- •1.Поняття і ознаки держави
- •2. Історичні типи держави
- •3. Поняття і види форм державного правління
- •4. Поняття і види форм державного устрою
- •5. Поняття і види форм державного режиму
- •6. Поняття і ознаки правової держави
- •7.Поняття і ознаки громадянського суспільства
- •8. Поняття і ознаки права
- •9. Поняття і структура норми права
- •10. Поняття і види джерел права
- •11.Поняття і структура правовідносин.
- •12.Система права і система законодавства
- •13. Заканність та її гарантії
- •14. Поняття, види і склад правопорушень
- •15. Поняття і види юридичної відповідальності
- •16. Загальна характеристика Конституції України
- •17. Поняття і джерела конституційного права
- •18. Підстави набуття і припинення громадянства
- •19. Основні право, свободи і обов*язки людини і громадянина
- •20. Поняття і види виборів
- •21. Правовий статус Президента України
- •22. Правовий статус Верховної Ради України
- •23. Загальна характеристика органів місцевої влади та місцевого самоврядування
- •24.Всеукраїнський і місцевий референдум
- •25.Методи державного управління
- •26.Державна служба та державні службовці
- •27. Поняття і види адміністративних правопорушень
- •29. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності
- •30. Правоздатність і дієздатність фізичних осіб
- •31. Правоздатність і дієздатність юридичних осіб
- •32. Підстави набуття і припинення права власності
- •33. Форми власності в Україні
- •34.Поняття і види договорів
- •35.Підстави набуття і припинення зобов’язань.
- •36. Способи забезпечення зобов*язань
- •37. Спадкування за заповітом
- •38. Спадкування за законом
- •39. Порядок укладання шлюбу. Шлюбний договір
- •43. Підстави припинення трудових договорів
- •44.Індивідуальні та колективні трудові спори
- •45. Бюджетний процес
- •46. Поняття та види податків
- •49. Конституційний суд України
- •50. Система судів загальної юрисдикції
13. Заканність та її гарантії
Законність — це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах.
Термін «законність» є похідним від терміна «закон» і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права — від його ролі в створенні закону до реалізації його норм в юридичній практиці. Законність відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави, права і суспільства. Законність характеризується поєднанням двох ознак:
зовнішньої (формальної) — обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями;
внутрішньої (сутнісної) — наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів.
Законність — явище багатоаспектне і може виступати як принцип, метод, режим. Разом з тим з боку діяльності держави законність виступає як певний метод державного управління суспільством, тобто воно здійснюється виключно правовими засобами.
Гарантії законності — це комплекс взаємопов'язаних об'єктивних умов та суб'єктивних факторів і спеціальних засобів, що забезпечують режим законності. Структурно гарантії законності класифікують на загальні та спеціальні.
Загальними є об'єктивні умови суспільного співжиття, у межах яких здійснюється правове регулювання та функціонує правова система. Вони визначають атмосферу функціонування та реалізації права, його ефективність і, як наслідок, визначають рівень законності. Вони ж створюють необхідні умови для розвитку і вдосконалення права, а отже, і для підвищення рівня законності.
Об'єктивний характер загальних гарантій та їх взаємозв'язок із функціонуванням суспільства надають можливість класифікувати гарантії за основними сферами його життєдіяльності. Саме вони і забезпечують різноманітні умови функціонування законності.
Економічні гарантії
Політичні гарантії
Соціальні гарантії
Юридичні гарантії
Особливістю цих гарантій є те, що вони спеціально створюються для забезпечення і охорони законності та завжди отримують правове закріплення. Вони розробляються, охороняються і гарантуються державою.
Організаційні гарантії базуються на створенні оптимальної структури державного апарату, реалізації принципу розподілу влади та організації роботи спеціальних органів.
Таким чином законність як складне багатоаспектне суспільно-політичне явище повинна гарантуватись системою умов, що відображають рівень розвитку суспільства та його готовність до свідомого і активного сприйняття правових норм.
14. Поняття, види і склад правопорушень
Правопорушення - це юридичний факт, який має місце за наявності всіх вищезазначених ознак. Слід розрізняти правопорушення як юридичний факт і склад правопорушення, як наявність конкретних елементів, що їх закріплюють у законі, як модель правопорушення.
Склад правопорушення - сукупність названих у законі ознак, за наявності яких небезпечне і шкідливе діяння визнається конкретним правопорушенням. Такі ознаки мають об'єктивний і суб'єктивний характер.
Склад правопорушення криє в собі: об'єкт; об'єктивну сторону; суб'єкт; суб'єктивну сторону.
Об'єкт правопорушення - ті суспільні відносини, які охороняються нормами права і на яких посягає дане правопорушення. В юридичній літературі розглядають загальний, родовий, видовий та безпосередній об'єкт.
Об'єктивна сторона правопорушення - зовнішній акт суспільне небезпечного діяння, яке посягає на охоронюваний нормами права об'єкт, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди.
Суб'єкт правопорушення - індивід чи колектив людей. Індивідуальний суб'єкт - це фізична особа, що є осудною і досягла певного віку. Фізичних осіб поділяють на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян. Розглядають також приватну особу, службову особу, спеціальний суб'єкт.
Колективним суб'єктом правопорушення можуть бути юридична особа, державний орган, громадська організація тощо, дії яких зв'язані з колективним винесенням рішень.
Суб'єктивна сторона правопорушення - внутрішня психічна діяльність особи, зв'язана зі скоєнням правопорушення. Ознаками суб'єктивної сторони правопорушення є провина, мотив і мета правопорушника.
Види правопорушень
Правопорушення розрізняються за ступенем шкідливості та суспільної небезпеки; за характером санкцій, які настають. За цими критеріями вони поділяються на злочини і проступки.
Злочини — це найбільш шкідливі правопорушення, небезпечні для суспільства і особи, що посягають на суспільний лад, права і свободи особи, інші соціальні цінності. Ознаками злочину є явна суспільна небезпека, протиправність, винність, караність. Як злочинні діяння закріплюються лише кримінальним законом.
Проступки — правопорушення менш небезпечні для суспільства, ніж злочини. Це суспільно шкідливі, винні, протиправні діяння, які характеризуються меншою, ніж злочини, суспільною небезпекою і тягнуть за собою не кримінальне, а адміністративне, дисциплінарне або цивільно-правове покарання.
Залежно від сфери скоєння розрізняють цивільні, адміністративні, дисциплінарні проступки.
Цивільні правопорушення (проступки) відрізняються специфічним об’єктом зазіхання.
Адміністративні правопорушення (проступки) являють собою передбачені нормами адміністративного, фінансового, земельного, процесуального й інших галузей права зазіхання на встановлений порядок державного управління, громадський порядок.
Дисциплінарні правопорушення (проступки) являють собою протиправні діяння, що порушують внутрішній розпорядок діяльності підприємств, установ і організацій. Правопорушник дезорганізує нормальну діяльність трудових колективів, порушує трудову, навчальну, службову, виробничу, військову дисципліну.