Громадські організації та рухи в політичній системі суспільства.
ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ – об’єднання, створені з метою реалізації та захисту громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, інтересів людини, які сприяють розвитку творчої активності й самостійності громадян, їх участі в управлінні державними та громадськими справами.
МЕТА ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ:
– брати участь у формуванні державної влади й управління;
– реалізовувати законодавчу ініціативу;
– брати участь у виробленні рішень органів державної влади і управління;
– представляти й захищати інтереси своїх членів (учасників) у державних і громадських органах.
ФУНКЦІЇ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ:
Р и с . 9 . 5 . Ф у н к ц і ї г р о м а д с ь к и х о р г а н і з а ц і й
КЛАСИФІКАЦІЯ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ – проводиться за різними критеріями:
За спільним інтересом створюються спілки підприємців, кооператорів, профспілки. Інтерес духовного відродження породжує об'єднання культурного та гуманітарного, релігійного напрямів.
Політичні мотиви спричиняються до відповідних ідейно-політичних угруповань і течій.
За правовим статусом розрізняють формальні громадські організації (офіційно зареєстровані в органах влади, організаційно оформлені), а також неформальні організації (не зареєстровані юридичне, створені спонтанно за ініціативою “знизу”, згідно з усвідомленими спільними інтересами; незалежні від офіційних державних органів, діють без чіткої програми, за принципами самоврядування).
За легітимністю виокремлюють легальні (дозволені законом) і нелегальні (недозволені законом) громадські об'єднання.
Непартійні об'єднання нарівні з політичними партіями різняться за соціально-класовим складом, ідейно-політичною спрямованістю та способами і метою суспільних перетворень.
У партій цей поділ виражений чіткіше, повніше і радикальніше, ніж у непартійних об'єднань, позаяк партії концентровано виражають інтереси соціальних сил, організації, що борються за владу.
У західній політології усі непартійні громадські організації та рухи називають групами тиску, бо на відміну від партій вони не мають на меті здобуття влади, загальне керівництво державою, а лише здійснюють на неї певний тиск для задоволення інтересів громадян. Існують особливі групи тиску – лобі (від англ, lobby – кулуари).
За структурною
організацією (мета,
статут, членство тощо) їх поділяють на
масові громадські організації, громадські
органи та громадські рухи:
31. Політичні погляди мислителів Київської Русі.
Для аналізу пануючих суспільно-політичних ідей Київського держави служать ті, що дійшли до нас вельми багаточисельні джерела: літопису, политико-религиозные трактати релігійних діячів, збірки і зведення законів і ін. Серед них особливо важливе значення мають: "Повість тимчасових років", "Слово про закон і благодать" Іларіона, "Російська правда", "Остромірово Євангеліє", "Ізборник Святослава", "Слово про полк Ігореве", "Повчання Володимира Мономаха" і ін. У цих творах розглядаються такі найважливіші проблеми: походження держави, виникнення правлячої династії, єдність і протиріччя політичної влади, форми організації влади, можливість і необхідність обмеження влади великого князя за допомогою дружини, ради, бояр і ін., взаємовідношення між церквою і державою.
Для розуміння суспільно-політичної думки Київської Русі важливе значення має релігійний і філософсько-політичний твір "Слово про закон, і благодать" видатного мислителя XI ст. Іларіона, першого київського митрополита русича за походженням, освяченого на цей пост без дозволу візантійського патріарха. (Його обрання було приурочене до завершення будівництва центру древнекиевской метрополії - Софії і ознаменувало проголошення незалежності староруської православної церкви від Константинополя.) У цьому вигадуванні містяться цікаві думки про владу, мораль і закон, кордони закону не лише в релігійному, але і в конкретно - політичному аспекті. Іларіон чітко розрізняє закон і істину. Закон, на його думку, це зовнішнє розпорядження, насильницький регулююча поведінка людей. Виходячи з релігійно-християнського учення, Іларіон акцентує увагу на тому, що закон роз'єднує народи, прославляючи одних і принижуючи інших, що свідчить про рабський стан людства. І зовсім інше значення має істина: вона універсальна, всеохватывающа і тому тотожна благодаті, яка долає однобічність закону і подібно до сонця однаково світить всім. "Істина вища за миттєву користь", писав митрополит. Таким чином Іларіон сприймає істину як абсолют, ідеал людської досконалості, що єдиний для всіх часів і народів, дає можливість оцінювати дійсність і поведінку людей. Безумовно, у той час найвищою істиною проголошувалося учення Христа, і лише пізнання і пошана його дасть можливість пізнати істинність буття. Єство держави для нього - в божественній волі, а князь - ставленик Бога, влада якого повинна грунтуватися на законі. Вища мета держави - інтереси, благо всіх підданих і особливо турбота про що найбільш потребують допомоги. Головне завдання держави - забезпечення світу, запобігання війні і найкраща внутрішня організація управління. Іларіон активно відстоював монархічну тенденцію княжої влади. У єдиновладності він убачав вирішальний чинник єдності і сили держави, її територіальній цілісності. Великокняжий централізм, на думку автора вигадування, - єдина дорога подолання тенденції до роздробленості країни, все зростаючого питомо-феодального централізму. Лінія, на повну відповідальність монарха за долю країни, стає ще виразнішою в пізніших документах, зокрема, в "Повчанні..." Вл. Мономаху.
У цейперіод піднімалася також проблема свободи моралі. Митрополит Іларіон підкреслював пріоритет моральних критеріїв в поведінці людей. Ця лінія знаходить своє продовження в "Повчанні" Вл. Мономаху, який наставляв, щокнязь має бути для своїх підданих не лише справедливим, таким, що діє згідно законам, але і гуманним, милосердним, а тому повинен зобов'язати і своїх "отроків служивих" дотримуватися закону, вимог милосердя, аби вони не злодіювали, не ображали людей, оскільки це підриває авторитет держави, князя ісамих "служивих".
У староруський період в юридичну термінологію було введено поняття "правду", яке включає моральну мотивацію: правда виступала як зведення законів, право судити, карати, милувати. Високий рівень розвитку політичного життя виявився у виробленні на Русі власного права і його кодифікування ще в першій половині XI ст у відомому зведенні законів "Російська правда" {"Правда Ярослава"}. У цьому документі обгрунтовуєтьсяідея великокняжої єдиновладності. Але це збірка цивільного і кримінального права періоду формування феодальних стосунків також свідчить про ціннісні орієнтації наших предків. З нього видно, що вони високо цінували честь, засуджували лиходіїв і вбивць, але були милосердними: жодна стаття "Російської правди" не передбачала смертної кари. Вищим покаранням було вигнання з рідної землі.
До досягнень політичної думки Київської Русі слід віднести корінну зміну поглядів на війну, її роль в суспільному житті. Ідея світу, мирних стосунків яскраво виражена в передсмертному обігу Ярослава Мудрого до своїх синів: "Якщо житимете в коханні між собою, то Бог буде з вами... А якщо в ненависті житимете, в сварках і усобицях, то і самі загинете, і землю отцов і дідів своїх погубите, здобуту такою великою працею. Слухайте брат брата, живите мирно." Такий же заповіт залишив і Володимир Мономах, а в "Слові про полк Ігореве" засудження агресії і заклик до забезпечення світу пронизує весь твір.
Підведемо підсумок: У IX - XIII в.в., в ході розвитку складних суспільних процесів відбуваються величезні прогресивні зміни у формуванні политико-властных структур. В умовах існування могутньої ранньофеодальної держави - Київській Русі, що займала гідне місце серед цивілізованих європейських народів, політичні ідеї виступали важливим чинником государственнообразовательных процесів, регуляції суспільно-політичних стосунків.