Висновки

Закриття кримiнальної справи на досудовому слiдстві - заключний етап розслiдування, пiд час якого слiдчий, прокурор, в межах своїх повноважень, аналiзує та оцiнює зiбранi докази i на їх основi констатує закiнчення провадження у кримiнальнiй справi по сутi, у зв'язку з наявнiстю передбачених законом пiдстав. Відтак, після набрання законної сили прийнятим рішенням про закриття кримінальної справи, закінчуєтьсяй кримінально-процесуальні правовідносини учасників кримінального процесу. Закриття кримінальної справи має на меті перевірку всебічності, повноти й об`єктивності проведеного слідства, дотримування норм кримінального процесу.

Підстави щодо закриття кримінальної справи поділяються на реабілітуючи і нереабілітуючі. Я вважаю, що така класифікація є найбільш вдалою, оскільки в її основу покладено юридичні наслідки закриття справи . Вона дозволяє застосовувати відповідні кримінально-процесуальні норми, визначати наслідки, які наступають при прийнятті рішення про закриття кримінальної справи щодо зацікавлених у ній осіб, і реально гарантувати захист їх прав та законних інтересів.

Реабілітуючі підстави — це ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні злочину, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї обвинувачення, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до відповідальності, затриманням або взяттям під варту.

Реабiлiтуючими пiдставами до закриття кримiнальної справи слiд вважати пiдстави, вказанi в п. п. 1, 2, 5 ч. 1. ст. 6 та в ч. 2 ст. 213 КПК України, а саме: вiдсутнiсть подiї злочину (п.1 ч.1 ст. 6 КПК); вiдсутнiсть у дiяннi складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК ); недоведенiсть участi обвинуваченого у вчиненнi злочину (ч. 2 ст. 213 КПК ).

Загальне й визначальне для всіх зазначених випадків закриття кримінальних справ з названих підстав – це повне й беззастережне визнання особи невинуватою у вчиненні злочину. Тому важливо, щоб сутність цього процесуального рішення була зрозуміла не лише самому слідчому та іншим суб’єктам кримінально-процесуальної діяльності, а й громадськості та будь-якому пересічному громадянину. Слід зазначити, що практичнi працiвники органiв внутрiшнiх справ не завжди чітко розмежовують реабiлiтуючi пiдстави, тому в аналогiчних випадках кримiнальнi справи закриваються за рiзними пiдставами. Невизначенiсть при розмежуваннi реабiлiтуючих пiдстав до закриття кримiнальної справи, нерозумiння їх юридичного змiсту пов'язане з досить нечiтким вирiшенням цього питання в дiючому кримiнально-процесуальному законодавствi України.

Нереабілітуючі підстави – це підстави, які означають, що відносно особи зібрано достатньо доказів, які підтверджують вчинення нею діяння, що містить ознаки будь-якого злочину, однак у силу певних обставин провадження кримінальної справи щодо цієї особи виключається.

До нереабілітуючих підстав закриття кримінальної справи належать:

1) внаслідок зміни обстановки (ст. 7 КПК України); 2) у зв`язку з дійовим каяттям ст. 7-2 КПК України); 3) звільнення від кримінальної відповідальності дітей, які не досягли віку кримінальної відповідальності (ст. 7-3 КПК України); 4) узв`язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим ( ст. 8 КПК України); 5) у зв`язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 9 КПК України); 6) у зв`язку з передачею особи на поруки (ст. 10 КПК України); 7) у зв`язку із закінченням строків давності ( ст. 11-1 КПК України).

Iз сутi статтей, якими регулюється порядок закриття кримiнальної справи за нереабiлiтуючими пiдставами, видно, що закрити справу можна тiльки у тому випадку, коли вина особи, вiдносно якої приймається рiшення, безперечно доведена. Слiдчий повинен бути переконаний, що ним використанi всi, передбаченi законом, засоби встановлення iстини i що iстина встановлена. Якщо iстина не встановлена, вина особи недоведена, вiдповiдно невиконанi завдання кримiнального судочинства. В такому випадку закiнчити досудове слiдство слiдчий не має права.

Вважаю, що назва ст. 8 КПК України – “Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим” є не зовсім вдалою. Не повинно бути різниці – хто є ініціатором такого примирення. У зв’язку з цим назву даної статті пропоную викласти таким чином: “Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням сторін”.

Закриття кримінальної справи має велике значення.

По-перше, кримінальну справу за нереабілітіруюшім підставах може бути припинена тільки у відношенні особи, яка певним чином позитивно характеризується. Ця обставина якби передбачає, що до припинення кримінальної справи ця особа вирішила всі проблеми з потерпілим, відшкодувала заподіяну йому шкоду. В іншому разі орган дізнання, слідчий навряд чи вирішується на припинення кримінальної справи, резонно вважаючи, що така постанова може бути скасовано судом за скаргою незадоволеного потерпілого.

По-друге, своєчасне припинення кримінальної справи за відсутністю складу злочину або за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, сприяє якнайшвидшому встановленню особи, дійсно вчинила даний злочин, а значить, в кінцевому рахунку і захисту прав потерпілого.

По-третє, припинення кримінальних справ у стадії попереднього розслідування значно знижує навантаження судів.

Отже, закриття кримінальних справ є проявом розвитку кримінально-процесуального законодавства у напрямку пом’якшення відповідальності за злочин невеликої та середньої тяжкості, вчинений вперше, наданням державою людині, яка оступилася, можливості виправитися.