу до ринків збуту для своєї порівняно неконкурентоспроможної продукції. Іншими словами, Україна, покладаючись лише на свої сили, ризикує скотитися до табору країн, відсталих в економічному і науково-технічному відношенні. Вихід один - економічна інтеграція з нашими сусідами. Якщо це неможливо в західному напрямі, не варто зневажати можливостями інтеграції зі східними сусідами.

Проблемою є сумісність України з Заходом і за критеріями системи цінностей, тобто цивілізаційними параметрами. Замість законослухняності в наявності правовий нігілізм. Лише 7 % літніх і 5 % молодих людей в Україні сповідають законослухняність як цінність. Крім того, індивідуалізм український в принципі протилежний західному (богоподібність, магнетизм, прагнення брати нові і нові висоти) і має хутірський, що роз'єднує, замішаний на заздрості характер. В такій ситуації Україні важко спочатку усвідомити, що шлях у Європу відкриється для України не в результаті потурань і доброї волі ЄС, а внаслідок підтягування країни до рівня розвитку і цінностей членів Євросоюзу, причому не формально, як це відбувалося дотепер, а реально, тобто за рахунок глибинних якісних і структурних змін.

Для вступу до ЄС Україні необхідно одночасно виконати три головні умови: досягти європейського рівня в галузі демократії і громадянського суспільства, розвитку технологій і продуктивності праці, підвищення рівня життя громадян.

Сучасна політична атмосфера в ЄС несприятлива для європейських амбіцій України. Щодо створення зони вільної торгівлі, це питання може зайняти головне місце в діалозі з ЄС в найближчі 1-2 роки після вступу України до СОТ. Як і у випадку з переговорами відносно вільної торгівлі з Росією, слід очікувати від ЄС аналогічної твердої позиції захисту окремих вразливих секторів власного ринку від конкурентоспроможного українського експорту і просування власних конкурентоспроможних товарів на ті сегменти ринку України, де національні гравці знаходяться на рівні "немовлят".

106. Соціально-економічні проблеми, породжувані глобалізацією. (див.102)

50