Глава 2

Жовтнева революція й міжнародні відносини (1917 — початок 1918 рр.)

• Жовтнева революція й перші зовнішньополітичні акти радянського уряду • Утворення Української Народної Республіки та її переговори з радянською Росією

• Перемир'я Росії з державами Четверного союзу

Жовтнева революція й перші зовнішньополітичні акти радянського уряду. 7—8 листопада (25 — 26 жовтня за старим календарем) 1917 р. в Петрограді відбувся збройний переворот. Тимчасовий уряд був заарештований, до влади прийшли більшовики. Сталася Жовтнева соціалістична революція, яка незабаром охопила всю Росію, де робітники, солдати й селянська біднота під керівництвом більшовиків створили нову, радянську державу.

Відбувся крутий поворот в історії народів Росії, який значно вплинув на весь світовий розвиток, спричинивши серйозну перебудову міжнародних відносин. На міжнародній

11

арені з'явився новий чинник — радянська зовнішня політика зі своїми принципами, концепціями й особливостями.

Другий Всеросійський з'їзд Рад у Петрограді, в якому брали участь також 140 делегатів від 75 Рад України, 7 листопада (25 жовтня) 1917 р. проголосив створення радянської держави — Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки. Згодом постали радянські республіки в Україні, Прибалтиці, Середній Азії та Закавказзі. В РСФРР 8 листопада був сформований радянський уряд — Рада народних комісарів на чолі з В. І. Леніним. Своїми завданнями в галузі зовнішньої політики радянська держава визначила боротьбу за демократичний мир, за негайне припинення світової війни. Радянський уряд Росії розгорнув активну зовнішньополітичну діяльність. Першим зовнішньополітичним актом радянської держави став Декрет про мир, написаний В. І. Леніним і прийнятий з'їздом Рад 8 листопада (26 жовтня) 1917 р. Декрет пропонував усім воюючим країнам негайно поча­ти переговори про справедливий, демократичний мир. Рішуче засуджувалася світова війна, підкреслювалося, що «продовження грабіжницької імперіалістичної війни є величезним злочином проти людства». Висувалася вимога загального миру.

В Декреті про мир по суті проголошувалися принципи радянської зовнішньої політики. зокрема, була відображена ідея можливості мирного співіснування держав різних соціально-економічних систем. У своїй доповіді про мир В. І. Ленін підкреслював: «Ми відкидаємо всі пункти про грабежі та насильства, але всі пункти, де містяться умови добросусідські й угоди економічні, ми радо приймемо».

В Декреті чітко визначалося, який мир радянська держава визнавала справедливим і демократичним: мир без анексій і контрибуцій. Було дано визначення анексії, викривалися цілі воюючих держав. Декретом скасовувалася таємна дипломатія. Всі імперіалістичні договори та угоди царського й Тимчасового урядів анульовано рішуче й безповоротно. Радянському урядові пропонувалося терміново розпочати переговори про мир.

Другим радянським зовнішньополітичним актом стало створення Народного комісаріату закордонних справ (НКЗС). Він був першим у списку 18 Народних комісаріатів Ради народних комісарів, утвореної з'їздом Рад у ніч на 9 листопада 1917 р. Наркомом закордонних справ призначено Л. Д. Троїцького.

12

Чиновники колишнього МЗС Росії, викравши шифри й ключі від сейфів, втекли або саботували рішення нової влади. Наказом по НКЗС 29 листопада вони були звільнені, а 9 грудня уряд звільнив усіх представників Тимчасового уряду за кордоном, які не визнали радянської влади (за винятком повірених у справах Росії в Португалії та Іспанії).

Зарубіжні держави відмовилися визнати радянський уряд, хоча їхні посли й численні місії протягом тривалого часу залишалися на території Росії.

В НКЗС терміново створювали новий дипломатичний апарат з числа старих більшовиків, робітників та матросів. Саме тоді з'явилася ціла плеяда перших радянських дипломатів — Г. В. Чичерін, Я. А. Берзін, П. Л. Войков, В. В. Воровський, Л. М. Карахан, Л. Б. Красін, М. М. Лит-винов, Д. 3. Мануїльський, В. Р. Менжинський та багато інших. Фактичним керівником НКЗС із січня 1918 р. став заступник наркома, а потім і нарком Г. В. Чичерін.

2 грудня 1917 р. повпредом радянської Росії у Швеції, Данії й Норвегії (без визнання) був призначений В. В. Во­ровський. На тих самих умовах у січні 1918 р. повпредом в Англії став М. М. Литвинов, пізніше Л. Б. Красін. У тому ж січні консулом Росії в Нью-Йорку призначено громадянина США Джона Ріда, а в січні 1919 р. офіційним представником у США — Л. К. Мартенса, радянськими радниками в Австралії — Лж. Макліна, П. Ф. Симонова та ін. Однак зарубіжні уряди відмовлялися визнавати їх де-юре.

На кінець січня 1918 р. в апараті НКЗС уже працювало близько 200 чоловік. Одним з найважливіших його завдань була публікація текстів таємних договорів попередніх російських урядів. Співробітник Наркомату матрос М. Г. Маркін (загинув у 1918 р. на Східному фронті) розкрив секретні сейфи й розшифрував таємні документи. Протягом 5 — 6 тижнів у газетах були опубліковані понад сто секретних договорів та угод, а потім сім окремих книжок «Збірника секретних документів з архіву колишнього МЗС» (про поділ Туреччини, про таємну змову з Японією в Китаї й т. п). Це справило надзвичайне враження на світову громадськість.

Третім зовнішньополітичним актом радянського уряду стала «Декларація прав народів Росії», опублікована 15 листопада 1917 р. Проголошувалися рівність і суверенітет народів Росії, ліквідація національного гноблення, ворожнечі й недовір'я, право народів Росії на вільне са-

13

мовизначення, аж до відділення від Росії й створення самостійної держави. Згодом цим правом скористалися й створили незалежні держави Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва й Польща, а також тимчасово Україна, Білорусія, середньоазіатські та закавказькі республіки — колишні частини царської Росії.

Четвертим актом був наказ радянського уряду від 20 листопада верховному головнокомандуючому російської армії генералу Духоніну, який перебував у Могильові, домовитися із супротивником про взаємне припинення воєнних дій. Наступного дня НКЗС повідомив про це послів союзних держав у Петрограді і запропонував розпочати мирні переговори з Німеччиною. Духонін відповів, що не визнає радянського уряду. Тоді 22 листопада Ленін звільнив Духоніна за непокору й призначив головнокомандуючим більшовика прапорщика М. В. Криленка. Він закликав солдатів армії взяти у свої руки проведення мирних переговорів. Почалося «братання» російських і німецьких солдатів. Уже 27 листопада було укладено перемир'я на Північному фронті, дещо пізніше — на інших фронтах.

Однак країни Антанти й США навіть не відповіли радянському урядові. Кабінет міністрів Англії 22 листопада у відповідь вирішив розглянути «ефективні заходи в Росії проти більшовиків». Державний секретар США Лансінг назвав звернення радянського уряду про перемир'я «прямою загрозою існуючому громадському порядку в усіх країнах». У той же день посли союзних держав зібралися у Френсіса в Петрограді й вирішили бойкотувати радянський уряд, не відповідати на його ноти. Це була «змова послів», які перебували на території радянської Росії, їхні країни взяли курс на боротьбу з радянською владою.

Тільки представники Швеції, Норвегії й Швейцарії коротко повідомили в НКЗС про одержання ноти. Посол Іспанії Ціснерос передав текст ноти телеграфом у Мадрид, але тут же був відкликаний з Росії.

П'ятим зовнішньополітичним актом радянського уря­ду стало його звернення «До трудящих мусульман Росії й Сходу», прийняте 3 грудня 1917 р. Оголошувалися анульованими всі нерівноправні таємні договори, укладені царською дипломатією. зокрема, були розірвані й ліквідовані договори про поділ Туреччини, Ірану та ін. Російські війська виводилися із цих країн.

Шостим зовнішньополітичним актом радянського уряду був прийнятий у грудні 1917 р. спеціальний декрет,

14

яким визнавалися суверенітет і незалежність Фінляндії (пізніше — Польщі). В серпні 1918 р. була анульована угода з Пруссією й Австрією про поділ Польщі.

Наступним, сьомим зовнішньополітичним актом радянського уряду стало рішення від 10 лютого 1918 р. про націоналізацію банків та іншої власності іноземних компаній, анулювання іноземних позик попередніх урядів Росії, за якими тільки за одні відсотки слід було виплачувати понад 3 млрд.. крб. золотом щорічно. При цьому протести західних держав були рішуче відхилені.

Росія фактично потрапила в кабалу західних держав через безрозсудну політику царського та Тимчасового урядів. Борги царської Росії тільки країнам Антанти становили близько 5,7 млрд.. золотих карбованців. Російські борги Німеччині дорівнювали 1,6 млрд.. золотих карбованців. Протягом першої світової війни позики Росії з боку Антанти перевищили 7,2 млрд.. крб. І все це при національному доході, який у довоєнному 1913 р. становив 12—15 млрд.. золотих карбованців. Починаючи з листопада 1917 р. радянський уряд приступив до націоналізації промислових підприємств, торговельного флоту, залізниць і т. п. Без цього нова Росія не змогла б відстояти свою незалежність.

Нарешті, восьмим зовнішньополітичним актом був декрет від 22 квітня 1918 р. про націоналізацію зовнішньої торгівлі. Тепер тільки держава мала монополію на торгівлю з іноземними державами й окремими фірмами. Для організації експорту й імпорту, укладання торговель­них угод при Наркоматі торгівлі та промисловості була заснована Рада зовнішньої торгівлі.

Утворення Української Народної Республіки та її переговори з радянською Росією. В Україні ще 17 (4) березня 1917р. була створена Центральна Рада на чолі з першим президентом України М. С. Грушевським. Генеральним секретаріатом (урядом) пізніше став керувати В. К. Винниченко, секретарем військових справ був С. В. Петлюра. 23 (10) червня І Універсал (звернення до населення) Центральної Ради проголосив автономію України в складі Російської Федерації. 16 (3) липня II Універсалом Центральна Рада підтвердила угоду з Тимчасовим урядом Керенського й висловилася проти автономії України до скликання загальноросійських Установчих зборів.

Центральна Рада засудила Жовтневу революцію й не визнала радянського уряду. III Універсал 20 (7) листопа-

15

да 1917 р. проголосив створення Української Народної Республіки в межах 9 губерній у складі Російської Федерації (нерадянської). В Україні роззброювали більшовицькі військові частини, були введені свої гроші й створена національна армія. Англія й Франція в грудні 1917 р. визнали Центральну Раду й призначили своїми офіційними представниками в Києві відповідно Дж. Багге та генерала Табуї.

22 (9) січня 1918 р. своїм IV Універсалом Центральна Рада проголосила незалежність Української Народної Республіки. Але вже через два тижні Червона Армія примусила її разом з урядом та своїми військами покинути Київ і відійти до Житомира, а потім у Західну Україну. На початку лютого в Київ вступили більшовицькі війська на чолі з лівим есером М. Муравйовим, за наказом якого почалася розправа над прихильниками Центральної Ради. За свої жорстокі дії він був звільнений з посади головнокомандуючого радянськими військами в Україні й пізніше страчений. Ще через місяць Центральна Рада повернулася в Київ з допомогою німецьких інтервентів.

Одним з актів її зовнішньої політики була спроба досягти мирної угоди з радянською Росією, яка за вимогою Брестського договору визнала незалежність УНР. зо березня 1918 р. Рада міністрів УНР запропонувала Росії розпочати ці переговори в Києві. До того обидві сторони підписали документи про встановлення демаркаційної лінії.

23 травня (після розпуску Центральної Ради німцями) розпочалися переговори між українською делегацією на чолі з С. Шелухіним і російською, очолюваною X. Раковським із заступником Д. Мануїльським. За прелімінарним договором від 12 червня були припинені воєнні дії й засновані українські генеральш консульства в Москві й Петрограді та консульства у 18 містах Росії (в Курську, Тулі, Воронежі, Владивостоці тощо). Російські генеральні консульства відкрито в Києві, Харкові та Одесі, консульства — в Полтаві, Чернігові, Кам'янці-Подільському та Житомирі.

На переговорах довго дискутувалися питання про кордони, фінанси та поділ державного майна. 7 жовтня російсько-українські переговори зайшли в безвихідь і були пригашені, не давши жодного результату.

Перемир'я Росії з державами Четверного союзу. Найголовнішим зовнішньополітичним завданням для радянської Росії було припинення війни. Не діставши підтрим-

16

ки й навіть відповіді з боку союзників, радянський уряд ще раз звернувся до них із пропозицією приєднатися до переговорів з Німеччиною про перемир'я. Він заявив: «Російська армія і російський народ не можуть і не хочуть більше чекати. 2 грудня ми приступаємо до мирних переговорів. Якщо союзні народи не пришлють своїх представників, ми вестимемо переговори з німцями самі».

Англійському посольству було, зокрема, роз'яснено: «Радянська влада прагне до загального, а не сепаратного миру», однак вона готова й одна почати переговори, коли союзники відмовляться.

Проте держави Антанти й цього разу нічого не відповіли. Міністр закордонних справ Австро-Угорщини О. Чернін пізніше висловив точку зору урядів Четверного союзу: «Було б краще не вступати з цими людьми (тобто більшовиками. — Г. Ц.) в переговори, а йти на Петроград і навести там порядок. Але такої сили в нас немає».

23 листопада глави союзних воєнних місій вручили генералу Духоніну колективну ноту протесту проти укладання сепаратного перемир'я з Німеччиною. Пізніше такий самий категоричний протест передав у російську ставку американський офіцер Керт від імені уряду США.

НКЗС, не знаючи про ноти союзників, звернувся до послів нейтральних держав із пропозицією про посередництво. Але ці держави організували навколо мирних пропозицій радянського уряду змову мовчання. Тим часом у штабі Духоніна почали формувати склад опозиційного уряду на чолі з есером В. Черновим. Отже, нехтування мирної ініціативи радянського уряду фактично означало війну за ліквідацію радянської влади.

Німеччина й Австро-Угорщина, виснажені війною на два фронти, прагнули припинити війну з Росією. В Німеччині панували дві точки зору з цього приводу. Військова група на чолі з Вільгельмом II розраховувала розгромити знесилену Росію коротким ударом, після чого перекинути свої війська на Західний фронт. Прусська вояччина закликала: «На Петроград!» Друга ж група, в основному підприємці, виступала за сепаратний мир з Росією.

Широкі народні маси в країнах Четверного союзу вітали Жовтневу революцію. Масові демонстрації в містах вимагали від своїх урядів розпочати мирні переговори на основі російських пропозицій про мир без анексій і контрибуцій. Ширилися заворушення в армії. Новий німецький канцлер Гертлінг мусив у своїй промові в рейхстазі дати згоду на переговори з радянським урядом. 27 лис-

топада Німеччина повідомила Петроград про свою згоду розпочати мирні переговори.

Переговори радянської Росії з державами Четверного союзу про перемир'я почалися в Брест-Литовську 3 грудня 1917 р. Радянську делегацію очолював А. А. Йоффе, делегацію німецького блоку (Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини й Болгарії) — генерал М. Гофман.

Німецька сторона відкинула радянський проект про перемир'я, зокрема про заборону передислоковувати після перемир'я свої війська на Західний фронт. Гофман з обуренням зазначав, що такі умови можна висувати лише переможеній країні, якою Німеччина себе не вважала. Понад 100 німецьких дивізій і значна частина військ її союзників протистояли російській армії (на Західному фронті Німеччина мала ще 153 дивізії). За роки війни Німеччина із союзниками захопила 550 тис. км² чужої території. Проте її становище ставало дедалі гіршим: не вистачало промислової сировини й особливо продовольства для населення, яке голодувало. Так, денна норма видачі борошна в Німеччині становила того часу всього 170 г на особу. Бурхливо зростали ціни, різко посилилися антивоєнні настрої. Тому німецька делегація сама була заінтересована підписати угоду про вихід із війни хоча б на Східному фронті. Вона побоювалася, що Росія може взагалі припинити переговори через неприйнятність німецьких вимог.

5 грудня радянська делегація зажадала перерви у зв’язку з розбіжністю позицій. Уклали тимчасову угоду про перемир'я на 10 днів — із 7 до 17 грудня, під час якого війська мали залишатися на своїх позиціях.

6 грудня НКЗС знову звернувся до послів Англії, Франції, США, Італії, Китаю, Японії, Румунії, Бельгії й Сербії з повідомленням про хід переговорів і позиції сторін. НКЗС наполягав, щоб уряди союзних країн чітко визначили «свою готовність або свою відмову взяти участь у переговорах про перемир'я та мир і — на випадок відмови — відкрито перед лицем усього людства заявити ясно, точно й виразно, в ім'я яких цілей народи Європи повинні стікати кров'ю протягом четвертого року війни». Однак і це (п'яте за один місяць) звернення радянського уряду до Антанти залишилося без відповіді.

15 грудня переговори в Бресті закінчилися підписан­ням угоди про перемир'я між Росією і країнами Четверного союзу на 28 днів (із 17 грудня 1917 р. до 14 січня 1918 р). Радянська делегація домоглася зобов'язання дру-

18

гої сторони не перекидати війська на Захід. Росія й Туреччина домовилися вивести свої війська з Ірану.

Під час перемир'я радянський уряд знову звертався до союзників із закликом визначити своє ставлення до мирних переговорів. У зверненні «До трудящих, пригнічених і знекровлених народів Європи» від 19 грудня та в інших нотах він попереджав, що, коли союзні держави не приєднаються до переговорів, радянська Росія вестиме їх самостійно.

Глава З