Обов’язок молоді перед державою. Національне виховання, національна свідомість, патріотизм як виявлення громадської позиції молодої людини.
Дослідження процесів, які відбуваються в середовищі молоді є особливо актуальним, оскільки молодь є найбільш мобільним елементом суспільства, від якого залежить не тільки процес відтворення населення країни, але й збереження культурних традицій. Говорячи словами Дмитра Донцова „не видужує і не встане на ноги народ, коли щезла або окляла віра в його проводі і в його молоді”.
Розуміючи значимість цієї проблеми Державним інститутом проблем сім’ї та молоді (далі – ДІПСМ), Українським інститутом соціальних досліджень та Центром «Соціальний моніторинг» упродовж 15 років проводилися соціологічні заміри, які дають можливість прослідкувати тенденції змін основних світоглядних категорій.
В ієрархії цінностей сім'я залишається базовою. Спостерігається збереження тенденції, що ця цінність протягом останніх десяти років залишається на першому місці: 96-98% молодих респондентів визнавали і продовжують визнавати сім'ю та її матеріальний добробут як найбільш важливу сторону життя. Рівнозначною цінністю залишається власне здоров'я і здоров'я близьких (98%). 93-95 % опитаної молоді відносить друзів до основних сторін життя.
Це свідчить про пріоритетність цінностей мікросфери, що обмежується сім'єю, родичами, друзями. Вони значно переважають в структурі ціннісного світу молоді і залишаються незмінними впродовж десяти років, незважаючи на ті соціально-економічні і політичні зміни що відбулися в українському суспільстві. В рейтингу ціннісних орієнтацій українського населення вцілому сім'я, здоров'я, матеріальний добробут, тобто «базові цінності», які задовольняють людину у виживанні, безпеці та любові, теж набрали найвищі бали. Переважна орієнтація на царину локального осередку є відображенням традиційних світоглядних установок української нації.
Якщо базові цінності залишаються сталими упродовж останніх десяти років, то показники, які характеризують національну самоіндифікацію, відношення до віри, соціальне самопочуття молоді мають певну динаміку.
Збільшилася частка молодих людей, які пишаються тим, що є громадянами України. Якщо в 1997 р. таких було 56%, то в 2002 р. – 62%. Тоді як серед представників інших вікових груп ця частка залишилася практично незмінною.
Дослідження науковців ДІПСМ чітко показали, що простежується однозначна залежність ставлення до українського громадянства від рівня добробуту опитаних, пишаються своїм громадянством 57% молодих людей, які визначили свій рівень статків як дуже низький, і 70% тих, хто вважає, що у них середній рівеньзабезпеченості.
Діаграма 1.
Динаміка розподілу відповідей респондентів на запитання:
„Наскільки Ви пишаєтеся тим, що Ви є громадянином України?”
Важливим компонентом культури та чинником національної самоідентифікації, ознакою поваги громадян до духовної і культурної спадщини своєї Батьківщини є ставлення їх до державної мови. Мова – це обличчя народу. Давні греки тих, хто погано говорив по-грецьки, вважали варварами.
У 1994 р. 76% опитаної молоді самоідентифікували свою національність як українську, і 20% - як російську. Але лише 63% респондентів визначили українську мову як рідну і 35% визнали рідною російську мову. В 1997 році спостерігається зменшення кількості молодих людей, які вважають себе представником української національності (71%), і різке збільшення (на третину) тих, хто вважав за рідну російську мову (47%).
Діаграма 2.
Динаміка розподілу відповідей респондентів на запитання:
„Представником якої національності Ви себе вважаєте?”
Звичайно, нечуваний тиск русифікації за радянських часів призвів до паталогічних мутацій, в тому числі і в національній самоіндифікації. Крім того, таке ставлення до української мови стало результатом тієї глибокої кризи в суспільно-економічному житті, що була в середині 90-х рр. Відповідно посилилися ностальгічні настрої за часами, коли Україна була в складі СРСР. Невтішною була ситуація з виданням україномовних газет, журналів, літератури. Так, питома вага тиражу журналів, виданих українською мовою, за період з 1985 по 1996 рік, зменшилася на третину, в абсолютних цифрах кількість україномовних книжок з 1990 року по 1996 рік зменшилась у 3 рази.
Діаграма 3.
Динаміка розподілу відповідей респондентів на запитання:
„Яку мову Ви вважаєте рідною для себе?”
З огляду на вищевказане не дивно, що понад 2/5 респондентів (з числа дорослого населення) у вересні 1998 році висловились, що хотіли би народитися і жити в іншій країні. Здебільшого так відповідали молодші респонденти (віком 15-17 років). Більш патріотично настроєні ті, хто вже мав власну сім’ю. Серед них ствердно відповіли 38% (серед неодружених/незаміжніх - 44%). Лише 56% молодих людей в 1997 р.сказали, що пишаються, що є громадянами України і 15% відповіли, що зовсім не пишаються.
За останні два роки в національній свідомості молодих громадян України відбулися певні зміни.
В 2004-2005 рр. відбулося різке збільшення числа тих, хто самоіндентифікували себе як українці. Цей показник перевищив дані 1994 року. . В 2004 р. кількість молодих людей, що вважають себе представником української національності збільшилась в порівнянні з 1997 р. на 11%. В 2005 р. ще більше респондентів віком 18-28 рр. вважали себе українцями (всього – 82%). Кількість тих, хто вважає рідною українську мову збільшилась майже на 20%. Нагадаємо, що опитування 2004 р. проводилося в період, коли вирували події на майданах України, а опитування 2005 р. проводилося через кілька місяців після того.
Доволі точним показником патріотизму молоді є її готовність у разі потреби захищати свою країну зі зброєю в руках. Протягом шести років з 1997 по 2002 р. цей показник стабільно збільшувався ( на жаль, в опитуваннях в 2004, 2005 рр. це питання не ставилося): в 1997 році 43% молодих людей були готові захищати свою країну у випадку війни, в 2002 р. вже 62% молоді відповіли ствердно на питання про готовність захищати Вітчизну, і стільки ж відповіли, що пишаються тим, що є громадянами України.
Незважаючи на те, що упродовж 10 років політика в рейтингу ціннісних орієнтацій молоді займає стале останнє місце, все ж державна незалежність України, її демократичний розвиток є цінностями, які в 2004 році набрали середні бали за рейтингом значущості (відповідно – 74 і 76%, для порівняння: найвищий бал – матеріальний добробут мій, моєї сім'ї 99%, найнижчий – участь у діяльності політичних партій і громадських організацій 30%).
Отже, аналіз результатів соціологічних замірів упродовж останніх десяти років дає можливість стверджувати, що національне самоусвідомлення молоді зазнає змін. Кінець 90х рр.. характеризується спадом патріотичних настроїв громадян України вцілому і молоді зокрема, що стало загальним результатом несправджених очікувань від проголошення незалежності та низьким рівнем задоволення першочергових життєвих потреб більшості населення. Піднесення патріотичних настроїв за останні 5 років можна пояснити тим, що в країні почалася позитивна динаміка в економіці, покращення матеріального добробуту в порівнянні з 90ми роками, відповідно зросла повага до країни, до української мови. Особливо відчутними ці процеси стали після подій осені 2004 року.
Крім того, за десять років виросло покоління, яке своє свідоме життя прожило після проголошення Україною незалежності в 1991 р. , воно, з одного боку необтяжене спогадами про «соціалістичний рай», молодь в меншій мірі, ніж старше покоління знає про труднощі звільнення від тоталітарного минулого. За результатами проведеного дослідження можна сказати, що є необхідність захищати, пропагувати українську мову в Україні.
Зараз ми знову отримали шанс бути для світу не морально ущербним народом, а відкриттям, зафіксувати себе у свідомості людства парадоксом молодої держави з 1000літньою культурою, що була досі заблокована в силу історичних причин. Імідж країни багато в чому залежить від дій і зусиль молоді.
Історично склалося, що за майже 20 років незалежності жодна з політичних партій при владі не приділяла належної уваги створенню комплексної і системної програми по вихованню патріотизму у молоді на загальнодержавному рівні. Це призвело до того, що велика кількість молодих людей не відчувають себе справжніми громадянами, при першій нагоді готові покинути країну, не знають минулого і не хочуть будувати майбутнє нашої країни.
Такий стан речей є актуальним на сьогоднішній день не тільки для молоді, а й серед суспільства вцілому та, зокрема, наших політиків. Ми бачимо, що наші, обрані народом, політики не люблять свою країну, тому, не дивно, таке ж відношення до своєї рідної країни і молоді. Щоб виправити ситуацію, потрібно змінити ставлення політиків до своєї роботи. Треба щоб керівництво країни працювало на державу і на кожного окремого громадянина. Наше ставлення один до одного і до своєї держави висловлені на телевізійних шоу та в інтерв'ю, наша нестриманість у висловлюваннях навіває простому громадянину думку: «Навіщо мені потрібна така держава, якщо навіть ті, хто повинен захищати цю державу, дозволяє собі такі висловлювання?». Держава повинна стати державою для кожного свого громадянина.
Країні потрібна молодь, вихована на ідеях любові до Вітчизни, гордості за власну країну, молодь, що не розділяє країну на «своїх» і «чужих», на Захід і Схід, на російськомовних і українськомовних, а навпаки готова об’єднати країну заради того, щоб зробити її економічно розвинутою і політично впливовою на світовій арені.