Тема 5 «Основні засади та орнізаційно-правові форми внутрішнього управління діяльністю суб’єктів аргобізнесу»

Поняття правові форми та принципи управління.

Правові засади здійснення самоврядування в підприємствах корпоративного типу.

Правові засади здійснення самоврядування в підприємствах кооперативного типу.

Правові засади управління державними підприємствами.

Правові засади та організаційно-правові форми внутрішнього управління фермерськими господарствами.

Особливості внутрішнього управління між господарськими підприємствами та обєднаннями у сільському господарстві.

Порядок прийняття рішень акціонерними товариствами – 1 акція = один голос.

Періодичність скликання загальних зборів – не рідше одного разу на рік.

Рада акціонерного товариства – створення такої ради є обов’язковою в АТ, яке налічує більш ніж 50 учасників. Повноваження – див. закон і статут. Створюється з числа акціонерів. До виконавчих органів АТ належать – правління або інший орган, передбачений статутом. До повноважень правління належать – керівництво поточною діяльністю АТ, виконання рішень загальних зборів та ради АТ, вирішення всіх питань діяльності АТ, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів та ради товариства. Правління є підзвітним загальним зборам та раді АТ. Очолює правління Голова правління, порядок призначення або обрання якого визначається статутом. Повноваження Голови правління визначені в ст. 48 ЗУ «Про госп. Товариства».

Правові засади та порядок здійснення внутрішнього управління фермерським господарством.

Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про фермерське господарство» - головою господарства може бути його засновник або визначена в статуті особа. Вимоги пред’явлені тільки щодо засновника, а вимоги щодо голови не передбачаються. Голова фермерського госопдарсва набуває своїх повноважень з моменту реєстрації фермерського господарства. Якщо обирається новий голова вже створеного фермерського господарства – він набирає свої повноваження з моменту внесення змін до статуту. Ст. 4, 21, 27 ЗУ «Про фермерське господарство» - повноваження представництва та повноваження щодо регулювання праці у фермерському господарстві. Укладає угоди (контракти) із працівниками. Створює безпечні умови праці для членів підприємства та найманих працівників. Забезпечує дотримання вимог техніки безпеки, виробничої безпеки, пожежної безпеки та інші повноваження, визначенні статутом. Закон не забороняє створення колегіальних органів управління. Питання, які приймаються всіма членами ФГ:

• відчудження ФГ як цілісного майнового комплексу (ч. 2 ст. 22 ЗУ «Про ФГ»);

• рішення про припинення ФГ – приймають всі члени ФГ, які формують його складений капітал і є власниками цього господарства (ст. 36 ЗУ «Про ФГ»);

• заява Голови ФГ про порушення справи про банкрутство – подається до господарського суду за наявності письмової згоди всіх членів ФГ (ст. 50 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Особливості внутрішнього управління обєднаннями у сільському господарстві – діють загальні положення. Відповідно до ст. 122 ГК України вищим органом управління обєднанням є загальні збори учасників, які утворюють виконавчі органи, передбачені статутом обєднання. До повноважень зборів учасників належеть: затвердження статуту господарського обєднання та внесення змін до нього, вирішення питань про прийняття до господарського обєднання нових учасників та виключення учасників з його складу, утворення виконавчого органу обєднання відповідно до статуту чи договору, вирішення фінансових та інших питань відповідно до установчих документів обєднання та інші повноваження. Виконавчий орган може бути колегіальний або одноособовий, вирішує питання (поточні), які віднесені до його компетенції. Здійснення управління поточною діяльністю може бути доручено адміністрації одного з підприємств. Спори, що виникають між учасниками вирішуються в порядку, передбаченому статутом обєднання або у судовому порядку.

Правовий режим майна суб’єктів агробізнесу.

Питання субєкта права власності, об’єкти права власності, джерела формування майна суб’єктів агробізнесу, зміст майнового права, поділ майна на фонди і порядок розподілу майан при припиненні діяльності суб’єктів аргобізнесу.

Пюванню підлягають землі сільськогосподарського призначення, які були передані недержавним сільгосп підприємствам державного акту на право власності. Право на земельну частку (пай) посвідчується сертифікатом, який є підставою отримання держаного акту на право власності.

1. поняття та загальна характеристика правового режиму майна суб’єктів агробізнесу;

Правовий режим майна – це сукупність правових норм, які визначають права та обов’язки суб’єктів агробізнесу щодо їх майна, права та обов’язки органів внутрішнього управління щодо використання та розпорядження майном в процесі виробництва, майнові відносини з іншими особами, а також визначають правові засоби та умови гарантування майнових прав, захисту майнових інтересів суб’єктів агробізнесу.

2. правовий режим майна колективних сільськогосподарських підприємств;

суб’єктом права власності на майно КСП – ст. 7 ЗУ «Про КСП» (суб’єктом права власності визнається підприємство як юридична особа, а його члени – в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам – на одне і те ж майно встановлено два правових режими. Об’єктами права колективної власності КСП є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена продукція, одержані доходи, майно придбане на законних підставах, частки у майні та продуктах міжгосподарських підприємств та об’єднань, учасниками яких є підприємство. Зміст права власності КСП становлять повноваження щодо полодіння, користування та розпорядження щодо належного йому майна.

КСП самостійно здійснює права власника майна, право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, або збори уповноважених, або збори управління, яким передені окремі функції по господарському управлінню окремим майном. КСП має право на невтручання інших осіб у здійснення ним свого права власності. Право на відшкодування збитків, які завдані його членами, іншими особами. Право страхувати майно. Обов’язковому страхуванню підлягають племенні тварини. КСП самостійно визначає види, порядок використання господарських фондів в підприємстві, самостійно розпоряджається одержаними доходами із врахуванням того, що на інших суб’єктів покладається відповідний обов’язок.

Обов’язки КСП – сплачувати податки, здійснювати оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї роботи та статистичну звітність. Відшкодовувати завдані збитки.

3. правовий режим майна с/г кооперативів;

4. правовий режим майна господарський товариств у сільськом су господарстві та інших галузях АПК;

5. правовий режим державного майна у сільському господарстві;

6. правові засади, організаційно-правові форми, особливості та порядок приватизації державного майна в сільському господарстві та інших галузях АПК;

7. правовий режим майна фермерських господарств;

8. правовий режим майна обєднань у сільському господарстві;

9. охорона майнових прав суб’єктів агробізнесу.

Закон України «Про особливості приватизації майна в АПК», ЗУ «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року, УПУ «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аргарного сектору економіки» від 29 січня 2001 року (на його виконання була прийнята ПКМУ «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян в процесі реформування аграрного сектору економіки» - питання маювання майна), УПУ «Про додаткові заходи щодо підвищення рівня захисту майнових прав сільського населення від 27 серпня 2002 року.

Джерела формування майна:

1. усуспільнення засобів виробництва, на яких були сформовані основні засоби та оборотні кошти;

2. майнові внески засновників;

3. доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів діяльності;

4. доходи від цінних паперів;

5. кредити банків та інших кредиторів;

6. капітальні вкладення та дотації з бюджетів;

7. надходження від роздержавлення та приватизації (особливості приватизації майна в АПК);

8. придбання майна іншого підприємства, установи, організації;

9. безоплатні або благодійні внески та інші джерела, не заборонені законодавством України.

Все майно КСП поділяється на окремі господарські фонди:

Основні фонди:

• основні виробничі фонди с/г призначення (с/г техніка, худоба, посіви, меліоративні споруди),

• основні виробничі фонди не с/г призначення (підсобні виробництва та промисли).

Основні фонди характеризуються наступними ознаками – вони не споживаються і не амортизуються протягом одного виробничого циклу.

Фонди власних оборотних засобів: включають засоби виробництва, які використовуються протягом одного виробничо-господарського року і повністю споживаються протягом виробничого циклу (насіння, корми тощо).

Соціальні фонди – фонд економічного стимулювання, фонд соціального розвитку та інше.

Пайовий фонд майна членів КСП. Правоий режим – ст. 9 ЗУ «Про КСП», статутом та положенням (локальний акт).

Паювання майна передбачає поділ майна КСП на майнові паї без виділення їх в натурі (грошовий еквівалент трудового внеску кожного працівника в колективне майно за весь період його роботи в господарстві) – ст. 9 ЗУ «Про КСП».

Етапи паювання майна в КСП:

1. з 1992 року по 2001 рік – ЗУ «Про КСП» та локальні акти;

2. перепаювання майна КСП (уточнення вартості майна та складу колишніх членів КСП – щодо тих господарств, яких практично не існує.

Здійснення паювання майна передбачає:

1. рішення про проведення паювання майна та обрання комісії з питань паювання майна КСП (таке рішення приймає вищий статутний орган) – здійснюється виключно з ініціативи самого КСП;

2. визначення розміру пайового фонду – ст. 9 ЗУ «Про КСП» (до пайового фонду включається вартість основних та оборотних фондів, цінні папери, акції, гроші, частика від участі в діяльності в інших юридичних особах) – здійснюється після інвентаризації та оцінки вартості майна. Пайовий фонд визначають шляхом віднімання від вартості наявних основних засобів виробництва вартості основних засобів, одержаних за попередній період безкоштовно, створених за рахунок бюджетних асигнувань, придбаних за рахунок непогашених кредитів, а також вартості об’єктів соціальної сфери, які не підлягають паюванню, об’єктів державної власності та таких, що не підлягають паюванню (ПВРУ «Про порядок введення в дію ЗУ «Про КСП»»);

3. уточнення та затвердження переліку осіб, які мають право на майновий пай – ст. 9 ЗУ «Про КСП»;

4. розрахунок трудового внеску кожного члена КСП (до 1966 року оплата праці здійснювалась у натуральному вигляді);

5. проведення розрахунку частки майна, що належить конкретному члену підприємства здійснюється шляхом визначення коефіцієнту трудового вкладу (сукупний фонд підприємства поділяють на сукупну зарплату усіх членів підприємства);

6. видача документів на майнових пай на підставі відповідного рішення.

Перепаювання майна запроваджено УПУ від 28 січня 2001 року – створення спеціального органу щодо перепаювання майна (якщо раніше рішення приймалося органом КСП, то тепер – загальні збори співвласників членів реорганізованих КСП, які обирають комісію з організації вирішення майнових питань, що виникають в процесі реформування АПК, загальне призначення – уточнення осіб, які мають право на майновий пай та уточнення майна, яке підлягає паюванню – Типове положення про комісію з організації вирішення майнових питань, затв. ПКМУ від 28 лютого 2001 року – затверджена методика уточнення складу та вартості пайових фондів майна членів КСП, в тому числі реорганізованих, уточнення спискв осіб, які мають право на майновий пай, уточнення розрахунку трудових внесків осіб, які мають право на майновий пай, уточнення розмірів майнових паїв, що належать окремим особам здійснювалося відповідно до порядку визначення розмірів майнових паїв КСП та видача відповідних документів на майновий пай – свідоцтво про право власності на майновий пай (форма затверджена ПКМУ від 28.02.2001року).

Пай є власністю члена КСП, а право розпорядження член КСП набуває після виходу із КСП – після виділення паю в натурі.

Повноваження особи, яка має праов власності на майновий пай:

• щорічне нарахування частини прибутку залежно від частики у пайовому фонді – ці сума може бути виплачена або зарахована у збільшення майнового паю;

• передати у спадщину майновий пай;

• здійснювати цивільні правочини із майновим паєм (орендна плата має бути не менш ніж 1% вартості паю);

• витребувати майно в натурі, грошах або цінних паперах при виході з підприємства;

• право на судовий захист свого права на майновий пай.

Управління таким майном може здійснюватися співвласниками за договором або шляхом утворення спілки співвласників (громадську організацію), яка здійснюватиме управління майном – Рекомендації щодо використання майна, що перебуває у спільній частковій власності, затв. Наказом Мінагрополітики від 9 квітня 2001 року. У разі реорганізації КСП паї членам або їх спадкоємцям видаються правонаступниками цього підприємства за рахунок майна, яке було віднесено до складу пайового фонду КСП на дату реорганізації і передано на баланс правонаступникам.

Особливості правового режиму майна при реорганізації та ліквідації КСП визначено в ст. ст. 31, 32 ЗУ «Про КСП», а також Порядком оформлення правонаступництва за зобов’язаннями реорганізованих КСП, затв. Наказом Мінаргополітики від 14 березня 2001 року.

Принципи паювання майна і паювання земель – різні!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Правовий режим майна с/г кооперативів

Відповідно до ст. 20 ЗУ «Про с/г кооперацію» суб’єктом права власності є кооператив як юридична особа.

Об’єктами права власності є будівлі, споруди, гроші, майнові внески його членів, виготовлена продукція, доходи одержані від її реалізації та іншої статутної діяльності та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Члени кооперативу передають право користування земельною ділянкою як пайовий внесок. За земельну ділянку справляється плата.

Фонди кооперативу: основні фонди, фонди власних оборотних засобів, соціальні фонди, пайовий фонд (обов’язковий) і неподільний фонд (обов’язковий).

Порядок формування та розміри неподільного фонду встановлюються у статуті кооперативу.

Джерелами формування майна с\г кооперативу є:

1. доход від реалізації продукції;

2. пайові та інші внески членів кооперативу плюс додаткові паї;

3. кредити та інші надходження.

Права с\г кооперативів:

право на відшкодування збитків, завданих кооперативу внаслідок дій або бездіяльності органів державної влади та ОМС;

право страхування майна.

Обовязки кооперативу:

Нести майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями всім належним майном;

Здійснювати кооперативні виплати та виплати часток доходу на паї.

Кооперативні виплати – частина доходу кооперативу, яка розподіляється відповідно до обсягу робіт, послуг, коштів, одержаних кооперативом внаслідок надбавок до цін під час реалізації продукції та внаслідок зниження цін у разі придбання товарів у постачальницьких кооперативів та з урахуванням трудової та іншої участі членів кооперативу в його діяльності. Нарахування і виплата часток доходу на паї здійснюється за наслідками фінансового року з доходу кооперативу з урахуванням формування фондів кооперативу на його розвиток. Може бути передбачений статутом різний розмір часток членів і асоційованих членів.

Кооператив зобов’язаний провести розрахунок із членом кооперативу у разі його виходу або виключення. Термін отримання паю не може перевищувати двох років.

Кооперативи мають право об’єднуватись у кооперативні обєднання, які є власниками майна, що добровільно передано йому його членами, майна, набутого внаслідок своєї діяльності (ст. 26 ЗУ «Про кооперативну діяльність» - не належить майно членів обєднання).

Порядок розподілу майна при припиненні кооперативу – ст. 37, 38 ЗУ «Про с\г кооперацію». Здійснюється ліквідаційною комісією, яка призначається загальними зборами. Майно кооперативу, яке залишилося після розрахунку з кредиторами розподіляється між членаи кооперативу пропорційно вартості їх паю. У разі ліквідації обєднання, очищене майно розподіляється між членами обєднання в розмірах і порядку, передбачених статутом обєднання.

Правовий режим майна господарських товариств в сільському господарстві та інших галузях АПК.

Джерела – ГК, ЗУ «Про господарські товариства» та їх статутами.

Суб’єктом права власності є товариство. Об’єкти права власності – ст. 12 ЗУ «Про господарські товариства».

Джерела формування майна – ст. 87 ГК України.

Господарські фонди:

1. Основні фонди (статутний та резервний або страховий фонд (у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25% статутного фонду, щорічні відрахування – не менше 5% суми прибутку товариства);

2. фонди власних оборотних засобів;

3. Соціальні.

Обов’язки господарських товариств:

• Право змінювати розмір статутного фонду (збільшення можливе тільки після внесення всіх вкладів учасниками);

• Здійснювати бух облік, вести статистичну звітність тощо.

Порядок розподілу майна – ст. 19, 21 ЗУ «Про господарські товариства».

Особливості правового режиму майна державних підприємств – норми ГК та статути підприємств.

Державне с\г підприємство не є власником майна, власником є держава. Майно підприємству належить на праві господарського відання (ст. 136 ГК).

Підприємство не має права безоплатно передавати майно іншим юридичним та фізичним особам. Не має права відчужувати та віддавати в заставу об’єкти, що належеть до основних фонді, здавати в оренду цілісні майнові комплекси без попередньої згоди органу управління, до сфери якого входить таке підприємство.

Кошти, одержані від продажу майнових об’єктів, що належать до основних фондів спрямовуються на інвестування виробничої діяльності цього підприємства.

Списання з балансу неповністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів здійснюється лише за згодою органу управління, до сфери якого входить дане підприємство.

Майно такого підприємства може бути приватизоване – ЗУ «Про особливості приватизації майна в АПК». Діє мораторій на примусову реалізацію майна державного підприємства.

Фонди – амортизаційний фонд, фонд розвитку виробництва, фонд споживання, резервний фонд та інші фонди, передбачені статутом підприємства. Законом передбачено створення статутного фонду ДП, розмір якого законодавчо не визначений.

Правові засади, організаційно-правові фонми, особливості та порядок приватизації державного майна у с\г.

Приватизація – зміна форми власності з публічної на приватну.

Порядок та шлязи приватизації залежать від напряму діяльності підприємства. Приватизація майна радгоспів та здійснюється за рішенням загальних зборів шляхом перетворення їх у КСП.

Акції ВАТ з багаторічними насадженнями у розмірі не менше 25% залишаються тимчасово у власності держави.

Етапи приватизації:

1. ініціювання приватизації;

2. прийняття рішення по приватизації в місячний термін органом приватизації;

3. прийняття рішення загальними зборами про спосіб приватизації майна підприємства (протягом 10 днів з часу отримання від органу приватизаціх про прийняте позитивне рішення);

4. створення комісії з приватизації підприємства у десятиденний термін органом приватизації;

5. рішення органу приватизації про перетворення ДП у КСП або ВАТ.

Приватизація може здійснюватися на безоплатній та оплатній основі.

Приватизація ДП, які переробляють с/г продукцію, надають послуги та виконують роботи с/г товаровиробникам. Порядок – ст. 2, 3, 4 ЗУ «Про особливості приватизації майна в АПК». Спосіб перетворення – у ВАТ. Особливість приватизації – пільговий порядок придбання акцій новостворених ВАТ (працівники підприємства та прирівняні до них особи, а також держ с/г підприємства). Розподіл акцій здійснюєься пропорційно до об’ємів сировини, зданої на об’єкт приватизації, виконаних робіт та наданих послуг в середній за 5 років, що передують приватизації. Якщо протягом року акції на пільгових засадах не розподілені, то вони розподіляються на загальних засадах.

Особливості приватизації майна рибних господарств та господарств, що обслуговують підприємства рибної галузі – КСП та ВАТ.

Особливості приватизації майна переробних підприємств лісового господарства – ст. 15, 16 ЗУ – перетворення їх у ВАТ. Відповідно до ст. 27 ЗУ майно підсобних сільських господарств підприємств, установ та організацій, а також створених відповідних структурних підрозділів за решенням трудового колективу перетворюється в КСП або ВАТ.

Майно фермерського господарства – суб’єкт – юридична особа.

Фонди, які створюються у фермерському господарстві – обов’язкове створення складеного капіталу (до нього включається право користування природними ресурсами інші майнові права та майно, що передаєься членами фермерського господарства).

Права та обов’язки ФГ щодо належного їм майна – ст. 20 ЗУ.

Ліцензування:

1. Культивування рослин, що містять наркотичні засоби для промислових цілей (ст. 7 ЗУ «Про обіг в Україні наркотичних засобів, їх аналогів та прекурсорів»). Ліцензійні умови затверджені від 21.06.2001 року.

2. оптова торгівля насінням – посередницька діяльність (ст. 34 ЗУ «Про насіння і садибний матеріал»). Наказ від 26.11.2003р. №124/122/94/91;

3. виробництво, зберігання та реалізація племінних генетичних ресурсів, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин.

Патентування, сертифікація.

Державна підтримка сільськогосподарського виробництва, пріоритетність земель сільгосп призначення, забезпечення продовольчої безпеки, державне забезпечення соціальної спрямованості товарного сільгосп виробництва, юридична відповідальність за порушення законодавства.

Правове забезпечення організації сільськогосподарського виробництва на умовах оренди

Фонрми:

1. оренда майна в сільському господарсьві;

2. оренда державних сільгосп підприємств як ціліснх майнових комплексів (ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» - об’єктами можуть бути і структурні підрозділи). Законом передбачена можливість приватизації об’єктів оренди;

3. внутрішньогосподарський оренний підряд (регулюється локальними актами, відмінність від інших видів оренди – в статусі орендаря (він знаходиться в членських або трудових відносинах з орендодавцем);

4. оренда земель сільгосп призначення (ЗК, ЗУ «Про оренду землі»);

5. оренда земельних часток (паїв) (земельна частка визначена як об’єкт земельно-правових відносин).

Правове забезпечення організації насінництва та розсадництва = ЗУ «Про насіння і садибний матеріал», ЗУ «Про охорону прав на сорти рослин», «Про карантин рослин» тощо).

Насінництво та розсадництво – це галузь рослинництва, що займається розноженням насіння та садибного матеріалу, збереженням і поліпшенням їх сортових та посівних якостей, а також здійснення сортового та насіннєвого контролю.

Категоріх насіння:

1. оригінальне – одержане науковими установами в первинних ланках насінництва шляхом послідовного добору родовідних рослин та оцінки їх нащадків з метою відтворення і збереження сорту;

2. елітне – розмножене насіння, відібране у розплідниках родовідних ланок, з кращих нащадків, яке найбільповно передає ознаки та властивості сорту і за посівними якостіми відповідає вимогам державного стандарту на еліту;

3. репродукційне – насіння першої та наступної репродукції.

Об’єктами насінництва та розсадництва ї сорт (гібрид, популяція, сортосуміш, клон тощо).

Суб’єктами насінництва є особи, яким надано право займатися насінництвом.

Особи можуть розмножувати, заготовляти, реалізовувати насіння лише за умови можливості своїх виробничих можливостей атестаційним вимогам. Існує державний реєстр виробників насіннєвого і садибного матеріалу, який веде Мінагрополітики. Інші особи можуть використовувати насіння тільки для власного використання без продажу.

Порядок проведення атестації визначений Наказом Мінагрополітики від 29.01.03. №152.

На підставі висновків державної служби з охорони прав на сорти рослин, решень атестаційної комісії Мінагрополітики пиймає рішення про занесення особи до державного реєстру виробників насіння та садибного матеріалу.

Права та обов’язки: на договірних умовах використовувати насіння та садибний матеріал, укладення ліцензійних договорів, відшкодування збитків, встановлювати ціни. Обов’язки – укладати угоди з власниками патентів на сорти рослин, вирощувати насіння відповідно до обсягів, передбачених договорами, створювати страхові насіннєві фонди, додержуватися технологічни та методичних вимог насінництва щодо збереження сортової чистоти, властивостей сорту, посівних якостей насіння, гарантування відповідності насіння, що підлягає реалізації встановленим вимогам, споєчастно здавати зразки насіння для контролю якості до відповідних лабораторій, зберігати дублікати зразків насіння і садибного матеріалу протягом встановленого терміну, вести документацію та зберігати її протягом трьох років, додержуватися маркування та забарвлення насіння, що підлягає реалізації.

Діяльність у сфері насінництва підлягає гарантування – ЗУ «Про карантин рослин» (правовий режим, спрямований на захист рослин).

Провове регулювання виробництва і реалізаці цукру

ЗУ «Про виробництво і державне регулювання цукру», ЗУ «Про ввезення в Україну цукру-серцю тростинного», ПКМУ.

Квота поставки буряку цукрового на внутрішній ринок – квота А (максимальна кількість цукру для поставки на внутрішній ринок – з першого вересня поточного року по 1 вересня наступного року). Науково обґрунтовані норми споживання цукру, очікувані залишки цукру станом на перше вересня поточного року, обсяги цукру, що можуть бти реалізовані протягом одного року з урахуванням попиту на внутрішньому ринку, роздрібна ціна на цукор, обсяги виробництва цукру в середньому за останні п’ять років, обсяги імпортування цукру та цукровмісних продуктів, цукрозамінників та підсолоджувачів, рівень попиту на цукор. Дана інформація подається до Мінекономіки та Мінагрополітики Держкомстатом та Митною службою, рішення про затвердження квоти А приймається КМУ.

Розподіл обсягів виробництва цукру здійснюється між заводами на конкурсній основі – Наказ Мінагрополітики від 28 серпня 2007 року №624.

Розгляд заявок цукрових заводів здійснюється з урахуванням таких показників:

• забезпечення цукросировиною не менше ніж на 45 діб;

• розміри витрат на переробку цукрових буряків має бути не вище розрахункового для встановлення мінімальної ціни на цукор;

• обсяги вирощування цукрових буряків на один га та виробленого з них цукру;

• обсяги виробництва цукру в середньому за останні п’ять років;

• ступінь вилучення цукру з цукрових буряків, потужність заводу, виробництво цукру згідно із розподіленими обсягами в межах квоти А за попередній рік;

• обсяги експортування цукру за попередній рік.

Довідка про техноекономічні показники за попередній рік, в тому числі ступінь вилучення цукру, аналіз виробничого процесу, розрахунок фінансового забезпечення, розрахунок квоти А, копія технічного паспорту підприємства, програма розвитку роботи цукрового заводу та сировинні зони за минулий рік, виконання програми. Довідка про план забезпечення претендента цукросировиною, в тому числі власника виробництва, розміри витрат за минулий виробничий сезон, висновки щодо кадрового забезпечення спеціалістами та їх атестацію, пропозиції з охорони праці.

Оптова торгівля цукром підлягає ліцензуванню.

Переможцю конкурсу надається довідка на виробництво цукру квоти А, перелік переможців конкурсу публікується в ЗМІ.

На підставі обсягів виробництва цукру між бурякосіючими господарствами розподіляються обсяги вирошування цукрових буряків для виробництва в межех квоти А (базисна цукристість 16%). При цьому має бути врахована середня врожайність за останні п’ять років, середня цукристість за останні п’ять років, розміри витрат на вирошування цукрових буряків (не вище розрахункового для встановлення мінімальної ціни на цукрові буряки). Розподіл обсягів вирощування цукрових буряків здійснюється на конкурсних засадах. Для одержання квоти виробництва цукрових буряків подаються наступні документи:

Заявка, засвідчені копії установчих документів, викопіровка місцевості, де будуть вирошуватися цукрові буряки, відомості про обсяги вирошування цукрових буряків за останні п’ять років (документи подаються до першого липня).

Обсяги вирощування цукрових буряків визначаються і доводяться до виконавців до 1 серпня, що передує новому макетному періоду.

Отримання обсягу вирощування цукрових буряків є підставою укладення договору на поставку та переробку цукрових буряків. Типові умови господарських договорів між цукровими заводами та бурякосіючими господарствами та іншими суб’єктами даного комплексу для виробництва квоти А – Наказ Мінагрополітики від 13.05.2005 року №201.

Положення про порядок формування квот поставки цукру на внутрішній ринок затверджено ПКМУ від 2 червня 2000 року №868.

Оптова торгівля цукру на внутрішньому ринку здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності за наявності ліцензії (кількість ліцензій не обмежується).

Роздрібна торгівля цукром може здійснюватися підприємцями.

Для стабільного забезпечення внутрішнього ринку цукром – визначаються квартальні та місячні обсяги реалізації цукру. Реалізація цукру здійснюється не нижче встановлених мінімальних цін на цукор та цукрові буряки, які визначаються щорічно КМУ за поропозиціями Мінагрополітики. Порядок визначення мінімальних цін на цукрові буряки та цукор затв ПКМУ від 2 червня 2000 року №868. Мінімальна ціна за одну тону цукру без ПДВ становить 2666 грн. 67 коп.

Відповідальність – штраф у розімірі подвійної вартості цукру. Рішення КСУ від 15 грудня 2004 року – положення ст. 6 ЗУ «Про виробництво….», ст. 9 щодо стягнення штрафу у розмір подвійної вартості цукру, реалізація якого здійснена без додержання дисципліни цін відповідає Основному закону.

Правове регулювання вирощування та виробництва олійних культур

ЗУ «Про ставки вивізного експортного мита на насіння деяких видів олійних культур» - насіння льону, соняшнику та насінн рижію. Ставка вивізного експортного мита зменшується на один відсотковий пункт кожного року. Порядок використання бюджетних коштів на фінансування виробництва льону і конопель.

Виробництво культур, які містять наркотичні речовини здійснюється на підставі отриманої ліцензії, здійснюється квотування вирошування таких культур.

Закон України «Про бджільництво»

Пасічник зобов’язаний зареєструвати пасіку у встановленому законом порядку. Дотримуватись норм ветиренарно-санітарного законодавства (ст. 13-15 ЗУ). Вести облік бджолиних сімей та їх продуктивності. Здійснювати сертифікацію продуктів бджільництва. Проводити заходи щодо охорони бджіл (Розділ 6 ЗУ).

Відповідальність за порушення законодавства в галузі бжільничтва несуть особи винні у неповідомленні, приховуванні інформації щодо загрози бджолам за наслідками захисту рослин. Винні у порушенні технології вирошування рослин, що призвело до порушення ареалу проживання бджіл. Ухилення від обов’язкової ветеринарно-санітарної експертизи продуктів бджільництва та їх сумішей. Порушення правил ввезення в Україну та вивезення за її межі продуктів бджільництва. Реалізація на території України незареєстрованих в України засобів захисту бджіл.

Правове регулювання здійснення рибництва та рибальства.

Рибу та морепродукти віднесено до сільгосп продукції, а рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства віднесено до сільськогосподарських підприємств.

Загальнодержавна програма розвитку рибного господарства України на період до 2010 року, затв Законом України від 19.02.2004 року.

ЗУ «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них» від 6.02.2003 року.

Тимчасовий порядок ведення рибного господарства та здійснення рибальства, затв. Постановою КМУ від 28.09.1996 року №1192.

Інструкція про порядок проведення робіт з відтворенням водних живих ресурсів, затв. Наказом Мінагрополітики від 8.06.2004 року.

Рибальство – це промисел риби та інших водних живих ресурсів у рибогосподарських водних об’єктах. Окремі питання рибальства визначено ЗУ «Про тваринний світ» (ст. 25, 26). Воно здійснюється суб’єктами господарювання переважно за плату в межах встановлених квот за наявності ліцензій та позитивних ветеринарно-санітарних оцінок стану промислових ділянок рибогосподарських водних об’єктів загальнодержавного заначення, а також показників безпеки риби та інших водних живих ресурсів (промислове рибальство). Кожна партія продуктів лову, отримана в порядку спеціального використання риби, інших водних живих ресурсів супроводжується свідоцтвом виробника про якість. Періодичність контролю показників безпеки продуктів лову визначається ЗУ «Про рибу…».

Продукти лову, які містять токсичні речовини або інші небезпечні речовини понад встановлені норми підлягають утилізації. Рішення про утилізацію приймають органи ветеринарної медицини та органами санітарно-епідеміологічної служби.

Рибництво – підгалузь рибного господарства, яка полягає у розведенні, вирошуванні риби та інших водних живих ресурсів у спеціально створених штучних умовах або визначених для цього рибогосподарських рибних об’єктах.

Питання організації рибництва та вимоги щодо якості продукції рибництва визначені ЗУ «Про рибу…».

Вирошування риби дозволяється суб’єктам господарювання за наявності позитивної ветеринарно-санітарної оцінки стану водних об’єктів (визначають державні органи ветеринарної медицини).

Якість та безпека живої риби та інших водних живих ресурсів, вирощених у ставках та інших водних об’єктах підтверджуєтсбя ветеринарним свідоцтвом, яке видається органами ветеринарної медицини однин раз на рік на всю партію вирошених водних живих ресурсів.

Відповідно до Тимчасового порядку ведення рибного господарства рибництво здійснюється шляхом штучного розведення чи вирошування організмів, які перебувають у неволі, у спеціально створених рибницьких або інших спеціально пристосованих для цього спорудах, ізольованих природних чи штучних водоймах, а також вирошування організмів сидячих видів на спеціально визначених ділянках водойм у стані природної волі.

Залежно від цільового призначення може здійснюватись рибництво, спрямоване на збільшення запасів та поліпшення видового складу природних ресурсів шляхом їх штучного розведення та наступного вселення до природних водойм.

Товарне рибництво – спрямоване на природне відтворення, штучне розведення та вирощування водних живих ресурсів з метою одержання товарної продукції. Розведення нових або генетично змінених водних живих організмів без позитивних висновків ветеринарної експертизи, а також здійснення рибництва за межами штучних водойм і споруд забороняється. Порядок проведення робіт з відтворення водних живих ресурсів у рибогосподарських водних об’єктів затв. Наказом Мінагрополітики – відтворення водних живих ресурсів – це природне або штучне вирошування водних живих ресурсів.

Для проведення робіт з відтворення суб’єкти господарювання за два тижні до початку робіт подають в басейнове управління або регіональну обласну міжрайонну інспекцію охорони, відтворення та регулювання рибальства такі документи: заявку на проведення робіт, біологічне обґрунтування, ветеринарне свідоцтво про відсутність небезпечних захворювань водних живих ресурсів у господарстві користувача, графік випуску водних живих ресурсів, дозвіл Міністерсва охорони навколишнього природного середовища, документ, що підтверджує затрати на придбання та вирощування водних живих ресурсів. Документи розглядаються у двотижневий строк.

Правове забезпечення організації племінної справи у тваринництві.

ЗУ «Про племінну справу у тваринництві» в редакції від 21.12.1999 року.

Племінна справа – це система зоотехнічних, селекційних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення племінних та продуктивних якостей тварин.

Об’єктами племінної справи у тваринництві є велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птицях, риба, бджоли, шовкопряди та хутрові звірі, яких розводять з метою одержання від них певної продукції.

Суб’єктами племінної справи є власники генетичних ресурсів, підприємства (обєднання) з племінної справи, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінки племінних тварин, п,у,о незалежно від форм власності та фіз. особи СПД, які надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні племінних генетичних ресурсів, власники не племінних тварин – споживачі племінних генетичних ресурсів та замовники послуг з племінної справи у тваринництві.

Господарська діяльність в племінній справі у тваринництві пов’язана із виробництвом, зберіганням та реалізацією генетичних ресурсів, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин підлягає ліцензуванню.

Передбачена державна реєстрація племінних тварин та племінних стад. Об’єктами державної реєстрації є племінні тварини, відповідні дані про яких заносяться до державних книг племінних тварин. Племінні стата як об’єкти державної реєстрації вносяться до державного племінного реєстру.

В галузі молочного та молочно-мясного скотарства має вестися племінний облік тварин, під яким розуміють документальне відображення даних про походження, продуктивність, тип та інші якості тварин, з метою одержання систематизованих відомостей, необхідних для ведення племінної справи. Порядок ведення племінного обліку визначено відповідною інструкцією, затв. Наказом Мінагрополітики від 30.12.2003 року.

Передбачено бонітування великох рогатої худоби молочних та молочно-мясних порід – комплексної оцінки тварин за племінними та продуктивними якостями. Суб’єктам племінної справи в тваринництві присвоюється відповідний статус.

Цей статус визначається за результатами проведення атестації та переатестації на основі положення про присвоєння відповідних статусів суб’єктам племінної справи в тваринництві та положень про відповідність суб’єктів племінної справи в тваринництві статусу племінного заводу, племінного репродуктора, племінного птахо-репродуктора, затв. Мінагрополіт від 17.04.2001 року, а у бджільництві – на основі технологічних вимог до проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, проведення атестації пасіки та видачі племінних свідоцтв (сертифікатів), затв. Мінагропол від 20.09.2000 року.

Присвоєння відпвідного статусу здійсн. Відпвідндо до ст. 9 ЗУ «Про племінну справу…» залежно від напряму діяльності та якості племінних генетичних ресурсів. Атестація проводиться один раз на чотири роки. Для проведення державної атестації суб’єкт господарювання подає відновідну заявку до головних управлінь сільського господарства і продовольства Облдержадміністації чи АРК. В заявці має бути зазначено на присвоєння якого статусу претендує суб’єкт. Переатестації підлягають усі суб’єкти, що мають відповідний статус. Переатестація проводиться в переад між черговими державними атестаціями на підставі даних зоотехнічної звітності на підставі одержаних відомостей. Для проведення держевних атестацій та переатестацій створюються атестаційні та експертні комісії – наказ Мінагрополітики.

Атестаційні комісії проводять аналіз безпосередньо в господарстві за племінними та продуктивними якостями тварин, показниками господарської діяльності. За результатами такого аналізу складається акт такої атестації щодо відповідності субєкта певному статусу.

Експертна комісія – створюється при Мінагрополітики, вирішує спірні питання проведення державної атестації та переатестації, подає пропозиції щодо присвоєння відповідного статусу на розгляд Науково-технічній раді та колегії Мінагрополітики. При присвоєні відповідного статусу враховується благополучча щодо гострих інфекційних захворювань, що підтверджується довідкою районної служби державної медицини.

За наслідками проведення атестації суб’єкту племінної справи може бути присвоєно декілька статусів залежно від виду діяльності, породного та видового складу племінних генетичних ресурсів. Відповідний статус присвоюється наказом Мінагрополітики протягом місяця з дня підписання наказу суб’єкту господарювання видається атестат про присвоєння відповідного статусу. Атестат видається один раз на чотири роки і діє до проведення чергової атестації. Атестат втрачає чинність за умови підписання наказу до позбавлення субєкта відповідного статусу, визнання банкрутом субєкта господарювання, ліквідації юр особи.

Відповідальність – ст. 21 ЗУ «Про племінну справу в тваринництві», КУпАП.

Порушення законодавства:

• оформлення племінних свідоцтв (сертифікатів) на племенні генетичні ресурси без врахування даних офіційного обліку продуктивності тварин, офіційної класифікації оцінки за типом, імуногенетичного контролю, внесення до документів з племінної справи недостовірних даних;

• використання для відтворення не атестованих та недопущених до відтворення плідників;

• недодержання встановленних технологічних та ветеринарно-санітарних вимог і правил щодо отримання, зберігання та використання племінних генетичних ресурсів.

Правове забезпечення виробництва молока

ЗУ «Про молоко та молочні продукти».

Виробниками молока та молочної сировини є юр особа незалежно від форми власності, фіз. особа СПД, ОСГ, фізична особа, яка утримує корів, овець, кіз, буйволиць, кобил та виробляє молоко та молочну сировину.

Сире молоко –

Суб’єкти господарювання всіх форм власності, за винятком ОСГ, які здійснюють виробництво молока, молочної сировини та молочних продуктів підлягають атестації.

Об’єктом атестації є нормативна документація на продукцію, технологічне обладнання, засоби вимірювальної техніки та контролю, випробувальне обладнання. За наслідками проведення атестації видається атестат виробництва молока, молочної сировини, молочних продуктів.

Переатестація виробництва молока, молочної сировини та молочних продуктів здійснюється у разі закінчення строку дії атестата, зміни місцезнаходження субєкта господарювання, зміни виду діяльності субєкта господарювання, в разі порушення вимог законодавства в сфері виробництва молока атестат може бути анульований.

За результатами атестації здійснюється реєстрація суб’єктів господарювання, які одержали відповідний сертифікат.

Порядок ведення реєстру атестованих виробників молока, молочної сировини, молочних продуктів затв. Наказом Мінагрополітики, МОЗ, Держкомітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 21. 01. 2009 року №24/28/18.

Права і обов’язки – ст. 13 ЗУ «Про молоко і молочні продукти».

ЗУ «Про безпечність та якість харчових продуктів», ЗУ «Про пестициди та агрохімікати», «Про підтвердження відповідності».

Безпечність харчового продкту – стан, що є результатом діяльності виробництва та …. І забезпечує впевненість у тому, щ охарчовий продукт не завдає шкоди здоровю людини, якщо він спожитий за призначенням.

Якість – ступінь досконалості властивостей та характерних рис харчового продукту, які здатні задовільнити потреби, вимоги та побажання тих, хто споживає та використовує цей продукт.

Під виробництвом розуміють будь-яку господарську діяльність, пов’язану із виробленням об’єктів санітарних заходів включаючи всі стадії технічного процесу, в т. ч. виготовлення, підготовку, змішування та пов’язані із цим процедури, наповнення, пакування, переробку тощо.

Права та обов’язки виробників харчових продуктів закріплені розділом третім Закону.

ЗУ «Про безпечність…» не поширюється на відносини, які пов’язані із виробництвом с/г продукції із генетично модифікованими організмами.

Ст. 59 ЗУ – відповідальність.

Правове забезпечення організації ветеринарної справи

ЗУ «Про ветеринарну медицину»

Діяльність спрямована на забезпечення здоровя, запобігання хворобам тварин, запобігання людей від зоонозів та пріонних хвороб.

Ветеринарна практика підлягає ліцензуванню.

Правове регулювання підсобних виробництв і промислів у с/г.

Спеціального законодавства немає.

Форма інтеграції аграрного та промислового виробництва. Засоби виробництва.

Підсобні виробництва – виробництва та переробка сільськогосподарської продукції.

Створюється за рішення вищого органу управління і в такому ж порядку ліквідується.

Правове регулювання фінансової діяльності суб’єктів агробізнесу

1. поняття фінансової діяльності та загальна характеристика її правового регулювання;

2. джерела формувань фінансових коштів суб’єктів агробізнесу;

3. правові засади розподілу доходів (прибутків) суб’єктами агробізнесу;

4. особлисоті оподаткування суб’єктів агробізнесу;

5. правові засади реструктуризації боргів суб’єктів агробізнесу;

6. особливості страхування у сільському господарстві;

7. особливості банкрутства суб’єктів агробізнесу.

ЗУ «Про фіксований с/г податок» від 17.12.1998 року

ЗУ «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від 9.04.1999 року

ЗУ «Про ПДВ» від 3.04.1997 року

ЗУ «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24.06.2004 року

ЗУ «Про врегулювання заборгованості за бюджетними позичками наданими державним та іншим с/г підприємствам всіх форм власності і господарювання через обслуговуючі, заготівельні, переробні підприємства та реструктуризацію заборгованості зі сплати податків та зборів та інших обов’язкових платежів…» від 18.01.2001 року.

Фінансова діяльність суб’єктів аграрного підприємництва – це врегульовані нормами чинного законодавства суспільні відносини, що виникають у зв’язку із формуванням, розподілом та перерозподілом фінансових коштів в процесі здійснення виробничо-господарської діяльності суб’єктами аграрного підприємництва, а також відносини, пов’язані із охороною фінансових прав та інтересів осіб у с/г господарстві та інших галузях АПК.

Групи фінансових правовідносин:

1. виникають між суб’єктами агробізнесу та державою (обов’язкові платежі);

2. відносини між господарюючими суб’єктами АПК, зокрема відносини, які виникають з приводу реалізації, переробки, видання ціних паперів;

3. виникають між господарюючими суб’єктами інших систем (з банками тощо);

4. внутрішньогосподарські фінансові відносини щодо забезпечення фінансової дисципліни (облік, видача зарплати, видача виплат на паї тощо).

Фінансова діяльність здійснюється під керівництвом органів відповідних суб’єктів.

Відповідно до ст. 14 ЗУ «Про с/г кооперацію» …, ст. 4, 23 ЗУ «Про КСП».

Поточну фінансову діяльність здійснюють виконавчі органи суб’єктів аграрного підприємництва та їх фінансові служби (ст. 15 ЗУ «Про с/г кооперацію, ст. 4, 23 ЗУ «Про КСП», ст. 47, 62 ЗУ «Про господарські товариства».

Зміст ФД – розподіл прибутків, сплата податків, реструктуризація боргів, здійснення процедури банкрутства та інш.

ФД суб’єктів аграрного підприємництва припиняється з моменту виключення з державного реєстру України.

Джерела формування фінансових коштів суб’єктів агробізнесу:

1. ЗУ «Про КСП» (ст. 17), ст. 15 ЗУ «Про господарські товариства» - джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є доход, амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу майна, цінних паперів, пайові та інші внески членів підприємства, підприємств та організацій громадян та інші надходження;

2. основним джерелом фінансових ресурсів є вартість реалізованої продукції.

Фінансові кошти можуть класифікуватися:

1. за характером формування (власні (вступні та пайові внески, доходи та інші кошти, що надійшли в безповоротному порядку), залучені (позичені кошти та кредиторська заборгованість);

2. за характером використання (універсальні та цільові – амортизаційні, резервні, спеціальні, кошті бюджетних асигнувань, страхових відшкодувань тощо).

Правові засади розподілу доходів (прибутків) –

Це питання відображається в статуті.

Відповідно до ст. 4, 18 ЗУ Про КСП, 7 ЗУ Про с/г кооперацію доход підприємства формується із надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат та витрат на найманих персонал.

Доход розподіляється на податки та збори (обов’язкові платежі), погашення кредитів, покриття збитків, проведення відрахувань у господарські фонди суб’єктів агробізнесу та інші напрями, визначені законодавством чи статутом аграрного підприємництва.

Особливості оподаткування суб’єктів агробізнесу:

1. спеціальний режим оподаткування с/г товаровиробників;

мова йде про ФСП, який був запроваджений відповідно до ЗУ «Про ФСП», порядок сплати якого деталізований у Положення «Про порядок справляння та обліку ФСП», затв. ПКМУ від 23.04.1999 року.

ФСП – це податок, який не змінюється протягом визначеного Законом терміну і справляється з одиниці земельної площі.

Суть – ФСП сплачується в рахунок таких податків та зборів:

• податку на прибуток підприємств;

• податку на землю;

• комунального податку;

• збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

• плату за придбання торгового патенту на здійснення торгової діяльності;

• збору за спеціальне водокористування.

Всі інші податки сплачуються с/г товаровиробниками в порядку та розмірах, визначених законодавством.

Платниками ФСП можуть бути с/г підприємства різних орг..-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом, вирощуванням, переробкою та збутом с/г продукції, а також рибницьким, рибальським та риболовецьким господарством, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах, за умови, що сума, одержана від реалізації власно виробленої с/г продукції за попередній звітній податковий рік перевищує 75% загальної суми валового доходу.

Об’єктом оподаткування є площа с/г угідь, переданих с/г підприємству у власність або наданих у користування, а також площа земель водного фонду, яка використовується для розведення риби у внутрішніх водоймах.

Ставка ФСП з одного га встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної станом на 1.07.1995 року: для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0, (гірських зонах та поліських територіях = 0,09), для багаторічних насаджень (гірських зонах та на поліських територіях =0, 03%).

Чинним законодавством визначено порядок і строки сплати ФСП – щомісячно протягом 30 календарних днів наступних за останнім календарним днем базового звітного місяця у розмірі 1/3 суми податку визначеного на кожний квартал від річної суми податку у таких розмірах: у першому кварталі – 10%, у другому кварталі – 10%, у третьому – 50%, у четвертому – 30%.

ФСП сплачується виключно у грошовій формі (з 2000 року).

ЗУ «Про ПДВ» - ст. 8-1 закріплює право суб’єктів господарювання в сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства обрати спеціальний режим оподаткування відповідно до якого сума ПДВ поставлених ним с/г товарів (послуг) не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого с/г підприємства для відшкодування суми податку сплаченої або нарахованої постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суму податку – для інших виробничих цілей.

Якщо сума ПДВ сплачена с/г товаровиробником постачальнику на вартість виробничих факторів перевищує суму податку нарахованого по операціях з поставки с/г товарів, то різниця між цими сумами не підлягає бюджетному відшкодуванню.

Відповідно до ЗУ «Про ПДВ» сільськогосподарським вважається підприємство основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним с/г товарів та послуг на власних або орендованих виробничих потужностях, в якій питома вага вартості с/г товарів (послуг) становить не менше 75% вартості всіх товарів, поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних періодів сукупно.

2. звільнення від сплати податків (окремі податки);

3. зменшення ставки оподаткування за окремими видами податку стосовно сільгосп товаровиробників;

4. списання податкової заборгованості та її реструктуризація стосовно підприємств агропромислового комплексу.