1.2.5. Світова валютно-фінансова система.

Як результат еволюції світового господарства та інтернаціоналізації господарських зв'язків на базі національних валютних систем формуються механізми міждержавного регулювання валютних відносин - світова та міжнародні (регіональні) валютні системи.

Світова валютна система - це спільно розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин.

Складовими світової валютної системи є:

* форми міжнародних засобів платежу (золото, національні валюти, міжнародні валютні одиниці - СДР, ЕКЮ, євро);

* уніфікований режим валютних паритетів та курсів;

* умови взаємної конвертованості валют;

* уніфікація правил міжнародних розрахунків;

* режим валютних ринків та ринків золота;

* міжнародні валютно-фінансові організації;

* міжнародне регулювання валютних обмежень.

Загалом, світова валютно-фінансова система пройшла наступні основні стадії еволюційного розвитку:

1) Паризька валютна система (1867-1922 рр.) (членами якої були Німеччина, Італія, Франція, Голландія, Норвегія, Данія, Швеція, а також Росія, Японія та США, що долучилися пізніше), спрямована на регулювання платіжних балансів на основі єдиного золотого стандарту: (видами „золотого стандарту” були: 1) золотомонетний стандарт; 2) золото злитковий стандарт; а також 3) золотовалютний (золотодевізний стандарт:(( зазнала кризи внаслідок жорсткого закріплення зв’язку між національною валютою та єдиним стандартом, інфляції у більшості країн Європи, що призвело до втрати їх валютами конвертованості;

2) Генуезька система золотодевізного стандарту (1922-1934 рр.:( орієнтована на застосування обміну національної валюти не на золото, а на банкноти, векселя, чеки (девізи) інших країн; розвалилася з огляду на нестабільність та постійні торговельні війни між державами, а також на зростаючу залежність грошової маси від видобутку золота;

3) Бреттон-Вудська багатостороння валютна система (1944-1976:( використовувався золото-доларовий (доларовий) стандарт, що забезпечувався США; внаслідок дефіциту платіжного балансу США та оскільки золотий запас США вже не покривав об’єму випущених доларів, розвалилася система доларового паритету;

4) сучасна Ямайська валютна система (1976-по даний момент:( на заміну золоту як курсового стандарту прийшла штучна валютна одиниця – спеціальні права запозичення (СДР); базується на застосуванні принципу свободи вибору будь-якого режиму валютного курсу та вибору між фіксованим чи плаваючим валютним курсом (не існує меж коливання валют).

Формування міжнародної кредитно-фінансової та валютної системи має свою історичну обумовленість: якщо на початковому етапі фінансові відносини виникали як одиничні явища, існували поза рамками системи та врегульовувалися з допомогою двосторонніх договорів, то в подальшому держави почали укладати багатосторонні угоди.

1.2.6. Міжнародний рух капіталу.

Вивіз капіталу за кордон, його активна міграція між країнами стали важливою відмітною рисою сучасного світового господарства та МЕВ.

Вивіз капіталу – це процес видалення частини капіталу із національного обігу в даній країні та переміщення його в товарній чи грошовій формі в промисловий процес та обіг іншої країни.

Основною причиною та передумовою вивозу капіталу є відносний надлишок капіталу в даній країні, його перенакопичення. На початок 90-х років загальносвітовий надлишок капіталів оцінювався у 200 млрд. доларів.

Міжнародна міграція капіталу – це зустрічний рух капіталів між країнами, який приносить їх власникам прибуток. Кожна з країн є одночасно імпортером та експортером капіталу: відбуваються так звані перехресні інвестиції.

Причини вивозу капіталу:

1) перенакопичення капіталу в країні, з якої він вивозиться

2) неспівпадіння попиту на капітал та його пропозиції в різних ланках світового господарства

3) наявність можливості монополізації місцевого ринку

4) наявність в країнах, куди експортується капітал, дешевшої сировини та робочої сили.

5) Стабільна політична обстановка і в цілому сприятливий інвестиційний клімат.

Фактори, які сприяють вивозу капіталу та стимулюють його:

1) Взаємозв’язок національних економік

2) Міждержавна промислова кооперація

3) Економічна політика промислово розвинених країн

4) Екологічні фактори

5) Міжнародні фінансові організації, які спрямовують та регулюють потік капіталів.

Рух капіталу включає: платежі по операціях з зарубіжними партнерами, надання позик, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів іноземних компаній виключно з метою розміщення капіталу, диверсифікацію портфеля цінних паперів.

З точки зору суб’єктів міграції капіталу розрізняють макро- і мікрорівень.

Макрорівень – міждержавний перелив капіталу. Статистично він відбивається у платіжному балансі.

Мікрорівень – рух капіталу всередині міжнародних монополій по внутрікорпораційних каналах.

Особливості сучасного міжнародного руху капіталу: збільшилась кількість країн - членів іноземного інвестування. Розширився потік іноземних інвестицій. Зросла роль держави у вивезенні капіталу. Посилюється міграція приватного капіталу. На міжнародному ринку капіталів значно переважають портфельні інвестиції. Сьогодні близько 3/4 закордонних інвестицій припадає на розвинуті країни.