Складіть схему дій держ реєстратора та субєкта заявника щодо держ реєстрації субєкта господарювання
Суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випадків, передбачених Господарським кодексом. Державна реєстрація здійснюється в органах державної влади за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб`єкта, якщо інше не передбачено законом
Для державної реєстрації для державного реєстратора подаються такі документи: рішення власника чи власників або уповноваженого ними органу у випадках, передбачених законом; установчі документи, передбачені законом для відповідних видів суб`єктів господарювання. Такими документами є рішення про утворення суб`єкта господарювання або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення).
Громадяни, які мають намір здійснювати господарську діяльність як підприємці, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина – платника податків та інших обов`язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.
Реєстрацію проводить державний реєстратор, який призначається на посаду міським головою міста обласного підпорядкування або головою районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.
Порушення встановленого порядку створення суб`єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства поданих документів є підставою для відмови в його державній реєстрації. Відмова у реєстрації суб`єкта господарювання з інших мотивів не допускається. Вона може бути оскаржена в судовому порядку.
Державна реєстрація суб`єктів господарювання здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання необхідних документів. Орган, що здійснює реєстрацію, зобов`язаний протягом цього строку видати суб`єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію. Це свідоцтво та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків у банках.
Діяльність незареєстрованого суб`єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб`єктом, стягуються до Державного бюджету.
Алгоритм дій щодо анулювання ліцензій
Анулювання ліцензії визначено в Законі як позбавлення ліцензіата органом ліцензування права на провадження певного виду господарської діяльності.
Підстави анулювання ліцензії:
- заява ліцензіата про анулювання ліцензії; - акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов (повторне порушення — вчинення ліцензіатом протягом строку дії ліцензії повторного порушення певних ліцензійних умов після застосування санкцій за аналогічне порушення); - рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання; - нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності; - акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії; - акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності; - акт про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії; - акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов — рішення органу ліцензування або спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування про необхідність усунення ліцензіатом у встановлені строки порушень ліцензійних умов); - неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності; - акт про відмову ліцензіата в проведенні перевірки органом ліцензування або спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.
3. Орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом десяти робочих днів з дати встановлення підстав для анулювання ліцензії, яке вручається (надсилається) ліцензіату із зазначенням підстав анулювання не пізніше трьох робочих днів з дати його прийняття.
4. Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через десять днів з дня його прийняття.
5. У разі анулювання ліцензії на підставі акта про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов, акта про установлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії, акта про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії, акта про встановлення факту передачі ліцензії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності, акта про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов суб'єкт господарювання може одержати нову ліцензію на право провадження цього виду господарської діяльності не раніше ніж через рік з дати прийняття рішення органу ліцензування про анулювання попередньої ліцензії.
У практиці можливі випадки неправомірного застосування органами ліцензування такої санкції як анулювання ліцензії. Для захисту прав підприємців, що зачіпаються в таких випадках, необхідна можливість судового оскарження подібних дій компетентних органів. У ст.4 Закону “Про ліцензування...”зазначено, що рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.
Схема держ контролю господарської діяльності
Держ контроль хоплює всі сторони підприємницької діяльності, представляючи собою постійне спостереження за упорядкованістю керованої системи, її станом.
Державний контроль за підприємницькою діяльністю — це різновид державного контролю, що здійснюється на підставі та у межах, установлених законодавством, та складається у перевірці дотримання суб'єктами підприємництва обов'язкових вимог законодавства з метою попередження, виявлення, припинення та усунення його порушень.
При визначенні видів державного контролю за підприємницькою діяльністю в якості основи можна використовувати ч.З ст.19 ГК України, де названо вісім сфер, у яких держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання.
Виходячи із зазначеного законодавчого положення, якщо критерієм класифікації державного контролю є сфера його здійснення, то можна виділити валютний, податковий контроль, контроль за цінами і ціноутворенням, контроль за дотриманням конкурентного законодавства, контроль у сфері зовнішньоекономічної діяльності та ін.
В останні роки формується та удосконалюється нормативно-правова основа здійснення державного контролю за підприємницькою діяльністю. Це стосується як матеріально-правових норм, що містять підстави здійснення такого контролю і визначають його форми і засоби, так і процесуально-правових норм, що регламентують процедуру здійснення такого контролю.
Для раціоналізації та упорядкування державного контролю за підприємницькою діяльністю важливе значення має Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 р., відповідно до якого введено Єдиний державний реєстр — автоматизована система збору, накопичення, захисту, обліку і надання інформації про юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців.
Не можна не відзначити певні тенденції лібералізації державного контролю за підприємницькою діяльністю, що знаходять своє відображення в законодавстві. Це стосується і правових гарантій прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва. Зокрема, істотно скорочений перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрощена і скорочена в часі процедура одержання ліцензій, внесення в них змін, значно спрощена система державної реєстрації суб'єктів підприємництва на підставі прийнятих в останні кілька років законів, що регламентують легітимацію суб'єктів підприємництва.
Слід також вказати і на таку позитивну тенденцію як передачу державою частини контрольних функцій професійним некомерційним об'єднанням підприємців у вигляді саморегулівних організацій. Так, відповідно до Положення про саморегулівну організацію ринку цінних паперів, затвердженого наказом Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 23.12.1996 р. № 329, саморегулівна організація на основі своїх установчих документів і правил, а також делегованих Державною комісією відповідно до ст. 17 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” повноважень має право, зокрема: перевіряти діяльність своїх учасників у порядку, затвердженому державною комісією; контролювати дотримання своїми учасниками законодавства, прийнятих саморегулівною організацією правил і вимог під час здійснення професійної діяльності та угод (операцій) з цінними паперами.