Тема 16

1.

Поняття звільнення від кримінальної відповідальності

Звільнення від кримінальної відповідальності — це відмова держави засуджувати особу, яка вчинила злочин, та застосу­вати до неї кргшінально-правові засоби примусового характе­ру, відповідно до підстав, передбачених чинний кримінальним законом (КК України) і в порядку врегульованому крішіналь-но-процесуальним законам (КПК України).

Відповідно до ст. 44 КК (яка визначає правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності) особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідаль­ності у випадках, передбачених КК, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування. Звільнення від кримінальної відповідальності можливе лише до вступу виро­ку суду в законну силу, далі мова може йти про звільнення особи від покарання.

Звільнення від кримінальної відповідальності застосовується до випадків, коли особа вчиняє злочин вперше та для злочинів невеликої або середньої тяжкості.

Вчинення злочину вперше означає, що особа раніше не вчинила будь-якого злочину, тобто: особа не має непогаше­ної або незнятої судимості за раніше вчинений злочин, немає кримінальної справи, порушеної у зв'язку із вчиненням особою будь-якого злочину. Особами, які вперше вчинили зло­чин, є й ті хто був виправданий судом, а також ті, хто рані­ше, хоч і вчинив кримінальне каране діяння, проте у встанов­леному законом порядку був звільнений від кримінальної від­повідальності.

Злочин невеликої тяжкості — це злочин, за який перед­бачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання (ч. 2. ст. 12).Злочин середньої тяжкості — це злочин, за який передба­чене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років (ч. З ст. 12).

2. и 3.

Звільнення від кримінальної відповідальності - це врегульована кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством відмова держави в особі компетентних органів від засудження особи, яка вчинила злочин, від застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. За своїм змістом звільнення від кримінальної відповідальності характеризується трьома моментами:

• не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин (обвинувальний вирок суду не постановляється);

• до винного не застосовується покарання;

• через відсутність обвинувального вироку звільнена від кримінальної відповідальності особа вважається такою, що не має судимості.

КК передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності:

• у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45);

• у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46);

• у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47);

• у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48);

• у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49);

• на підставі закону про амністію або акта помилування;

• у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 97);

• спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів (передбачені, зокрема, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 4 ст. 212, ч. З ст. 369).

4.

Відповідно до ст. 45 КК, особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду.

Виходячи зі змісту цієї статті дійове каяття має місце за наявності певних об'єктивних і суб'єктивних ознак - це: а) особа вперше вчинила злочин; б) такий злочин має бути за своєю класифікацією невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості; в) наявність позитивної після злочинної поведінки такої особи: добровільне прибуття до органу влади, правоохоронного органу або суду зі зізнанням про вчинення злочину особисто чи в співучасті, незалежно від того, мають такі органи будь-яку інформацію про вчинений злочин чи не мають; відшкодування заподіяних злочином збитків.

Суб'єктивні ознаки - свідоме прагнення винного покаятися, визнати свою вину, активно сприяти розкриттю злочину, тобто повідомлення про всі обставини вчинення злочину, виявлення його співучасників, якщо злочин було вчинено в співучасті. Щодо відшкодування повністю заподіяних збитків або усунення заподіяної шкоди, то таке відшкодування може бути здійснено різним способом - повернення потерпілому викраденого майна, ремонт пошкодженого майна або сплата його вартості, грошова або інша компенсація шкоди, нанесених здоров'ю потерпілого, відшкодування моральної шкоди. За наявності всіх цих складових особа звільняється від кримінальної відповідальності.

5.

У ст. 46 КК сказано, що особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо примирилася з потерпілим і відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду.

Цей вид звільнення від кримінальної відповідальності не був відомий раніше діючому кримінальному законодавству України. Потерпілий від злочину самостійно не міг шукати задоволення своїх збитків і відшкодувати їх за згодою зі злочинцем. Це здійснювалося лише через державну (публічну) владу.

Чинний Кримінальний кодекс України, передбачивши такий вид звільнення від кримінальної відповідальності, як примирення винного з потерпілим, надав йому не лише кримінально-правового характеру, а й характеристик приватно-кримінального права. Примирення, про яке йдеться у ст. 46 КК, може бути з будь-яких правомірних мотивів - на ґрунті порозуміння, прощення потерпілим злочинних дій з боку злочинця, укладення угоди злочинець - потерпілий про винагороду тощо.

Виходячи зі змісту ст. 46 КК цей вид звільнення від кримінальної відповідальності є обов'язковим за наявності таких умов та їх сукупності: а) особа вчинила злочин вперше; 2) вчинений злочин (за класифікацією, що дана в ч. 2 ст. 12 КК) належить до злочинів невеликої тяжкості (необережний злочин середньої тяжкості); 3) має місце примирення винного з потерпілим (потерпілими); 4) винна особа відшкодувала потерпілому завдані злочином збитки або усунула заподіяну шкоду.

Серед цих умов найбільш важливою є примирення винної особи з потерпілим. Таке примирення може бути здійснено у відповідній формі, передбаченій нормами кримінально-процесуального закону, двома сторонами: винною особою про відшкодування завданих ним потерпілому збитків (шкоди), а потерпілий - про відсутність у нього претензії до винної особи у зв'язку з матеріальною компенсацією збитків, що він вибачає (прощає) винну особу і просить (наполягає) звільнити свого кривдника від кримінальної відповідальності. Розмір збитків (шкоди) визначається за згодою злочинця і потерпілого.

6.

Стаття 47 передбачає: "І). Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

2). У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин".

2. Матеріально-правовою передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею її на поруки є вчинення нею вперше злочину невеликої або середньої тяжкості (див. ст. 12 КК). Так, злочином середньої тяжкості відповідно до ч. 3 ст. 12 КК визнається злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років. До числа таких належать, наприклад, умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), необережне вбивство (ч. 1 ст. 119 КК), крадіжка (ч.ч. 1 і 2 ст. 185 КК), шахрайство (ч.ч. 1 і 2 ст. 190 КК) та ін.

3. Процесуальною передумовою аналізованого виду звільнення від кримінальної відповідальності є наявність клопотання колективу підприємства, установи чи організації про передачу на поруки особи, яка вчинила один із зазначених злочинів.

4. Підставою для звільнення такої особи від кримінальної відповідальності є її щире покаяння у вчиненому злочині. Таке каяття, як уже відзначалося, передбачає усвідомлення особою своєї вини, щирий жаль про вчинений злочин і осуд своєї поведінки.

5. Аналізований вид звільнення від кримінальної відповідальності належить до числа необов'язкових (факультативних) і умовних. Факультативність звільнення від кримінальної відповідальності полягає в тому, що суд, навіть за наявності відповідних передумов і підстав, не зобов'язаний звільняти особу від кримінальної відповідальності, якщо визнає це недоцільним (наприклад, внаслідок порівняної тяжкості злочину, оцінки особи винного або інших обставин справи). Крім того, розглядуване звільнення застосовується під певною умовою, а саме: особа протягом року після передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру і не порушуватиме громадського порядку. У разі порушення цих умов особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин у порядку, встановленому КПК.

7.

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною (ст. 48 КК).

Характерними ознаками цього виду звільнення від кримінальної відповідальності є: 1) вчинення злочину вперше; 2) вчинений злочин відноситься до злочинів невеликої або середньої тяжкості; 3) наявність на час розгляду справи в суді іншої (нової) обстановки (порівняно з тією, що мала місце на момент вчинення злочину), внаслідок якої: а) злочин втратив суспільну небезпечність чи б) особа, яка вчинила злочин, перестала бути суспільно небезпечною. Саме останні дві ознаки визначають специфіку цього виду звільнення від кримінальної відповідальності, і кожна з них є самостійною підставою такого звільнення.

У ст. 48 КК поняття "зміна обстановки" вживається у широкому розумінні. Це може бути зміна обстановки в масштабі всієї України або в окремих її місцевостях. Наприклад, перехід від надзвичайного стану до спокійної обстановки, від ситуації, пов'язаної з соціальним потрясінням або надзвичайною екологічною ситуацією, до нормального суспільного життя у масштабі області, району, окремої місцевості, на виробництві тощо. Зміна такої обстановки і зумовлює втрату злочином, що був вчинений раніше, його суспільної небезпечності.

8.

ст. 49 КК встановлює строки давності, тобто строки, після закінчення яких особа не може бути піддана кримінальній відповідальності за раніше вчинений злочин. Закінчення цих строків є підставою обов'язкового і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності. 2. У ст. 49 КК встановлені такі п'ять строків давності: 1) два роки з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менше суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі; 3) п'ять років з дня вчинення злочину середньої тяжкості; 4) десять років з дня вчинення тяжкого злочину; 5)п'ятнадцять років з дня вчинення особливо тяжкого злочину.

Для правильного обчислення цих строків необхідно визначити початковий і кінцевий моменти їх перебігу. Початковим моментом перебігу давності є день, коли злочин був закінчений (завершений). Іноді визначення цього моменту викликає труднощі, проте наука і практика виробили на цей рахунок певні рекомендації. Так, перебіг строку давності для злочинів з матеріальним і формальним складами починається з дня завершення суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), передбаченого кримінальним законом. Строк давності щодо триваючих злочинів обчислюється з дня припинення їх з волі або поза волею особи (наприклад, з дня з'явлення із зізнанням, затримання і т.ін.), а щодо продовжуваних злочинів - з дня вчинення останнього діяння з числа тих, що становлять продовжуваний злочин. Початком обчислення строків давності при попередній злочинній діяльності слід вважати день, коли були припинені чи не вдалися підготовчі дії або злочин не був доведений до кінця з інших причин, що не залежать від волі винного.. Частина 1 ст. 49 встановлює і кінцевий момент обчислення строків давності - ним є день набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Відповідно до ч. 1 ст. 401 КПК вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляції, а вирок апеляційного суду - після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання. В разі подачі апеляції, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Отже, якщо зазначені в ч. 1 ст. 49 строки минули до дня набрання сили обвинувальним вироком суду, то особа, яка вчинила цей злочин, підлягає звільненню від кримінальної відповідальності.