9. Поняття і структура норми права

Норма права - це встановленою або санкціоноване, а також охоронюване державою правило поведінки, що визначає праваі й обов'язки осіб у регульованих суспільних відносинах.

Структура норми права - це її внутрішня будова. До структурних елементів норми права ставляться:

гіпотеза - частина норми, що вказує на фактичні обставини, при настанні яких варто виконати встановлене правило;

диспозиція - частина норми, що містить саме правило поведінки, що вказує на права та обов'язки сторін у регульованому відношенні;

санкція - частина норми, що передбачає заходи примусового впливу, застосовувані до порушників даного правила поведінки.

У статтях нормативно-правових актів звичайно зустрічаються норми, що мають два структурних елементи: гіпотезу й диспозицію або гіпотезу й санкцію. "Гіпотеза - диспозиція", "гіпотеза - санкція" - це парні структурні елементи норми, при наявності яких вона взагалі може відбутися як регулятор суспільних відносин. Норма права, що має структуру "гіпотеза- диспозиція", називається регулятивною нормою. Норма права, що має структуру "гіпотеза- санкція", називається охоронною нормою.

Таким чином, гіпотеза, диспозиція, санкція - це взаємозалежні структурні елементи норми права, при наявності яких вона (норма) є повноцінним регулятором суспільних відносин у плані її забезпеченості охороною державою від порушень. Наприклад, що зобов'язує диспозицію регулятивної норми юридично безвідповідально можна не виконувати, якщо немає норми, що передбачає санкцію, застосовувану у випадку невиконання цього обов'язку.

Однак відносна самостійність, самодостатність дії охоронних норм припускає, що питання про залучення правопорушника до юридичної відповідальності може вирішуватися правоприменителем винятково в рамках порушеної охоронної норми, без пошуку її зв'язку з відповідною регулятивною нормою.

10. Поняття і види джерел права

Джерела (форми) права - це офіційні способи зовнішнього вираження й закріплення норм права.

Види основних джерел (форм) права:

а) нормативно-правовий акт;

б) нормативно-правовий договір;

в) правовий звичай;

г) правовий прецедент.

Нормативно-правовий акт - це вихідний, як правило, від компетентного органа держави акт-документ, що містить норми права.

У сучасних державах нормативно-правовий акт являє собою найпоширеніше джерело права. Він установлює, змінює, скасовує норми права, уводить їх у дію. Основними суб'єктами права, які приймають і видають нормативно-правові акти, є відповідні правотворческие органи держави. Вони приймають і видають нормативно-правові акти на основі й у межах своєї компетенції.

Нормативно-правовий договір - це добровільна угода двох і більше сторін, що містить норми права.

Нормативно-правовий договір - це, як правило, спільний акт-документ, що містить норми права, що є результатом добровільного, взаємопогоджуваного волевиявлення правотворческих органів ( суб'єктів правотворчества).

Нормативно-правовий договір - основне джерело права в міжнародному праві. Ратифіковані міжнародні договори України - джерело права України, невід'ємна частина її національного законодавства (ст. 9 Конституції України). У внутрішньодержавному праві України до нормативно-правових договорів ставиться, наприклад, колективний договір, що укладається профкомом підприємства від імені трудового колективу із власником або уповноваженим їм органом.

Правовий звичай - це санкціонований державою звичай, що здобуває в чинність цього загальнообов'язкове значення.

Санкціонування того або іншого звичаю державою означає визнання їм певного звичаю як загальнообов'язкове правило поводження, адресованого відповідним суб'єктам права. Підставою санкціонування державою звичаїв є відповідність спрямованості їхнього регулятивного впливу на суспільні відносини цілям, завданням, інтересам держави. Санкціонування державою звичаю обумовлює придбання їм таких ознак як загальобов'язковість, охорона державою від порушень. Ці ознаки правових звичаїв властиві й нормам права безпосередньо встановлених державою

Правовий прецедент - це рішення державного органа (судового, адміністративного) по конкретній юридичній справі, що являє загальнообов'язковий приклад рішення наступних аналогічних справ.

Види правових прецедентів:

а) судовий;

б) адміністративний.

Розходження цих прецедентів пов'язане з існуванням у механізмі держави судових і адміністративних органів.

У ряді сучасних держав судовий прецедент займає помітне місце серед джерел (форм) права. До числа таких держав насамперед ставляться Англія (батьківщина правового прецеденту) і США. Однак правила й межі дії судового прецеденту в цих країнах неоднакові.

В Україні судовий прецедент не є джерелом права, оскільки суди не ставляться до числа правотворческих органів. Публикуемые в Україні збірники рішень конкретних юридичних справ вищими судовими інстанціями служать орієнтиром правильного розуміння й однакового застосування норм матеріального й процесуального права.