33. Форми власності в Україні

Власність - економічна категорія, що є одним із проявів суспільних відносин із приводу привласнення матеріальних благ. Право власності - це сукупність правових норм, які регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають із присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами та державою, які надають названим суб'єктам рівні права та обов'язки з володіння, користування і розпорядження майном. Право власності розглядають як в об'єктивному, так і в суб'єктивному аспектах. В об'єктивному аспекті право власності - сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з володіння, користування і розпорядження майном. Правовою основою закріплення права власності в Україні є Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. та інші законодавчі й нормативні акти. Зокрема, Закон України "Про власність" складається з 8 розділів (57 статей): У суб'єктивному аспекті право власності являє собою сукупність повноважень власника з володіння, користування і розпорядження майном. Сукупність зазначених повноважень у особи дають підстави вважати її власником відповідного майна. Розглядають такі форми власності: власність народу України - надра землі, повітряний простір, вод ні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; приватна власність - майнові та особисті немайнові блага конкретної фізичної особи (жилі будинки, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери, результати інтелектуальної творчості та інше майно споживчого й виробничого призначення); колективна власність - це майно, що належить певному колективу і є необхідним для його функціонування (майно колективного підприємства, кооперативу, орендного чи акціонерного підприємства, господарського товариства, господарського об'єднання, професійної спілки, політичної партії чи іншої громадської організації, релігійної організації тощо); державна власність - це майно, необхідне для виконання державою своїх функцій (як-от: єдина енергетична система, інформаційна система, системи зв'язку, транспорту загального користування, кошти державного бюджету тощо). Державна власність поділяється на загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну).

34.Поняття і види договорів

Договір - це документ, в якому зафіксовано угоду між сторонами про взаємодію і належним чином оформлено. Сторонами договору можуть бути фізичні особи, працівники підприємства, організації, установи, фірми. Договори складаються з урахуванням інтересів сторін відповідно до законодавства. Проект договору готує сторона-ініціатор (друга сторона може підготувати свій варіант проекту). Розрізняють договори з господарської діяльності і трудові договори. Договір з господарської діяльності - це службовий документ, в якому фіксують угоду між сторонами про встановлення ділових відносин, пов'язаних з господарською діяльністю, і який регулює ці відносини

Трудовий договір - це угода між особою, що наймається на роботу, та керівником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а керівник (власник) підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбаченої законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Види трудових договорів: трудові контракти, трудові угоди. Різниця між трудовим договором та трудовим контрактом: контракт укладають тільки на певний термін, а трудовий договір - як на період виконання роботи, так і на невизначений термін; у контракті можуть визначатися такі підстави для розриву трудових відносин, які не передбачені законодавством про працю, а розрив трудового договору можливий тільки на підставах, що записані у законодавстві про працю.