8. Правила верстки приміток.

Внутрітекстовимі примітками називають додатковий текст, що роз'яснюють або уточнюючий основною, але поміщений безпосередньо за роз'яснюємо текстом і забезпечений словом "Примітка".

Примітки найчастіше набирають шрифтом зниженого кегля. Тоді при верстці їх необхідно дати відповідні відбиття. Але іноді примітки набирають шрифтом основного кегля з Втяжка, що перевищує розмір абзацного відступу не менше, ніж на одну кегельную. У цьому випадку отбівок не потрібно.

Слово «Примітка» набирають, як правило, з виділенням - курсивом або розрядкою, з абзацного відступу, причому другий рядки повинні бути набрані на повний формат без додаткових втяжек (якщо все примітки набрані з Втяжка, то абзацний відступ дають понад Втяжка, а другий рядки набирають на формат з Втяжка). Якщо є декілька нумерованих приміток, що слідують одне за іншим, слово "Примітка" не повторюють, а їх нумерацію вирівнюють за розрядами цифр, то є першого рядка кожного примітки дають з великою Втяжка (абзацний відступ плюс ширина слова «Примітка »).

9. Правила верстки змісту.

Змістова верстка (тобто розміщення матеріалів за змістом) — це перший етап конкретного програмування. Вона передбачає розташування матеріалів за ступенем їх актуальності, важливості на сьогодні, а також побудову програми у вигляді блоків, що мають певне спрямування.

Особливості набору змістів і змістів - наявність шрифтів найрізноманітніших накреслень, велика кількість різних відступів і втяжек, рівняння розрядів цифр в номерах сторінок і рядів відточив, що відокремлюють кінець тексту в кожній позиції від цифр. У переважній більшості випадків (за винятком лише видань особливого оформлення) змісту та змісту набирають шрифтом зниженого кегля, як правило, петитом. Зміст або зміст завжди набирають зі спуску, воно може займати неповну смугу (тоді його слід розмістити по оптичній середині смуги) або кілька смуг. Зміст (зміст) на початку видання заверстує в книгах (зазвичай технічна, навчальна і наукова література) слідом за титулом (епіграфом, посвятою на окремій смузі) з непарної смуги. Наприкінці видання зміст (зміст) може розміщуватися на будь смузі, після нього йдуть тільки вихідні дані. В журнальних виданнях зміст розміщують іноді на звороті титульного аркуша, на самому титульному аркуші під шапкою, на другій або третій смугах обкладинки, а останнім часом часті випадки розміщення змісту журналу на вузькій вклейці перед першою смугою. У цих випадках зміст може бути і без спуску.

Зверстати блок зі змістом. Основний момент - зробити максимально правильно з точки зору семантики. Зрозуміло, що точки - це оформлення і в HTML їм не місце. Таким чином, точки робимо фоном, сам зміст - списком.

10. Верстка таблиць, формул.

Таблицею називають текстовий і

цифровий матеріал, згрупований у вигляді горизонтальних рядків і вертикальних колонок, розділених лінійками і завершених заголовковими даними.

Виводи — текстовий і цифровий матеріал, згрупований у вигляді рядків і вертикальних колонок за допомогою пробілів, без застосування лінійок. Лінійка може бути лише у підсумку.

Кожна таблиця складається з трьох основних частин:

• головки, яка містить заголовкові дані всіх граф. В свою чергу головка може членуватися горизонтальними лінійками на яруси;

• основного текстового і цифрового матеріалу в рядках таблиці, які утворюють хвостову частину — «хвіст» таблиці.

У більшості випадків хвостова частина складається з боковика — лівої графи, що містить в собі дані про зміст кожного із рядків таблиці, і прографки, яка складає зміст таблиці.

В окремих випадках у хвостовій частині таблиці міститься підсумкова частина (підсумкова лінійка і підсумковий рядок), в якій подаються сумарні дані кожної колонки. Хвостова і заголовкова частини таблиці розділяються між собою так званою підзаголовковою лінійкою. Кожна таблиця чи вивід мають надзаголовкову частину, яка складається з нумераційного і тематичного заголовків. Окремі таблиці мають примітки, їх набирають безпосередньо за хвостовою частиною. По вертикалі таблицю можна ділити на декілька самостійних частин.

Таблиці, які є складовими частинами книг і журналів, називають книжково-журнальними. Таблиці, які являють собою зразки форм обліку і звітності і складаються тільки із заголовкової і надзаголовкової частини, називають проформами. Таблиці з незаповненою прографкою, яку можна заповнювати вручну, називають пустографками або бланками.

В залежності від характеру заповнення граф, таблиці поділяють на цифрові (всі графи містять тільки цифрові дані і математичні знаки), текстові (всі колонки прографки містять тільки текст), змішані (одна частина колонок текстова, а інша — цифрова), математичні (одна колонка містить математичні або хімічні знаки чи формули) і ілюстраційні (хоч би в одній графі поміщені ілюстрації).

У багатьох випадках застосовують таблиці, в яких лінійки використовують лише в заголовковій частині, або таблиці, які мають тільки горизонтальні лінійки.

Таблиці, обрамлені з чотирьох сторін в рамку з лінійок, називають закритими, з трьох сторін — напівзакритими, якщо лінійка є тільки зверху — відкритими.

Таблиці, які займають усю площу сторінки видання, називають сторінковими, а які займають лише частину сторінки — клаптиковими. Якщо вони розташовані поздовж сторінки і читаються як основний текст, їх називають поздовжніми, а якщо впоперек — поперечними.

За характером розміщення на сторінці видання можна виділити: клаптикові таблиці, заверстані воборку (а); клап-тикові, заверстані врозріз (б—г); клаптикові поперечні завер-стані воборку (д); клаптикові розворотні заверстані врозріз (е, ж); сторінкові поздовжні (з); поперечні (/); поздовжні з клаптиком (к); поперечні з клаптиком (л); розворотні поздовжні (м); поперечні (н) і поперечні з оборкою на парній сторінці (о). Великі за обсягом таблиці можна поміщати на розвороті чи декількох розворотах з переносом або на окремих вклейках.

При наборі і верстанні в одному виданні таблиці і виводи повинні бути подані однотипно за шрифтами, кеглями, товщиною лінійок, розмірами заголовків і граф, оформленням заголовкових і над заголовкових частин, розмірами абзац-

Заголовкова частина таблиці може бути простою і склад-ною, а може складатися з декількох ярусів.

Тексти заголовків, якщо можливо, варто розташовувати горизонтально. При великому заголовку і вузьких графах текст розміщають вертикально, при цьому заголовки всіх решта граф, крім боковика, можна теж розставляти вер-тикально.

У заголовках, які розміщені горизонтально, рядки тексту виключають посередині графи з відбивкою від вертикальних лінійок не менше ніж на 2 п. По висоті заголовки розміщають також посередині. Верхня відбивка від горизонтальних лінійок, як правило, на 2 п. більша, ніж нижня.

Рядки заголовків, розташованих вертикально, завжди починають від однієї горизонтальної лінії. Заголовкову частину таблиць переважно набирають шрифтами того ж кегля, що і хвостову. Однак, щоб уникнути вертикального розташування заголовків, їх можна набирати кеглем на ступінь нижче, ніж кегль шрифту боковика і прографки. В одноярусному заголовку текст кожної графи набирають з прописної літери. В багатоярусному самостійні заголовки набирають теж з прописної літери, а підпорядковані гра-матично заголовки в нижніх ярусах — з рядкових. В кінці заголовка кожної графи знаків пунктуації не ставлять (крім обов'язкових крапок у скороченнях).

У виводах вертикальних заголовків робити не можна; горизонтальні рядки заголовків розміщують точно посере-дині відповідної колонки.

Надзаголовкову частину таблиці, яка містить нумерацій-ний заголовок і тематичний заголовок, оформляють згідно зі всією рубрикацією видання. Найчастіше нумераційний заголовок набирають окремим рядком з виключкою в правий край, а тематичний — з виключкою «окремим рядком» з змістовою розбивкою по рядках. Між нумераційним і тематичним заголовками відбивки не роблять. Допускаються й інші композиційні варіанти оформлення заголовків.

Формульні тексти є частиною основ-ного тексту книги і тому їх верстають строго у відповідності з вказівками в оригіналі. Складність роботи з цим видом текстів полягає в тому, що окремі елементи формул, залежно від розташування, розміру та накреслення одних і тих самих знаків, можуть набувати різних змістових значень.

При наборі і верстанні велику увагу слід приділити аналізові оригіналу і його розмітці, правильно трактувати коректурні знаки. Для буквених позначень математичних величин використовують шрифти латинського, грецького і готичного алфавітів. Для правильного відтворення варто пам'ятати, що в розмітці латинські літери будуть підкреслені коректурним знаком «курсив», грецькі — обведені червоним кружечком, готичні — синім.

Коректурним знаком будуть помічені літери, які мають однакове накреслення в рядковому і прописному накрес-ленні. Умовні скорочення (sin, cos, tg і т. п.) слід набирати шрифтами латинського алфавіту прямого накреслення. Ско-рочення найменувань фізичних величин, незалежно від латинського чи українського алфавіту, теж набирають пря-мим накресленням шрифту.

Формули бувають однорядкові, дворядкові і багаторядкові.

Однорядкові формули набирають кеглем основного шрифту, дворядкові — пониженим кеглем, а в багаторядкових — ту частину формули, що займає один рядок, набирають кеглем основного шрифту, а два і більше рядки — пониженим кеглем. У шкільних підручниках для молодших класів всі частини формул краще набирати шрифтами основного кегля.

Номери формул набирають тими ж шрифтами, що і основний текст, але беруть їх у дужки, щоб відокремити від самих формул. Формули переважно виключають «окремими рядками» і верстають по центру сторінки складання, Відбивка формули від тексту повинна бути в межах одного рядка кегля основного шрифту. Якщо перед формулою короткий кінце-вий рядок, то від нього формулу взагалі не відбивають. Між формулами, які розташовані одна за одною, відбивка повинна бути не більше ніж 2 - 4 п. Збільшення відбивок і розбивок формул погіршує зручність прочитання, збільшує обсяг видання і, звичайно, витрати паперу.

При верстанні складних видань небажаним є розміщення формул на початку сторінки. Неприпустимим є розміщення на різних сторінках групи формул, які мають спільний номер. В таких випадках шляхом вгонки чи вигонки рядків формули слід помістити на одній сторінці.

У хімічних формулах символи хімічних елементів набира­ють шрифтами латинського алфавіту прямого накреслення.

Так само набирають і цифри. Формули які заверстуються безпосередньо в рядках, набирають тим самим кеглем, що і рядки. Складні формули, які виводяться з тексту окремо,

можна набирати зменшеним кеглем шрифту, але не нижче кг. 8. Усі символи хімічних елементів набираються пропис-

ними літерами.

Цифри в хімічних формулах набирають тим же кеглем, що і символи, а валентність — за тими ж правилами, що й індекси в математичних формулах, тобто на 1—2 ступені нижче, при цьому очко цифр повинно наполовину виступати за лінію основного шрифту. Назву хімічної сполуки поміщають під формулою посередині і набирають шрифтом малого кегля (не менше кг. 6).