V Домашнє завдання.

Vі Підсумок уроку

“Мікрофон” (інтерактивна технологія)

Продовжіть речення. Справжня людина повинна бути...

33. Метод проектів - це метод в основі якого лежить розвиток пізнавальних, творчих навичок студентів, умінь самостійно конструювати свої знання, орієнтуватися в інформаційному просторі, критично мислити.

Мета використання методу полягає у формуванні навичок ефективного використання інформаційно-комунікаційних технологій при навчанні студентів різного віку за допомогою інноваційних педагогічних технологій, якими передбачається самостійна (індивідуальна чи групова) дослідницько-пошукова діяльність студентів.

Серед основних вимог до використання даного методу доцільно виділити наступні:

- наявність значущої в дослідницькому або творчому плані проблеми чи задачі, для розв'язування якої потрібні інтегровані знання та дослідницький пошук;

- практична, теоретична, пізнавальна значущість передбачуваних результатів;

- самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність студентів;

- визначення кінцевої мети проектів (спільних чи індивідуальних);

- визначення базових знань з різних галузей, необхідних для роботи над проектом;

- використання дослідницьких методів: визначення проблеми, дослідницьких задач, які випливають з проблеми, висунення гіпотез щодо їх розв'язування, обговорення методів дослідження, оформлення кінцевих результатів, аналіз отримання даних, підведення підсумків, корегування, висновки (використання в ході спільного дослідження методів мозкової атаки і "круглого стола", статистичних методів, творчих звітів, перегляду);

- результати виконаних проектів мають бути певним чином оформлені (відеофільм, комп'ютерна газета, анімаційний мультфільм, веб-сторінка).

Навчальний проект - це організаційна форма роботи, яка орієнтована на засвоєння навчальної теми або навчального розділу і становить частину стандартного навчального предмета.

37. інноваційна діяльність − це створення нового (оригінальних прийомів, цілісних педагогічних концепцій), що змінює звичний погляд на явище, перебудовує суспільно-педагогічні відносини.

Педагогічна інноватика − це сфера науки, яка вивчає процеси розвитку навчальних закладів, що пов’язані із створенням нової практики освіти. Розвиток педагогічної інноватики в Україні пов’язаний насамперед із масовим громадсько-педагогічним рухом, з виникненням протиріччя між потребою у швидкому розвитку освітньо-виховних закладів і невмінням педагогів її реалізувати. Продуктами інноваційної діяльності є нововведення (новоутворення, новації), які позитивно змінюють систему освіти, визначають її розвиток і характеризуються новим чи вдосконаленим змістом освіти, засобами навчання, виховання, освітніми моделями та адекватними їм системами управління, зафіксованими у формах, придатних для апробації, розповсюдження та освоєння.

Готовність педагога до інноваційної діяльності − це складне інтегративне новоутворення особистості, суть якого складають взаємодія мотиваційно-орієнтаційного, змістовно-операційного і оцінно-рефлексивного компонентів.Формування готовності педагога до інноваційної діяльності − системна діяльність, яка включає в себе такі етапи:

1. діагностико-коректуючий;

2. навчальний;

3аналітико-регулятивний

Ефективність формування готовності педагога до інноваційної діяльності визначається такими показниками:

1. спрямованість педагогічних працівників на інноваційний підхід до навчання і виховання;

2. орієнтація методичних структур на забезпечення індивідуальної траєкторії підготовки педагога-новатора;

3. вироблення на цій основі нетрадиційних форм і методів методичної роботи;

4. ріст педагогічної майстерності вчителів, вихователів і керівників закладів освіти.

43. Протягом усього життя Р. Штейнер розвивав і про­пагував ідею існування надчуттєвої дійсності, яку можна пізнати за допомогою інших, ніж фізичні, органів чуття. Такий шлях пізнання він назвав антропосо­фією, тобто мудрістю про людину. Однак Р. Штейнер укладав у це поняття дещо інший зміст. На його думку, мудрість — те, що існує. Антропософія є процесом ро­зуміння й пізнання, вона виникає в людині як «потреба серця», «усвідомлення своєї людяності». Принципово важливим положенням антропософської педагогіки є ідея поступального і цілісного розвитку ди­тини, її нерозривного зв'язку із соціальним оточенням. Р. Штейнер розглядав розвиток як реалізацію глибинних життєвих сил, який, однак, не є повністю спонтанним і незалежним від умов життя процесом.вся робота вальдорфського дитячого садка заснована на ритмах: ритмічне поєднання ігор і занять протягом дня; ритмічне поєднання різноманітних занять протягом тижня, їх внутрішня взаємодія з порами року, погодою, емоційною обстановкою і педагогічною ситуацією на конкретний момент у групі.Стрижнем вальдорфської педагогіки є свобода, але не в значенні асоціальності людини. Вальдорфська школа не орієнтує дітей у виборі світогляду, конкретної «контр-культури», а допомагає їм вільно і плідно самовизначитись, тверезо і відповідально усвідомити реалії світу.У класичній вальдорфській школі навчання триває 12 років, а ті, хто вирішив вступити до університету, закінчують ще 13-й (абітурієнтський) клас. Відсоток вальдорфських випускників, які стають студентами вищих навчальних закладів, у середньому не нижчий, а подекуди перевищує аналогічний показник серед випускників традиційних шкіл.Щодня перші дві ранкові години відводять для головного уроку, на якому вивчають один загальноосвітній предмет. Протягом дня вивчення інших загальноосвітніх предметів вважається недоцільним. Опанування дисципліни протягом 3—6 тижнів становить епоху. У вальдорфських школах вивчають предмети, неха­рактерні для традиційної школи, що має на меті надати більшої естетичної та практичної спрямованості проце­су навчання, забезпечити тісну взаємодію теоретичного навчання з художньо-прикладною діяльністю, інтеграцію різних галузей знань.

46. Система М. Монтессорі охоплює концепцію і технологію виховання й навчання дітей віком від 2,5 до 12 років. Найвищий інтерес викликають її положення, що стосуються навчання, виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Провідна ідея вчення М. Монтессорі полягає в необхідності створення педагогом предметно-просторового середовища, в якому дитина могла б найповніше розкрити свій внутрішній потенціал у процесі вільної самостійної діяльності. Це середовище має забезпечити розвиток кожної дитини за її індивідуальним темпом. Завдання педагога полягає насамперед у наданні дитині засобів для саморозвитку і розкритті правил їх використання. Такими засобами є автодидактичні (самонавчаючі) Монтессорі-матеріали, з якими дитина працює, спочатку наслідуючи педагога, діючи за зразком, а потім — самостійно виконуючи різноманітні вправи.

Особливості змісту педагогічної технології «Будинок вільної дитини»

Центральне місце у педагогічній технології М. Монтессорі належить дидактичному матеріалу, який є важливим засобом становлення фізичних і психічних функцій дитини, розвитку її творчості, уваги, волі, навчання письма та елементарної математики. Головну його цінність М. Монтессорі вбачала у сприянні впорядкуванню попереднього досвіду дитини. Матеріал не лише знайомить дитину з предметами та їх ознаками (якос­тями), а й дає їй змогу самостійно працювати, міркувати, помилятися і виправляти помилки, зосереджувати увагу на зробленому, порівнювати. Його привабливість розвиває інтерес до речей і дій з ними, прагнення до самостійної діяльності. Допомога педагога при цьому нез­начна, а керівництво діяльністю дитини є опосередкованим. Дидактичний матеріал М. Монтессорі не вважають навчальним обладнанням у загальноприйнятому розумінні, оскільки його головна мета полягає не в навчанні дітей навичок і передаванні їм знань через правильне використання, а в тому, щоб допомогти самобудівництву, духовному розвитку дитини. Дидактичний матеріал є зовнішнім стимулом, що привертає увагу дітей, ініціює процес їхнього зосередження. Запропонувавши матеріали, які привертали б дитячу увагу, педагог Концептуальні засади педагогічної технології «Школа успіху і радості»

Основою педагогічної технології С. Френе є сформульоване на противагу традиційній французькій школі й педагогіці «ядро цінностей», до якого належать:

— здоров'я дитини;

— визнання дитячого прагнення до максимального саморозвитку;

— створення сприятливого для розвитку дітей середо­вища;

— забезпечення «природного, живого і всебічного виховного процесу».

Усі вони визначають головну мету виховання — “максимальний розвиток особистості дитини в розумно організованому суспільстві, яке буде служити їй і якому вона сама буде служити ».

Основними засобами реалізації цієї мети С. Френе вважав природу, працю в школі-майстерні, розумову діяльність під час індивідуальних занять за планом і графіками, художню творчість, набутий у процесі трудової діяльності власний досвід дитини.

Виховання, за твердженням С. Френе, охоплює такі етапи:

1. Виховання у сім'ї (від народження до 2 років). Від взаємодії батьків з дитиною на цьому етапі значною мірою залежать успіхи виховання в індивідуальному, соціальному та загальнолюдському аспектах на наступних стадіях її розвитку.

2. «Дитячий заповідник» (від 2 до 4 років). Так С. Френе назвав дошкільні заклади, в яких має відбува­тися виховання дітей від 2 років.

3. Дитячий садок (від 4 до 7 років). Чотирирічний малюк вже намагається підпорядкувати середовище со­бі. Виховання дитини до семи років має відбуватися у процесі «роботи-гри» з використанням відповідних ма­теріалів, знарядь, технічних засобів.

4. Початкова школа (від 7 до 14 років). На думку С. Френе, саме на цьому етапі доцільними є уроки. У по­чатковій школі дитина продовжує діяльнісне пізнання світу, освоєння навколишнього середовища в дії.

У розвитку життєдіяльності дитини він виокремив такі етапи:

— розвідка «на дотик» (дитина пізнає, досліджує, випробовує навколишній світ);

— період обживання (дитина узагальнює, упорядко­вує набутий досвід, але ще не здатна діяти усвідомлено);

— період праці («завоювання» дитиною навколиш­нього світу). За сприятливих зовнішніх обставин вона починає працювати. На цьому етапі розвитку дитини необхідно поєднати взаємодію з природою, механічну працю, розумову діяльність, художню творчість.

45. Метою початкового курсу читання є формування першооснов читацької культури молодших школярів, емоційно-оцінного ставлення до змісту прочитаного, формування особистості дитини засобами художнього слова.

Для досягнення цієї мети виконуються такі завдання: – формування в учнів повноцінної навички читання як виду мовленнєвої діяльності– розвиток зв'язного мовлення – вироблення у школярів умінь працювати з текстами художніх і науково-популярних творів – збагачення досвіду естетичного сприймання художніх творів, розвиток образного мислення, розширення світогляду учнів

– розвиток творчої діяльності

– формування потреби в самостійному читанні книжок, розвиток інтересу до творчості письменників, майстрів мистецтва слова

– введення дітей у світ морально-етичних цінностей через художні образи літературних творів

– розвиток читацької самостійності учнів.

Відповідно до мети і завдань курсу “Читання” виділено такі змістові лінії: коло читання, розвиток навички читання, літературознавча пропедевтика, розвиток умінь аналізувати та розуміти зміст літературного твору (практично), розвиток навичок самостійно працювати з книжкою, розвиток творчої діяльності школярів.

Уміти свідомо користуватися найпростішими літературознавчими термінами (без визначення понять), наприклад казка, оповідання, загадка, заголовок твору тощо, практично розрізняти твори за окремими жанровими ознаками, розрізняти народну і літературну казку, називати основних персонажів літературного твору, складати усну розповідь про героя твору, від імені героя.

Компетенції: Користуватися найпростішими прийомами заучування віршів (на основі ключових слів, інтонації), вивчати та декламувати напам’ять у кожному класі окреслені навчальними програмами вірші, прозові уривки, прислів'я, приказки, загадки, уміти добирати їх до певної теми, Уміти свідомо користуватися найпростішими літературознавчими термінами (без визначення понять), наприклад казка, оповідання, загадка, заголовок твору тощо, практично розрізняти твори за окремими жанровими ознаками, розрізняти народну і літературну казку, називати основних персонажів літературного твору, складати усну розповідь про героя твору, від імені героя.Уміти за допомогою вчителя визначати тему і основну думку твору

Уміти орієнтуватися в структурі художніх текстів, складати простий план невеликого за обсягом і нескладного за змістом та будовою тексту. Детально, стисло, вибірково, творчо переказувати зміст прочитаного за допомогою ілюстрації чи плану; дотримуватися під час переказу логічної послідовності та точності, розрізняти слова автора і слова персонажів, Уміти зіставляти вчинки персонажів, визначати за допомогою вчителя мотиви їх поведінки, визначати авторське ставлення до подій і персонажів, висловлювати своє ставлення до вчинків героїв, давати найпростішу морально-етичну оцінку ситуацій

51. 1. Принцип навчання на високому рівні складності. Цей принцип є провідним у технології розвивального навчання і характеризується, на думку Л. Занкова, не тим, що перевищує «середню норму» складності, а насамперед тим, що розкриває духовні сили дитини, дає їм простір і спрямування. Йдеться про складність, пов´язану з пізнанням суті явищ, які вивчаються, залежностей між ними, із справжнім залученням дітей до цінностей науки й культури. Засвоєні знання, стаючи надбанням школяра, забезпечують перехід на вищий ступінь розвитку.

Навчання на високому рівні складності супроводжується дотриманням відносної міри складності.

2.Принцип навчання швидким темпом. Він органічно пов´язаний із попереднім і передбачає відмову від одноманітного повторення пройденого матеріалу. Суть його полягає в тому, щоб діти безперервно збагачували свій розум різноманітним змістом, який створює сприятливі умови для глибшого осмислення набутих знань.

3.Принцип провідної ролі теоретичних знань. Він орієнтує на зосередження уваги не на всіх складностях, а на пов´язаних із теоретичним осмисленням явищ, виявленням їх внутрішніх суттєвих зв´язків. Головним у навчальному процесі є розмежування різних ознак об´єктів і явищ, що вивчаються.

4.Принцип усвідомлення школярами процесу учіння. Цей принцип випливає із загальноприйнятого дидактичного принципу свідомості і передбачає усвідомлення учнями способів дій і операцій, за допомогою яких відбувається процес учіння, що є передумовою розуміння навчального матеріалу, вміння застосовувати теоретичні знання на практиці, оволодіння мислительними операціями (порівняння, синтез, узагальнення).

5. Принцип цілеспрямованої і систематичної роботи з розвитку всіх учнів. Зосереджений він на подоланні неуспішності окремих учнів, посиленій увазі до їх загального психічного розвитку. Йдеться про виявлення і корекцію тих аспектів психічного розвитку, відставання яких було основною причиною неуспішності. 

Зміст розвивального навчання зорієнтований на пізнання загальної картини світу засобами науки, літератури, інших видів мистецтва. У початкових класах, наприклад, він охоплює матеріал із природознавства, географії, історії. Особлива увага приділяється зображувальній діяльності, музиці, читанню художніх творів, праці в її моральному та естетичному значеннях.