2.1.Суть і значення процесуального інституту закриття кримінальної справи.

Закінчити досудове розслідування кримінальної справи можна лише тоді, коли його завдання виконані. Тобто коли: 1) всебічно, повно та об`єктивно досліджені всі обставини справи, які входять до предмета доказування; 2) встановлено об`єктивну істину у справі; 3) виявлено та усунено причини та умови, які сприяли вчиненню злочину; 4) вжито заходів до захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб, відшкодування заподіяної шкоди; 5) забезпечено правильне застосування закону⁸.

С. Благодир звертає увагу, що підводячи підсумки своєї роботи, слідчий повинен бути переконаний, що ним використані всі передбачені законом засоби встановлення істини по справі. Тiльки пiсля цього вiн припиняє провадження слiдчих дiй, систематизує матерiали i приймає рiшення про закiнчення розслiдування по кримiнальнiй справi⁹.

Вiдповiдно до ст. 212 КПК України, досудове слiдство закiнчується прийняттям слiдчим одного iз трьох можливих рiшень, а саме:

- складанням обвинувального висновку (ст. 223 КПК);

- винесенням постанови про закриття кримiнальної справи (ст. ст. 6, 213 КПК);

- винесенням постанови про направлення справи до суду для вирiшення питання про застосування примусових заходiв медичного характеру (ст. 226) ¹⁰.

Такi ж форми закiнчення досудового слiдства передбаченi в модельному кримiнально-процесуальному кодексi для держав учасникiв СНД та в останніх проектах КПК, які вносились на розгляд Верховної Ради України.

Однак, чинним кримінально-процесуальним законодавством передбачено, що розслідування може бути закінчено винесенням постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності (ст. ст. 7 - 11-1 КПК), і винесенням постанови про закриття справи та застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 7-3 КПК).

Стаття 109 КПК України в редакції із змінами, внесеними Законом України "Про внесення змiн i доповнень до деяких законодавчих актів України, щодо удосконалення попереднього розслідування" вiд 30.06.1993 року, передбачає як одну iз форм закiнчення дізнання винесення постанови про закриття кримiнальної справи¹¹.

Серед передбачених законом форм закiнчення розслiдування кримiнальних справ значне мiсце займає їх закриття.

Серед практичних працівників правоохоронних органів досить поширена думка про те, що закриття кримінальної справи є відхиленням від нормального ходу процесу, так би мовити «браком» у роботі, наслідком певних процесуальних помилок допущених при порушенні кримінальної справи і при її розслідуванні. Здебільшого вважається, що якщо справа порушена вірно, а розслідування проведено якісно, то у переважній більшості випадків розслідування закінчується складанням обвинувального висновку та направлення кримінальної справи до суду.

Проте не слід розглядати факт закриття кримінальної справи лише з негативної точки зору, хоча існування такого ставлення до цих фактів невипадкове. У практичній діяльності правоохоронних органів часто мають місце факти безпідставного порушення кримінальних справ, проведення неякісного досудового розслідування, а також незаконного закриття справ.

Раніше закриття кримінальних справ здійснювали слідчі за згодою прокурора. Однак Верховна Рада України Законом від 12 липня 2001 року №2670-ІІІ внесла зміни до статей 7 – 11-1 Кримінально-процесуального кодексу України, згідно з яким визначено спеціальний порядок закриття справ: прокурор (а також слідчий за згодою прокурора) за наявності підстав складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальностіЯ¹².

Аналіз слідчої практики стосовно закриття кримінальних справ свідчить про наявність певних проблем: 1) недостатність практичного досвіду у слідчих щодо розслідування певних категорій справ і неналежної організації розслідування; 2) недосконалість системи показників ефективності роботи слідчих підрозділів; 3) невідповідність правової бази динамічним змінам в економіці країни, внаслідок чого трапляються прогалини у чинному законодавстві; 4) недосконалість законодавства, через що чимала кількість правопорушень, які не становлять великої суспільної небезпеки, віднесена до категорії кримінально караних діянь; 5) недосконалість окремих положень процесуального законодавства; 6) намагання деяких практичних працівників штучно покращити показники розкриття злочинів; 7) невміння деяких працівників вести розслідування складних кримінальних справ; 8) намагання окремих працівників ухилитися від розслідування важких справ; 9) намагання приховати процесуальнi помилки та порушення, допущенi при розслiдуваннi справ; 10) вiдсутнiсть знань кримiнально-процесуального та кримiнального законодавства; 11) зловживання в окремих випадках службовим положенням осiб, якi ведуть розслiдування ( наприклад, отримання хабара, задоволення прохань знайомих, родичiв i т.д.)¹³.

В літературі зверталася увага на той факт, що бiльше 20 % справ, закритих органами дізнання i слiдства МВС України, було порушено без достатнiх на те пiдстав. Незаконне порушення кримiнальних справ, їх неякiсне розслiдування i безпiдставне закриття приводять до грубого порушення прав громадян, непотрiбних затрат державних коштiв, вiдволiкає велику кiлькiсть працiвникiв правоохоронних органiв вiд виконання службових обов'язкiв.

Закiнчення досудового слiдства закриттям кримiнальної справи слiд розглядати як заключну частину розслiдування кримiнальної справи. Змiст цiєї частини складає вирiшення ряду важливих питань, якi конкретизуються в наступних процесуальних дiях: 1) аналiз та оцiнка зiбраних по справi доказiв у їх сукупності з точки зору їх достатностi для висновку про неможливiсть продовжити розслiдування у зв'язку з наявнiстю однiєї з обставин, передбачених законом як пiдстави до закриття справи; 2) систематизацiя i належне оформлення матерiалiв кримінальної справи; 3) винесення постанови про закриття кримiнальної справи; 4) вирiшення всiх питань, якi витiкають iз рiшення про закриття справи; 5) повiдомлення про закриття кримiнальної справи заiнтересованим особам¹⁴.

Розглядаючи питання, пов’язані з процесуальним значенням та сутністю інституту закриття кримінальних справ неможливо не дослідити значення терміну «закриття кримінального переслідування». У чинному законодавстві термін «кримінальне переслідування» не використовується. Однак його тлумачення дає проект КПК України.

Що ж стосується визначення поняття “кримінальне переслідування” в теорії кримінального процессу не існує єдиної думки. Очевидно, це пов’язано з тим, що вчені-процесуалісти вкладають різний зміст у нього.

Так, О.М. Ларін розглядав кримінальне переслідування як кримінально- процесуальну діяльність, яка передує вирішенню справи та складається з формулювання та обґрунтування висновку про вчинення певною особою конкретного суспільно небезпечного діяння, яке передбачено кримінальним законом. В даному випадку, кримінальне переслідування постає як комплексна процесуальна діяльність, яка здійснюється протягом всього досудового провадження у кримінальній справі.

Не можна повністю погодитись з такою позицією, тому що провадження у

кримінальній справі, зокрема на досудових стадіях, включає в себе широкий спектр кримінально-процесуальних дій, які можуть бути спрямовані не тільки на здійснення кримінального переслідування, а й на реалізацію захисту від нього, крім того, на досудових стадіях кримінальне переслідування не завершується.

М.О. Чельцов визначав кримінальне переслідування не тільки індивідуально – визначеного, але й невідомого ще обвинуваченого за наявності можливості його встановлення у майбутньому.

Аналогічної точки зору дотримується сучасний процесуаліст І. Рогатюк, який під кримінальним переслідуванням розуміє дії з доказування події злочину, виявлення особи, що його вчинила, викриття цієї особи у вчиненні злочину, реалізації щодо неї кримінальної відповідальності. Автор визначає кримінальне переслідування як родове поняття, що складається з двох частин – неперсоніфіковане (невизначене) і персоніфіковане (визначене) переслідування.

Як видається, досить ґрунтовне визначення кримінального переслідування, дала Н.І. Щегель, котра під ним розуміє регламентовану кримінально- процесуальним законом діяльність спеціально уповноважених органів держави в межах їх компетенції, а також потерпілих, цивільних позивачів, їх представників,

спрямована на забезпечення невідворотності юридичної відповідальності за вчинений злочин, шляхом порушення кримінальної справи, затримання особи, що вчинила злочин, застосування заходів кримінально-процесуального примусу, формулювання обвинувачення та підтримання державного обвинувачення з метою застосування до них кримінального покарання.

Отже, як бачимо, в юридичній літературі є багато підходів до його розуміння і визначення. Узагальнюючи вищенаведені визначення, можна сформулювати наступне, яке видається найбільш точним і лаконічним. Кримінальне переслідування – це регламентована кримінально-процесуальним законодавством діяльність, яка здійснюється стороною обвинувачення з метою викриття, притягнення до кримінальної відповідальності, засудження та покарання осіб, винних у вчиненні злочину¹⁵.

Значення закриття кримінальної справи полягає в наступному:

1. У справі припиняються кримінально-правові та кримінально-процесуальні відносини.

2. Постанова, у якій формулюють рішення, має преюдиційне значення, бо наявність нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи щодо пев­ної особи є обставиною, що виключає провадження у справі щодо цієї самої особи і за тим самим обвинуваченням (п. 10 ч. 1 ст. 6 . КПК). Це положення процесуального закону цілком узгоджується зі ст. 61 Конституції України, згідно з якою «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж саме правопорушення».

3. Закриття справи свідчить про виконання стадією досудового слідства всіх своїх завдань.

4. Рішення про закриття справи може бути підставою для відшкодування громадянинові шкоди, завданої незаконними діями ор­ганів дізнання, досудового слідства, прокуратури (в разі закриття справи за підставами, що реабілітують).

5. Закриття кримінальної справи зупиняє дію повноважень ком­петентних державних органів. З цього моменту вони втрачають право викликати і допитувати свідків, призначати експертизи тощо. Своєю чергою, учасники досудового слідства (обвинувачений, потерпілий та інші) звільняються від обов'язку підкорятися процесуальним вимогам слідчого.

6. Прийняття цього рішення покладає на слідчого (орган дізнан­ня, прокурора) обов'язок ліквідувати наслідки застосування при­мусових заходів і реалізувати прийняте рішення (зняти арешт з майна, звільнити затриманого, скасувати запобіжні заходи тощо).

7. Рішення про закриття справи є правоустановним юридичним фактом. З моменту його прийняття суб'єкти досудового слідства, заінтересовані у правильному вирішенні справи, отримують право на його оскарження.

Закриття кримінальних справ є проявом розвитку кримінально-процесуального законодавства у напрямку пом’якшення відповідальності за злочин невеликої та середньої тяжкості, вчинений вперше, наданням державою людині, яка оступилася, можливості виправитися.

Безумовно, інститут звільнення від кримінальної відповідальності з точки зору гуманізму є позитивним явищем, тому що звичайній реакції держави на злочинне діяння шляхом винесення обвинувального вироку передбачається альтернатива у вигляді закриття кримінальної справи, тобто звільнення від кримінальної відповідальності, перш за все за незначні злочини.

Таким чином, своєчасне, законне і обґрунтоване закриття кримінальної справи має не тільки кримінально-процесуальне значення, а й величезне суспільне значення. Воно спрямоване як на захист прав особи підозрюваного, так і потерпілого від злочину. Своєчасне, законне і обґрунтоване закриття кримінальної справи сприяє активізації діяльності органів досудового розслідування на роботі по встановленню дійсних злочинців (при закритті кримінальної справи за відсутністю складу злочину або за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину), активізації діяльності по розкриттю і розслідуванню найбільш небезпечних злочинів у цілому, дозволяє знизити навантаження судів¹⁶.