1. Реформація в Німеччині у 1517-1525 рр.: програми і напрямки.

Європейське реформаційний рух розвитку відбувся в кілька етапів. Його початком прийнято вважати 1517 рік, коли виступ Лютера з 95 тезами проти продажу індульгенцій – це вилилося сигналом для відкритої прояви загальнонародного невдоволення католицької церкви у Німеччині.

З наростанням опозиційного руху на країні склалися різні напрями Реформації, висловлювали соціально-політичні інтереси різних класів. Остаточний розкол Реформації відбувся під час антифеодальної боротьби народних мас під час Селянської війни 1525 р. Виступивши з різким осудом селян, Лютер звузив соціальну опору руху, і, відбиваючи політичну налаштованість німецького бюргерства, перейшов до позиції компромісу з княжою владою. Лютеранство було використане як знаряддя княжого сепаратизму і секуляризації церковних в користь князей.

Перекладені з латини на німецьку і видрукувані великим тиражем тези несподівано знаходять великий розголос у суспільстві, його підтримують такі самі вільнодумці, як він, - рицарського стану Ульріх фон Гуттен, вчений європейського рівня, професор Віттенберзького університету Філіпп Меланхтон, навіть курфюрст Фрідріх Мудрий. Їхня підтримка додає Лютеру впевенності і він відмовляється на вимогу вищого духовенства визнати свої помилки. Більше того, він ставить під сумнів саме існування не тільки папства, але і Церкви взагалі. У відповідь папа Лев Х своєю буллою від 15 червня 1520 року погрожує йому відлученням від Церкви і дає 60 днів на роздуми і покаяння. Лютер далекий від покаяння, і тоді на вимогу папи новообраний імператор Карл V, який ще чекає на коронацію папою, видає едикт про спалення усіх друкованих праць Лютера.

За допомогою прибічників Лютера, особливо Меланхтона, процес реформації набирає силу. Демонструючи свій розрив з Католицькою Церквою, багато священників починають одружуватися, деякі цивільні особи зважуються виконувати ритуал причастя, а вірні - нищити образи і церковну скульптуру. Реформація йшла як “зверху”, так і “знизу”. Поступово виникає загроза соціальних заворушень і Лютер виходить з підпілля у Віттенбергу, щоб пом'якшити радикальність руху і тим, з одного боку, запобігти введенню в місто військ для встановлення порядку, а з другого, не наражати на небезпеку прихильних до нього курфюрстів, допомога яких була йому ще потрібна. Тим часом у Римі папський престол займає Адріан VI, який розглядає процес реформації як кару Божу за гріхи і намагається прийти до примирення з Лютером.

А в Німеччині дедалі неспокійніше. Спочатку повстання піднімає лицарство, а у 1525 починається Селянська війна, духовним лідером якої став Томас Мюнцер. Лютер намагається переконати його у хибності насильницького шляху, але марно. Мюнцер звинувачує його в тому, що він зрадив загальній справі, а він, Мюнцер, цю справу продовжить. Та сталося інакше. Об'єднаними зусиллями феодально-княжої аристократії повстання було придушине і Мюнцер потрапив в руки ворога, а через кілька днів був страчений після нелюдських катувань. Проте Реформація продовжується мирним шляхом, однак у цій ситуації Лютер робить несподіваний крок — він одружується на черниці, яка два роки перед тим втекла з монастиря. Цим актом він хотів подати приклад духовенству, і, дійсно, багато ченців і священників його наслідували, але найближчі прибічники були дуже розчаровані тим, що їхній лідер фактично покинув їх у тяжкий час, надавши перевагу влаштуванню особистого життя.