Ситуаційне завдання №7

Генеральний директор великої вітчизняної торговельної компанії «Ост», що тільки-но відпустив секретарку додому, задумливо вертів у руках позолочений ножик для розкриття листів. Після закінчення робочого дня пройшло не більше двох годин. Ножик описав чергову мудру петлю над телефоном, завис на мить і плавно опустився. Вістря натиснула на саму праву кнопку верхнього ряду величезного приставного пульта.

- Слухаю, Віктор Васильович, – без зволікання відповів у телефоні спокійний жіночий голос.

- Олено, ти хіба на роботі ще? – здивувався генеральний і зняв трубку.

- Ні, я вдома давно, – пожартувала HR-директор Олена В’ячеславівна.

- Ти що, ночувати зібралася на роботі?

- Справа в тому, що завтра з ранку повинна бути атестація в роздробі, папери не готові, а в мене Олена з грипом, а Юлька на сесії вже тиждень.

- А що, у Михайлівни не можна попросити Олю в допомогу на час?

- Так з Михайлівни де сядеш, там і злізеш. Вони з Олею новий маркет на Хмельницького оформляють, накази там, інструкції, трудові книжки.

- От же бюрократія, розумієш... І що, багато ще паперів?

- Так є ще чоловік п’ять... або шість. У Маркаряна знову неможливо з’ясувати, прийняв він людину на посаду заступника чи ні.

- Добре, Бог з ними, з паперами. – Віктор Васильович остаточно перейшов на мирний тон. – Скажеш з ранку Маркаряну, що на атестації я буду присутнім, тому починайте на годину пізніше. Прийду – не прийду, побачимо. Так устигнеш ранком з паперами?

- Без проблем. Мені зайти? – за чотири роки спільної роботи Олена дуже добре вивчила свого генерального.

- Давай, заходь.

І в кабінеті у Віктора Васильовича відбулася непроста розмова про необхідність звільнення одного зі співробітників компанії. Самі по собі звільнення давно не були для Олени проблемою, оскільки вона була людиною досвідченою, та й за час роботи в «Ості» процедура звільнення давно устоялася. Але проблемою могло стати звільнення саме того співробітника, про якого йшла мова.

А мова йшла про Соловйова. Валерій Соловйов був не тільки керівником департаменту оптових продажів, але і ключовим менеджером в опті. Сказати, що Валерій добре працював – нічого не сказати. Про нього в «Ості» говорили – «Змії тапочки продасть без знижки і відстрочки». Він був дійсним скарбом, роблячи особистими зусиллями не менше третини всього оптового обороту компанії. Соловйов був молодше генерального років на десять і працював у «Ості» майже з моменту заснування компанії в середині дев’яностих. При безумовному таланті продавця Валерій в той же час був амбіційною і марнолюбною людиною. Граючи на цих його якостях, генеральному і HR-y довгий час удавалося налаштовувати його на максимальний результат.

Однак з недавніх пір Соловйов зрозумів, що хоче набагато більшого й у кар’єрному плані, і в плані винагороди, тому став приносити керівництву ідею за ідеєю. Він вважав, що, саме таким способом йому удасться переконати генерального компанії в тому, що він – найкраща кандидатура на посаду комерційного директора компанії. Цю позицію раніше займав самий старший із трьох співзасновників компанії, що от уже як півроку заявив про свій відхід на відпочинок.

Віктор Васильович і інші засновники не вважали, що Соловйов здатний справитися з задачами, що стоять перед комерційним директором «Осту». Від людини на цій посаді була потрібна відмінна витримка, обґрунтованість, авторитетність. Він повинний бути гарним стратегом, мати аналітичний склад розуму, забезпечити високий рівень виконавської дисципліни в довірених йому підрозділах. Імпульсивність і напористість Соловйова насторожували засновників і зовсім не гарантували адекватного поводження на позиції комерційного директора. А вже про тліючий конфлікт із керівництвом роздробу нема чого було і говорити – рідка нарада обходилася без перепалки Соловйова з Маркаряном.

Усе це було відомо Олені. Звільнення генеральний запропонував провести через два-три місяця, і до того часу інформацію потрібно було зберегти в таємниці. А звільнити Соловйова необхідно таким чином, щоб людина, що звільняється, з моменту оголошення наказу керівництва могла затриматися в офісі тільки для повного розрахунку, одержання трудової книжки і т.д. Віктор Васильович не приховував, що побоювався витоку конфіденційної інформації, небажаних розмов з підлеглими й іншими ускладненнями.

У глибині душі Олена була не зовсім згодна з рішенням керівництва. Вона вважала, що раптовий відхід кращого продавця нанесе шкоду компанії. Хто буде далі робити план в опті? Адже Валерій зумів побудувати гарні особисті відносини з кращими клієнтами «Осту», і для успіху ніякої особливої системи продажів дотепер не було потрібно. Його співробітники були усім гарні: усі з вищою освітою, гарними навичками комунікацій, пройшли різні тренінги. Але все рівно ніхто з них поки не зміг показати результат, хоча б приблизно схожий на той, що кожен квартал видавав Валерій.

Крім того, Олена підтримувала непогані відносини із Соловйовим. У всякому разі, дотепер не було теми, що вони не могли б обговорити спокійно і відверто. Тому Олена випробувала велику незручність від того, що їй прийдеться звільнити Валерія, м’яко говорячи, не самим етичним способом.

Провівши ніч без сну, вона придумала, як їй здалося, непогану схему, яку вона і стала реалізовувати на наступний ранок. Олена подзвонила своєму другові Олександру – директорові одного з ведучих рекрутингових агентств міста і попросила його про ексклюзивну послугу: переманити Соловйова з «Осту» в іншу, не менш відому, торговельну структуру. Олександр подумав небагато, повагався, але дав попередню згоду. Хоча в нього і не було на даний момент підходящої вакансії в роботі, він знав, що такого сильного кандидата він зможе спробувати «продати», подзвонивши в кілька торговельних компаній і провівши відповідні переговори.

Олена залишилася задоволена розмовою. Проект цілком укладався у відведений керівництвом час. Крім того, якби удався план з переманюванням, у «Осту» з’явилася б додаткова перевага: Валерій, як чесна людина і відповідальний менеджер, що звільняється за власною ініціативою, зобов’язаний був би передати всі справи і контакти кращому зі своїх співробітників або новій особі, попередити про свій відхід клієнтів і передоручити відкриті контракти колегам. Олену такий варіант улаштовував, оскільки продажі після відходу Соловйова в цьому випадку навряд чи різко упали б. Та й розмов у колективі було б значно менше.

Для реалізації будь-якого плану необхідно було заручитися якщо не підтримкою, то хоча б згодою керівництва. Розповівши про свою ідею і проведені переговори, Олена скоріше відчула, ніж побачила або почула невдоволення Віктора Васильовича, хоча раніше у всіх своїх починаннях вона, як правило, одержувала повну підтримку. Зрештою, генеральний директор змушений був погодитися, що придуманий HR-ом план забезпечує безболісний і безпечний для компанії відхід співробітника, що став неугодним, – Валерія Соловйова.

Питання до ситуації:

1. Як ви думаєте, чим завершиться ця історія?

2. З чим зв’язані сумніви керівництва?

3. Які потенційні проблеми або навпаки – переваги для компанії, її керівництва, HR-директора і співробітника, що звільняється, ви бачите при такому рішенні ситуації?

4. Як ви оцінюєте дії Олени? Що запропонували б ви, щоб задовольнити потреби обох сторін: працівника і компанії?

Відповіді на питання змістовно обґрунтувати!