Ситуаційне завдання №6

Дійові особи:

Христенко Михайло Миколайович, 42 роки. У вересні 2005 року був призначений Головою правління ВАТ «Комбінат волоконної оптики». Комбінат – один з найбільших роботодавців N-ської області в центральній частині України, близько 4 тисяч працівників.

Ольга Рачкова, 29 років, два тижні назад, з 1 лютого 2006 року приступила до обов’язків директора по персоналу ВАТ.

Іван Сергійович Мохов, 54 роки, фінансовий директор ВАТ. У посаді працює з жовтня 1999 року, загальний стаж на комбінаті – 14 років.

Голова правління Михайло Христенко повертався до себе в кабінет після обідньої перерви. Їдальня заводоуправління знаходилася на першому поверсі і Христенко, піднімаючись на четвертий поверх у приймальню по небагатолюдним боковим сходам, міркував про розмову, що тільки-но відбулася за обідом.

Почалося все звичним вже чином. Михайло Миколайович ближче до кінця перерви спустився обідати у великий зал їдальні, вставши, як звичайно, у хвіст загальної черги за їжею. І, як завжди, пішло вперед по ланцюжку легке шушукання – співробітники керування, які за півроку звиклися з поглядом нового керівника, що здавався незвичним їм спочатку, повідомляли про те, що прибув шеф і що кому-небудь ближче до початку роздачі непогано було б запросити його встати пере собою. Христенко, утім, приймав таку пропозицію заощадити час не завжди – наприклад, якщо із сусідами по черзі уже встигала зав’язатися розмова, він звичайно не відмовлявся від його продовження.

Цього разу на початку роздачі стояла новенька Рачкова з відділу персоналу, і одна зі співробітниць бухгалтерії, що стояли за нею, не без полегшення торкнула Ольгу за плече:

- Панянка, ви ж з начальників будете! Дивіться, геть позаду Христенко стоїть.

Ольга обернулася і подивилася поверх окулярів спочатку на пані, що говорила з нею, а потім на хвіст черги. Там, дійсно, з відсутнім видом стояв Михайло Миколайович.

- З чого це ви взяли, що я з начальників? – перша реакція Ольги виявилася дуже безпосередньою.

- От ще, комерційна таємниця! – засміялася друга працівниця бухгалтерії. – Та чи ми з дівчатами з ВПЗП не поруч працюємо, чи що? Ви Рачкова, новий директор по персоналу. Шефа треба запросити вперед стати, що йому час втрачати!

- Не знаю, незручно якось. – Ольга явно зіштовхувалася з обідніми традиціями заводоуправління в перший раз.

- От ще! Так його майже щодня хто-небудь уперед себе пропускає! Заодно і поговорити про справи або за життя можна, чого ж у приймальні чекати?

«А дійсно, непогана думка, – подумала Ольга. – Добре було б запросити. Тим більше, що при Моховому на нарадах якось зі скрипом поговорити виходить...»

- Ну що ви, незручно...

- От дурості! – перебила її співбесідниця, що вже явно вибрала шлях дій, і закричала: - Михайле Миколайовичу, а йдіть-но до нас сюди!

Ольга спочатку навіть замружилася від її крику, а коли відкрила очі, то побачила, що шеф наближається до них, вітаючись на шляху з народом, а потім і з ними:

- Добридень, дівчата!

- Доброго дня! – хором проспівали облікові робітниці.

- Михайло Миколайович, здрастуйте! – за кілька секунд Ольга отямилася і вирішила, що усе, що робиться, усе на краще. – Давайте я вас уперед пропущу! Для мене це велика удача, я з вами про бюджет дирекції поговорити хотіла.

- Говорити за їжею про роботу – порушувати роботу органів травлення, – серйозно сказав Христенко, але піднос взяв і перед Ольги встав.

- Це як подивитися, – бадьоро сказала Ольга, уражаючись самій собі. – Головне, не говорити про неприємності. Чи мало в роботі позитивних моментів?

Черга йшла швидко. Незабаром Ольга вже сиділа з Головою правління комбінату за невеликим столом у куті залу.

- Ну що ж, смачного! – сказав Христенко і підсунув до себе салат. – Що там у тебе з приводу бюджету? Вирішила – свої або чужі?

- Михайло Миколайович! Я вже два рази ходила до Мохова з кошторисом витрат на цей рік, але він не погоджує його.

- Ну, Іван Сергійович не буде даремно чіплятися. Напевно, є до чого?

- Він як і раніше вважає, що комбінатові, в умовах майбутнього масового скорочення робочого персоналу і звільнення, а потім наймання декількох десятків керівників, дешевше буде підбор проводити самостійно, самотужки, а не віддавати його на сторону, рекрутинговим фірмам. Тобто мати в штаті дирекції співробітника з пошуку і підбору.

- Я бачив, у тебе в проекті положення про дирекції була така посада. І скільки ти плануєш платити в рік такому співробітникові?

- П’ятнадцять тисяч гривень, при оплаті ледве більше 1200 грн. на місяць.

- Припустимо. Це всього три тисячі доларів.

- Плюс сорок відсотків податків. Це вже більше чотирьох тисяч на рік.

- Ольга, ну і що? На ці гроші ми зможемо, якщо рахувати, як у «Довгих руках», чотирьохмісячну зарплату за підбор оплатити лише одному-двом прийнятим менеджерам. А нам їх потрібно знайти скількох?

- Я пам’ятаю, Михайло Миколайович. Нам їх потрібно близько 60.

- Виходить, спосіб, що пропонує Іван Сергійович, раз у 45 дешевше. У нього правильний підхід.

- Але внутрішній рекрутер за 200 доларів не справиться з найманням 5 менеджерів на місяць! Навіть теоретично!

- А скільки для цього потрібно людей? Тим більше що нам їх всіх або майже усіх прийняти треба до серпня-вересня. Адже до запуску третього цеху заводоуправління повинне бути в кадровому плані уже серйозно укріплено. Так скільки?

- Не знаю... Може два, а може, три. – Ольга стала писати на серветці. – Давайте вважати: 5 чоловік менеджерів на місяць прийняти, це не менше 15 чоловік показати керівникам, що приймають рішення про наймання. Це годин 10 часу рекрутера. Потім, не менш 25 інтерв’ю з кандидатами провести – це ще годин 40, якщо включати написання висновку хоча б на деяких, і не менш 75 телефонних інтерв’ю – це ще годин 30. Разом...

- Разом виходить близько 80 годин завантаження. Це половина місячного фонду робочого часу одного співробітника... А другу половину нехай шукає кандидатів в Інтернет, вакансії там викладає. Усе сходиться! Потрібний один співробітник. І фінансово це буде набагато ефективніше, у десятки разів.

Ольга розгубилася, але ненадовго.

- Михайло Миколайович! Але рекрутер за двісті доларів не справиться з підбором керівників, просто за рівнем своєї кваліфікації... І вакансій в Інтернеті отут буде недостатньо, потрібно буде публікувати оголошення в газетах. А це теж грошей коштує...

- Олю, ну візьми співробітника не за двісті, візьми за скільки потрібно. Що, у N-ську немає рекрутингових агентств, що не так багато платять своїм консультантам?

- Михайло Миколайович, ви пам’ятаєте Дмитра, що мене вам у Києві представляв? Я не думаю, що в нього оплата менше п’ятисот, і це не вважаючи гарної комісії з закритих замовлень.

- Ну так він же в Києві, так ще й в «Довгих руках»! Де він, а де ми! Загалом, шукай фахівця на нормальну для N-ська оплату, буде твоїм заступником по підбору персоналу. А що, до речі, у тебе з витратами на навчання?

- З витратами на навчання, – зітхнула Ольга, – усе те ж саме. Мохов вважає, що витрачати гроші на оплату послуг тренингових компаній – марнотратство. І пропонує прийняти на роботу внутрішнього тренера або двох, котрі і будуть проводити навчання на комбінаті.

- Це що, на додаток до відділу профнавчання?

- Так, на додаток. Вони ж тільки по робочих спеціальностях вчать.

- Скільки в нас годин навчання для менеджерів передбачено річним планом?

- У нас на 320 менеджерів заплановано біля десяти тисяч годин.

- Добре, якщо вважати, що в звичайному дводенному корпоративному навчанні бере участь чоловік п’ятнадцять, близько 10 доларів коштує година на людину, так?

- Біля того, – Ольга секунду подумала, – у відкритих тренінгах дорожче.

- Ну тоді тобі знадобиться біля ста тисяч доларів у рік. Без калькулятора ясно, що свої тренери обійдуться в рази дешевше.

- Але ж вони не зможуть, навіть удвох, охопити всі необхідні теми для навчання! У тренерів теж спеціалізація є!

- Рачкова, так ти не з’їла майже нічого! – Христинко випив мінералку і витер губи серветкою. – Так не можна. Дійсно, збиток можна нанести твоєму травному трактові... А потім і нашому бізнесові, через твої можливі лікарняні аркуші. Закінчуй обід спокійно, потім готуйся як слід і приходь до мене на прийом до бюджетної наради в п’ятницю. Я готовий ще раз тебе вислухати. Але тільки дуже предметно і з точними розрахунками. Приємного апетиту!

У Михайла Миколайовича, що піднімався сходами, залишилося якесь неясне почуття після розмови з Ольгою. Христенко ввійшов у приймальню, подивився на свого секретаря Ольгу Петрівну, що, як він знав, у минулому кілька років працювала помічницею Мохова у фінансовій дирекції, і подумав про те, що Іван Сергійович теж по-своєму правий. Адже в його задачу, у тому числі, входить найбільш раціональне використання фінансових ресурсів комбінату...

Питання до ситуації:

1. Як Ви вважаєте, чи досить глибоко вникає Христенко в питання організації роботи дирекції по персоналу? Чи досить ретельно Рачкова підготовлена до розмови із шефом?

2. Якщо Ольга погодиться з точкою зору Мохова – піти по шляху, найбільш вигідному економічно, чи правильно вона вчинить? З погляду підбору? З погляду навчання?

3. Які функції служби персоналу вірніше за все віддавати на сторону? Що б Ви порадили Ользі?

Відповіді на питання змістовно обґрунтувати!