IX. Економіко-правовий механізм (legal basis for economic mechanism) у галузі земельних відносин

1. Поняття та загальна характеристика економіко-правового механізму у галузі земельних відносин

2. Правове регулювання плати за землю

2.1. Загальна характеристика

2.2. Правовий режим земельного податку (land tax)

2.3. Правовий режим орендної плати (lease payment) за земельні ділянки державної та комунальної власності

3. Економічне стимулювання (economic incentives) раціонального використання та охорони земель

3.1. Надання (granting) податкових і кредитних пільг (tax and credit exemptions)

3.2. Виділення коштів бюджету (budget financing) для відновлення попереднього стану земель (land restoration)

3.3. Звільнення (exemption) від плати за земельні ділянки (land related taxes) у стадії сільськогосподарського освоєння (are being converted for agricultural use) або поліпшення їх стану (ameliorated)

3.4. Компенсація зниження доходу (loss of income) внаслідок тимчасової консервації земель (temporary land conservation)

4. Відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (loss of lands destined for agriculture and forestry)

5. Платні управлінські (адміністративні) послуги у сфері земельних відносин (paid administrative services)

6. Фінансування заходів з проведення земельної реформи, забезпечення раціонального використання, охорони та відтворення (restoration) земель

1. Поняття та загальна характеристика економіко-правового механізму у галузі земельних відносин

На наш погляд, економіко-правовий механізм у галузі земельних відносин включає в себе систему засобів майнового характеру, що спрямовані, з одного боку, на створення фінансової основи для виконання функцій держави у галузі земельних відносин, а з іншого – на стимулювання економічними засобами раціонального використання, охорони та відтворення земель.

Виходячи із цього, можна умовно виділити такі основні складові економіко-правового механізму у галузі земельних відносин:

• (1) плату за землю;

• (2) засоби економічного стимулювання раціонального використання, відтворення та охорони земель;

• (3) відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва;

• (3) запровадження платних управлінських послуг у галузі земельних відносин;

• (4) засоби, спрямовані на розподіл та витрачання коштів для забезпечення раціонального використання, охорони та відтворення земель.

Розглянемо детально кожну з перерахованих складових.

2. Правове регулювання плати за землю

2.1. Загальна характеристика

Законодавчий підхід до визначення терміну «плата за землю» нещодавно зазнав змін. Якщо раніше дане поняття включало земельний податок та орендну плату за будь-які землі (див. нечинний нині ЗУ «Про плату за землю»), згідно із пп.14.1.147 ст.14 ПКУ плата за землю – це «загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності». Згідно із ПКУ, земельний податок – це «обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів» (пп.14.1.72 ст.14 ПКУ); орендна плата [за земельні ділянки державної і комунальної власності] - це «обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою» (пп. 14.1.136 ПКУ).

Підхід, за яким орендна плата має режим обов’язкового платежу, видається хибним, оскільки таким чином спотворена природа орендних відносин як відносин, що повинні ґрунтуватися на засадах юридичної рівності сторін.

Значення плати за землю полягає не лише у наповненні відповідних бюджетів або реалізації економічних інтересів власника. Плата за землю стимулює ефективне та раціональне використання землі.