Глава 15

Міжнародні відносини на початку другої світової війни (вересень 1939 — травень 1941 рр.)

• Напад Німеччини на Польщу й початок другої сві­тової війни • «Дивна війна» в Європі • Воєнна капі­туляція Франції та її міжнародні наслідки • Заходи Радянського Союзу щодо зміцнення своєї безпеки

• Підготовка Німеччини до війни з СРСР

Напад Німеччини на Польщу й початок другої світової війни. Друга світова війна не була випадковістю. Не була вона й результатом помилок якогось уряду, хоч таких по­милок у міжнародних відносинах тоді було доволі. До другої світової війни спричинилося різке загострення су­перечностей між великими державами, угруповання і коаліції яких протистояли одна одній. Намагання захід­них держав зіштовхнути Німеччину з Радянським Сою­зом у 1939 — 1940 рр. провалилися. Війна із самого по­чатку мала імперіалістичний характер. Тільки після капі­туляції Франції та інших європейських країн у 1940 р., виникнення народного руху опору фашистській агресії війна з боку Франції, Англії та їхніх союзників стала на­ціонально-визвольною. Народам Європи було не однако­во, хто переможе в цій війні. Вступ СРСР у війну оста­точно визначив антифашистський, визвольний її характер з боку антигітлерівської коаліції держав і народів.

Після укладення пакту Молотова — Ріббентропа Гіт-лер уже відкрито загрожував Польщі війною. Проте ко­роткозорість європейських політиків була дивовижною. Так, польський міністр закордонних справ Бек гордовито заявляв 27 серпня: «Птлер не зважиться зараз на війну».

Тим часом фюрер 22 серпня на нараді командуючих військами, як пізніше розповів Кейтель на Нюрнберзько­му процесі, заявив: «Рано чи пізно ми захопимо Поль­щу... Нам ніхто не загрожує... Я познайомився з цими клятими черв'яками — Даладьє і Чемберленом — у Мюн­хені. Вони занадто боягузливі, щоб нападати, вони обме­жаться блокадою... Єдине, чого я боюсь, — це приїзду до мене Чемберлена або якоїсь іншої свині з пропозицією

151

змінити мої рішення. Але я його спущу зі сходів, навіть якщо мені самому доведеться вдарити його ногою в жи­віт на очах фотокореспондентів».

Президент США Рузвельт 24 серпня звернувся з по­сланням до Гітлера й президента Польщі І. Мосцицько-го, закликаючи до полюбовного врегулювання суперечок. Рузвельт, папа римський, бельгійський король, уряди Ан­глії та Франції гарячкове намагалися знайти можливість для «компромісу* з польського питання. В умовах загост­рення кризи в Європі уряд Англії 25 серпня уклав угоду з Польщею про взаємодопомогу. (Забіжимо трохи вперед: Англія під час війни не послала Польщі жодного літака, жодного солдата. Лицемірство «мюнхенців» було надзви­чайним!)

О. Харві (помічник Галіфакса) 27 серпня зазначив у щоденнику, що «готуються новий Мюнхен і зрада щодо поляків». Того самого дня Чемберлен заявив на засідан­ні уряду: «Головне полягає в тому, що, коли Англія за­лишить пана Гітлера у спокої в його сфері (Східна Європа), то він дасть спокій нам». Чемберлен справді був упевнений, що, як і в Мюнхені, з Гітлером удасть­ся домовитися й війни не буде.

Те ж саме робив уряд Франції. Даладьє в посланні Гіт-леру зазначав, що «проблема Данціга» не може бути причи­ною війни, «найважливіше для нас — зміцнення між наши­ми країнами не тільки миру, а й щирого співробітництва».

Однак гітлерівці вже рвалися до війни. В бесіді з французьким послом Кулондром Гітлер заявив: «Думка, що через Польщу мені довелося б воювати з Францією, дуже мене ятрить,... я не нападу на Францію, але, якщо вона ввійде в конфлікт, піду до кінця».

Німецькі газети наприкінці серпня писали: «Польща — це пляма на тілі світової цивілізації, загроза миру, не­щастя для народів». Тон преси й дипломатів Німеччини став задиркуватим.

Гітлер вимагав приїзду до Берліна надзвичайного пов­новажного представника Польщі. Але зв'язок з Варшавою був порушений, польський посол Й. Ліпський мусив сам увечері 31 серпня з'явитися на виклик Ріббентропа. Ні­мецький міністр закордонних справ напередодні настіль­ки брутально поводився з послом Англії Гендерсоном, що ледве не дійшло до рукоприкладства. Ліпського він при­мусив довго чекати в приймальні, а потім просто виста­вив з кабінету. Тим часом Гітлер уже проголошував про­мову в рейхстазі про початок війни проти Польщі. Він го-

152

ворив, що «не заінтересований у війні, але змушений». Підкреслював, що розраховує на Італію, але її підтримки не потребує, підтверджував гарантії західних кордонів і вірність договорові про ненапад з Радянським Союзом. Німецькі війська тоді вже вступили в Данціг (Гданськ), а о 4.45 ранку 1 вересня з трьох боків по всьому кордону вони вдерлися в Польщу.

Співвідношення сил було не на користь Польщі. Ні­меччина кинула проти неї 44 з 52 діючих піхотних диві­зій, усі 5 бронетанкових і 1З моторизованих дивізій — за­галом 57 піхотних дивізій, 2500 танків, 2000 бойових літа­ків тощо. Польща тоді мала близько 33 дивізій, здебіль­шого кавалерійських, її авіація (771 літак) була знищена в перші ж дні.

Німеччина оголосила війну Польщі тільки після зруй­нування 36 основних польських стратегічних пунктів. Як привід до війни гітлерівці використали провокацію. Есе­сівці з допомогою групи в'язнів, одягнених у польську форму, розіграли «напад» на радіостанцію в прикордон­ному німецькому м. Глайвіце, перед мікрофоном було зроблено декілька пострілів і вигуків польською мовою із закликом до війни проти Німеччини. Як з'ясувалося піз­ніше в Нюрнберзі, в'язнів, а слідом за ними есесівців, які організували провокацію, розстріляли. Німецька пропа­ганда волала про «злочинність поляків».

Посли Англії та Франції лише ввечері 1 вересня вру­чили Ріббентропу ноти, де їхні уряди повідомляли, що «дізналися» про вторгнення німецьких військ у Польщу і що, як «їм здається», це вимагає виконання Англією і Францією своїх зобов'язань перед Польщею. Якщо Ні­меччина не представить «запевнень» про припинення воєнних дій проти Польщі й «готовність виведення» сво­їх військ з її території, Англія й Франція змушені будуть виконати свої зобов'язання.

Муссоліні 31 серпня і потім 2 вересня пропонував скликати конференцію заінтересованих держав 5 вересня. Гітлер відповів, що подумає. Тим часом німецька авіація здійснювала варварські нальоти на польські міста й села. Бек заявив англійському представникові: «Війна йде вже повним ходом, зараз потрібна не конференція, а спільні дії союзників, щоб її зупинити». Муссоліні відмовився від ідеї скликання конференції, назвавши позицію Англії й Франції щодо Польщі «ідіотською».

Однак громадськість західних держав вимагала рішу­чих дій. їхні уряди змушені були діяти. З вересня о 9-й

153

годині ранку посол Гендерсон передав Берліну англій­ський ультиматум — якщо він не дасть позитивної відпо­віді до 11.00, Англія вважатиме себе в стані війни з Ні­меччиною. Об 11.15 З вересня Чемберлен по радіо оголо­сив війну Німеччині.

Французький посол Кулондр передав ультиматум Ріб-бентропу о 12.20, з 17.00 Франція вступила у війну. По­тім війну Німеччині оголосили англійські домініони.

Друга світова війна вибухнула, її початком вважається 1 вересня 1939 р. — день нападу Німеччини на Польщу.

Англія та Франція ніякої допомоги Польщі не надали. Сама ж Польща припинила опір за 2-3 тижні, уряд Бека— Ридз-Смігли—Мосцицького покинув свою країну й утік до Румунії.

Чому так швидко капітулювала Польща ?

1. Основна причина — цілковита неспроможність і гнилість державного устрою, економічна та воєнна від­сталість Польщі. Вона не була готова до війни, Німеччи­на мала безперечну перевагу.

2. Нереалістична польська зовнішня політика спрямо­вувалася на створення «Великої Польщі». Бек та інші ке­рівники Польщі бачили головну загрозу для своєї держави на Сході. Характерною була заява Бека у квітні 1939 р. в Лондоні: «Чобіт москаля ніколи не топтатиме польської землі». Саме в ті дні Гітлер підписав «Білий план» нападу на Польщу. Варшава плекала ілюзії, що Гіт­лер не піде війною проти Польщі. Короткозора політика підвела керівників Польщі.

3. Шовіністична внутрішня політика уряду позбавила його підтримки непольського населення країни. Тимча-сом майже 40 % населення становили національні мен­шини — в тому числі 13 мільйонів українців і білорусів, які мешкали в основному на сході Польщі — на терито­ріях, захоплених нею в 1920 р.

4. Ще однією причиною швидкої капітуляції Польщі стала провокаційна, віроломна політика союзників — урядів Англії й Франції, які мали з Польщею договори про взаємодопомогу (відповідно від 25 серпня й 7 верес­ня 1939 р.), проте нічого не зробили, щоб її врятувати. Вони спокійно спостерігали агонію свого союзника.

«Дивна війна» в Європі. Оголосивши війну Німеччині, здійснивши мобілізацію, Франція та Англія й не збирали­ся серйозно воювати, їхні війська відсиджувалися за «лі­нією Мажіно». Солдати грали у футбол, приймали пода­рунки, не вели ніяких воєнних операцій, поки Німеччи-

154

на громила Польщу. Даладьє особисто направив на фронт ]000 футбольних м'ячів, декілька вар'єте тощо.

Протягом 8 місяців — до травня 1940 р. — в Західній Європі тривала незвичайна війна, яку називали «див­ною», «сидячою», «смішною» і т. п. 110 дивізій союзників байдикували, стоячи проти 23 німецьких дивізій, які дис­локувалися по інший бік фронту за «лінією Зігфріда». За­галом німцям протистояли 142 дивізії: 99 французьких, 10 англійських, 1 польська дивізія, які мали понад 3 тис. танків і 4 тис. літаків, крім того — 22 бельгійські та 10 голландських дивізій.

Весною 1940 р. на Францію наступали 135 дивізій та 1 бригада німецьких військ, які мали 2580 танків і 3500 літаків.

Таким чином, союзники спочатку мали явну перевагу.

Генерал Йодль на Нюрнберзькому процесі визнавав: «Ми уникли воєнної катастрофи... виключно завдяки без­діяльності Франції й Великобританії». За перші 4 місяці «дивної війни» (до кінця 1939 р.) Великобританія втратила З солдати вбитими, Франція — 1433 вбитими, пораненими й безвісти пропалими, Німеччина — 696 чоловік убитими.

Промисловість Франції випускала тоді навіть менше танків, літаків і гармат, ніж до війни. Франція та Англія не хотіли сердити Гітлера (!) й продовжували сподіватися на змову з ним. У період «дивної війни» різні офіційні та неофіційні особи Англії й Франції здійснили 160 таємних переговорів з німецькими агентами. Більшість урядовців західних країн вважали, що війна проти Німеччини була помилкою, «справжня війна мала вестися на Сході».

Що ж найдавніше в тій «дивній війні» в Західній Європі?

Найбільш гідне подиву те, що Англія та Франція перебу­вали в стані війни з Німеччиною і в цей самий час їхні гене­ральш штаби розробляли таємні плани спільного нападу на... СРСР. У жовтні 1939 р. воєнний кабінет Англії поставив за­вдання проаналізувати «переваги й недоліки, які можуть ви­никнути для нас у тому випадку, якщо ми офіційно або не­офіційно оголосимо війну Радянському Союзові».

В липні 1940 р., вже після капітуляції Франції, німці захопили в маленькому містечку Ла Шаріте вивезені з Парижа таємні французькі архіви, зокрема записи англо-французьких воєнних переговорів 1939 р. Після цього МЗС Німеччини опублікувало 6 «Білих книг» з тих архі­вів, у тому числі сенсаційні документи про розробку Лон­доном і Парижем планів бомбардування Баку, вторгнен­ня їхніх військ на радянський Кавказ, планів підготовки

155

воєнних акцій проти СРСР з півночі й півдня. Розвиваю­чи свою «мюнхенську» політику, Англія та Франція зно­ву намагалися знайти взаєморозуміння з Німеччиною щодо нападу на СРСР.

Після початку радянсько-фінської війни Верховна воєнна рада Англії та Франції (існувала вона з 12 вересня

1939 р. до кінця квітня 1940 р.) рекомендувала своїм уря­дам вирядити до Фінляндії через норвезькі порти Петса-мо або Нарвік спільний експедиційний корпус «добро­вольців» і надіслати зброю для війни проти СРСР.

Виконуючи рекомендації Верховної воєнної ради, уряд Англії підготував для транспортування через Нарвік до Фінляндії: 100 тис. солдатів, 101 бойовий літак, 214 гармат, близько 1 млн. снарядів, бомб та ін. Франція була готова послати у Фінляндію 50 тис. солдатів, 175 літаків, близько 500 гармат, 5000 кулеметів, 1 млн. снарядів та бомб тощо. Союзники не встигли реалізувати ці плани через те, що війна у Фінляндії закінчилася 12 березня

1940 р. І все ж понад 11 тис. 'їхніх «добровольців» прак­тично взяли участь у війні проти СРСР.

До речі, США вирядили у Фінляндію до кінця люто­го 1940 р. понад зо0 військових льотчиків-«доброволь-ців», передали фінській армії 44 літаки-винищувачі, 176 крупнокаліберних кулеметів, 60 млн. патронів, 60 тис. протигазів, запчастини для літаків та ін.

19 січня 1940 р. Даладьє зажадав від головнокоман­дуючого союзними військами у Франції генерала Гамеле-на розробити меморандум про «можливу інтервенцію з метою знищення російських нафтоносних районів» і «прямого вторгнення на Кавказ». У доповіді «Воєнні на­слідки воєнних дій проти Росії в 1940 р.», підготовленій британськими начальниками штабів 8 березня 1940 р., бу­ло детально визначено «методи, з допомогою яких союз­ники можуть завдати удару по Росії».

Розробка подібних планів тривала й після радянсько-фінської війни. Того самого дня, коли в Лондон надійшло попередження про намір Гітлера 10 травня вдертися в Голландію, прем'єр-міністр Франції П. Рейно повідомив Чемберлена: генерал Вейган буде готовий 15 травня бом­бардувати Баку (!) Але... 10 травня Гітлер уже почав на­ступальну операцію «Розріз серпом» на основі розробле­ного ще 19 жовтня 1939 р. плану «Фаль Гельб» («Жовтий план») проти Голландії, а потім і самої Франції. «Мюн­хенська» політика Англії й Франції вкотре зазнала цілко­витої поразки.

156

Воєнна капітуляція Франції та її міжнародні наслідки.

Тим часом Гітлер сконцентрував уздовж бельгійського й голландського кордонів 90 дивізій. Після радянсько-фін-ляндського перемир'я уряд Даладьє пішов у відставку. Новий французький уряд Рейно підписав 28 березня 1940 р. в Лондоні спільну декларацію про зобов'язання не укла­дати з Німеччиною сепаратного миру.

Та Німеччина вже перейшла до нових воєнних акцій. 9 квітня її війська окупували Данію, потім Норвегію, де ство­рили пронімецький уряд на чолі з фашистом Квіслінгом.

10 травня німецькі війська напали на Бельгію, Голлан­дію і Люксембург, потім на Францію. В англійському парламенті депутати закликали Чемберлена: «В ім'я Бога, йдіть у відставку!» І Чемберлен, який ще 5 травня заяв­ляв, що в 10 разів більше впевнений у перемозі, 10 трав­ня мусив піти у відставку. Уряд очолив Уінстон Черчілль. «Мюнхенська» політика остаточно провалилася. Через мі­сяць поразка Англії та Франції на континенті стала оче­видною. На північ від «лінії Мажіно» 50 погано оз­броєних французьких дивізій не могли протистояти вже 150 німецьким дивізіям.

10 червня уряд і парламент покинули Париж, що був ого­лошений відкритим містом. У той самий день Італія оголо­сила війну Англії й Франції. Французька армія розпадалася.

14 червня німці ввійшли в Париж, а 21 червня біля станції Ретонд у Комп'єнському лісі, у «вагоні перемир'я» 1918 р., за участю Гітлера відбулася церемонія капітуляції Франції. Французьку делегацію очолювали генерал Хюн-тцігер і колишній посол у Польщі Ноель. У німецьку де­легацію входили Ріббентроп, Герінг, Гесс, Кейтель, Йоддь та інші. Біля вагона ще стояв пам'ятник на честь перемоги Франції в першій світовій війні з написом: «Тут загинула злочинна гордота німців».

Гітлер у своїй заяві поклав відповідальність за війну на Францію. Після того, як він залишив вагон, генерали Кей­тель і Йодль, відхиливши всі французькі умови, ультиматив­но виклали німецькі. Кейтель у своїй декларації підкреслив: «11 листопада 1918 р. в цьому вагоні почалися страждання німецького народу». 22 червня 1940 р. о 18.50 за німецьким часом генерали Кейтель і Хюнтцігер підписали Комп'єнську угоду про перемир'я. Франція капітулювала.

24 червня було підписано перемир'я з Італією. У Франції створено окуповану зону (60 % території), в не-окупованій зоні у Віші тимчасово (до 1942 р.) перебував уряд А. Петена.

157

Англія спочатку пропонувала створити «Франко-Бри-танський союз» — двоєдину державу — й передати їй французький флот. Коли з цього нічого не вийшло, ан­глійська ескадра під командуванням адмірала Соммервіл-ла розстріляла колишній союзницький флот в Мере-ель Кебірі. Багато кораблів було потоплено, загинуло 1200 французьких моряків.

Воєнна капітуляція Франції мала серйозні міжнародні наслідки.

1. Співвідношення сил у Європі різко змінилося на користь Німеччини, яка в період тільки з квітня по чер­вень 1940 р. захопила територію 6 країн (Данію, Норве­гію, Бельгію, Голландію, Люксембург і Францію). Пізні­ше, в 1941 р., окупувала Грецію і Югославію, а загалом у Європі — територію в 5зо тис. кв. км з населенням 107,7 млн. чоловік. Крім того, раніше були окуповані Австрія, Чехословаччина, Польща — до червня 1941 р. 11 держав. Німеччина здобула всю промисловість (у тому числі воєнну) Західної та Центральної Європи, велику кількість зброї та військової техніки.

2. Створився міф про непереможність гітлерівської Німеччини, яка підкорила собі 11 європейських держав і ще 5 держав зробила союзниками.

3. Змінився характер війни. Поневолені європейські народи розгорнули антифашистську визвольну боротьбу (у Франції — рух «макі»).

4. Радянський Союз змушений був посилити заходи щодо зміцнення своєї обороноздатності.

Заходи Радянського Союзу щодо зміцнення своєї безпе­ки. Яких же заходів ужив у цьому напрямі СРСР з верес­ня 1939 до червня 1941 р.?

В 1939р.:

1. У зв'язку з розпадом Польщі радянський уряд вирі­шив взяти під свій захист українське й білоруське насе­лення східних районів Польщі, захоплених нею в 1920 р. Червона Армія перетнула кордон Польщі 17 вересня 1939 р. Через 5 днів була визначена демаркаційна лінія між німецькою й радянською зонами. Варшаву зайняли німецькі війська, її передмістя Прага на правому березі Вісли — радянські. 1 листопада 1939 р. Західна Україна й Західна Білорусія ввійшли до складу радянських України та Білорусії. Отже, був покладений початок створенню «східного валу» на шляху фашистської агресії.

2. 28 вересня у Москві підписано радянсько-німець­кий договір «Про дружбу й кордони» — явно на догоду

15

,8

німцям з метою не допустити їхньої агресії проти СРСР.

3. У вересні — жовтні 1939 р. Радянський Союз уклав договори про взаємну допомогу з Естонією (28 вересня), Латвією (5 жовтня) та Литвою (10 жовтня). СРСР передав їм зброю і військову техніку, одержав військово-морські та військово-повітряні бази на їхніх територіях. Литві бу­ло повернено Вільнюс.

З Туреччиною подібного договору підписати не вдало­ся, бо вона одночасно домовлялася про укладення такого ж договору з Англією й Францією, що могло втягнути Ра­дянський Союз у війну з Італією та Німеччиною.

4. Аналогічний договір СРСР запропонував укласти Фінляндії з додатковими умовами надання баз на її тери­торії. Фінляндський кордон проходив у 32 км від Ленін­града, населення якого майже дорівнювало населенню Фінляндії. Радянський уряд запропонував передати СРСР в оренду півострів Ханко й відсунути кордон на 70 км від Ленінграда, натомість Фінляндія мала одержати вдвоє більшу територію в радянській Карелії.

Переговори почалися в Москві 11 жовтня. Проте уряд Фінляндії відхилив радянські пропозиції — біля Ленінг­рада була створена могутня «лінія Маннергейма». 28 лис­топада СРСР денонсував пакт про ненапад з Фінляндією, 29-го розірвав з нею дипломатичні відносини, а зо листо­пада 1939р. Червона Армія перетнула фінський кордон. Роз­в'язалася війна — так звана «зимова війна».

Все почалося із «семи пострілів» біля прикордонного містечка Майпола. З якого боку — фінського чи радян­ського? Суперечки були вже марні: Радянський Союз ого­лосив війну Фінляндії, розгорілися дуже тяжкі бої на «лінії Маннергейма» в умовах надзвичайно суворої зими. Черво­на Армія зазнала в цій війні непропорційно великих утрат.

Західні держави розгорнули антирадянську кампанію й стали допомагати Фінляндії. США надали їй дві пози­ки на зо млн. дол. та кредити. Вони наклали ембарго на торгівлю із СРСР.

Державні діячі США вимагали розриву відносин з Ра­дянським Союзом. Англія та Франція ініціювали виклю­чення СРСР з Ліги Націй. З 52 держав у Женеву прибу­ли представники 40, з них 29 проголосували за це рішен­ня (за відсутності СРСР). 14 грудня 1939р. Радянський Со­юз був виключений із Ліги Націй.

Червона Армія надзвичайно великою ціною здобула перемогу над Фінляндією. Після здобуття Виборга Моск­ва вирішила укласти перемир'я. Договір був підписаний у

159

Москві 12 березня 1940 р. Карельський перешийок відій­шов до СРСР, кордон від Ленінграда відсунуто на 150 км, півострів Ханко надано в оренду Радянському Союзові на зо років за 8 млн. фінських марок. Радянські війська за­лишили Петсамо. Обидві держави зобов'язалися утриму­ватися від нападу одна проти одної (в 1941 р. Фінляндія порушила це зобов'язання). Безпека на півночі Радян­ського Союзу була серйозно зміцнена.

В 1940р.:

\. Наприкінці червня радянському урядові вдалося мирно вирішити питання про повернення СРСР Бессара-бії, яку Румунія захопила в 1918 р. 28 червня Червона Ар­мія вступила в Бессарабію, а також у північну Буковину. Бессарабія ввійшла в склад Молдавської АРСР, 2 серпня була проголошена МРСР.

2. Після липневих виборів до сеймів Естонія, Латвія, та Литва в серпні стали радянськими республіками. Не будемо тут з'ясовувати, що то було: волевиявлення наро­дів чи насильницька акція з боку СРСР. Зазначимо тіль­ки — що це за окупація без жодного пострілу?

3. 12 — 13 листопада в Берліні відбулися переговори Гітлера й глави радянського уряду Молотова. Гітлер про­понував СРСР розширити свою територію на південь, вий­ти до Перської затоки, захопити Іран, переглянути конвен­цію Монтре про чорноморські протоки й приєднатися до Берлінського договору Німеччини, Італії та Японії. Фюрер пізніше визнав, що «докладав усіх зусиль до того, щоб втягнути Росію у велику комбінацію проти Англії».

Молотов відхилив німецьку програму агресій і зажадав виведення військ Німеччини з Фінляндії й припинення її експансії на Балканах.

Обидві сторони не прийняли пропозицій одна одної, та й не розраховували на це: переговори були своєрідним зондажем.

У 1941р.:

1. 4 березня радянський уряд попередив Болгарію про небезпечні наслідки її приєднання 1 березня до Тристо­роннього пакту.

2. 25 березня СРСР обмінявся з Туреччиною заявами про додержання нейтралітету.

3. 5 квітня радянський уряд уклав з Югославією дого­вір про дружбу й ненапад. У випадку агресії з боку тре­тьої держави сторони зобов'язалися дотримуватись полі­тики дружніх взаємин. Але вже наступного дня після

160

підписання договору почалася окупація Югославії Ні­меччиною.

4. 13 квітня в Москві був підписаний пакт про нейтра­літет між СРСР і Японією на 5 років. Сторони домовили­ся поважати територіальну цілісність і недоторканість од­на одної. Застережено, що СРСР не вдаватиметься до во­рожих акцій щодо Маньчжоу-Го, а Японія — щодо МНР.

У 1939 — 1941 рр. Радянський Союз багато зробив для зміцнення своєї оборони й розвитку економіки. В 1940 р. було зібрано великий урожай. Воєнний бюджет значно збільшено: в 1939 р. — 25,6 %, у 1940 р. — 32,6, а в 1941 р. — 43,4 % усіх витрат. Кіровський, Харківський, Сталін-градський і Челябінський тракторні заводи повністю пере­ведено на виробництво танків. З'явилися славнозвісні тан­ки КВ, ИС, Т-34, літаки Як, МІГ, Пе-2, перші «Катюші». За 1939 — першу половину 1941 рр. СРСР виробив понад 17 тис. бойових літаків, 7,6 тис. танків, 80 тис. гармат та мінометів, 200 тис. кулеметів та автоматів.

6 червня 1941 р. затверджено мобілізаційний план ви­робництва боєприпасів на другу половину 1941 р. Чисель­ність збройних сил у 1939 р. до початку війни збільшила­ся втроє, в тому числі сформовано нові 125 дивізій. По­чалася, проте не була закінчена до війни передислокація збройних сил і масова механізація армії.

Отже, Радянський Союз посилено готувався до війни з Німеччиною, неминучість котрої стала очевидною для будь-якого неупередженого спостерігача. Проте це аж ні­як не означає, що Гітлер завдав «превентивного удару» по СРСР, оскільки Сталін і радянський уряд ніби готували війну проти Німеччини. Останнім часом деякі новоз'яв-лені міфотворці, зокрема німецькі автори Й. Хофман, Б. Пост і В. Мазер, російські «дисиденти» Резун (Суво-ров), В. Данилов, Б. Соколов (заради справедливості слід зазначити, що 'їх дуже мало), нехтуючи загальновідомими фактами й документами, обвинувачують СРСР... у роз­в'язанні війни з Німеччиною. Рєзун (Суворов) навіть да­ту початку запланованої Сталіним війни проти Німеччи­ни називає — 9 липня 1941 р. Мовляв, тому Гітлер і по­чав раніше — 22 червня — щоб «випередити Сталіна» (!).

Звичайно, це вигадка, яку неважко документально спростувати. Але вигадка небезпечна, оскільки дезо­рієнтує необізнаного читача. Названі автори не прихову­ють своєї мети. Так, Рєзун (Суворов) пише, шо прагне «зруйнувати єдину святиню» в радянській історії — пам'ять про війну й перемогу над нацистською Німеччиною.

161

її*

Заходи Радянського Союзу щодо зміцнення своєї оборо­ноздатності напередодні війни з Німеччиною були досить вагомими. Що ж призвело до трагедії перших місяців війни?

1. Тайфун необгрунтованих репресій, що обрушився, зокрема, на вищий командний склад армії з травня 1937 р. до вересня 1938 р. Були репресовані 39 761 коман­дир і політпрацівник Червоної Армії, всі командуючі військовими округами, 80 % командирів корпусів і диві­зій, 90 % командирів полків. До початку війни тільки 7 % командирів полків мали вищу військову освіту. Червона Армія по суті була обезглавлена Сталіним. Страх перед «змовами» в Радянському Союзі спричинив масові роз­прави з надуманими «ворогами народу».

2. Прорахунки Сталіна в оцінці воєнно-стратегічної ситуації. Він справді гадав, що Гітлер ще не готовий до війни на два фронти. Ігнорувалися дані розвідки, які Ста­лін безпідставно вважав дезінформацією.

3. Не закінчена була підготовка аеродромів, шосейних доріг та інших оборонних рубежів на нових радянських кордонах, не приведені в бойову готовність укріпрайони й перші ешелони військ, основні збройні сили дислоку­валися далеко від кордонів.

4. Промисловість перед війною було переведено на воєнні рейки тільки наполовину. Мобілізаційний план прийнято лише в червні 1941 р.

5. Радянський Союз на той час розгубив союзників і мав на початку війни дипломатичні відносини лише з 10 державами. Німеччина захопила 11 країн і мала 6 союз­ників у Європі та Азії.

Підготовка Німеччини до війни з СРСР. Гітлерівська Німеччина в 1940 — 1941 рр. набагато краще підготувала­ся до війни проти СРСР. Ще 23 листопада 1939 р. Гітлер сказав Кейтелю про можливість розв'язання війни з СРСР восени 1940 р. Принципове рішення було прийня­то після розгрому Франції — почати війну проти СРСР весною 1941 р. 29 липня 1940 р. генерал-майор Е. Маркс одержав офіційне завдання розробити відповідний план операції «Ост», який він представив 5 серпня.

Цей план став основою секретної «директиви № 21» («план Барбаросса»*), який Гітлер підписав 18 грудня 1940 р. Кінцевий рубіж наступу в СРСР — лінія Волги. Гальдер додав: Волга — Архангельськ. І напрямки — Ле-нінград, Москва, Київ. Початок воєнних дій — середина

За прізвиськом німецького імператора Фрідріха І (XIІ ст.), відо­мого завойовницькими походами.

162

травня 1941 р. Передбачалося блискавичними операціями закінчити розгром СРСР за 2—3 місяці.

Німеччина розгорнула гарячкову підготовку до війни з СРСР.

На початку 1941 р. вона підкорила собі економіку біль­шої частини Європи. Фашистський блок у Європі об'єднував разом з Німеччиною, її спільниками й захопле­ними країнами 17 держав з населенням понад 290 млн. чо­ловік. Військове виробництво райху з 1933 р. збільшилося у 22 рази. Тільки військового майна Німеччина загарбала на 9 млрд. ф. ст. 92 німецькі дивізії були озброєні трофей­ними французькими автоматами. Військово-промисловий потенціал Німеччини (включаючи потенціал захоплених країн) переважав відповідні потужності СРСР. Так, у 1941 р. Німеччина разом з окупованими країнами виробила 31,8 млн. т сталі (СРСР у 1940 р. — 18,3 млн. т), 404 млн. т ву­гілля (СРСР у 1940 р. — 165,9 млн. т), 7,5 млн. т нафти (СРСР у 1940 р. — 31,3 млн. т) тощо.

Влітку 1941 р. Німеччина мала понад 7,2 млн. солдатів і офіцерів (224 дивізії) й понад 1 млн. солдатів країн-сате-літів — разом близько 8,5 млн. чоловік, 5640 танків і май­же 10 тис. бойових літаків. Співвідношення сил на кор­доні між СРСР і Німеччиною в 1941 р. було таким:

Солдати та офіцери Дивізії

Танки й самохідки

Літаки

Гармати й міномети

Німеччина СРСР

5,5 млн. чоловік 2,9 млн.

(німців — 4,6 млн.) чоловік

190 (153 німецьких

і 37 союзницьких) 149

4300 1800

4980 1540

47 200 35 000

Німеччина здійснила також ефективну політичну й дип­ломатичну підготовку.

1. 27 вересня 1940 р. вона уклала Тристоронній пакт (Берлінський) трьох агресорів — Німеччини, Італії, Япо­нії — про поділ сфер впливу в СРСР і встановлення «но­вого світового порядку» в Європі та Азії. В таємному до­датку передбачалася взаємодопомога в підготовці війни проти Англії й США, але загалом цей воєнний союз спрямовувався насамперед проти СРСР.

2. У жовтні 1940 р. німецькі збройні сили були введе­ні до Румунії. Антонеску дав згоду на розміщення необ-

163

меженої кількості німецьких солдатів, підкорився рішен­ню гітлерівського Віденського арбітражу (серпень 1940 р.) про передання Північної Трансільванії Угорщині. Йому були обіцяні Південна Україна й Бессарабія, Буковина, Одеса — територія аж до Дніпра.

3. В листопаді 1940 р. Угорщина, Словаччина й Руму­нія приєдналися до Тристороннього пакту (Болгарія — 1 березня 1941 р.).

4. 13 грудня 1940 р. фюрер затвердив план операції «Маріта» про окупацію Греції. Ще наприкінці жовтня Італія напала на Грецію. Муссоліні зазначав: «Гітлер зав­жди ставить мене перед здійсненим фактом. На цей раз я відплачу йому його ж монетою. Він дізнається з газет, що я окупував Грецію». Проте Італія зазнала воєнної й дип­ломатичної поразки, її війська були викинуті з Греції, що викликало обурення Гітлера.

5. В грудні 1940 р. на таємній нараді в Генеральному штабі Німеччини в Цоссені була проведена оперативна гра з участю генералів країн-сателітів — репетиція напа­ду на СРСР.

6. 6 квітня 1941 р. почалася німецька окупація Югос­лавії й Греції.

7. У травні 1941 р. Німеччина домовилася з Фінляндією про спільний наступ на СРСР (план «Голубий песець»).

8. 18 червня 1941 р. укладено німецько-турецький до­говір про дружбу й ненапад — таким чином забезпечено південний фланг Німеччини.

9. Напередодні війни з СРСР Гітлер зробив спробу по­розумітися з Лондоном. 10 травня 1941 р. заступник Гітле­ра з керівництва партією Р. Гесс на літаку-винищувачі ви­летів у Північну Англію до герцога Гамільтона, який сим­патизував гітлерівцям. З парашутом приземлився в Шот­ландії, мав таємні переговори з Кіркпатриком, Саймоном та іншими. Виклав німецькі умови миру: Німеччина дістає свободу дій у Європі, їй повертаються колишні колонії, Росія включається в її «сферу впливу»; Англія панує в Бри­танській імперії, Черчілль повинен піти у відставку тощо. Але невигідність умов для Англії, вибух обурення гро­мадськості змусили англійський уряд відхилити ініціативу Берліна. Самі ж гітлерівці оголосили Гесса божевільним, і це Гесса — третю людину в гітлерівському райху.

Таким чином, Німеччина закінчила підготовку до вій­ни проти Радянського Союзу. зо квітня Гітлер остаточно визначив дату нападу на СРСР — 22 червня 1941 р.

164