3. Утримання рівня державного боргу в межах 20­-25% до обсягу ввп.

4. Вдосконалення механізму узгодження окремих бюджетів капітальних витрат із задекларованими стратегічними пріоритетами та зведеним бюджетом, а також - їх координація між собою на стадії плануван­ня та виконання.

На сучасному етапі в Україні важливо, щоб фінансова стратегія на стадії фор­мування максимально враховувала поточні і перспективні пріоритети загальноекономічної стратегії. Стратегічний аналіз, що передує стратегічному плануванню, повинен спиратися на дослідження зовнішніх та внутрішніх чинни­ків економічного зростання, можливостей та загроз, силь­них та слабких характеристик національної економіки.

21. Бюджетні пріоритети оптимізації соціально-економічного розвитку.

Фінансова політика і стратегії соціально-економічного розвитку

Розглядаючи суперечності соціально-економічного розвитку України, вкрай важливо визначити чинники, що характеризують цей процес, а відповідно, й мають негативний чи позитивний вплив. Одним із найсуттєвіших чинників впливу є соціально-економічна політика уряду і її складові: фінансова, бюджетна, грошово-кредитна політика. Реалізація будь-якої політики зумовлює необхідність обгрунтування стратегічних і тактичних цілей, в іншому разі полі­тика має ситуативний, а як результат - суперечливий характер. Конкретизація цілей, визначення пріоритетів дає змогу сконцентрувати адміністративний і економічний потенціали на їхню реалізацію. У цьому контексті особливої ролі набуває визначення стратегії як ідеологічної основи реалізації стратегічних цілей політики уряду.

Фін. політика є складовою частиною екон. політики держави. В ній конкретизуються головні напрями розвитку ек-ки; визначається загальний обсяг фін. ресурсів, їхні джерела, шляхи викор-ння; розробляються механізми рег-ння і стимулювання соц.-екон. процесів фінансовими методами.

Фін. політика-відносно самостійна сфера діяльності Держави. При її розробці варто виходити з конкретних особливостей історичного розвитку суспільства, враховувати специфіку внутрішнього і міжн. становища, реальні економічні і фін. можливості країни. При проведенні фінансової полі­тики особливо важливим є забезпечення її взаємозв'язку з іншими складовими частинами екон. політики-кредитною, ціновою, грошовою.

На сьогодні в Україні існує проектЗакону України «Про Стратегію соціально-економічного розвитку України на 2006 – 2020 роки». Згідно даного проекту Розроблення Стратегії обумовлено незадовільним соціально-економічним станом держави, що характеризується:

п’ятикратним зниженням темпів росту ВВП у порівнянні із 2004 роком;

кризою промисловості і сільського господарства;

погіршенням рівня життя населення, зростанням інфляції внаслідок незбалансованості соціальних виплат та реальних можливостей економіки;

наявністю загрози руйнації пенсійної системи;

зниженням інвестиційної активності через скасування податкових пільг для суб’єктів господарювання спеціальних (вільних) ек. зон та територій пріоритетного розвитку, порушення прав власників раніше приватизованих об’єктів;

уповільненням зовнішнього попиту через погіршення кон’юнктури та загострення конкуренції на світових ринках, зниження світових цін на металургійну продукцію;

наявністю тенденції до занепаду науки та освіти;

погіршенням рівня громадської культури і духовності, розколом суспільства за ознаками території проживання і політичними уподобаннями.

Метою Стратегії є впровадження державної політики, спрямованої на запобігання подальшому зниженню темпів соціально-економічного розвитку України, визначення основних етапів і напрямів перетворень народного господарства, що забезпечують науково-технологічний прорив в економіці, конкурентоспроможність вітчизняної продукції на зовнішніх ринках і добробут народу.

Згідно проекту Реалізація Стратегії передб. етапи:

1.. Виведення економіки України з кризового стану.

2. Перехід до етапу пізньоіндустріальної економіки загального добробуту.

3.Перехід до нової (постіндустріальної) економіки.

Проте це лише проект.

У період сучасних радикальних змін суспільно-економічного розвитку Ук­раїни однією з найбільш нерозв'язаних проблем є наявність фінансового потен­ціалу. Значною мірою такий стан визначає її відставання у формуванні сучасно­го постіндустріального суспільства та європейського рівня добробуту населення. І на початку трансформаційного періоду, й нині українська економіка відчуває його недостатність як у частині обсягу ресурсів і державного бюджету, так і спроможності наявних фінансових інститутів формувати фінансову політику, яка від­повідала б національним інтересам країни й мала арсенал фінансових інструментів, адекватних новим умовам та чинникам розвитку економіки.

Кожна країна повинна визначити, що завданням фінансової політики повинна стати реалізація пріоритетів соціально-економічного розвитку.

Для цього потрібно:

- визначити ці пріоритети

- визначити, що є ідеологічною основою соц.-ек.розвитку на довгостроковий період

- які цінності закладаються в цю ідеологію

- підпорядкувати все це механізму реалізації фінансової політики.

На сьогодні потрібно через документи загальнодержавного характеру затвердити до вимог конституції, які визнач. пріоритети і стратегію соц.-ек.розвитку, які б реалізували загальні нац. інтереси і дозволили визначити місце України в світовій спільноті.

22. Бюджетний дефіцит і боргова політика у контексті макрофінансової стабілізації. Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті дійові заходи щодо різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури.

Причини дефіциту: падіння доходів, зменшення приросту нац.доходу, зменшення акцизних податків, збільшення витрат, непослідовна фін.політика

Заходи зменшення дефіциту: конверсія, перехід від фінансування до кредитування, зменшення дотацій, зменшення адм. Витрат, зміна системи оподаткування, підвищення ролі місцевих бюджетів

Державне бюджетне обмеження:

B = B + rB + T – Tr – (G + I)

Де B - чисті фінансові активи в n-му році;

B - чисті фінансові активи держави в (n-1)-му році;

r - проценти по чистим фінансовим активам В попереднього року;

T - податки в n-му році;

Tr – трансферти в n-му році;

G - державні споживчі витрати в n-му році;

I - державні інвестиційні витрати в n-му році.

Бюджетне обмеження можна записати в термінах чистого державного боргу (D), де D = -В

D = D + rD + G + I – T Або D – D = rD + G + I – T . де D – D бюджетний дефіцит (DEF)

Бюджетний дефіцит (DEF) – це перевищення видатків бюджету над його доходами.

Види державного дефіциту:

Циклічний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон’юнктурних коливань.

Структурний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом дискреційної політики (встановлення ставок оподаткування, виплати на соціальне забезпечення, розмір оборонних видатків).

Основні фактори зростання дефіциту бюджету: збільшення оборонних видатків, Зростання виплат по державному боргу, Збільшення трансфертних платежів. Зниження податків.

23. Фінансова стабілізація як основа фінансової політики. Світовий досвід показує, що спрямованість фінансової політики визначає характер соціально-економічних відносин будь-якої держави. В той же час зміст, характер і спрямованість фінансової політики зумовлюються розстановкою політичних сил в державі.

З політичних позицій вже на першому етапі економічної перебудови суспільством України були визнані: економічна незалежність, соціальна спрямованість, демократичний стиль управління, ринкові механізми господарювання, приватна власність. Кінцевим результатом перетворень має стати розбудова незалежної, процвітаючої держави з високим рівнем добробуту основної частини населення.

проблем на теперішній : – зростання зовнішнього і внутрішнього боргів держави; – зростання витрат на обслуговування державного боргу і, як наслідок, попадання у фінансову залежність від інших держав світу; – дефіцитність державного бюджету і нераціональність використання бюджетних коштів; – низький рівень забезпеченості основних суб’єктів економіки обіговими коштами; – розбалансованість міжбюджетних відносин; – неузгодженість в розподілі державних фінансів між центром і регіонами; – великий податковий тиск на виробничо-господарські структури і в першу чергу на малий і середній бізнес.. На наш погляд, слід використовувати не тільки фінансові важелі, а й всі інші фактори, які можуть забезпечити зміцнення вітчизняної економіки. До таких факторів слід віднести: – вигідне економічне розташування України, розвинутий транспорт і можливості створення транспортних коридорів міжнародного масштабу; – наявність відносно дешевих і кваліфікованих трудових ресурсів; – рекреаційні можливості в сфері індустрії туризму і відпочинку, залучення в цю сферу іноземних інвестицій; – відсутність обмежень з основних видів матеріально-сировинних ресурсів, за винятком нафти і газу; – наявність невикористаних виробничих і невиробничих потужностей та можливість їх більш ефективного використання в сферах швидкого обороту капіталу; – необхідність створити належні умови для активізації діяльності інтелектуального потенціалу, залучення висококваліфікованих спеціалістів, науковців до вирішення назрілих проблем розвитку пріоритетних напрямків у господарстві України. Реалізація цих факторів повинна здійснюватись в контексті із змінами у фінансово-грошовій політиці, яка має формувати необхідні умови для розвитку підприємницьких структур. Особливої уваги і підтримки потребують структури малого і середнього бізнесу. Цивілізовані країни світу широко використовують таку форму господарювання і забезпечують на цій основі стабільну ситуацію, гнучкі форми адаптації до змін ринкової ситуації, зайнятість основної частини населення і його добробут. В той же час нам сьогодні добре відомо, що забезпечення ефективного розвитку малих і середніх підприємницьких структур потребує державної підтримки. Практично кожна держава світу розробляє і реалізує свої програми, форми і методи підтримки, використовуючи для цього не тільки фінанси державного бюджету, але і інвестиції різних недержавних фондів. При цьому активну участь у формуванні таких фондів приймають регіони. Саме на регіональному рівні вирішується більшість проблем розвитку малого бізнесу. В Україні теж існують державні фонди підтримки малих підприємницьких структур. Однак вони сформовані зверху і не задовольняють потреби дрібних підприємців. Більше того, такі фонди, як правило, є не тільки мізерними, але й не неадресними. Більшість коштів потрапляє лобістам і не доходить до дрібних підприємців. Оцінюючи в цілому стан економіки України, зокрема фінансову політику держави, слід констатувати, що вона недосконала, а найголовніше те, що і на теперішній час не має узгодженості в її реалізації між основними гілками влади на державному, регіональних і місцевих рівнях.

24. Шляхи удосконалення бюджетного процесу у системі бюджетного менеджменту. Бюджетний процес має певні періоди реалізації, що визначені законодавством окремої крани. Завдання бюджетної ідеології фінансової політики держави і стратегії соціально – економічного розвитку є реорганізація бюджетної системи.

Бюджетний процес – це і процес реформування з позиції підвищення ефективності функціонування бюджетної ситеми. Бюдж проц – це процес взаємозв’язку бюдж сис з іншими складовими фінансової, економічної і пол. Сис країни та соц сферою.

Еволюція бюдж проц визначається процесом демократизації – тобто залучення широких верств населення до обговорення і прийняття бюджету, реалізація інтересів більшої кількості населення. При цьому бюджетна система виходячи зі своєї територіальної побудови реалізує інтереси певних груп, які проживають на певних територіях.

Основною проблематикою сучасного бюджетного процесу є повноваження окремих бюджетів і взаємовідносини між окремими бюджетами з позиції перерозподілу фінансових ресурсів, інстр реал міжбюдж пол.

Проблеми, пов’язані з бюджетним процесом, стосуються кожного громадянина, оскільки бюджет є головним фінансовим планом держави, результати прийняття якого впливають на всі сфери життя суспільства. Світовий досвід показує, що проблемам розробки, обговорення і прийняття бюджетів у розвинутих країнах приділяється достатньо уваги в роботі парламентів, що передбачає обов’язковий розгляд альтернативних варіантів проектів бюджетів, пошук найраціональніших рішень. Так, наприклад, у США є спеціальний закон про бюджетний процес, причому на альтернативній основі. До Конгресу США передається на обговорення проект бюджету, розроблений апаратом президента, а науково – дослідний центр Конгресу в свою чергу також розробляє і вносить на обговорення громадськості й Конгресу свій проект бюджету. Порівняльний аналіз, дискусії допомагають знайти найкращі рішення.

В контексті реформування бюджетного процесу треба проводити також реформу місцевого самоврядування, податкову та адміністративно – територіальну реформу.

Насамперед необхідно змінити податкове законодавство, зробити його і динамічним, і водночас стимулюючим. Воно повинно підштовхувати потужний капітал зі столиці переміщатися в регіони. Податкова політика має бути зорієнтована на гармонійний розвиток усіх територій, а не лише великих індустріальних центрів.

Зміцнення фінансової основи органів місцевого самоврядування можливе завдяки оптимальному розподілу податків і зборів (обов’язкових платежів) між державним та місцевими бюджетами, передачі окремих джерел доходів місцевим бюджетам (частина податку на прибуток, плата за видачу ліцензій та інших). Так чітке визначення джерел доходів за бюджетами різного рівня забезпечить не лише їх розмежування, а й фінансову самостійність, відповідальність кожного органу влади за виконання бюджетів, за раціональне й ефективне використання коштів.

Не стимулює нарощування доходів місцевих бюджетів сама система делегованих державою повноважень. Немає чітких стандартів, які послуги має надавати держава населенню. А делеговані державою повноваження не підкріплено коштами. Україна досі не врахувала досвід зарубіжних країн, який зводиться фактично до одного принципу: держава фінансує те, що передбачено Конституцією. А якщо громада хоче отримувати додаткові послуги, то вона сама повинна вишукувати резерви для їх забезпечення. Завдання державної влди полягає в активному стимулюванні громади в цьому питанні.

Важливим завдання на даному етапі є необхідність стратегічного планування  бюджетної політики з врахуванням результатів аналізу соціально-економічного розвитку країни, стану   бюджетної сфери, а також зовнішніх і внутрішніх загроз. Бюджетна політика держави має плануватися і більш того – прогнозуватися на певний період часу, щонайменше на 3 - 5 років.

Як наслідок відсутності належної системи стратегічних і програмних документів, бюджетні програми не узгоджені з пріоритетами розвитку. З року в рік спостерігаються факти непослідовності політики, постійно змінюються пріоритети соціально-економічного розвитку, часто на протилежні.

25. Особливості збалансування місцевих бюджетів в Україні. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» в статті 66 «Збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів» підкреслює, що місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб.

У разі, коли вичерпано можливості збалансування доходів i видатків місцевих бюджетів i при цьому не забезпечується покриття видатків, потрібних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі відповідно до закону необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій

У науці та на практиці застосовуються різні методи збалансування бюджетів. 1.Грошовий (інфля­ційний, монетарний) метод збалансування бюджету може застосовуватися лише на рівні держави і теоретично полягає у використанні додатково емітованих центральним банком коштів на покриття бюджетного дефіциту (в Україні це прямо заборонено в БК Ураїни). 2. Застосування доходного та видаткового методів збалансування місцевих бюджетів здійснюється в процесі управління доходами та видатками на всіх стадіях бюджетного процесу. Удосконалення структури доходів місцевих бюджетів має здійснюватися у напрямку зростання суми та частки власних податкових надходжень. Видатки місцевих бюджетів мають бути обґрунтованими з точки зору цілей та ефективності їх здійснення. 3. Боргові методи збалансування місцевих бюджетів передбачають застосування механізмів муніципального кредитування та залучення місцевих позик з метою фінансування капітальних витрат. 4. Трансфертний метод збалансування місцевих бюджетів ґрунтується на наданні дотацій з державного бюджету місцевим бюджетам з метою горизонтального вирівнювання. Поряд із цим держава змушена поступово трансформувати своє ставлення до міжбюджетного перерозподілу централізованих коштів і призначати міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам не лише у вигляді дотацій вирівнювання, а й субвенцій на реалізацію різних проектів.

Бюджетним кодексом України передбачено удосконалення системи збалансованості місцевих бюджетів, що включає дві складові.

1. Перша стосується збалансування доходів, що передбачає розподіл надлишкових доходів бюджетів територій з вищою за середню податкозабезпеченістю між територіями з нижчою за середню податкозабезпеченістю. Причому трансфертні платежі надаються територіям із чітко визначеними напрямами їх витрачання, що забезпечуватиме цільове використання коштів.

2. Друга складова збалансування бюджетів стосується видаткової частини. Дуже важливим у процесі збалансування видатків місцевих бюджетів є врахування структурних видатків територій.

На цілі вирівнювання протягом років незалежності України концентрувалася та перерозподілялася вагома частина ВВП.

За даними Державного казначейства України, у січні - вересні 2011 року було перераховано 68,2 млрд. грн. міжбюджетних трансфертів з державного бюджету до місцевих бюджетів, що становить 72,6 % річного плану. З них до загального фонду місцевих бюджетів надійшло 72,8 % річного плану. До спеціального фонду надійшло 69,4 % від запланованого обсягу на рік.

Стан перерахування трансфертів, що передаються з державного бюджету до місцевих, характеризують дані, наведені у таблиці 1

Таблиця 1

Міжбюджетні трансферти, що надійшли з державного бюджету до місцевих бюджетів, за січень - вересень 2009-2011 років

Міжбюджетні трансферти	Факт за січень- вересень 2009 року	Факт за січень- вересень 2010 року	План на 2011 рік	Факт за січень- вересень 2011 року	Виконання плану, %
Усього, млн. грн., у т.ч.:	42 201,5	56 782,5	93 932,4	68 198,6	72,6
- загальний фонд	38 988,4	53 409,3	88 092,8	64 143,1	72,8
- спеціальний фонд	3 213,1	3 373,2	5 839,6	4 055,5	69,4

Частка міжбюджетних трансфертів у структурі доходів місцевих бюджетів становила 52,3 %, що на 2,5 в. п. більше, ніж відповідний показник попереднього року (див. діаграму 4.4.30).

Зростання обсягів міжбюджетних трансфертів порівняно з попереднім роком склало 20,1 % і відбувалося вищими темпами, ніж зростання доходів місцевих бюджетів.

Традиційно у структурі трансфертів найбільшу частку - 47,8 % - складає дотація вирівнювання (у січні - вересні 2010 року вона становила 58,7 %). Частка субвенцій з соціального захисту зросла з 37,4 % до 38,1 %.

Дотація вирівнювання була перерахована в обсязі 32,6 млрд. грн., відповідний показник 2010 року складав 33,3 млрд. грн. (див. графік 4.4.5), що становить 74,7 % річного плану.

Порівняно з показниками січня - вересня 2010 року обсяги дотації вирівнювання з державного бюджету місцевим бюджетам зменшилися на 2,3 %. Поряд з цим мало місце зменшення на 59,9 % обсягу коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету. Таким чином, чистий трансферт вирівнювання склав майже 30,8 млрд. грн. (див. графік 4.4.5), що на 6,9 % більше, ніж відповідний показник минулого року.

Субвенції із соціального захисту населення за січень – вересень 2011 року були перераховані в обсязі майже 26,0 млрд. грн., з них:

• субвенція на виплату допомоги сім ям з дітьми, малозабезпеченим пАСЬЛьННд . ...

сім ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасової

державної допомоги дітям - 20,3 млрд. грн., що становить 76,8 % від плану на рік;

• субвенція на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот - 4,2 млрд. грн., або 60,7 % річного плану;

• субвенція на надання пільг з послуг зв'язку та компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян - 1,2 млрд. грн., або 74,5 % річного плану;

• субвенція на надання пільг та житлових субсидій населенню на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу - 344,9 млн. грн., або 63,9 % річного плану.

Збалансованість місцевих бюджетів можлива за рахунок розширення власної доходної бази. Проте реалізація цього напрямку є доволі проблематичною, оскільки передбачає, зокрема, зацікавле­ність органів місцевого самоврядування та органів державної податкової служби у зростанні податко­вого потенціалу регіонів. У цьому зацікавлені владні органи, але аж ніяк не платники податків. До того ж в Україні відсутнє визначення критеріїв і особливих процедур вирівнювання бюджетної забез­печеності органів місцевого самоврядування (застосовуються лише міжбюджетні трансферти).

Серед основних підходів щодо зміцнення фінансової бази з метою збалансування місцевих бюджетів слід виділи­ти такі:

- чіткий розподіл компетенції щодо розв'язання конкретних завдань між центральними органа­ми влади і органами місцевого самоврядування;

- визначення груп податків загальнодержавного рівня і податків, які стягуються на місцевому рівні;

- збільшення податкових джерел для розвитку самовряду­вання районів і міст.

26. Оцінка сучасного стану міжбюджетних відносин в Україні.Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Останніми роками постійно зростає обсяг та роль трансфертів у формуванні місцевих бюджетів, надходження з центру складають майже половину фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні місцевої влади. Бюджетним кодексом визначено чіткий перелік доходів місцевих бюджетів, наразі повної його незмінності забезпечити не вдалося: щороку в законі про державний бюджет їх склад і нормативи відрахувань від загальнодержавних податків переглядаються, що не додає стабільності дохідній базі адміністративно-територіальних одиниць.

Серед місцевих бюджетів, які мають міжбюджетні відносини з державним бюджетом, переважна більшість (близько 90 %) є дотаційними

За даними Державного казначейства України, у січні - вересні 2011 року було перераховано 68,2 млрд. грн. міжбюджетних трансфертів з державного бюджету до місцевих бюджетів, що становить 72,6 % річного плану. З них до загального фонду місцевих бюджетів надійшло 72,8 % річного плану. До спеціального фонду надійшло 69,4 % від запланованого обсягу на рік.

Стан перерахування трансфертів, що передаються з державного бюджету до місцевих, характеризують дані, наведені у таблиці 1

Таблиця 1

Міжбюджетні трансферти, що надійшли з державного бюджету до місцевих бюджетів, за січень - вересень 2009-2011 років

Міжбюджетні трансферти	Факт за січень- вересень 2009 року	Факт за січень- вересень 2010 року	План на 2011 рік	Факт за січень- вересень 2011 року	Виконання плану, %
Усього, млн. грн., у т.ч.:	42 201,5	56 782,5	93 932,4	68 198,6	72,6
- загальний фонд	38 988,4	53 409,3	88 092,8	64 143,1	72,8
- спеціальний фонд	3 213,1	3 373,2	5 839,6	4 055,5	69,4

Частка міжбюджетних трансфертів у структурі доходів місцевих бюджетів становила 52,3 %, що на 2,5 в. п. більше, ніж відповідний показник попереднього року (див. діаграму 4.4.30).

Зростання обсягів міжбюджетних трансфертів порівняно з попереднім роком склало 20,1 % і відбувалося вищими темпами, ніж зростання доходів місцевих бюджетів.

Традиційно у структурі трансфертів найбільшу частку - 47,8 % - складає дотація вирівнювання (у січні - вересні 2010 року вона становила 58,7 %). Частка субвенцій з соціального захисту зросла з 37,4 % до 38,1 %.

Дотація вирівнювання була перерахована в обсязі 32,6 млрд. грн., відповідний показник 2010 року складав 33,3 млрд. грн. (див. графік 4.4.5), що становить 74,7 % річного плану.

Порівняно з показниками січня - вересня 2010 року обсяги дотації вирівнювання з державного бюджету місцевим бюджетам зменшилися на 2,3 %. Поряд з цим мало місце зменшення на 59,9 % обсягу коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету. Таким чином, чистий трансферт вирівнювання склав майже 30,8 млрд. грн. (див. графік 4.4.5), що на 6,9 % більше, ніж відповідний показник минулого року.

Субвенції із соціального захисту населення за січень – вересень 2011 року були перераховані в обсязі майже 26,0 млрд. грн., з них:

• субвенція на виплату допомоги сім ям з дітьми, малозабезпеченим пАСЬЛьННд . ...

сім ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасової

державної допомоги дітям - 20,3 млрд. грн., що становить 76,8 % від плану на рік;

• субвенція на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот - 4,2 млрд. грн., або 60,7 % річного плану;

• субвенція на надання пільг з послуг зв'язку та компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян - 1,2 млрд. грн., або 74,5 % річного плану;

• субвенція на надання пільг та житлових субсидій населенню на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу - 344,9 млн. грн., або 63,9 % річного плану.

Серед основних проблемних питань, що набувають на сьогодні особливої актуальності, насамперед варто відзначити:

1) значну централізацію повноважень держави щодо розподілу міжбюджетних трансфертів;

2) недоліки формульного підходу до розподілу обсягів міжбюджетних трансфертів;

3) невизначеність у розподілі повноважень між владою різних рівнів;

4) недосконалість застосування програмно-цільового методу формування бюджетів.

3 метою усунення зазначених негативних тенденцій у майбутньому пропонується:

- провести подальше вдосконалення розмежування доходів і видатків між бюджетами;

- всебічно зміцнювати дохідну базу місцевих бюджетів;

- розширити перелік власних доходів місцевих бюджетів;

- забезпечити прозорий механізм надання субвенцій.

27. Фінансовий механізм, його роль у реалізації фінансової політики.Свою фін.політ.держава реалізує за допомогою фін.мех..Фін.мех.у широкому розумінні — комплекс фін.методів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.За допомогою конкретних фін.форм і методів здійснюються розподільні та перерозподільні відносини, утворюються доходи суб'єктів економ.діяльн.і відповідні фонди грошових коштів. При цьому функц-ня фін.мех.ґрунтується на організаційно-правових положеннях та фін.інформації, які- забезпечують практичне використання фінансів для досягнення визначених цілей і завдань. Фін.мех.у вузькому розумінні — сукупність конкретних фін. методів та важелів впливу на формув.і викор.фін.рес.з метою забезпечення функт-ня й розвитку держ.структур, суб'єктів господ-ня і населення.До складу фін. Мех.. входять такі основні елементи:

Фін.метод - можна визначити як засіб впливу фін. відносин на господ. процес. Фін. методи діють у двох напрямках:1)у напрямку управління рухом фін.рес.;2)у напрямку ринкових, комерційних відносин, що пов’язані з вимірюванням витрат та результатів, з матеріальним стимулюванням та відповідністю за ефективне викор.грошових фондів.Фін.важіль уявляє з себе засіб дії фін.методу.До фін.важелів належать: фін.стимули та фін.санкції. Для зацікавлення суб'єктів господ-ня в досягненні кращих результатів викор.фін.стимули. Для нормального функц-ня фін.мех.необхідним є його відповідне правове забезпечення, яке представлене, передусім Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами. Нормативне забезпечення утворюють нормативи, інструкції, норми, тарифні ставки, методичні вказівки тощо. Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними держ.орг.на підставі діючих законів. До таких документів належать: Укази Президента України, Декрети, Постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо. Інформаційне забезпечення складається з різного роду та виду екон., комерційної, фін. та іншої інформації. Формуючи фіна.мех., держава намагається забезпечити його найбільш повну відповідність вимогам фін.пол.того чи іншого періоду, що є запорукою повноти реалізації його цілей та завдань.При цьому мусить втримуватись прагнення до найбільш повної ув’язки фін.мех. та його окремих елементів з особистими та колективними інтересами, що і є реальною запорукою ефективної діял.фін.мех..В сучасних умовах реформ-ня екон.України відбувається вдоскон.фін.мех.. Найважливішими проблемами, які вирішуються при цьому, є такі:1)творення передумов для розвитку і становлення ринкових відносин в Україні;2)забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу ВВП;3)забезпечення необхідних темпів екон.зростання;4)науково обґрунтоване фін.планування і прогноз-ня обсягів централіз-х і децентрал-х фін.рес., їх розподілу і викор.;5)підвищення результативності фін.контролю;6)вдосконалення механізму дії фін.важелів, стимулів і санкцій;7)адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування усього фін.мех..

28. Фінансова політика і фінансова безпека. Індикатори фінансової безпеки держави. Фінансова політика держави включає заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення її еконо­мічного та соціального розвитку. Своє конкретне вираження фінансова політика знаходить у чинній системі мобілізації фінансових ресурсів та їх використання.

Найбільш важливими на­прямками державної фінансової політики є: - Бюджетна політика - Податкова політика - Грошово-кредитна політика - Інвестиційна політика - Цінова політика.

Разом з тим у межах кожного з напрям­ків можна виокремити окремі блоки. Так, бюджетну політи­ку поділяють на управління доходами, видатками та запози­ченнями. Грошово-кредитна політика передбачає управління емісією грошових коштів, регулювання валютних операцій, кредитних відносин, процентних ставок. Сюди також нале­жать проведення операцій на відкритому ринку, регулювання обов'язкових резервів комерційних банків тощо. Податкова політика передбачає використання певних видів оподатку­вання, процентних ставок, надання преференцій та ін. Інвестиційна політика полягає у мобілізації та використанні активів. Цінова політика передбачає регулювання цін, тарифів, витрат.

Важлива роль належить визначенню оптимального роз­витку кожного з напрямків фінансової політики. На особли­ву увагу заслуговують питання узгодження різних напрям­ків державної фінансової політики. Так, проведення обґрун­тованої бюджетної політики неможливе без узгодження її з грошово-кредитною політикою: емісією грошових коштів та кредитних ресурсів, заходами з підтримки валютних курсів, контролем за інфляційними процесами тощо. Податкова по­літика безпосередньо впливає на обсяги доходів державного бюджету. В свою чергу, бюджетні видатки належить врахо­вувати в процесі вдосконалення оподаткування.

Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що розробка напря­мків удосконалення фінансової політики має враховувати чинники змін кожного з напрямків. Крім того, такі показни­ки мають бути узгодженими між собою.

Фінансова безпека держави (ФБ) – це захищеність інтере­сів держави у фінансовій сфері, або такий стан бюджетної, подат­кової та грошово-кредитної систем, що гарантує спроможність держави ефективно формувати, зберігати від надмірного знецінення та раціонально використовувати фінансові ресурси країни для забезпечення її соціально-економічного розвитку і обслуго­вування фінансових зобов'язань.

Основними загрозами фінансовій безпеці держави є:

• недосконалість бюджетної політики і нецільове викорис­тання коштів бюджету;

• переважно фіскальний характер системи оподаткування;

• значні розміри державного та гарантованого державою боргу, проблеми з його обслуговуванням;

• різкі зміни рівня цін та курсу національної валюти;

• невисокий рівень капіталізації банківської системи, неве­ликі обсяги довгострокового банківського кредитування та значний рівень відсоткових ставок по кредитах;

• неспроможність банків до акумулювання коштів і довго­строкового кредитування;

• криміналізація та масштабний відплив капіталу у "тінь" і за кордон.

Неадекватне реагування на зазначені загрози призводить до фінансової кризи, котра виявляється у різкому падінні ВВП, по­рушенні процесу формування і розподілу централізованих фондів держави, дестабілізації банківської системи, знеціненні націона­льної валюти та дефолті з суверенних боргів.

Рівень фінансової безпеки визначають багато індикаторів, основними з яких є: дефіцит державного бюджету, обсяги боргів держави, рівень інфляції, рівень монетизації економіки, обсяг міжнародних резервів НБУ, вартість банківських кредитів. Ступінь впливу загроз визначається на підставі розрахунку і моніторингу системи зазначених індикаторів та порівняння їх із пороговими значеннями.

Для характеристики рівня фінансової безпеки використовують поняття індикаторів порогових значень. Індикатори – це спеціа­льні показники фінансової безпеки. Граничним значенням цих пока­зників дають назву "порогових". Відхилення фактичного значення індикатора від порогового свідчить про необхідність профілактики або усунення причин, що викликають ці відхилення.

Перетворення даних (сукупності індикаторів) у стратегічну інформацію являє собою результат послідовного відбору численних показників, які можуть відображати стан фінансово-кредитної сфери за всіма її складовими, їх перетворення в масив стратегічної інформації, що вже пройшла оцінку для конкретного використання в процесі стратегічного планування. Стратегічна інформація після перетворення стає сукупністю баз стратегічних даних, кожна з яких є цільовим добором даних, що можуть зазнавати впливу з боку суб'єктів забезпечення фінансової безпеки і в такому вигляді стають корисними для стратегічного планування фінансової безпеки. Сукупність таких баз (індикаторів) характеризує стан фінансово-кредитної сфери і є самою важливою вхідною інформацією, на якій має базуватися весь процес стратегічного планування фінансової безпеки

Індикатори фінансової безпеки є водночас й індикаторами стану фінансово-кредитної сфери у вигляді абсолютних і відносних величин, що характеризують процеси та явища, що відбуваються в ній на макрорівні. Індикатори фінансової безпеки мають характеризувати її кількісний і якісний стан у статиці та динаміці.

У методиці розрахунку рівня економічної безпеки, затвердженої наказом Міністерства економіки України від 02.03.2007, яка розроблена з метою визначення рівня економічної безпеки України як головної складової національної безпеки держави, визначено перелік основних індикаторів стану економічної безпеки України, їхні оптимальні, порогові та граничні значення, а також методи обрахування інтегрального індексу економічної безпеки.

Розрахунки здійснюються Міністерством економіки України щокварталу на підставі офіційних даних статистичного обліку Державного комітету статистики України, Державної податкової адміністрації України, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Міністерства палива та енергетики України, Міністерства фінансів України та Національного банку України.

Згідно з вказаною Методикою, складовими фінансової безпеки є бюджетна, валютна, грошово-кредитна, боргова безпека, безпека страхового та фондового ринку. Індикатори та порогові значення індикаторів стану фінансової безпеки України розраховуються окремо за такими сферами, як:

1. Бюджетна безпека (Рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет (без урахування доходів Пенсійного фонду), %; Відношення дефіциту, профіциту державного бюджету до ВВП, %; Покриття дефіциту зведеного бюджету за рахунок зовнішніх запозичень, %; Відношення дефіциту, профіциту торговельного балансу до загального обсягу зовнішньої торгівлі, %; Обсяг трансфертів з державного бюджету, % до ВВП; Амплітуда коливань бюджетних видатків на одну особу між регіонами України, % )

2. Безпека грошового ринку та інфляційних процесів (Відношення обсягу грошового агрегату М3 до ВВП (рівень монетизації), %; Відношення ВВП до обсягу грошового агрегату М2 (швидкість обігу), кількість обертів; Обсяг готівки, % до ВВП; Рівень інфляції (до грудня попереднього року), %; Питома вага довгострокових кредитів у загальному обсязі кредитів, наданих комерційними банками, %; Рівень середньої процентної ставки кредитів комерційних банків відносно інфляції, %)

3. Валютна безпека (Темп зміни індексу офіційного курсу гривні до долара США до показників попереднього періоду, %; Відношення обсягів депозитів в іноземній валюті до загальних обсягів депозитів (рівень доларизації), %; Валові міжнародні резерви України, місяці імпорту)

4. Боргова безпека (Відношення загального обсягу державного боргу до ВВП, %; Відношення загального обсягу зовнішнього боргу до ВВП, %; Рівень зовнішньої заборгованості на одну особу, дол. США; Відношення державного зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг, %; Відношення відсоткових платежів з обслуговування зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг, %; Відношення обсягу сукупних платежів з обслуговування зовнішнього боргу до доходу державного бюджету, %; Відношення обсягу внутрішнього боргу до ВВП, %; Відношення обсягу сукупних платежів з обслуговування внутрішнього боргу до доходів державного бюджету, %; Відношення заборгованості уряду за державними цінними паперами до ВВП, %)

5. Безпека страхового ринку (Показник проникнення страхування (страхові премії до ВВП), %; Показник "щільності страхування" (страхові премії на одну особу), дол. США; Частка довгострокового страхування в загальному обсязі зібраних страхових премій, %; Рівень страхових виплат, %; Частка премій, що належать перестраховикам-нерезидентам, %; Частка сукупного обсягу статутних капіталів страхових компаній, що належать нерезидентам у загальному їх обсязі, %)

6. Безпека фондового ринку (Відношення обсягу номінальної капіталізації ринку акцій до ВВП, %; Дохідність облігацій внутрішньої державної позики, %; Частка покриття державними цінними паперами внутрішнього державного боргу, %)

7. Банківська безпека (Частка іноземного банківського капіталу в загальному обсязі банківського капіталу, %; Обсяг кредитування банками реального сектору економіки, % до ВВП).

По кожному індикатору наведено його „порогове” значення. Індикатори економічної безпеки - це реальні статистичні показники розвитку економіки країни, які найбільш повно характеризують явища і тенденції в економічній сфері.

29. Роль фінансової політики в стабілізації економіки України. Розвиток суспільно-економічних відносин в Україні підтверджує не­обхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації - основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи.Стабілізація у суспільстві і поступове економічне зростання вимагає проведення активної фінансової політики і забезпечення функціонування стабільної фінансової системи.

Необхідно здійснити реформування фінансових відносин в країні та сформувати національну фінансову систему. Це викликано насамперед тим, що в умовах формування ринкових відносин фінанси наповнюються новим змістом, їх роль і значення зростають, а функціональні можливості розширюються як в часі, так і в просторі.

Взятий курс головним чином на фіскально - монетарні методи регулю­вання економічних відносин не завжди себе виправдовує і досить часто призводить до загострення економічних інтересів. В практиці необхідно дотримуватись принципу поєднання та узгодженості усіх методів державно - фінансового впливу на процес суспільного відтворення.

Практикою підтверджено , що фінансова політика, як і загальнодер­жавна економічна політика її цілому, залежить від сформованого правово­го поля та органів влади і управління в процесі реалізації функцій держа­ви і забезпечення легітимності фінансових відносин. Невипадково фінан­сова політика виступає результатом дії як об'єктивного, так і суб'єктивно­го факторів впливу на її формування, реалізацію і розвиток в системі ринкових відносин.

В Україні досі не прийнято законодавчого акту, яким було б окресле­но дії, взаємозв'язок, узгодженість та розвиток бюджетної, податкової й валютної політики як підсистем єдиної фінансової політики. Відбувається формування бюджетної, податкової та валютної політики як окремо взя­тих підсистем, а не єди.ної, цілісної фінансової системи. Відповідно до цього розробляються окремі законодавчі акти та механізми їх реалізації, які нерідко суперечать один одному, а не сприяють загальному фінансо­во-економічному розвитку. Реалізацією окремих підсистем фінансової по­літики займаються практично відособлені підрозділи та структури органів управління діючої фінансової системи. У сучасних умовах управління фінансовими, ресурсами знаходиться в досить складному стані, особливо на рівні районів, міст та областей, і потребує радикальних змін у струк­турі фінансової системи та державної фінансової політики в цілому.

З метою усунення впливу негативних факторів на розвиток фінансо­вих відносин та забезпечення стабільного і ефективного економічного зростання вважаємо за необхідне розробити програму фінансової стабілізації України, виходячи із оцінки реальних можливостей і потреб суспільства, розвитку економічних відносин, сприяння активному зростанню виробництва та забезпечення соціального захисту населення.

Фінансова політика повинна мати імперативний, обов'язковий харак­тер. Це обумовлено змістом фінансів як економічної категорії, їх місцем у системі суспільно-економічних відносин. Законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансової політики мають виконуватись своєчасно, якісно і в повному обсязі. В іншому випадку досягти фінансової ста­білізації та поступового економічного розвитку просто неможливо.

30. Особливості використання інструментів фінансової політики в умовах фінансової глобалізації. Фінансова глобалізація є одним із процесів глобалізації, який розуміють як вільний та ефективний рух капіталів між країнами та регіонами, функціонування глобального ринку, формування системи наднаціонального регулювання міжнародних фінансів, реалізацію глобальних фінансових стратегій ТНК та транснаціональних банків. У найширшому розумінні фінансова глобалізація є ідеологією, політикою та практикою об’єднання національних грошових систем шляхом їх заміщення «світовими грошима». Регіональним (а в деяких випадках галузевим) проявом глобалізації є фінансова інтеграція, яка представляє собою процес зближення та поступового об’єднання національних економічних та фінансових систем у межах певного регіону та є однією з найрозвиненіших форм інтернаціоналізації господарського життя. В умовах фінансової глобалізації у державній політиці на перший план мають виходити національні інтереси з формування стабільної та ефективної фінансової системи країни. Державна фінансова політика має бути національно зумовленою, інтернаціонально орієнтованою та соціально скоординованою, оскільки «політичні рішення, що приймаються у центрі глобальної системи, виходять з внутрішніх економічних пріоритетів відповідних країн». На жаль, Україна поки що не може претендувати на роль країни, що приймає глобальні рішення, виходячи з національних інтересів, тому українська фінансова система має бути захищеною від небажаних наслідків зовнішнього впливу. Також, незважаючи на той факт, що чим більше глобалізована країна, тим менший обсяг функцій держави реалізується на національному рівні, роль держави в умовах фінансової глобалізації залишається вагомою. Пріоритетними напрямами державної діяльності в Україні в таких умовах мають бути: вдосконалення та контроль податкової функції (передусім це може бути досягнуто за умови поступового зниження податкового навантаження на економіку та посиленням контролю за повнотою сплати податків); законодавче стимулювання розширення доступу до глобальних фінансових інструментів та глобальних фінансових ринків у цілому; державна підтримка та стимулювання розвитку неурядових організацій; активізація участі у процесі координації податкової та в цілому фінансової політики країн світу та у відпрацьовуванні спільних стандартів з метою обстоювання національних інтересів України.