85. Характеристика функцій управління підприємством та їх адаптація до умов ринкової економіки.

Управління - це складна інтелектуальна діяльність людини,що вимагає спеціальних знань і досвіду, завжди існувало в якихось формах там, де люди працювали групами. Наприклад, єгипетські піраміди вимагаличіткості у плануванні, організації роботи великої кількості людей, контролю за їхдіяльністю. Управління, яке (в широкому розумінні) є діяльністю,спрямованої на координацію роботи інших людей (трудових колективів)спирається на теорію і практику управління, але є більшемистецтвом, ніж знанням так як є радше спосібвикористання знань в конкретних раціональних формах і модифікаціях, ніжсаме знання. Управління є мистецтво, суть якого полягає в застосуваннінауки до реальностей ситуації.

Підприємства різняться між собою розмірами, сферами діяльності,технологічними процесами і т.п. Тим не менш, всі вони маютьпевні загальні характеристики, з яких, перш за все, слідназвати функції управління - об'єктивно зумовлені загальні сферидіяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперуванняспільної роботи.

Функції управління - це конкретний вид управлінської діяльності,який здійснюється спеціальними прийомами і способами, а такожвідповідна організація робіт.

. Опції класичної (традиційної) системи управління підприємством

Зміст і набір функцій, які здійснюються в процесі управління, залежатьвід типу організації (ділова, адміністративна, громадська, армійська іт.п.), від розмірів організації і сфери її діяльності (виробництвотоварів, надання послуг), від функції усередині організації (виробництво,маркетинг, кадри, фінанси) і багатьох інших факторів. Однак, незважаючи навсе розмаїття, для всіх процесів управління в організації характернонаявність однорідних видів діяльності.

У 1916 р. А. Файоль згрупував всі види управлінської діяльності у 4 --ті основні функції управління: планування, організації, керівництва іконтролю.

1.Функція планування, що складається у виборі цілей та плану дій з їх досягнення;

2.Функції організації, за допомогою якої відбувається розподіл завданьміж окремими підрозділами або працівниками і встановленнявзаємодії між ними;

3.Функції керівництва, що складається в мотивуванні виконавців доздійснення запланованих дій і досягнення поставлених цілей;

4.Функція контролю, що полягає у співвідношенні реально досягнутихрезультатів з тими, що були заплановані.

86. Характеристика способів ефективного використання основних фондів.

Способи ефективного використання основних фондів

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів того чи того підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукції за наявного розміру виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин та устаткування протягом доби, місяця або року, тобто від їхнього екстенсивного завантаження, а з іншого — від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, усю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо ліпшого використання основних фондів підприємства можна умовно поділити на дві групи:

1) збільшення екстенсивного завантаження;

2) підвищення інтенсивного навантаження.

Однак треба наголосити на двох важливих обставинах.

По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин та устаткування обмежується тільки календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності практично не є такими обмеженими.

По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не потребує капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату зв'язане зі значними інвестиціями; проте останні порівняно швидко окупаються за рахунок одержаного внаслідок інтенсифікації додаткового економічного ефекту.

Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробничого устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах з дискретним виробництвом кількість не використовуваного протягом доби устаткування нерідко досягає 15—20% загального його парку, а внутрішньо-змінні простої ста­новлять 10—15% робочого часу. Це спричиняється: неузгодженістю пропускної спроможності окремих цехів і дільниць; незадовільною організацією технічно-профілактичного обслуговування та ремонту устаткування; браком робітників тих чи тих професій; перебоями в забезпеченні робочих місць матеріалами, електроенергією, комплектуючими виробами, оснащенням, пристроями, підйомно-транспортними засобами тощо.

Для підприємств ряду галузей індустрії, і передовсім машинобудування, надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнта змінності роботи виробничого устаткування. В Україні цей показник нині є невиправдано низьким і свідчить про наявність достатньо великих резервів ліпшого використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність роботи металообробного устатку­вання до раціонального рівня (1,7—1,8), то можна буде збільшити випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30%.