3. Ще однією з найвпливовіших держав Греції була Спарта – розташована на півдні Пелопоннесу.

Ще в "Іліаді" згадується, що тут існувало 12 общин, підпорядкованих царю Менелаю. В ХП-ХІ ст. дорійці захопили цей край і перетворили ахейців в безправних ілотів.

Основа життя Спарти – землеробство( родючі землі). Земля належала державі і була поділена на рівні частки – клери, які були в користуванні спартиатів (членів "общини рівних") без права їх дрібнити й відчужувати. Самі спартиати займались лише військовою справою, а клери обробляли ілоти. Ілоти були власністю держави, мали певну господарську самостійність і сплачували власнику клеру натуральний оброк, як правило, 1/2 врожаю. Оскільки ілоти часто повставали, то щоб цього не допустити, були введені крипті – масові вбивства найбільш непокірних ілотів. Це вважалось "військовим тренуванням" молоді.

Іншу групу підвладного населення складали периойки – особисто вільні, але без політичних прав люди. Вони жили переважно в прикордонних областях, мали в приватній власності землю і певне самоуправління. Але не могли займати державних постів. Повноправними громадянами була меншість (10%) населення Спарти – 9 тис. сімей – члени "общини рівних", хоч і в ній було певне майнове розшарування, але в VIII-VI ст. це проявлялось мало. Спартиати поділялись на три дорійських родових філи, але був і територіальний поділ.

Всі дорослі спартиати були членами народних зборів – апелле. Їх скликали царі (їх було 2). Свою згоду чи не згоду члени апелле висловлювали криками, а не голосуванням. Лише у виняткових випадках – голосування розподілом на групи, яка більша. Значну роль відігравала рада старійшин – герусія. Цар і герусія могли відмінити рішення апелле.

Ще один орган управління – 5 ефорів. Їх обирала апелле. Вони мирили царів, скликали апелле і герусію й голосували за них. Відали зовнішньою політикою й фінансами. Вони мали судові функції.

Найважливішим джерелом права в Спарті були закони Лікурга:

• новонароджені з фізичними вадами знищувались;

• хлопчики з 7 до 20 років проходили громадське виховання з метою їх підготовки до війни;

• з 20 до 60 річного віку – військова служба;

• - повнолітні навічно записувались у певну військову частину;

• спартиати могли займатись лише військовою справою, користувались лише залізними грошима, будувати лише прості будинки... навіть царі жили в казармах;

• з 30 років – обов’язкове одруження;

• розкіш заборонена.

В VI ст. Спарта об’єднала більшість полісів Пелопоннесу (Коринт, Егари, Аркадію...) в військово-політичний Пелопоннеський союз. Спарта в ньому, як і по всій Греції підтримувала аристократичні й олігархічні угрупування проти демократії і була оплотом політичної реакції.

Греко-перські війни (499 до р.х.. — 449 до р.х., з перервами) — війни між Персією та давньогрецькими містами-державами, що відстоювали свою незалежність. Приводом до війни була допомога військовими кораблями, надана Атенами та Еретрією з острова Евбеї 500 повсталим проти перського панування грецьким полісами у Малій Азії.

Придушивши повстання у 493 до р.х., перська армія під командуванням полководця Мардонія навесні 492 р. переправилася через Геллеспонт для завоювання Греції, але після загибелі флоту (близько 300 кораблів) під час бурі поблизу Афона змушена була повернутися назад, обмежившись окупацією Фракії.

Навесні 490 до р.х. перська армія під командуванням полководців Датіса й Артаферна направилася морським шляхом через острови Родос, Наксос і Делос до Евбеї і, захопивши її, висадилася на марафонський рівнині, де відбулася знаменита битва під Маратоном (490 до р.х..). В ній атеняни та платейці під командуванням Мільтіада одержали вагому перемогу над персами.

Протягом 10-річного перепочинку в Атенах з ініціативи вождя демократичної угруповання Фемістокла був створений великий флот. Новий похід персів у 480 р. до р.х. очолював цар Ксеркс. Персидське військо прорвалося через гірський прохід Фермопіли, який захищали греки під командуванням спартанського царя Леоніда, спустошили Беотію, Аттику та зруйнували Атени.

Однак у тому ж році перський флот зазнав тяжкої поразки біля острова Саламін. 479 р. до р.х.. при Платеях було розгромлено сухопутне військо персів. У цей же час персидський флот зазнав поразки біля мису Микале. Ці перемоги по суті справи вирішили підсумок Греко-персидських воєн: перси змушені були очистити територію Греції, а греки перенесли військові дії в район Егейського моря та в Малу Азію.

У 470-х роках до р.х. союзна грецька армія під командуванням афінського полководця Кімона, одержала кілька перемог, захопила узбережжя Фракії, ряд островів Егейського моря та Візантії і в 469 р. до р.х. завдала нищівної поразки персам у битві при гирлі р. Еврімедонт.

Проте військові дії з тривалими перервами продовжувалися до 449 р. до р.х., коли в битві біля м. Саламін (на Кіпрі) греки одержали велику перемогу. Після цього з Персією був укладений, так званий, Каллієв мир (названий за іменем афінського уповноваженого), за яким Персія позбавлялась своїх володінь в Егейському морі, Геллеспонті та Босфорі і визнавала за полісами Малої Азії політичну незалежність.

Таким чином, перемога греків у цих війнах пояснювалася більш високим, ніж у персів, рівнем соціально-економічного розвитку та перевагою вільного ополчення греків над Персидській армією, що складалася в основному з воїнів, завербованих у підлеглих персам племенах, а головне тим, що для греків ця війна носила визвольний характер. Після Греко-персидських воєн настав період розквіту грецького рабовласницького суспільства та посилення Атен, які створили в ході війн Делосський союз під своєю гегемонію.

Під впливом перемоги в більшості полісів зростає роль середнього і дрібного демосу, зміцнюється демократія і зростає роль Атен у загальногрецькому союзі. Тому в 478 році до р.х. Спарта покидає цей союз.

При активному втручанні Спарти, знать в Атенах змогла піддати в 471 р. до р.х. остракізму героя війни з Персією Фемістокла. Після смерті Аристида, фактична влада перейшла в Афінах до рук ареопагу – оплату демократії.

В 464 р. землетрус і величезне повстання ілотів у Спарті. Спартиатів підтримала знать Атен, що визвало підйом демосу. Його вожді – Ефі альт і Перикл.

В 462 р. Ефіальт провів через народні збори закон про вилучення в ареопагу всіх владних повноважень і перетворення його в судовий орган по деяких справах. Знать вбила Ефіальта. Його справу продовжив Перикл – з 443 р. 15 років обирався стратегом.