1. Аграрна політика та аграрна реформа. Роль АП в їх реалізації.

2. Предмет АП, аграрні правовідносини.

3. Методи правового регулювання аграрних відносин.

4. Система АП.

5. Принципи АП.

6. Поняття АП як галузі права України, його завдання та ф-ції.

7. АП як наука та навчальна дисципліна.

АП є комплексною галуззю права.

Аграрна політика – це розробка її владними структурами та практичне здійснення системи правових, організаційних, економічних, кадрових та інших заходів з метою забезпечення такого розвитку аграрної сфери економіки, який би повністю відповідав продовольчим інтересам України.

В основі аграрної політики лежить аграрна реформа. Реформування аграрних відносин було започатковано ЗУ «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві».

Напрямки реформування:

• Рівноправний розвиток всіх форм господарювання (нові форми господарювання: КСП, фермерські господарства, сільгосп. кооперативи);

• Реформування земельних відносин на основі роздержавлення, паювання земель);

• Реформування майнових відносин на основі приватизації державного майна та реструктуризації недержавних сільгосп. підприємств;

• Розвиток ринкової інфраструктури – запровадження біржового сільськогосподарського ринку (1995 року);

• Перехід від командно-адміністративних методів управління до ринкових (економічних) – держ. замовлення, надання пільгових кредитів;

• Створення умов для розвитку підсобного господарства громадян. ЗУ «Про особисте селянське господарство!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!1»;

• Післяприватизаційна державна підтримка реформованих та новостворених сільськогосподарських структур ринкового типу;

Важливо зауважити, що напрями реформування постійно змінювались!

Етапи реформування:

1990 -1992 рік – ЗУ «пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві».

1995 Рік Указ пу «Про заходи щодо реформування аграрних відносин».

1998 рік Указ ПУ «Про основні напрямки розвитку АПК України»

1999 рік Указ ПУ «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» (реформування КСП).

2001 рік ЗУ «Про стимулювання розвитку сільського господарства»

2004 рік ЗУ «Про державну підтримку сільського господарства»

2005 рік ЗУ «Про основні заходи державної аграрної політики на період до 2015 року» (див. мету аграрної політики).

Основні засади державної політики поширюються також на сільське та рибне господарство, харчову промисловість, переробку сількосп. продукції, аграрну науку та освіту, соціальну сферу села, їх матеріально-технічне забезпечення.

Предмет АП як галузі права –

Думки: існує аграрне законодавство, але не існує аграрного права (Демянов, Казмін, Панкратов, Яковлев та інші);

аграрне право – це спеціалізована комплексна галузь права (Аксеньонок, Бистров, Клюкін, Козир, Петров, Роянов, Семчик, Середа, Титова);

аграрне право – це підгалузь господарського права;

норми права, що регулюють аграрні відносини належать до агропромислового права.

Аграрні правовідносини в юридичній літературі визначаються як врегульований нормами права комплекс суспільних відносин, що виникає між сільськогосподарськими товаровиробниками з одного боку та іншими видами господарюючих суб’єктів та їх найманими працівниками, ОДВ та ОМС з приводу конкретних об’єктів майна, земель, праці тощо, на підставі певних юридичних фактів та надають їх учасникам взаємообумовлені права і обов’язки у сфері сільгосп. і пов’язаної з нею діяльності.

Об’єктом аграрних правовідносин виступає сільськогосподарське виробництво, яке базується на обов’язковому використанні землі та інших природних ресурсів, а також транспортуванням сільгосп. продукції (визначення сільгосп. продукція міститься в класифікаторах). Об’єкт аграрних правовідносин охоплює також соціальну сферу села.

Аграрні правовідносини характеризуються специфічним суб’єктним складом: держава, ОМС тощо. Можна виділити суб’єктів товарного виробництва: фермерське господарство тощо. Суб’єкти агросервісну. Окремо виділяються субєти у сфері кредитування, страхування, торгівлі.

Зміст аграрних правовідносин – це права та обов’язки суб’єктів, що виникають в процесі сільгосп. виробництва та соціальної сфери села.

Види аграрних правовідносин поділяються залежно від виду юридичних фактів.

Класифікація аграрних правовідносин:

1. Внутрішні (внутрішньогосподарські) – виникають між сільгосп. товаровиробником та його членами, учасниками, працівниками, а також між сільгосп. підприємствами та його структурними підрозділами (для суб’єктів кооперативного типу характерні відносини членства, а для корпоративних правовідносин характерні відносини участі). Внутрішні правовідносини поділяються на:

• Членські (відносини участі) – є правовою основою до виникнення інших правовідносин;

• Земельні;

• Майнові;

• Трудові;

• Організаційно-управлінські (з приводу створення внутрішніх органів управління).

2. Зовнішні – виникають між сільгосп. товаровиробниками, а також між сільгосп. товаровиробником та іншими особами, ОДВ та ОМС. Вони поділяються на:

• Земельні;

• Майнові – щодо укладення договорів (наприклад, контрактація);

• Фінансові;

• Організаційно-управлінські (між ОДВ та сількосп. підприємством).

3. Легалізаційні (за Янчуком) – у зв’язку із утворенням або заснуванням легальних організаційно-правових форм господарювання.

Предмет АП – це врегульовані нормами аграрного, господарського та іншого законодавства внутрішні та зовнішні сусп.. відносини, які складаються в сфері сільського господарства з приводу виробництва, переробки та реалізації сільгосп. продукції та розвитку соціальної сфери села.

Методи правового регулювання АП – встановлені або санкціоновані державою способи та засоби правового впливу, за допомогою яких здійснюється регулювання аграрних правовідносин. В теорії методи поділяють на дві групи:

• Загальні, які властиві всім галузям права (дозвіл, заборона, рекомендація);

• Специфічні – властиві АП (легалізаційний, метод локально-правового регулювання, членський (засновницький метод), метод колективної демократії та інші методи).

Чабаненко – вчений-юрист, який досліджував проблематику методів АП (вивів інтегрований метод).

Система АП – науково обґрунтоване, логічно послідовне розміщення аграрно-правових інститутів, нормами яких регулюються АП.

Принципи АП – основні засади, керівні ідеї, які визначають напрями та характер правового регулювання аграрних правовідносин. Принципи змінюються з плином часу.

Основні принципи:

• Свобода аграрного підприємництва та добровільність вибору форм господарювання;

• Поєднання раціонального використання земель, які виступають основним засобом виробництва, із ефективним веденням сільгосп. виробництва;

• Принцип державної підтримки сільського господарства;

• Принцип безперешкодного вступу та вільного виходу із сільськогосподарських підприємств.

Дефініція АП як галузі права – є правонаступником колишнього колгоспного та сільськогосподарського права, являє собою сукупність встановлених або санкціонованих державою правових, а також прийнятих у встановленому законом порядку локально-правових норм та методів, які регулюють комплекс органічно поєднаних суспільних відносин, що виникають між суб’єктами в аграрному секторі економіки, соціальній сфері села в процесі ведення особистого селянського господарства, здійснення державного регулювання сільськогосподарського виробництва.

Завданнями АП є забезпечення юридичними засобами реалізації державної аграрної політики, закріплення оптимального правового становища всіх учасників аграрних правовідносин, забезпечення становлення ринкових відносин, розвиток їх інфраструктури, сприяння раціональному використанню землі та інших природних ресурсів та інші правовідносини.

Функції АП – регулятивна, превентивна та охоронна.

АП як наука та навчальна дисципліна (Багай М. А. «Розвиток науки АП»).

Наука – це комплекс знань про правове регулювання АП. Предметом науки АП є теорії, уявлення та ідеї, в яких відображається АП як об’єктивна реальність. Наука АП вивчає історію розвитку АП та законодавства, джерела та принципи, інститути АП, досліджуються проблеми правозастосовної діяльності та пропонуються заходи щодо удосконалення аграрного законодавства, усунення існуючих недоліків в аграрній сфері економіки.

Фундатори АП – Янчук , Титова, Семчик.

АП як навчальна дисципліна. В 20 ті роки вивчалося Земельне права, а правові питання колгоспного права були включені до кооперативного права. З 1938 по 1982 цей курс було розділено на дві дисципліни. З 1982 року – радянське колгоспне право. На початку 90 –х років – АП України.

АП складається з двох частин – Загальної т Особливої (правовий режим майна, правове регулювання виробничо-господарської діяльності, зарубіжний досвід).

Джерела АП

Поняття та види джерел АП.

Джерело АП – зовнішній вираз аграрно-правових норм.

Особливості джерел АП:

1. наявність великої кількості законів і підзаконних актів, відсутність єдиного кодифікованого акту. Вперше про кодифікацію колгоспного права виступав Янчук, структуру сформував Козир. 1960 – 1970 ті роки – Семчик пропонував створити сільськогосподарський кодекс. В Росії Бистровим пропонується прийняття Основ аграрного (сільськогосподарського) законодавства (Бистров «Источники сельськохозяйственного права»). На сучасному етапі пропонується декілька варіантів структури Аграрного кодексу (Янчук «Джерела АП»), наша кафедра під керівництвом проф. Носіка В. В. Франція, Мексика, Уругвай – існує Аграрний кодекс;

2. велика кількість актів рекомендаційного характеру.

ПКМУ «Про порядок здійснення господарської діяльності в зоні можливого затоплення».

3. важливе значення локальних актів (наприклад, щодо паювання майна).

4. висока питома вага технічних норм;

5. закріплення в НПА переважно публічно-правових методів правового регулювання;

6. наявність великої кількості програмних документів, їх декларативність та домінування загальних норм-принципів (ЗУ «Про пріоритетність розвитку села…»);

7. наявність уніфікованих актів аграрного законодавства, які виступають ядром аграрного законодавства;

8. висока питома вага комплексних НПА, які регулюють не тільки аграрні правовідносини;

9. зростання ролі міжнародних норм права та адаптація аграрного законодавства до вимог Європейського союзу та СОТ (вимоги щодо утримання тварин, їх благополучча, природоохоронні стандарти);

10. джерела поділяються на загальні (уніфіковані) та спеціальні (диференційований зміст).

Джерела АП поділяють на уніфіковані та диференційовані.

Уніфіковані акти – це юридична форма закріплення норм аграрного права, спрямованих на інтеграцію правового регулювання аграрних правовідносин та уніфікацію правового статусу суб’єктів аграрного підприємництва.

Диференційовані акти аграрного законодавства – це НПА, що розробляються з урахуванням відмінностей в статусі суб’єктів аграрного підприємництва, зокрема законодавство про фермерство, про колективні і кооперативні сільгосп. підприємства, законодавство про тваринництво і рослинництво.

Конституція України як джерело АП.

Конституційні норми можна обєднати за такими напрямками:

1. правові норми, які визначають права, свободи та обов’язки;

2. правові норми, які закріплюють форми та види власності в Україні;

3. правові норми, які визначають правові засади розвитку економічних відносин в Україні, в тому числі і в аграрній сфері економіки;

4. які визначають систему державних органів та їх компетенцію в галузі правового регулювання економіки України, в тому числі в АПК.

Ст. 13, 14, 41, 42, 92 КУ.

Закони України та постанови ВРУ як джерела АП.

Загальні та спеціальні закони.

Загальний рівень – ЦК, ГК, ЗК, ЗУ «Про госп. товариства», «Про охорону праці», «Про всеукраїнський і місцеві референдуми», «Про загальний військовий обов’язок».

Спеціальні:

1. ті, що визначають пріоритетність сільгосп. виробництва;

2. регулюють правове становище суб’єктів: ЗУ «Про КСП», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське господарство (ОСГ)» - визначив правове становище суб’єктів, які займаються підсобним господарством;

3. регулюють виробничі відносини:

в сфері рослинництва: ЗУ «Про насінництво і садибний матеріал», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру», «Про зерно та ринок зерна», «Про виноград та виноградне вино».

в сфері тваринництва: ЗУ «Про племінну справу», «Про ветеринарну медицину», «Про молоко і молочні продукти», «Про бджільництво», «Про рибу, інші водні ресурси та продукцію з них».

нормативні акти, які регулюють дотримання виробничої безпеки: ЗУ «Про пестициди та агрохімікати та поводження з ними», «Про безпечність та якість харчових продуктів» та інш.

Постанови ВРУ можна поділити на:

• які врегульовують питання набрання чинності законами («Про введення в дію Закону «Про КСП») – об’єкти соціальної сфери села не підлягають паюванню;

• спрямовані на регулювання конкретних суспільних відносин, наприклад, Постанова ВРУ «Про концепцію розвитку рибного господарства України» - визначено стратегічні напрями, Постанова «Про рекомендації парламентських слухань про законодавче забезпечення розвитку буряко-цукрового комплексу в Україні та заходи щодо його покращення».

Укази ПУ в системі джерел.

Їх можна класифікувати на окремі групи:

• за часом видання: до і після прийняття КУ, які були прийняті з 1996 року 1999 рік (з економічних питань). Указ від 3.12.1999р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки»); після 1999р.;

• за напрямками регулювання: УПУ, які спрямовані на реформування земельних відносин у сільському господарстві (УПУ «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи в сфері сільгосп. виробництва»).

УПУ «Про основні напрями аграрно-промислової реформи»,

УПУ, спрямовані на регулювання майнових відносин «Про гарантування захисту економічних інтересів і політики забезпечення селян-пенсіонерів», «Про порядок паювання земель», переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».

УПУ, спрямовані на ліквідацію надзвичайних ситуацій в сільському господарстві.

УПУ, спрямовані на інституційно-функціональне забезпечення АПК (УПУ від 15.12.99р. «Про систему центральних органів виконавчої влади»).

НПА КМУ та інших органів виконавчої влади.

ЗУ «Про тимчасове делегування КМУ повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання» від 19.12.92р. (питання щодо відносин власності, підприємницької діяльності, ціноутворення, фінансових питань, культурній сфері).

ПКМУ, спрямовані на матеріально-технічне забезпечення товаровиробників, а також ті, які спрямовані на встановлення ринкових відносин («Про прискорення організації біржового сільськогосподарського ринку»).

ПКМУ «Про розвиток сільської загальноосвітньої школи».

ПКМУ, якими затверджені положення про міністерства і відомства.

Рішення КСУ як джерела АП.

Р КСУ від 9.07.98р. «Про тлумачення терміну «законодавство»», від 9.02.99р. «Про зворотню дію закону в часі», від 22.09.05 «Щодо відповідності КУ положень статті 92 п. 6 Перехідних положень ЗК», від 15.04.2004р. «Щодо відповідності КУ положень ст. ст. 6 та 9 ЗУ «Про державне регулювання виробництва та реалізації цукру».

Види та юридична природа локальних НПА як джерел АП.

Залежно від порядку набуття юридичної сили локальні НПА розмежовуються на локальні НПА, які набувають юридичної сили з моменту реєстрації підприємства у відповідних державних органах (установчі документи, статут КСП), і які набирають юридичної сили з моменту їх прийняття вищими органами господарської організації.

Правила внутрішнього розпорядку – локальний НПА. Шляхом прийняття локальних НПА реалізуються норми рекомендаційного характеру.

Роль та значення судової практики.

ППВСУ №9 від 6.11.92р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» (п. 35), «Про практику застосування судами законодавства законодавства про оплату праці», «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ».

Лист ВАСУ «Про ЗУ «Про стимулювання розвитку сільського госп-ва на період …» від 5.05.01р.

Міжнародні договори як джерела АП.

Ст. 9 КУ, ст. 17 ЗУ «Про міжнародні договори».

Міжнародні угоди ООН як джерела АП – ХАРТІЯ економічних прав і обов’язків держави від 12.12.74р., Міжнародна конвенція по захисту ростин від 06.12.51р. (У ПУ від 31.01.06р.), Міжнародна угода по цукру, Міжнародна конвенція по охороні сортів рослин».

Міжнародні угоди європейських організацій як джерела АП – документи Ради Європи (Конвенція про створення європейської та Середземноморської організації по захисту рослин від 18.04.51р., Угода про співробітництво в галузі карантину та захисту рослин від шкідників і хвороб від 14.12.59р., Угода про співробітництво в галузі ветеринарії.

Угоди в рамках країн СНД – Угода про регулювання взаємовідносин держав співдружності в галузі торговельно-економічного співробітництва 92р., Угода про спільний аграрний ринок держав-учасниць СНД, ратифіковано ЗУ від 8.04.99р., Угода про співробітництво в сфері збереження та використання генетичних ресурсів культурних рослин держав-учасниць СНД, ратифіковано ЗУ від 10.02.2000р.

Правове становище суб’єктів аграрного підприємництва

Джерела: ЗУ «Про особливості приватизації майна в АПК» від 16.07.96р.

Загальна характеристика суб’єктів аграрного підприємництва.

Суб’єкти аграрного підприємництва (САП) – це зареєстровані відповідним чином особи, які здійснюють систематичну….

Класифікація:

1. за суб’єктним складом (фіз. особи, ЮО)

2. за галуззю АПК (сільськогосподарські підприємства, підприємства, що переробляють сільгосп. сировину, виконують роботи та надають послуги сільгосп. товаровиробникам, підприємства рибної галузі, переробні підприємства лісового господарства;

3. за формою власності;

4. за організаційно-правовою формою (кооперативного типу, колективні сільгосп. підприємства, обєднання підприємств (кооперативного або кооперативного типу), корпоративного типу, приватного типу. державні та комунальні підприємства).

В господарському – за порядком створення, в АП – за організаційно-правовою формою.

Засновниками підприємств кооперативного типу можуть бути.

Сільськогосподарська продукція – це продукція, вирощена на землі, рибництва та рибальства, а також продукти первинного обробітку безпосередньо пов’язані з цією продукцією, що відповідають кодам 01.11-01.42 та 05.001 та 05.00.42 або підпадають під визначення УКТЗД (українська класифікація товарів зовнішньо економічної діяльності).

Сільгосп. кооператив – це юридична особа, створена на засадах добровільного членства та майнових (пайових) внесків для спільної діяльності в сільському господарстві та обслуговуванні переважно членів кооперативу (с/г виробничі та обслуговуючі кооперативи).

Види с\г обслуговуючих кооперативів: переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні, багатофункціональні.

Сількосп. кооператив діє на основі статуту.

Колективне с/г підприємство – це добровільне обєднання громадян у самостійне підприємство з метою виробництво с/г продукції (ст. 1 ЗУ «Про КСП»).

Ознаки КСП:

1. може бути створено виключно громадянами;

не передбачає асоційованого членства. Членство пов’язано із обов’язковою трудовою участю в діяльності КСП;

2. майно КСП підлягає паюванню;

3. землі КСП, передані їм у колективну власність відповідно до ЗК 1992 року і розпайовані між членами КСП відповідно до указів ПУ. Передбачається паювання майна і паювання землі. При визначенні майна враховується трудова участь субєкта, що стосується паювання землі, то воно є рівним;

4. кожний член КСП має право витребувати земельну частку-пай в натурі, а майновий пай в натурі, грошовій формі, цінними паперами в порядку, визначеному статутом підприємства;

5. є перехідною формою господарювання і підлягає реструктуризації відповідно до У ПУ від 3 грудня 1999 року.

Шляхи створення КСП:

1. перереєстрація статутів колгоспів (П КМУ від 18 червня 1992 року «Положення про порядок державної реєстрації КСП»);

2. приватизація державних с/г підприємств;

3. заснування за бажанням громадян.

КСП діють на основі статуту (ст. 4 ЗУ), слід звернути увагу на права КСП (ст. 1, 7, 8, 11, 13-19, 26, 39). Ст. 9, 12, 18, 20, 21 – правове регулювання обов’язків КСП.

Особливості припинення діяльності – ст. 31 (реорганізація), ст. 32 (ліквідація), ст. 44 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Правове становище суб’єктів аграрного підприємництва корпоративного типу (господарські товариства та обєднання громадян).

Особливості сільськогосподарських АТ:

• визнавались суб’єктами колективної власності на землю за ЗК 1992 року (ст. 5);

• в цих товариствах було проведено паювання земель;

• кожний учасник с/г АТ має право витребувати земельну частку в натурі;

• їм не притаманний інститут членства, а існує інститут участі. Не передбачена обов’язкова трудова участь. Право на отримання земельної частки мають виключно ті учасники, які приймають трудову участь в діяльності товариства та пенсіонери з їх числа;

Створення –

1. відповідно до ЗУ «Про госп. Товариства», ЗУ «Про держ. Реєстр…» провадиться створення;

2. відповідно до УПУ 1999 року,

3. а також шляхом приватизації державних підприємств – ЗУ «Про особливості приватизації майна в АПК».

Припинення діяльності: ЗУ «Про держ реєстр…», ЗУ «Про відновл платоспроможності…»

Фермерські господарства – ГК, ЗУ «Про фермерське господарство», ЗК в частині правового режиму земель, статут.

Фермерське господарство – це форма підприємницької діяльності громадян із створенням юр особи, які виявили бажання виробляти товарну с/г продукцію, займатися її переробкою та реалізацією на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону.

До 2003 року селянське господарство могло бути створено і не шляхом заснування юр. Особи.

Особливості фермерських господарств:

1. спеціальні вимоги щодо засновників (одна або кілька осіб, які є родичами або членами сімї. Громадяни України, є дієздатними і пройшли професійний відбір;

2. спеціальна процедура створення;

3. визнається самостійною та рівноправною формою господарювання;

4. засновані на базі сімейного членства в фермерському господарстві;

5. державна підтримка розвитку фермерських господарств для новостворених фермерських господарств, для фермер господарств з відокремленими садибами, а також інших фермерських господарств;

Стадії створення фермерського господарства:

• проходження професійного відбору (ст. 6 ЗУ «Про ферм господарство», Наказ Мінагрополітики і Міністерства праці від 17.12.2003 року «Про затвердження положення про порядок проведення професійного відбору з питань створення фермерських господарств – проф. відбір проводить районна (міська) професійна комісія, склад якої формується та затверджується районною або міською радою. До її складу включаються представники влади та професійних організації (асоціації фермерів та землевласників). Формально склад комісії не визначений. Для проходження проф. відбору подається заява, в якій зазначається бажаний розмір та місце розташування земельної ділянки та кількість членів фермерського господарства. До заяви додаються копії документів, завірених у встановленому порядку, що підтверджують досвід роботи у сільському гос-ві, наявність відповідної освіти, обґрунтування розмірів земельної ділянки та напрями діяльності фермерського господарства. Висновок комісії є підставою для виділення земельної ділянки та її державна реєстрація. Ст. 8 – документи, які подаються для реєстрації. Положення про порядок проходження професійного відбору не передбачає форми відбору. Професійна комісія скликається у разі потреби. Висновок професійної комісії про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи або необхідної кваліфікації є умовою державної реєстрації фермерського господарства і надання або передачі громадянину у власність або в оренду земельних ділянок із земель державної власності. Документ і заява мають бути розглянуті у місячний термін, а про результати повідомлено у 5 денний термін;

• оформлення права на земельну ділянку. Порядок надання або передачі земель визначається ст. 7 ЗУ «Про фермерське господарство», а також ст. 31, 118, 121 ЗУ. В заяві має бути зазначений бажаний розмір, її місце розташування, кількість членів, наявність у членів господарства права на безоплатне одержання земельної ділянки у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки, до заяви додається висновок професійної комісії. Заява розглядається у місячний строк. Щодо розмірів земельної ділянки – якщо безоплатно, то у розмірі середньої земельної частки члена с/г підприємства, розташованого на території відповідної ради. Щодо земельної ділянки, що перевищує вказані розміри – на підставі договору.

Право на ведення особистого селянського господарства:

1. суб’єктом може бути виключно фізична особа;

2. право на ведення ОСГ не залежить від места проживання;

3. в законодавстві відсутнє вікове обмеження щодо ведення ОСГ.

Членів ОСГ в залежності від обсягу прав та обов’язків можна поділити на окремі категорії: власники або орендарі земельних ділянок, що використовуються для ведення ОСГ; фізичні особи, які перебувають у родинних відносинах із власником чи орендарем земельної ділянки, яка використовується для ведення ОСГ.

Об’єктом права на ведення ОСГ є здійснення господарської діяльності, виробництва, переробки, споживання, реалізації надлишків с/г продукції, надання послуг.

Зміст права на ведення ОСГ = сукупність прав і обов’язків (ст. 7 ЗУ «Про особисте селянське господарство»:

• особисті права (право на отримання дорадчих послуг, право об’єднуватись у виробничі асоціації тощо);

• соціальні права (отримання трудової пенсії, державної допомоги тощо);

• майнові (право реалізовувати надлишки с/г продукції, надавати послуги, самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення тощо);

• земельно-майнові права (самостійно господарювати на земельній ділянці);

• земельно-екологічні права (право використовувати загальнопоширені корисні копалини, водні об’єкти тощо);

• фінансові (відкривати рахунки, отримувати кредити, бути членом кредитних спілок тощо).

Обов’язки:

• земельні (використовувати зем ділянку за цільовим призначенням тощо);

• земельно-майнові (сплачувати земельний податок, дотримуватися правил добросусідства тощо);

• екологічні (якість та безпечність с/г продукції).

Реалізація права на ведення ОСГ може передбачати здійснення наступних форм господарської діяльності –

виробництво, переробка та споживання с/г продукції,

реалізація надлишків с/г продукції,

надання послуг з використанням майна ОСГ.

Здійснення окремих форм виробництва можливе за умови отримання спеціальних документів та дозволів – у разі зайняття бджільництвом законодавством передбачена реєстрація пасіки і отримання паспорту пасіки, при виробництві молока – отримання ветеринарного паспорту худоби.

Заборонена культивація рослин, які містять наркотичні речовини, виробляти насіння та садибний матеріал, племінна справа, промисловим рибальством, ветеринарною практикою.

Договори на закупівлю молока, догодовування худоби та птиці тощо.

Надання послуг – відповідні норми ЦК.

Припинення ведення ОСГ – за рішенням членів ОСГ, якщо не залишається жодного члена ОСГ, який бажає продовжити таку діяльність, у разі припинення прав на земельну ділянку відповідно до ЗК – зняття з обліку особистих селянських господарств.

Правові форми використання земельних ділянок для ведення ОСГ:

1. суб’єктом ведення ОСГ є фізична особа і носієм права на земельни ділянку є фізична особа;

2. дві форми використання земельних ділянок – на праві власності – тільки для громадян України, на праві користування;

3. земельні ділянки, які використовуються на праві власності можуть перебувати на праві спільної власності;

4. для ведення ОСГ надаються земельні ділянки сільськогосподарського призначення;

5. максимальний розмір земельної ділянки становить 2 га, він може бути збільшений за рахунок отримання земельних часток (паїв);

6. доходи, одержані внаслідок реалізації продукції ОСГ не підлягають оподаткуванню, за винятком, коли мало місце приєднання земельних ділянок за рахунок отримання паю;

7. якщо особа приватизувала земельну ділянку розміром менше ніж два га, то особа має права на доприватизацію;

8. право члена ОСГ витребувати в натурі належну йому земельну ділянку припиненні членства.я

Привові фонми використання майна для ведення ОСГ – право власності та право оренди.

Майно, що використовується на праві власності може перебувати на праві власності однієї особи, у спільні частковій або спільній сумісній власності; в законодавстві не обмежено перелік майна, яке може використовуватись для ведення ОСГ.

Специфічною підставою набуття права на майно є виділення майнового паю. При врегулюванні відносин щодо майна, яке залишилось в даний час як майно колишнього двору, то необхідно застосовувати законодавство, яке діяло до 15 квітня 1991 року і визначало особливості правового режиму майна колективного двору.

Особливості правового регулювання праці та соціального захисту осіб, які ведуть ОСГ – ст. 8 ЗУ «Про ОСГ» - член ОСГ відноситься до категорії зайнятого населення, якщо робота в токому господарстві є для нього основною, члени ОСГ мають право на пенсійне забезпечення та соціальне страхування у порядку, передбаченому законодавством, в сучасних умовах особи, які ведуть ОСГ можуть наймати за договорами фізичних осіб для ведення ОСГ.

Правовий статус засновників, учасників, членів та працівників суб’єктів аграрного підприємництва

1. поняття, загальна характеристика правового статусу засновників, учасників, суєктів та працівників аргобізнесу.

Правовий статус громадян як суб’єктів визначається як сукупність певного кола прав, свобод, законних інтересів та обов’язків, які набуваються, реалізуються та використовуються у процесі створення та діяльності суєктів аграрного підприємництва.

Виділяють загальний, спеціальний та індивідуальний правовий статус. Особливий правовий статус.

Залежно від кола прав та обов’язків фізичної особи, суб’єкти аграрних правовідносин поділяються на засновників, учасників, членів та найманих працівників.

2. правовий статус засновників та учасників суб’єктів агробізнесу корпоративного типу.

щодо засновників та учасників цих суб’єктів визначено в ГК та ЗУ «Про господарські товариства», значення мають також статути, укахи Президента.

Право засновництва – це сукупність правових норм, які встановлюють правили щодо формування громадянами чи юридичними особами статутного фонду господарського товариства, засновницької угоди, державної реєстрації відповідного господарського товариства. Засновникими можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи.

Право участі громадян та юридичних осіб – це сукупність правових норм, які регулюють питання юридичного оформлення участі у підприємстві, набуття та реалізацію корпоративних прав, припинення відносин участі, а також норми, які визначають права та обов’язки у випадку ліквідації та реорганізації товариств.

3. правовий статус засновників та учасників, членів суб’єктів агробізнесу кооперативного типу.

4. правовий статус засновників та членів фермерських господарств.

5. правовий статус працівників агробізнесу.

Право участі в суб’єктах корпоративного типу відбувається шляхом добровільного обєднання свого майна з майном інших осіб, укладенням установчого договору, прийняття статуту та проведення державної реєстрації; шляхом придбання акцій або внесення вкладу до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю; шляхом приватизації державного підприємства (ЗУ «Про особливості приватизації державного майна в АПК»); шляхом реструктуризації КСП.

Права та обов’язки учасників: майнові; земельні – право вимагати раціонального використання земельної ділянки тощо; управлінсько-контрольні; трудові.

Обов’язки учасників – ст. 11 ЗУ «Про господарські товариства» - додержуватися установчих документів, виконувати свої зобов’язання перед товариством, виконувати рішення урганів управління товариством.

Підстави припинення права участі: ліквідація товариства; смерть або ліквідація особи учасника; виключення зі складу учасників товариства; продаж чи відчудженн часток.

Правовий статус засновників та членів суб’єктів агробізнесу кооперативного типу –

Засновниками КСП можуть бути будь-які громадяни, які виявили бажання створити даний вид підприємства, засновниками кооперативу можуть бути громадяни України та юридичні особи, зареєстровані на території України.

Членами сільськогосподарських підприємств можуть бути як фізичні так і юридичні особи (окрім КСП). Членами виробничих кооперативів можуть бути тільки фізичні особи, а членами обслуговуючого кооперативу можуть бити як фізичні так і юридичні особи, які визнають статут, користуються його послугами, формують фонди та беруть участь в діяльності кооперативу.

Підставами набуття членства в підприємствах кооперативного типу є: вільне волевиявлення, досягнення відповідного віку, визання та дотримання вимог статуту, внесення пайового та вступного внеску для набуття права членства всількосп кооперативі. Для КСП таких внесків не передбачено, оскільки вони створювалися внаслідок перереєстрації статутів колгоспів. Особа може перебувати в членських відносинах з кооперативами іншого напряму діяльності.

Порядок прийняття особи до членів сільськогосподарського підприємства визначається статутом підприємства:

1. подання письмової заяви про бажання вступу;

2. розгяд заяви правлінням та прийняття рішення про прийняття особи до членів кооперативу;

3. схвалення загальними зборами сільгоспкооперативу рішення правління про прийняття в члени кооперативу;

4. внесення вступного та пайового внеску в поярдку, розмірах та строках, визначених статутом підприємства.

Може бути встановлено випробувальний строк для прийняття в члени кооперативу.

Якщо правління прийняло рішення про відмову в прийнятті особи до членів кооперативу, то вона має право оскаржити рішення правління до вищого органу кооперативу – загальних зборів кооперативу.

Права членів кооперативного типу: членські організаційні, членські трудові, членські майнові, членські управлінські (один член – один голос); членські земельні (при виході особа має право отримати свою частку (пай)) та інші.

Права та обов’язки асоційованих членів – ст. 12 ЗУ «Про сільськогосподарську кооперацію».

Підстави припинення членства в підприємствах кооперативного типу: добровільний вихід із членів підприємства (за заявою); припинення трудової участі у виробничих сільськогосподарських кооперативах; виключення зі складу членів підприємства у випадках і порядку, передбачених статутом; несхвалення рішенням правління або голови сільгоспкооперативу про прийняття особи до членів підприємства. Момент набуття членства – прийняття рішення правління; смерть або ліквідація або реорганізація члена підприємства.

Вимоги до засновника фермерського господарства: фізична особа, дієздатність, громадянство України, власне волевиявлення – ЗУ «Про фермерське господарство».

Членами фермерського господарства – ст. 3 ЗУ «Про фермерське господарство».

Вимоги до членів фермерського господарства: досягнення 14 річного віку, перебування в родинних зв’язках із засновником господарства або його членами, вільне волевиявлення щодо вступу до фермерського господарства (ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про фермерське господарство»).

Членами фермерського господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором або контрактом.

Підстави набуття членства у фермерському господарстві: внесення особи до списку членів господарства, перелік яких визначається у заяві на створення господарства; внесення змін до статуту фермерського господарства.

Права членів фермерського господарства: право на участь в управлінні фермерського господарства; право на оплату праці; право зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі, відокремлену садибу; право на приватизацію земельної ділянки – ст. 32, 121 ЗК України та інші права.

Обов’язки – приймати трудову участь в діяльності господарства, раціонально використовувати природні ресурси, відшкодовувати завдану шкоду та інші.

Підставами припинення членства є: смерть особи, добровільний вихід, виключення в порядку та за підстав, визначених статутом, ліквідація фермерського господарства.

Правовий статус працівників суб’єктів агробізнесу – на підприємствах може бути встановлено особливості тривалості робочого часу та часу відпочинку.