Реформи Перикла:
ввів плату геластам (членам суду присяжних), архонтам, членам "ради 500" та іншим посадовим особам, що відкрило дорогу до влади демосу. Але колегія стратегів не оплачувалась і ними обирались лише заможні;
створив фонд – терикон – для фінансування відвідин театру біднотою, що мало значне політичне значення;
спеціальним законом ввели, що громадянином Афін може бути лише той, в кого батьки були його громадянами;
народні збори (еклесія) – вищий орган влади збиралась через кожних 10 днів;
суд Атен – геліея складався з обраних по жеребу 6 тис. присяжних, розділених на 10 палат (декастерій) по 500 чол. і 100 запасних. Кожний громадянин міг оскаржити в галіеї будь-яке рішення будь-якого органу влади. Але якщо скарга визнавалась необґрунтованою, то його піддавали великому штрафу.
В середині V ст. до р.х. загострились протиріччя між Атенами та Коринтом + Спартою.
Врешті решт це призвело до Пелопоннеської війни, в яких після тривалої боротьби (431-404) Атени зазнали поразки і в 404 р. до р.х. капітулювали. Вони втратили:
всі свої володіння;
флот, крім 12 сторожовиків;
зруйнувались оборонні споруди Атен ...
демократію замінила влада "30 тиранів" – з олігархів на чолі з Крутієм. Вони призначили "раду 500" і обмежили число громадян 3 тис. Уряд чинив масовий терор проти демосу. Врешті тирани почали воювати між собою і демократи прогнали їх .
Наслідки Пелопоннеської війни.
Після Пелопоннеської війни в полісах настав період хронічних потрясінь – соціально-політичних і військових, що свідчило про кризу поліса. Його причини:
швидка концентрація землі в руках знаті і, як наслідок, - розорення селян;
посилюється майнове розшарування суспільства і зростає класова боротьба;
основа полісу – вільні громадяни, втрачають єдність і згуртованість. Люмпенізація мас;
через розорення значної частини вільний громадян – зменшується чисельність і боєздатність народного ополчення. Це починають компенсувати найманцями;
найманці легко продавались ворожій стороні. Частими стали військові перевороти;
поглиблювалось рабство.
По реформі ефора Епітадея 400 р. до р.х. спартиати вже могли мати землю у приватній власності і успадковувати її. Боржники продавали свою землю під виглядом дарування чи заповіту. Це призвело до зменшення числа повноправних громадян в 8 тис. в480 р до 1.5 – 2 тис. в 371 р. до н.е.(бо не могли мати важкої зброї і втрачали політичне право). Тому виник новий поділ. Хто зберіг земельний наділ звався – гомея (рівний), а хто розорився – гіпомейоном – (менешли)..
Занепад Атен і Спарти співпав з підйомом значення Фів (з 379 р. до р.х.) але не надовго.
В 338 р. до р.х. Атени потрапили під владу О. Македонського.
В 146 р. до р.х. Спарта потрапляє під владу Риму.
5. В середині IV ст. до р.х. почала сходити “зірка” Македонії. Це була землеробська країна без виходу до моря. За правління Філіпа ІІ (359-336 рр.) тут було створено могутню армію в основі якої була знаменита македонська фаланга. Розпочався період завоювань грецьких полісів. Причому Філіп вважав найкращим засобом взяття міст – “віслюка, завантаженого золотом”. Справу продовжив його син – Олександр Македонський.
До 323 до р.х. держава Олександра Македонського охоплювала Балканський півострів, острови Егейського моря, Єгипет, передню Азію, південні райони Середньої Азії, частину Центральної Азії, аж до нижньої течії Інду. Найважливішою політичною силою держави Олександра була армія, яка і визначила форму державного устрою після його смерті. В результаті нетривалої боротьби між піхотою та гетайрами (елітна кіннота) було досягнуто угоду, за якою держава зберігалася як єдине ціле, а спадкоємцями були проголошені Філіп III Аррідей, побічний син Філіпа II Македонського і очікувана дружиною Александра Роксаною дитина.
Фактично ж влада опинилася в руках невеликої групи знатних македонян, що займали при Александрі вищі військові і придворні посади. Регентом при слабоумному Філіпі III Аррідеї та Олександрі IV (синові Роксани) фактично став Пердикка, управління Грецією і Македонією було залишено за Антипатром і Кратером, Фракія була передана Лісимаху. У Малій Азії найвпливовіше положення займав Антигон I Одноокий — сатрап Фрігії, Лікії і Памфілії. Єгипет був переданий в управління Птолемею Лагу. Важливі командні пости зайняли Селевк І Никатор і Кассандра (син Антипатра).
Пердикка намагався зміцнити своє єдиновладдя за допомогою армії. Його виступи проти Антигона і Птолемея поклали початок тривалому періоду боротьби диадохів. Похід Пердикки в Єгипет (321 до р.х..) виявився малоуспішним і викликав невдоволення армії, в результаті чого він був убитий своїми командирами. Після загибелі Кратера у зіткненні із сатрапом Пафлагонії і Каппадокії Євменом у Трипарадисі (Сирія) відбувся новий розподіл посад і сатрапій (321). Регентом став Антипатр, до нього незабаром була перевезена царська родина. Антигон отримав повноваження стратега-автократора Азії, в його ведення перейшли царські війська, що знаходилися там. Селевк отримав сатрапію Вавилонію, війна з Євменом була доручена Антигону.
Впродовж двох років Антигон майже повністю витіснив Євмена з Малої Азії. У 319 до р.х.. помер Антипатр, передавши свої повноваження Полисперхону — одному зі старих і відданих македонській династії полководців. Проти нього виступив Кассандр, який користувався підтримкою Антигона. Війна диадохів поновилася з новою силою. Найважливішим театром військових дій стали Греція і Македонія, де в боротьбу між Полисперхоном і Кассандром були втягнуті і царська династія (родина Александра Великого), і македонська знать, і грецькі поліси. В результаті царська династія остаточно втратила своє значення. Філіп III, його дружина Евридика і мати Александра Македонського Олімпіада Епирська загинули, Роксана з сином опинилися в руках Кассандра, якому вдалося підкорити своїй владі Македонію, і більшу частину Греції.
Боротьба між Євменом і Антигоном перемістилася у Перейду та Сузиану. На початку 316 до р.х.. Євмен був розбитий, і Антигон став наймогутнішим з диадохів. Це змусило Птолемея, Селевка і Кассандра укласти союз проти Антигона, до них доєднався й Лисимах. Запеклі бої проходили на морі і на суші в межах Сирії, Фінікії, Вавилону, Малої Азії і особливо в Греції. Війна йшла зі змінним успіхом і завершилася 311 до р.х.. укладанням миру, за яким диадохи виступали як самостійні, незалежні правителі.
Нові війни диадохів почалися 307 до р.х.. До цього часу зник останній формальний зв'язок між частинами колишньої держави Александра: Роксана і Александр IV були вбиті за розпорядженням Кассандра. Військові дії в Греції почав Антигон, очевидно, з метою заволодіти Македонією і македонським престолом. Його синові Деметрію Полиоркету вдалося вигнати македонські гарнізони з Мегар та Афін і змістити намісника Кассандра. У 306 до р.х.. Деметрій розбив флот Птолемея поблизу Саламіна. Після цієї перемоги Антигон присвоїв собі і Деметрію царські титули. Інші диадохи також проголосили себе царями. У вирішальній битві при Іпсі в 301р. до р.х.. Лисимах, Селевк і Кассандр завдали нищівної поразки війську Антигона I, який загинув у цьому бою. Деметрій із залишками війська відступив до Ефеса, в його розпорядженні залишався ще сильний флот і деякі міста Малої Азії, Греції і Фінікії. Володіння Антигона були поділені, головним чином, між Селевком та Лисимахом. До цього часу визначилися основні кордони елліністичних держав: Птолемеїв, Селевкіда, Вифінія і Понтійське царство.
Подальша боротьба диадохів розгорталась в основному на території Греції та Македонії. Після смерті Кассандра в 298 до р.х.. розгорілася боротьба за македонський престол між Деметрієм Полиоркетом та Пірром — царем Епіру, синами Кассандра та Лисимахом. Переможцем вийшов Деметрій Полиоркету, але вже у 287-286 рр. Лисимах у союзі з Пірром витіснив його з Македонії і підпорядкував її. 283 до р.х. помер Деметрій, узятий в полон Селевком. У 281 до р.х.. загинув Лисимах, також розбитий Селевком, його держава розпалась. 281 (або 280) до р.х. був убитий сам Селевк. Царем Македонії 283 до р.х. став син Деметрій — Антигон II Гонат, який поклав початок нової династії, що об'єднувала під своєю владою Фракію та Македонію.