35.Підстави набуття і припинення зобов’язань.

Як і будь-яке цивільне правовідношення, зобов'язання включає такі елементи: суб'єкти, об'єкти, зміст.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Суб'єктами в зобов'язанні виступають його учасники, яких законодавець називає кредитором і боржником. Кредитор --це особа, яка має право вимагати. Боржник - протилежна сторона зобов'язання — повинен вчиняти певні дії або утримуватися від них.

До виникнення зобов'язання боржник абсолютно вільний: не обтяжений ніякими обіцянками, не обмежений у своїй поведінці. Вступивши в зобов'язання, він певним чином обмежує себе, обтяжує обіцянками, обмежує свою свободу, покладаючи на себе правові обов'язки. У більшості зобов'язань кожна зі сторін є одночасно і кредитором, і боржником, оскільки, з одного боку, має права, а з іншого зобов'язання виконати певні дії (купівля-продаж, оренда, поставка, комерційна концесія тощо).

У зобов'язальних правовідносинах можуть брати участь один кредитор і один боржник. Якщо на боці кредитора чи на боці боржника виступають кілька осіб, то в цих випадках ідеться про множинність осіб у зобов'язанні. При множинності осіб законодавець розрізняє зобов'язання дольові (часткові) і солідарні.

Зобов'язання не створює обов'язків для третіх осіб, але У випадках, передбачених домовленістю сторін, може породжувати для третіх осіб права щодо однієї чи обох сторін зобов'язання.

Об'єкти зобов'язань — це те, на що спрямовані права та обов'язки суб'єктів, тобто певні дії щодо речей, грошей, послуг. Ці дії можуть полягати: 1) в передачі речі у власність чи користування; 2) виконанні певної роботи; 3) сплаті грошей (відшкодуванні збитків) та ін. Проте необхідно пам'ятати, що власне дії зобов'язаної особи є юридичним об'єктом зобов'язання, а речі, гроші, послуги — це матеріальні об'єкти зобов'язання.

Змістом, зобов'язання є сукупність прав та обов'язків суб'єктів зобов'язання. Залежно від особливостей змісту, специфіки об'єкта і підстав використання зобов'язання в цивільному праві розрізняють односторонні і взаємні види зобов'язань. Коли одній стороні зобов'язання належить право, а іншій — обов'язок, зобов'язання вважається одностороннім.

Залежно від ступеня визначеності предмета зобов'язання їх поділяють на однооб'єктні, альтернативні і факультативні. За однооб'єктним зобов'язанням кредитор має право вимагати від боржника виконання певної дії. Так, за договором купівлі-продажу будинку продавець повинен передати покупцеві саме будинок, а не якусь іншу річ чи виконати інші дії.

Альтернативне зобов'язання — це зобов'язання, змістом якого є право вимоги і відповідний йому обов'язок здійснити одну з кількох дій на вибір. Здійснення однієї із цих дій і становить виконання зобов'язання.

На відміну від альтернативних, факультативні зобов'язання --це зобов'язання, в силу яких боржник повинен виконати певну дію, але йому надається можливість замість цієї дії виконати іншу

Особа, яка за певних умов, визначених законом чи договором, обставин виступила в ролі боржника і надала кредитору належне, набуває право регресу.

Регресні зобов'язання (право зворотної вимоги до винної особи) — це зобов'язання, в силу яких одна особа, що з вини боржника сплатила певну грошову суму третій особі (кредиторові), має право вимагати від боржника відшкодування цієї суми.

Регресні зобов'язання виникають як наслідок виконання іншого зобов'язання. Вони можуть виникнути не лише при солідарності боржників, а й у випадках наявності вини зобов'язаної особи і відсутності вини кредитора.

Підставами виникнення зобов'язань є певні юридичні факти або їх поєднання, з настанням яких закон пов'язує виникнення тих чи інших прав і обов'язків. Сам закон не є підставою виникнення зобов'язань, він лише визначає, з яких саме юридичних фактів вони виникають.

У Цивільному кодексі України вказано, що зобов'язання виникають із договорів та інших правочинів, у результаті створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної діяльності. Зобов'язання також виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного збагачення та інших підстав, зазначених у Кодексі та інших законах України. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Серед підстав виникнення зобов'язань центральне місце належить договору і правочину. Таке значення договору і правочину зумовлено самою суттю цивільних правовідносин, саме договір та правочин є основними формами зв'язку між володільцями тих чи інших речей. Саме за допомогою договору товаровиробники реалізують продукцію, виконують роботи, власники розпоряджаються майном.

Особа, яка набула майно за рахунок іншої особи без достатніх підстав (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави), зобов'язана повернути його цій особі.

Підстави припинення зобов'язань.

Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання означає, що припиняють існування зобов'язання боржника вчинити певні дії на користь кредитора чи утриматись від дій і зустрічне право кредитора. Виконання раніше існувавшого зобов'язання після його припинення означає набуття кредитором майна без достатньої правової підстави та виникнення на боці суб'єкта, що був кредитором у припиненому зобов'язання, зобов'язання, що передбачене ст. 1212 ЦК. Припинення зобов'язання означає також, що з моменту припинення кредитор втрачає можливість захисту права, що входить до змісту цього зобов'язання. Така можливість у кредитора може виникнути тільки за умови, що він спростує факт припинення зобов'язання.

При визначенні кола підстав (юридичних фактів), що припиняють зобов'язання, слід враховувати, що такі підстави можуть встановлюватись прямо і опосередковано. Так, у багатьох випадках положення про припинення зобов'язання формулюються прямо. В інших випадках зазначається, наприклад, на припинення в певний спосіб договору. Це інколи безпосередньо і повністю припиняє зобов'язання, що на ньому ґрунтується. Часом же встановлення правила про припинення договору означає припинення зобов'язання лише в кінцевому рахунку. Такий висновок випливає які з змісту відповідних положень, що стосуються окремих видів зобов'язань, так і із ст. 628 ЦК, що визначає зміст договору.