81. Родина Параміксовірусів. Загальна характеристика. Респіраторно-синцитіальний вірус. Біологічні властивості. Роль в розвитку патології людини., методи діагностики захворюваннь спричинених РС-вірусом.

До родини Paramixoviridae відносять дві підродини - Paramyxovirinae i Pneumovirinae.

Структура. Вірус має форму кулі, іноді плеоморфну абго ниткоподібну форму. Діаметр 150-300 нм. Має складну будову. Суперкапсид клітинна оболонка (біліпідний шар) в який вмонтовано два білки-глікопротеїни що виступають на 8-12 нм. Один з глікопротеїнів виконує функцію білка-прикріплення, він забезпечує адсорбцію вірусу на клітинних рецепторах, проявляє гемаглютинаційну та нейрамінідазну активність і позначається як HN. Другий білок, що забезпечує злиття вірусної оболонки з мембраною клітини позначається буквою F. Суперкапсидна оболонка вкрита з середини білком М. Нуклеокапсид має спіральний тип симетрії містить:

• Геномну РНК

• Три білки :

1. Нуклеопротеїн - головний білок нуклеокапсиду;

2. Фосфопротеїн Р;

3. Білок L - РНК-залежна РНК-полімераза.

РНК - однониткова, нефрагментована, мінус- типу, містить 6-10 генів, має кеп. параміксовіруси не мають потреби проникати у ядро клітини хазяїна. Типова ЦПД - симпластоутворення.

Репродукція. У всіх представників здійснюється у цитоплазмі клітини. Злиття починається за рахунок білка F та у деяких випадках F та NH (при нейтральних значеннях рН). Проникнення параміксовірусу в клітину відбувається без утворення ендосоми та закислення середовища. В наслідок злиття суперкапсиду і плазматичної мембрани клітини утворюеться пора через якунуклеокапсид провалюється в клітину і починається транскрипція вірусних генів РНК-залежною РНК-полімеразою. При цьому Зберігається цілісність нуклеокапсиду. Продуктами транскрипції геномної РНК є вірусспецифічні іРНК та повноцінна плюс-матриця для синтезу дочірніх РНК мінус-типу. Новосинтезовані молекули РНК взаємодіють з капсидними білками, утворюючи нуклеокапсид. Остаточне формування віріону відбувається при проходженні вірусу через мембрану клітини, котра модифікована М-білком та білками суперкапсидної оболонки. Вихід вірусу шляхом брунькування.

Респіраторно-синцітіальний вірус(РС-вірус)

РС-вірус належить до родини Paramixovirinae, підродини Pneumovirus. РС-вірус виділений у США 1956р. Дж. Моррісом від мавп та у 1957р. Р. Ченоком від дітей що хворіли на пневмонію та бронхіт.

Структура та антингенні віластивості.

Віріони сферичної форми 120-200 нм. Геном - однониткова лінійна нефрагментована нитка РНК мінус-типу, що кодує синтез 10 білків. До складу нуклеокапсиду входять білок N та білки полімеразного комплексу P та L. Суперкапсидна ліпопротеїнова оболонка врита остями що утворені:

1. G-білком - заб. адсорбцію ірусу на клітині

2. F-білком - сприяє злиттю суперкапсидної оболонки з клітинною мембараною та мембранами лізосом.

Не має гемолітичної, нейрамінідазної, та гемаглютинуючої активності. Відомо 3 серотипи вірусу.

Культивування. викор. первинно трипсинізовані культ. кліт та перещеплювані HeLa, HEp-2. ЦПД - синцитій. надзвичайно не стійкий.

Патогенез. Інтенсивно розмножується у кліт. епітелію слиз обол ВДШ. Накопичується в носовому секреті.

Клініка. Захворювання нижніх дихальних шляхів у новонар.Інкубац. пер. 3-5 днів. Може починатися як гостра інфекція ВДШ. У дорослих має легкий перебіг і обмежується катаральними симптомами.

Діагностика. РІФ - у прямому та непрямому варіанті(Поліморфні включення у цитоплазмі). Твердофазний ІФА та швидкими тестами на основі ІХА. Детекція геному - за р-єю ЗТ-ПЛР. Для виділеннґ віруссу використовують перещеплювані культури клітин. Матеріал для діагностики - слиз аспірований з ділянки голосової щілини. У парних сироватках - РН РЗК РНГА ІФА РІА.

82. Родина пікорнавірусів. Заг. Характеристика Антигенна будова.Біологічні властивості .Значення в розв. Паталогій людини.

До родини Пікорнавірусів відносяться 9 родів з них 5 родів викликають захворювання у людини: Enterovirus, Rhinovirus, Hepatovirus, Parechovirus, Kobuvirus.

Структура. Маленькі сферичної форми, діаметром 30 нм, не мають суперкапсидної оболонки. Геном - РНК плюс-нитка, що оточена білковим капсидом, що має кубічний тип симетрії. і складається з 12 пентамерів, кожен з яких ще складається з 5 протомерів.

Репродукція. Цикл - 5-8 годин. Проникає у клітину шляхом рецепторного ендоцитозу. Після депротеїнізації РНК безпосередньо зв'язується з рибосомами і синтезується гігантський білок-попередник Який потім розрізається на 3 білки Р1, Р2, Р3. Стадія реплікації вірусного геному обов'зково здійснюється через синтез РНК мінус ниток. Потім VPg ковалентно приєднується до 5* кінця. Віріони самозбираються. За 1 цикл утв. 50-400 вірусних часток. Не мають суперкапсиду.. Формують бляшки . ЦПД - тотальна круглоклітинна дегенерація.

Антигени VP1,VP2,VP3,VP4. Білки попередники Р1= VP1+ VP3+ VP0

VP0= VP2+ VP4.

Клінічні прояви - різноманітні. Поліомієліт в тяжких стадіях - ураження сірої речовини спинного мозку(атрофічний параліз та парез кінцівок і тулуба). Коксакі в уражених органах формують осередки некрозу, викликае міокардит, цукровий діабет, інфаркт міокарду. ЕСНО - уражають різні паренхіматозні органи танервову систему

83.віруси поліомеєліту, характ, класифік, патогенез та імуногенез інф, лаб діагн та спец проф. Проблема ліквідації у всьому світі.

Належить до родини Picornaviridae, роду Enterovirus, виду Poliovirus

Структура. Вірус має форму кулі, іноді плеоморфну абго ниткоподібну форму. Діаметр 150-300 нм. Має складну будову. Суперкапсид клітинна оболонка (біліпідний шар) в який вмонтовано два білки-глікопротеїни що виступають на 8-12 нм. Один з глікопротеїнів виконує функцію білка-прикріплення, він забезпечує адсорбцію вірусу на клітинних рецепторах, проявляє гемаглютинаційну та нейрамінідазну активність і позначається як HN. Другий білок, що забезпечує злиття вірусної оболонки з мембраною клітини позначається буквою F. Суперкапсидна оболонка вкрита з середини білком М. Нуклеокапсид має спіральний тип симетрії містить:

• Геномну РНК

• Три білки :

4. Нуклеопротеїн - головний білок нуклеокапсиду;

5. Фосфопротеїн Р;

6. Білок L - РНК-залежна РНК-полімераза.

РНК - однониткова, нефрагментована, мінус- типу, містить 6-10 генів, має кеп. параміксовіруси не мають потреби проникати у ядро клітини хазяїна.

Патогенез та імуногенез інфекції

Поліомієліт в тяжких стадіях - ураження сірої речовини спинного мозку(атрофічний параліз та парез кінцівок і тулуба. Вхідні ворота - слизова облонка ВДШ. Тут він первинно розмножується. Далі основна маса розмножується в кишечнику(у пеєрових бляшках та мезентеріальних лімфатичних вузлах). далі потрапляє в кров(первинна вірусемія), і проникає до інших органів минуючи бар'єри. Найактивніша репродукція - печінка, селезінка ,наднирникові залози лімф вузли. Може викликати менінгеальні та бульбарні симптоми. 90% осіб не мають симтомів і активно розповсюджюють вірус. інкуб період 7-14 діб

Форми поліомієліту:

1. паралітичний

2. менінгеальний

3. абортивний.

Імунітетпожиттєвй типоспецифічний. Після щеплення живою оральною вакциною формується гуморальний імунітет та місцева резистентність клітин ШКТ та ВДШ.

Лабораторна діагностика

Матеріал для дослідження - фекалії та парні сироватки крові. Якщо летальний вихід - секційний матеріал.

Виділяють на двох культурах^

1. RD - рабідосаркома людини

2. L20B - лінія мишачих клітин які експресують на своїй поверхні рецептори до ВП.

виявляють вірус в РН (з станд. сиров. трьох типів поліовірусу), метод парних сироваток, РЗК з антитілами трьох типів, радвальною імунодифуз. за Маччіні визначають вміст антитіл G,M,A.

Проблема ліквідації поліомієліту(спец профіл)

1988 р ВООЗ прийняла план дій з глобальної ліквід поліомієліту.

При масових епід ПМ на початку 20 ст 10% хворих помирали 40% ставали інвалідами. У середині XX століття зростання захворюваності на поліомієліт набуло в багатьох країнах Європи та Північній Америки характер національного лиха. Запровадження в практику вакцин проти поліомієліту призвело до швидкого зниження захворюваності, а на багатьох територіях — до практично повної його ліквідації (наприклад, в СРСР, де в 1961 році захворюваність знизилася з 22 000 випадків до 4 000 випадків, з 1962 року реєструвалося не більше 100—150 випадків на рік, причому багато з них, можливо, викликалися іншими ентеровірусами. У розробці вакцин важливу роль відіграли американські вчені Йонас Солк ​​( запатентував ін'єкційну вакцину в 1955 році) і Альберт Себін (саме його безкоштовна вакцина для прийому всередину в 1957 році пройшла успішні випробування й була визнана ВООЗ найдієвішою).