3. Які державні утворення існували до Київської Русі на території сучасної України. Проаналізуйте передумови утворення Київської Русі.

Розселення слов'ян на широких просторах, їхні активні взаємозв'язки з іноетнічними племенами і народами зумовили культурну диференціацію слов'янського світу. З VII ст. настав новий етап слов'янської історії, коли внаслідок складних міграційних процесів почали формуватися середньовічні ллеменнІ об'єднання, відомі нам з «Повісті временних літ». На території України літопис фіксує факт проживання шести племінних об'єднань: волинян (Захід­на Волинь), білих хорватів (Буковина і Прикарпаття), древлян (Східна Волинь), полян (Київщина), сіверян (лівобережжя Дніпра) та уличів (нижнє Подніпров'я).

У VIII—IX ст. ці племінні союзи трансформувалися у пле­мінні княжіння. Тоді вже була соціальна і майнова нерівність, але без легалізованого апарату примусу. Поступово занепадає роль ві­ча, на якому раніше вирішували найголовніші справи: тепер його скликають тоді, коли потрібно князеві. Втрачається зна­чення збройного ополчення, оскільки навколо князів формува­лася дружина — об'єднання постійних бойових соратників, друзів князя і професійних воїнів.

У східних слов”ян родова община переросла в територіальну, хоча її рештки у вигляді великих патріархальних сімей ще довго зберігалися. Утвердилася приватна власність індивідуальних сімей на засоби виробництва і продукцію. В общинному користуванні залишалося головне багатство землеробського суспільства – земля. Поряд зі землеробами-общинниками існували соціальні групи ремісників і купців. Родоплемінна верхівка з появою власності швидко збагачувалася, що дало їй змогу тримати загони професійних воїнів – дружинників.

Виділення дружини — важливий етап у створенні класового суспільства і перетворенні влади князя з родоплемінної в дер­жавну. За допомогою дружини князь завойовує нові землі, зби­рає данину. Голоси дружинників можуть бути вирішальними у питаннях війни чи миру та в розв'язанні інших важливих проб­лем. Найбільш знатні дружинники разом із придворною ари­стократією становили боярську раду, що була постійним дорад­чим органом при князеві. Поступово формувався клас великих землевласників — бояр, які отримували від князя за службу вотчини (великі земельні володіння, котрі бояри мали право передавати у спадщину). Більша частина селянства — смерди— була залежною тільки від князівської влади. Смерди сплачували князеві данину і виконували різні повинності.

Зміни у сфері суспільно-політичного розвитку східних сло­в'ян VIII—IX ст. зумовлювали подальший прогрес у галузі економіки, збільшення обсягів додаткового продукту. Особливо зростала продуктивність сільського господарства. У цей період Збільшуються розміри землеробських поселень, отже, й орних земель. Утвердилася двопільна система, значно поліпшилося "^хнічне забезпечення землеробства. Широкого поширення набули важке рало чи плуг. Важливі зрушення відбулися й у ре­меслі. Не тільки зріс його технічний рівень, а й визначилася його концепція на окремих поселеннях. Збільшення потенціалу ремесла створювало сприятливі передумови для виходу частини його продукції на широкий ринок.

Аналіз писемних і археологічних джерел дає змогу зробити висновок, що у VII—IX ст. значно зросли масштаби міжна­родних контактів Русі. Неоднозначне формувалися відносини з Хозарією, якій вдалося у цей час поширити свій вплив на час­тину східних слов'ян і обкласти їх даниною. Є свідчення про походи руських дружин на землі Візантії.

Відомо, що з середини VIII ст. на Русі з'являються варяги. Так називали народи Скандінавії, яких нестача придатної для обробітку землі штовхала до участі у далеких мандрівках, по­в'язаних з торгівлею, грабіжницькими нападами, піратством. У самій Скандінавії учасників завойовницьких морських походів того часу називали вікінгами, у Західній Європі — норманами (північними людьми). Саме вони проклали шлях через землі східних слов'ян до Візантії. Це був відомий шлях «з варяг у греки», який проходив через Фінську затоку, далі Невою і Ла­дозьким озером, а потім річкою Волхов через Ільменське озеро, річкою Ловать до верхів'я Дніпра І до Чорного моря. Варяги, прямуючи до ВізантІЇ, встановлювали контакти із слов'янами, вели з ними торгівлю, а часто й осідали на їх землях.

Таким чином, у VIII—IX ст. у слов'янскому середовищі набирали сили процеси соціальне -економічного, політичного і культурного життя, складалися передумови для формування державності на Русі. Назва «Русь» стосується землі полян та їх стародавнього центру — Києва. Саме тут більше, ніж деінде, на Східно-Європейській рівнині взагалі і на землях сучасної України зокрема, відчутною була потреба в утворенні постійних військових сил, міцної державної організації.

Київ з самого початку був значним торговим, культурним, військовим центром, у якому зосереджувалися матеріальні і культурні цінності різних племен і народів. Водночас, розташо­ваний на кордоні полянської землі, на вузькому клину між зем­лями сіверян і древлян, він потребував постійного захисту, міц­ної оборони. На цьому зосереджували свою увагу київські князі Асколвд і Дір, про яких сповіщає літописець Нестор.

Сучасні історики вважають, що в часи Аскольда І Діра в Східній Європі виникла перша слов'янська держава, яку можна називати Київським князівством. Сталося це приблизно в 40— 50-х роках IX ст. Вона була невеликою і охоплювала переважно Середнє Подніпров'я. Але її державний, економічний і воєн­ний потенціал був значний. Це доводить зовнішня політика, яку проводив Аскольд. Він започаткував збирання земель навколо Києва, що спричинило згуртування цих об'єднань у Давньоруській державі в наступному столітті. За врядування Аскольда були здійснені відомі походи проти Візантії. Є також свідчення про прийняття Аскольдом та його оточенням християнства.

Сучасні дослідники схиляються до висновку, що Аскольд став жертвою не стільки Олега та його воїнів, скільки власних бояр, яких не влаштовувала його політика. Тому можна вва­жати, що відбувся, по суті, політичний переворот, внаслідок якого на київський престол сіла нова людина.

Олег і його оточення фактично перейшли на службу ранньо-феодальнІй державі. Народний переказ про взяття Києва Олегом, насичений легендарними подробицями, висвітлює суть справи. Вперше в історії Південну Русь об'єднано з Північною, що було найважливішим етапом на шляху створення Давньо­руської держави.

Давньоруська державність формувалася в суспільстві, яке ще не було класовим, але в якому вже з'явилися перші паростки феодалізму. Для тієї перехідної стадії характерне «окняжнення» тих чи інших земель, тобто поширення на них влади князя. Час князювання Олега в Києві (882—912 рр.) характеризувався активізацією саме таких консолідаційних процесів. Саме тоді Київська Русь перетворилася на велику державу, яка об'єдну­вала більшу частину східнослов'янських племен — ільменських слов'ян, кривичів, полян, древлян, а також сіверян, радимичів, визволених з-під влади хозар. Усі племена сплачували князю данину і надавали йому військову допомогу. Його влада поширювалась на Київ, Новгород, Чернігів, Переяслав, Смо­ленськ, Полоцьк та інші міста. З того часу Київ став столицею східнослов'янського об'єднання — «матір'ю городам руським», а київський князь — «великим князем руським», «під рукою» якого були інші князі.

4. Розкрийте основні ознаки суспільного ладу, характерні для східнослов’янських племен і поясніть чому східні слов’яни перейшли від первіснообщинного ладу до феодального, минаючи рабовласницький устрій?

Економічною основою східнослов'янського суспільства була родова власність на землю. Знаряддя праці, продукти, майно поступово розподіляються між родинами. Слов'яни вели осілий спосіб життя, що сприяло розвитку у них орного землеробства — основи господарства. Землю вони обробляли спочатку дерев'яним ралом, потім залізним. З IV ст. н. є. починає використовуватись плуг із череслом. Про розвиненість землеробства у слов'янських племен свідчить широкий асортимент культурних рослин, які вони вирощували, зокрема пшениця, жито, ячмінь і просо. Другою за значенням галуззю господарства у слов'ян було скотарство, що розвивалося на базі землеробства, яке постачало корми для худоби. Розводили переважно велику рогату худобу, яка служила не тільки як джерело для м'ясної і молочної їжі, а й як тяглова сила, а також кіз, овець, свиней, коней. Промисли — мисливство, рибальство, бортництво — відігравали в господарському житті слов'ян підсобну роль. Водночас із відокремленням ремесла від сільського господарства розвивався внутрішній обмін ремісничої продукції на продукти сільського господарства. Такі економічні відносини були можливими лише при відносно високому рівні розвитку землеробства, коли воно вже постійно давало надлишок продукції, який міг бути використаний для обміну на ремісничі вироби. У давніх слов'ян існували і різні види ремесел (залізодобувне, залізообробне, гончарне, косторізне). У VIII ст. слов'янські ремісники починають використовувати гончарний круг, що було значним удосконаленням. Слов'яни мешкали в укріплених селах або містах. їх житлом були невеликі напівземлянки з дерев'яними стінами і опаленням «по-чорному» (без димоходу). Найважливіші питання вирішувались на племінних зібраннях, хоча основна влада була зосереджена в руках вождів та знаті. Виник новий тип відносин з поділом суспільства на дві частини: багатшу і владну племінну знать і біднішу і безвладну більшість племені. Такі утворення називаються чіфдом (від англ. чіф — вождь). Рельєфно окреслюється соціальна і майнова нерівність, хоча легалізованого апарату примусу ще не існує. Характерною ознакою суспільного ладу східних слов'ян була наявність сільської (територіальної) общини («миру», «верві») як об'єднання індивідуальних господарств. В основі релігійного світогляду давніх слов'ян знаходився культ природи. Головним богом у них був Перун — бог грому і блискавки, бог війни; бог сонця і світла звався Даждь-бог; бог неба — Сварог; бог вітру — Стрибог; бог весни — Ярило; богиня смерті — Марена; богиня любові і краси — Лада. Крім цього, слов'яни вірили, що у воді живуть русалки і водяники, у полі — мавки, у лісі — лісовики, у хатах — домовики, у болотах — дідьки. Святкували слов'яни середину зими (свято Коляда), весною співали веснянки, а літом відзначали Купалу. Таким чином, розвиток східних слов'ян у І-VIII ст. н. є. йшов природно-історичним шляхом, в цілому типовим для інших на родів, які населяли у цей час Східну Європу. 

Слов'яни проминули її, перейшли від первіснообщинного ладу до феодального. Такий шлях суспільного розвитку східних слов'ян можна пояснити тим, що в період становлення у них класового суспільства рабовласницький лад античного світу вже пережив себе. До того ж рівень розвитку продуктивних сил у слов'ян був настільки високий, що вигіднішою була експлуатація не рабів, а феодально залежних селян, заінтересованих у підвищенні продуктивності праці на власних земельних ділянках, оскільки більша частила вироблюваного продукту лишалась у них. Феодальний визиск здійснювався шляхом збирання данини з власників земельних ділянок — селян, що становили залежний від феодалів клас суспільства.