41. Основні інструменти грошово-кредитної політики.

Основними інструментами грошово-кредитного регулювання є:

1.Мінімальні резервні вимоги - це обов'язкова норма внесків комерційних банків у центральному банку.

2. Офіційна облікова, або дисконтна ставка - ставка, застосовувана центральними банками в операціях із комерційними банками по обліку короткострокових державних облігацій, переобліку комерційних векселів і інших цінних паперів, які відповідають вимогам центрального банку.

3. Рефінансування - кредитування комерційних банків.

4. Операції на відкритому ринку - операції центрального банку по купівлі-продажу цінних паперів.

Наявні в розпорядженні центрального банку інструменти грошово-кредитного регулювання класифікуються таким чином

1. За характером впливу на економіку:

• стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія);

• стримування кредитної емісії (кредитна рестрикція).

2. За формою впливу на економіку:

• адміністративні (прямі) інструменти (наприклад: директиви, інструкції тощо), метою яких є вплив на діяльність кредитних установ;

• ринкові (непрямі) інструменти (способи впливу НБУ на грошову пропозицію шляхом формування певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів).

3. За характером параметрів:

• кількісні інструменти (впливають на стан кредитних можливостей комерційних банків);

• якісні інструменти (пряме регулювання вартості банківських кредитів).

4. За строками впливу:

• короткострокові інструменти, за допомогою яких досягаються проміжні цілі монетарної політики;

• довгострокові інструменти (діють від одного року і більше), мета яких є фінансова стабілізація та сприяння довгостроковому економічному зростанню.

На початкових етапах переходу до ринкових відносин найбільше результативними є прямі методи втручання центрального банку в грошово-кредитну сферу. В міру розвитку ринкових відносин спостерігається перехід до ринкового (непрямого) методу регулювання грошової маси, і насамперед - до операцій на відкритому ринку і зміни рівня процентних ставок.

42. Інфляція: причини, типи (відкрита,закрита) та форми проявлення (інфляція попиту, інфляція пропозиції)

Інфляція - це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. Тобто, це падіння купівельної спроможності грошей та підвищення грошової вартості життя.

З'ясування причин інфляції має велике значення для розробки антиінфляційної політики.Коріння інфляції слід шукати насамперед у порушеннях грошового обігу. Вона спостерігається тоді, коли центральний банк, що представляє державу, здійснює політику наповнення каналів обігу надлишковою грошовою масою, яка не забезпечується товаром та послугами. Наприклад, коли він надає уряду позики для покриття дефіциту державного бюджету. Отже, будь-яка причина, що породжує дефіцит бюджету (збільшення державного апарату та зростання виплат на нього, збільшення рівня

заробітної плати, підвищення розміру пенсій і стипендій, збільшення штату поліції та армії, мілітаризація економіки, екологічні та соціальні програми тощо), спричиняє інфляцію.

В економіці немає якогось одного виду інфляції, оскільки вона виникає під впливом багатьох факторів. Залежно від багатьох причин і механізмів інфляція має широку класифікацію.

Залежно від відкритості прояву інфляцію розрізняють:

1. Відкрита інфляція, до якої відносять такі форми:

• Інфляція попиту. Ґрунтується на правосторонньому зсуві лінії сукупного попиту, що є адекватним збільшенню сукупного попиту, тобто сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, намагаючись зрівноважити попит і пропозицію, зростають. Причиною таких змін є збільшення кожного з елементів сукупних витрат (наприклад: збільшення державних витрат і зменшення податків; збільшення кількості грошей в обігу). Суть інфляції попиту полягає в тому, що «надто багато грошей полює на надто малу кількість товарів».

• Інфляція пропозиції (витрат). Інфляція, що виникає через зростання витрат у періоди високого безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, називається інфляцією витрат, або інфляцією пропозиції. Таким чином, інфляція витрат пов'язана із скороченням сукупної пропозиції в наслідок дії несприятливих зовнішніх шоків - підвищенням цін на сировину, матеріали, підвищенням номінальної заробітної плати тощо, які сприяють зростанню витрат виробництва, падінню обсягів випуску і зайнятості, зростанню безробіття. Цей тип інфляції призводить до стагфляції, яка відображає одночасне підвищення рівня цін (інфляції) та безробіття на фоні загального спаду виробництва.

Поєднання інфляції попиту та інфляції витрат створює так звану інфляційну спіраль.

• Структурна інфляція. Вона викликана макроекономічною міжгалузевою незбалансованістю.

2. Подавлена інфляція (закрита інфляція), яка проявляється у зростанні товарного дефіциту або «штучного» обмеження споживання і характеризується: тимчасовим заморожуванням цін та доходів; встановленням граничних цін на продукцію; тотальним адміністративним контролем за цінами.

Ознака подавленої інфляції призводить до адміністративного регулювання цін та дефіцитних очікувань споживачів.