Комітет проти катувань

Держава сторона може подати повідомлення в комітет стосовно іншої держави-сторони,що не виконує положення конвенції. Проте держави повинні визнати компетенцію на одержання і розгляд таких повідомлення ,а держави які цього не зробили їх повід. комітет не розглядає. Під час рлозгл. повід. Комітет проводить закриті засідання. Комітет розглядає такі повід. Лише коли впевниться, що всі націон. засоби були використані, дане питання не розглядається іншою міжнародною установою, + повід. не має бути анонімним і мають підпадати під положення даної конвенції. Комітет за необхідності може заснувати спец. погоджувальну комісію. Комітет може надавати послуги з метою дружнього вирішення справи. Комітет може попросити дер- сторон. надати будь-яку інф. стосовно даної справи. Протягом 12 міс. з дня одержання повідомлення комітет надсилає державам повідомлення про досягнення, або не досягнення рішеня. Заява може бути відкликана генсеком вбудь-який час. Комітет доводить до відома держави, яких стосуються такі повід.. Повідомлення може приймати комітет не лише від держави,але й від особи. Члени Комітету і спеціальних погоджувальних комісій мають право на пільги, привілеї та імунітети експертів, що діють за завданням Організації Об'єднаних Націй, як це передбачено у відповідних розділах Конвенції про привілеї та імунітети ООН

Права людини в рамках оон

Безпосереднім попередником Організації Об’єднаних Націй як організації універсального характеру була Ліга Націй. Ліга Націй (1919-1946 рр.) була утворена після Першої світової. Але Ліга Націй не створила універсального міжнародного документа, який би містив положення про повагу і дотримання прав і свобод людини, тим більше вона не створила якоїсь системи захисту прав людини. Друга світова війна показала, що масові і брутальні порушення прав людини ведуть до геноциду і злочинів проти людства. Тому ще до скінчення Другої світової війни між державами-членами антигітлерівської коаліції почались переговори про утворення нової міжнародної організації, яка була б спроможна стати перепоною на шляху розв’язування нової світової війни і масових порушень прав людини. На настановній Конференції в Сан-Франциско (1945 р.) до ст. 1 Статуту від імені чотирьох великих держав (СРСР, США, Великобританії і Китаю) був внесений пункт, в якому мета ООН визначалася таким чином: “ здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного та гуманітарного характеру та в заохочуванні та розвитку поваги до прав людини та основних свобод для всіх, без розрізнення раси, статі, мови і релігії ”. У 1945 році Статут ООН ратифікувала 51 держава, а у свій п’ятдесятирічний ювілей ООН налічувала 185 держав-членів. Відповідальність за виконання обов’язків ООН у справі сприяння загальній повазі і дотриманню прав і свобод людини, згідно зі ст. 13 Статуту несе Генеральна Асамблея. Резолюції Генеральної Асамблеї носять рекомендаційний характер. Але оскільки Генеральна Асамблея працює сесійно, то постійно цією роботою за її дорученням займається ЕКОСОР. До повноважень ЕКОСОР належить: а) підготування рекомендацій, спрямованих на підтримку поваги і дотримання прав людини; б) підготування проектів конвенцій у сфері прав людини; в) здійснення контактів зі спеціалізованими установами ООН і отримання від них доповідей; г) право доповідати Генеральній Асамблеї про свої зауваження до цих доповідей; є) право створювати спеціальні допоміжні органи. Так ЕКОСОР утворив Комісію з прав людини, яка проводить дослідження, готує проекти декларацій і конвенцій з прав людини, займається розробкою заходів, спрямованих на попередження дискримінації, здійснює нагляд за дотриманням свободи інформації і Комісію із становища жінок(1946) і т. ін.20 грудня 1993р .ГАООН(рез.48/141) заснувала посаду Верховного комісара по правах людини,завдання якого сприяння повного здійснення всіх прав людини шляхом реалізації рішень,прийнятих органами ООН по правах людини. Одним з головних досягнень ООН є визнання прав людини універсальною, загальнолюдською цінністю. ООН прийняла загальновизнану міжнародним співтовариством Хартію прав людини, розробила і прийняла велику кількість спеціалізованих конвенцій, спрямованих на визнання і захист прав людини, таких, наприклад, як: Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього (1955 р.), Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965 р.), Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 р.), Конвенція про права дитини (1989 р.). Ця діяльність створила міжнародно правову основу захисту прав людини.

Засоби захисту прав людини за системою ООН : індивідуальне звернення осіб; утворення спеціальних комісій для розслідування фактів масових порушень з боку держав.

Система захисту прав людини ООН перебуває в стані постійного розвитку і вдосконалення. Успіх цього процесу значною мірою залежить від доброї волі держав-членів ООН, від сумлінного виконання ними взятих на себе обов’язків, від бажання співробітничати між собою, від прагнення права людини використовувати для захисту людини, а не як гасло, за яким стоять зовсім інші політичні цілі.

КОНВЕНЦІЯ ПРО ПРАВА ДИТИНИ 1989 міжнар.-правовий документ, прийнятий ГА ООН 20.ХІ 1989. Ратифікована BP України 27.IX 1991. Складається з преамбули та 54 статей.В основу Конвенції покладено чільні принципи зах-ту прав дитини, що містяться у Декларації прав дитини 1959: дитина повинна бути серед тих, хто першим одержує захист і допомогу, користуватися благами соціального забезпечення, бути захищеною від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості та експлуатації. Крім обов'язків заг. характеру, які покладаються на д-ву, зокрема забезпечення охорони життя (ст. 6) і здоров'я дитини (ст. 22, 24), сімейного та громад. виховання (ст. 9, 18), охорони від втручання в особисте або сімейне життя дитини (ст. 16), у Конвенції спеціально виділені питання захисту прав дитини у разі вчинення з лочину (ст. 38, 40), запобігання зловживанням і злочинам проти дітей, захисту їх від сексуальної експлуатації та збочень (ст. 34), запобігання вживанню наркот. засобів (ст. 33), відвернення викрадення дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди (ст. 35). Особливого значення набувають введені Конвенцією у міжнар. право права дитини, які мають загальнолюд. значення: право на життя та здоровий розвиток (ст. 6); збереження індивідуальності (ст. 8); право мати і вільно висловлювати свої погляди і думки (ст. 12, 13); право на забезпечення неучасті дітей до досягнення 15-річного віку у воєн, діях (ст. 38); на фіз. і психол. реабілітацію дитини, що е жертвою експлуатації, зловживань чи катувань, її соціальну інтеграцію (ст. 39) тощо. ст. 42 Конвенції зобов'язує держави-учасниці «широко інформувати про принципи і положення Конвенції як дорослих, так і дітей». Згідно зі ст. 17 держави-учасниці зобов'язуються «заохочувати засоби масової інформації до оприлюднення інформації і матеріалів, корисних для дитини в соціальному і культурному відношення., заохочувати розробку належних принципів захисту дитини від інформації і матеріалів, що завдають шкоди її благополуччю».

Одним из первых шагов Генеральной Ассамблеи ООН по защите прав детей было образование в 1946 году Детского фонда ООН (ЮНИСЕФ).Через два года, в 1948 году Генеральной Ассамблеей была принята Всеобщая декларация прав человека. В её положениях и положениях Международных пактов 1966 года, касающихся прав человека, признается, что дети являются объектом особой защиты.Но первым актом ООН, касающимся прав детей, стала принятая Генеральной Ассамблеей в 1959 году Декларация прав ребёнка, в которой были сформулированы десять принципов, определяющих действия всех, кто отвечает за осуществление всей полноты прав детей, и которая имела целью обеспечить им «счастливое детство». В ознаменование этого был выдвинут ряд правовых инициатив, в числе которых было предложение, сделанное в 1978 году Польшей, рассмотреть в Комиссии по правам человека ООН проект Конвенции о правах ребёнка. Автором первоначального проекта был польский профессор-международник А. Лопатка. Работа над текстом проекта Конвенции велась десять лет и завершилась в 1989 году, ровно через тридцать лет после принятия Декларации прав ребёнка.Конвенция вступила в силу 2 сентября 1990 года после ратификации её двадцатью государствами. На Венской конференции по правам человека в 1993 году было принято решение добиться того, чтобы к 1995 году Конвенция стала универсальной для всех государств.

В 1995 году в пункт 2 статьи 43 Конвенции была внесена поправка,[2] вступившая в силу в 2002 году.В 2000 году приняты и в 2002 году вступили в силу два факультативных протокола к конвенции — об участии детей в вооружённых конфликтах (143 страны-участника на октябрь 2010 года) и о торговле детьми, детской проституции и детской порнографии (149 стран-участников на сентябрь 2011 года). В декабре 2011 года Генеральная Ассамблея ООН приняла третий факультативный протокол, который будет открыт для подписания в 2012 году и вступит в силу при достижении числа в десять стран-участниц. Протокол предусматривает возможность рассмотрения Комитетом по правам ребёнка жалоб на нарушения Конвенции против стран-участниц протокола.

Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ICERD) - конвенція ООН, прийнята Генеральною Асамблеєю 21 грудня 1965 і набула чинності 4 січня 1969 року. Учасниками Конвенції станом на квітень 2010 року є 175 країни, ще 6 країн Конвенцію підписали, але не ратифікували.

За дотриманням Конвенції веде нагляд Комітет з ліквідації расової дискримінації, що складається з 18 експертів. Він також може розглядати індивідуальні скарги на порушення Конвенції стосовно тих 54 країн, які зробили відповідну заяву.

Згідно Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, расова дискримінація визначається наступним чином: «Расова дискримінація означає будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевагу, засновані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя»

• Преамбула

• Частина I (ст. 1-7) - зобов'язання країн-учасниць:

  • Ст. 1 - визначення расової дискримінаці]

  • Ст. 2 - загальні зобов'язання.

  • Ст. 3 - особливе засудження расової сегрегації та апартеїду.

  • Ст. 4 - заборона расистської пропаганди.

  • Ст. 5 - невичерпний перелік прав, які повинні здійснюватися без расової дискримінації.

  • Ст. 6 - зобов'язання надавати захист від расової дискримінації.

  • Ст. 7 - зобов'язання вести освітню роботу.

• Частина II (ст. 8-16) - правила роботи Комітету з ліквідації расової дискримінації.

• Частина III (ст. 17-25) - правила ратифікації, денонсації, вступу в силу конвенції та вирішення спорів.

МІЖНАРОДНИЙ ПАКТ ПРО ГРОМАДЯНСЬКІ ТА ПОЛІТИЧНІ ПРАВА 1966 (International Covenant on Civil and Political Rights) — основоположний міжнар.-правовий документ у галузі міжнар. захисту громадянських (особистих) і політ, прав та свобод людини. Прийнятий ГА ООН 16.ХІІ 1966. Набув чинності 23.ІІІ 1976. Україна ратифікувала документ у 1973. Складається з преамбули, 53 статей і 2 Факультативних протоколів. Відповідно до Пакту кожна держава-учасниця зобов'язується поважати і забезпечувати всім особам, що перебувають у межах її території та під її юрисдикцією, визнані у ньому права незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політ, чи ін. переконань, нац. чи соціального походження, майнового стану чи ін. обставин (п. 1 ст. 2). Осн. частина істотних положень документа присвячена захисту традиційних громадян, (особистих) і політ, прав, які викладені у Загальній декларації прав людини 1948 і закріплені у Пакті. Зокрема, ставиться під міжнар. захист таке особисте право, як право на життя (ст. 6); заборонено катування або ін. жорстокі, нелюдські, такі, що принижують гідність, види поводження або покарання, а також рабство і работоргівлю у всіх її видах, примус, працю (ст. 7—8). Пактом гарантується кожній людині право на особисту недоторканність. Він не допускає свавільних арештів або тримання під вартою (ст. 9), гарантує всім позбавленим волі на основі закону гуманне поводження (ст. 10) і передбачає, що ніхто не може бути позбавлений волі на тій лише підставі, що він не в змозі виконати якесь договірне зобов' язання (ст. 11). Згідно з Пактом кожна людина має право вільно вибирати місце проживання і вільно пересуватися (ст. 12). Забороняється вислання іноземців, котрі законно перебувають на тер. держави — учасниці Пакту, інакше як на підставі закону (ст. 13), передбачається рівність усіх осіб перед судами і трибуналами. Встановлено, що кожен обвинувачений у крим. злочині вважається невинним, поки винність його не буде доведена згідно із законом (ст. 14). Положення Пакту не допускають зворотної сили закону, тобто встановлюють, що ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні будь-якого крим. злочину внаслідок якоїсь дії чи упущення, що на момент його вчинення не вважалися крим. злочином згідно з внутрідерж зак-вом або міжнар. правом (ст. 15). Пакт забороняє свавільне або незаконне втручання у приватне і сімейне життя кожної особи, гарантує їй недоторканність житла, таємницю кореспонденції, захист її честі та репутації (ст. 17). З-поміж політ, прав і свобод документ ставить під міжнар. захист право на свободу думки, совісті та релігії, на одержання і поширення інформації та ідей (ст. 18—19), право мирних зборів, свободу асоціацій (ст. 21—22), право на участь в управлінні д-вою та заг. і рівне виб. право, яке забезпечує вільне волевиявлення виборців (ст. 25). У ряді положень забороняються пропаганда війни, націоналізму, расова або реліг. ненависть, дискримінація, ворожнеча і насильство (ст. 20). Визнано право чоловіків і жінок укладати шлюб і утворювати сім'ю на основі вільної та повної згоди, а в разі розірвання шлюбу враховувати інтереси дітей (ст. 23). Передбачено також обов'язок сім'ї, сусп-ва і д-ви вживати необхід. заходів для захисту прав дітей без будь-якої дискримінації (ст. 24). Пакт стверджує рівність усіх перед законом і право кожної особи на рівний та ефективний захист закону без будь-якої дискримінації (ст. 26), захищає права етн., реліг. і мовних меншин користуватися своєю культурою, рідною мовою, сповідувати свою релігію (ст. 27). Для контролю за виконанням положень Пакту на основі його ст. 28 ООН утв. Комітет з прав людини у складі 18 фахівців у галузі прав людини, які обираються на засіданні держав-учасниць. Д-ви подають на розгляд К-ту періодичні звіти про виконання ними положень Пакту. Перший Факультат. протокол, прийнятий одночасно з Пактом (набув чинності 23.III 1976, а для України — 25.Х 1991), надав право К-тові приймати і розглядати повідомлення від окр. осіб, які стали жертвами порушень будь-якого з прав, викладених у Пакті. 20.ХІ 1989 ГА ООН прийняла другий Факультат. протокол Пакту. Він передбачає, що д-ви, які погодилися його підписати, відмовляються від застосування смертної кари (набув чинності 1991).