2.2 Ознаки правової держави.

1.Верховенство права у всіх сферах життя суспільства.

Право, по відно­шенню до держави, є первинним. Держава не створює право, а лише дає юридичне завершені формулювання, в яких закріплю­ються уявлення про справедливість та інші правові цінності. Отже, за допомо­гою законів, судових прецедентів тощо держава лише надає пра­ву формальної визначеності. У реальній діяльності вона повинна втілювати право в життя.

Принцип верховенства права вимагає, щоб як мета діяльності держави, так і сама ця діяльність визначалися на основі правових рішен­ь законодавців. Їх реалізація забезпечує незалежність державного апарату від зміни правлячих політичних сил, а також відносну безперервність розвитку держави.

За допомогою права відбувається відтворення існуючої со­ціальної системи. Право утворює ту ланку, завдяки якій досягається узгодження і взаємодія між правовою і соціальною державністю, між соціальною державою і ринковою економікою.

У цілому верховенство права означає, що не тільки громадя­ни, але й передусім сама держава, її органи та державні служ­бовці повинні діяти виключно в межах права. За допомогою права і через правові закони правова держава самообмежує себе. У пра­вовій державі повинні управляти не окремі особи, а правовий за­кон. У ній не припустиме адміністративне свавілля, а тому доти, доки держава не буде реально обмежена правом, правовим зако­ном, вона не може вважатися правовою. Пов'язаність усіх суб'єктів правовідносин правом протистоїть будь-яким формам свавілля, анархії, правопорушень.

2.Діяльність органів правової держави базується на принципі поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Цей принцип, що його вперше сформулював Ш. Монтеск’є, традиційно вважається обов'язковою ознакою конституційного ладу в демократичній державі. Сучасний підхід до розкриття змісту принципу поділу влади передбачає висвітлення декількох аспектів. Необхідно, по-перше, виходити з того, що державна влада представляє собою цілісну систему, яка складається з рівнозначних і рівноцінних гілок влади, які підпорядковуються єдиним для всіх них правовим цінностям і покликані забезпечити реалізацію спільних цілей. Цей принцип заснований на визнанні незалежності та самостійності кожної з гілок влади — законодавчої, виконавчої й судової. Однак, незалежність і самостійність гілок влади має відносний характер, оскільки, наприклад, парламент, як правило, бере участь у формуванні вищого органу виконавчої влади та органів судової влади, а уряд у парламентській республіці вправі ініціювати перед президентом процедуру розпуску парламенту і призначення дострокових виборів. Поділ влади заснований, по-друге, на існуванні й ефективному функціонуванні конституційного механізму взаємних стримувань і противаг.

Система «стримувань і противаг» була започаткована в США. Вона являє собою сукупність правових обмежень кожної гілки влади з боку інших гілок. Традиційно до таких обмежень відносять: видання законів виключно парламентом, об­меження підзаконної та делегованої нормотворчості; чітке ви­значення повноважень вищих органів державної влади, строків їх виконання і випадків їх припинення; здійснення правосуддя ви­ключно судом, визнання судом неконституційними нормативно-правових актів тощо. Разом з тим система «стримувань і проти­ваг» може набувати специфічних ознак, що обумовлено існуючою в країні формою правління. Так, у системі противаг парламент­ської республіки важливе місце відведено праву парламенту висловити уряду вотум недовіри, що тягне за собою його відставку, і повноваження уряду — можливість розпуску парламенту президентом за поданням прем'єр-міністра і призначення до­строкових виборів. По-третє, даний принцип має на меті запровадження такої форми організації державної влади, коли у її структурі існують внутрішні дієві механізми попередження та припинення свавілля щодо права. Передусім мова йде про конституційні або верховні суди, які покликані вирішувати питання про відповідність конституції (конституційність) нормативних актів, прийнятих парламентом, главою держави, урядом, а також давати офіційне тлумачення конституції і законів. У випадку, коли нормативно-правові акти не відповідають конституції або була порушена встановлена процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, вони визнаються неконституційними і втрачають чинність з дня ухвалення судом рішення стосовно їх неконституційність.

3.Взаємна відповідальність особистості і держави. Захи­щеність інтересів держави та індивіда в правовій державі повинні знаходитися на одному рівні. Це, зокрема, передбачає відповідаль­не ставлення держави до людини, її прав і свобод, а також їх охо­рону усіма передбаченими законом засобами. Ця вимога випли­ває з конституційних положень, які визнають людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. Саме права і свободи людини, їх гарантії повинні визначати зміст і спрямованість діяльності держави, ста­новити основу демократичної державності.

Основними показниками взаємовідносин особи і правової держави є правова захищеність людини і громадянина; постійне розширення їх прав і свобод; гармонійне поєднання інтересів держави і особи; підвищення соціальної активності особистості, її відповідальності, самодисципліни при виконанні обов'язків. При цьому слід підкреслити, що забезпечення правової захище­ності людини і громадянина повинно мати першочерговий і комп­лексний характер. Його комплексність полягає в тому, що цей принцип лежить в основі всіх взаємозв'язків людини як з держа­вою, її органами, так і з іншими індивідами та їх суспільними об'єднаннями в межах правових відносин. Принцип правової за­хищеності в змістовому плані має специфічні правові ознаки. Це — правова рівність сторін і взаємна відповідальність усіх суб'єктів права; особливий режим правового регулювання; стабільний правовий статус громадянина і система юридичних га­рантій його непорушності.

Правові відносини ґрунтуються на основі рівності і взаємної відповідальності сторін. В конкретних правовідносинах вони (держава і гро­мадянин) мають рівні права і відповідні їм обов'язки. Створення стабільного правового статусу громадянина (сис­теми його прав і обов'язків) і чіткого механізму забезпечення дають можливість людині відчувати своє стабільне становище в суспільстві, а повномасштабна реалізація принципу взаємної відповідальності особи і держави сприяє поступовому відрод­женню довіри людини до держави.

4.Реальність прав і свобод громадянина, їх правова і соціальна захищеність.Цей принцип передбачає визнання кожної людини вищою соціальною цінністю. Завдяки інтегруючій функції права особис­тості на життя, свободу та гідність всі категорії прав людини перебувають у єдності, вони взаємопов’язані і взаємообумовлені. Ці права створюють своєрідне ядро незмінних і непорушних прав, навколо якого формуються похідні від них категорії прав (політичні, соціально-економічні, культурні тощо). Кожна з кате­горій прав конкретизує певний аспект змісту цього ядра, сприяє його захисту. Зворотний зв’язок полягає в тому, що саме завдяки визнанню державою непорушності життя, свободи та гідності людини розцінюється як недоторканні і невідчужувані всі інші права й свободи. Про ступінь важливості даної ознаки для утвердження і функціонування правової держави свідчить той факт, що в конституціях і правовій доктрині багатьох сучасних європейських держав, зокрема в Німеччині, панує думка про те, що ані парламентська більшість, ані виборчий корпус в цілому не можуть змінити конституційні принципи правової держави і непорушності прав та свобод людини і громадянина.

В правовій державі права і свободи людини не лише характеризують відносини між індивідом і державою, але й виступають дієвим інструментом обмеження державної влади, її підпорядкування потребам громадянського суспільства. Пов’язана правами і свободами як безпосередньо діючим правом, держава несе відповідальність перед людиною і громадянським суспільством за свою діяльність в цій сфері.

Соціальна сутність правової держави означає законодавче закріплення рівних прав і рівних шансів їх реалізації представни­ками різних соціальних верств, а отже – досягнення соціального плюралізму. Це створює можливість різним соціальним групам рівною мірою брати участь у формуванні органів влади, впливати на політику, а також нести відповідальність за стан справ у суспільстві і державі. Цей вплив здійснюється індивідами і їх об’єднаннями за допомогою конституційно-правових інститутів. Постійний контроль з боку громадськості за діяльністю державних органів, доповнений демократичною процедурою формування цих ор­ганів, унеможливлює використання влади в егоїстичних інтере­сах певних соціальних верств і груп населення.

Наголошуючи на важливості забезпечення прав людини для розбудови правової держави, слід вказати на таку важливу умову реальності прав людини, як здійснення контролю за дотриманням та захистом прав і свобод людини і громадянина. Декларування пріоритетності прав людини і навіть їх формальне закріплення в конституції і чинному законодавстві, якщо воно не супроводжується створенням дієвого механізму контролю за дотриманням проголошених прав, перетворює їх на фікцію. Завдання стосовно захисту та контролю за дотриманням прав людини в правовій державі адресується трьом гілкам влади, діяльності всього державного апарату. Захист прав і свобод людини в правовій державі є не лише конституційно-правовим, але й міжнародно-правовим обов’язком, який реалізується за допомогою системи принципів, інститутів, механізмів, які прямо або опосередковано передбачені для цих цілей. Після приєднання держави до міжнародно-правових актів щодо прав людини останні набувають пріоритету над національним законодавством і у випадку, коли закріплені у цих документах права порушуються, людина має право звернутися за їх захистом до міжнародних установ, наприклад Європейського суду з прав людини, якщо усі інші внутрішні можливості правового захисту порушених прав вичерпані.

5.Політичний і ідеологічний плюралізм, що полягає у вільному функціонуванні різноманітних партій, організацій, об'єднань, що діють у рамках конституції, наявності різноманітних ідеологічних концепцій.

6.Стабільність законності і правопорядку в суспільстві.

7. Правова держава зароджується і функціонує в умовах грома­дянського суспільства. Питання щодо громадянського суспіль­ства, як і щодо правової соціальної держави, було поставлене історією як питання про найбільш розумний і доцільний устрій людського буття. Процес їх розвитку хоча і був різношвидкісним, але йшов паралельно і супроводжувався узгодженням між собою цих інститутів. Тому, коли під громадянським суспільством ро­зуміють сукупність відносин, які утворюють сферу специфічних інтересів вільних індивідів-власників і їх об'єднань, то це аж ніяк не означає його абсолютної відокремленості від держави. Навпаки, вони завжди були досить тісно пов'язаними між собою, оскільки громадянське суспільство розвивається в діалектичній єдності і протиріччі з соціальною правовою державою.

Поняття правової держави складається по­ступово, відповідно до усвідомлення громадянським суспіль­ством об'єктивної потреби в зміні сутності держави. Особливої переконливості ця теза набуває в разі трансформації ліберальної правової державності в соціальну правову. Цей процес супроводжувався теоретичними пошуками лібералів, християнських демократів і соціал-демократичного руху, де концепція правової держави розглядається як підсумок зусиль громадянського суспільства. Процес становлення правової держави в 50-60-х роках XX сто­ліття супроводжувався, як правило, паралельною розробкою і відповідної моделі громадянського суспільства. З цих позицій можна зрозуміти гальмування процесу розбудови України як правової держави, оскільки громадянське суспільство в нас ще не склалося.

8.У правовій державі поведінка людини регулюється на основі загальнодозволеного правового режиму. Правовий режим, що регулює поведінку людей, існував і до започаткування правової державності, проте у поліцейській державі він був іншим за змістом, а саме: людині заборонялося все, крім того, що було прямо дозволено законом. У 1789 році в США вперше був сфор­мульований принципово інший підхід до бачення змісту цього ре­жиму — людині було дозволено все, що прямо не заборонялося законом. У Конституції України (ч.І ст. 19) цей режим також закріплюється, але його викладено по-іншому: «Правовий поря­док в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодав­ством». Безумовно, цей режим передбачає наявність високого рівня правової свідомості і правової культури особи і суспільства в цілому — тільки за цієї обставини забезпечується позитивний ефект від його впровадження в суспільне життя.

9. У правовій державі діє й інший правовий режим, відповідно до якого державним органам і посадовим особам дозволено роби­ти лише те, що для них прямо передбачено законом. Так, держа­ва має право і навіть зобов’язана за порушення законів застосо­вувати в межах своєї компетенції примус до особи, але при цьому особа повинна мати ре­альні юридичні засоби захисту своїх прав.

10. Особливо важливого значення для ефективного функціону­вання правової держави набуває незалежний і ефективний суд. Забезпечення провідної ролі в суспільному житті справедливого, демократичного суду, як найбільш дієвої гарантії прав людини і громадянина, є переконливим доказом того, що держава набула правового характеру. Це зумовлюється специфікою судових ор­ганів: демократизмом їх формування, змістом їх повноважень, процедурою судочинства. Провідну роль суд може відігравати тільки за умови здійснення правосуддя виключно судом і відпо­відно до закону, забезпечення незалежності і кваліфікованості судів, доступності судового захисту для громадян тощо. При здійсненні судочинства державні органи і їх посадові особи, з одного боку, і індивід чи їх об'єднання — з другого, повинні роз­глядатися як рівноправні суб'єкти, що є запорукою уникнення будь-якого свавілля держави. В результаті здійснюваної в дер­жаві реформи судової системи ці умови повинні бути створені і поступово реалізовуватися.

11. У правовій державі на належному рівні мають знаходитися пра­восвідомість і правова культура як окремого індивіда, посадової особи, так і суспільства в цілому. Це, зокрема, передбачає на­явність досить високого рівня правових знань, знання основних принципів права, стійких переконань в необхідності виконання законів тощо. Досягнути такого рівня правосвідомості, який потрібний як для правотворчості, так і для реалізації права, ду­же важко. Для запровадження системи правового навчання і ви­ховання потрібен тривалий час. Державна програма правового навчання вже створена і зараз удосконалюється державними правничими установами.

До числа додаткових чинників і умов становлення правової держави можна віднести такі:

-подолання правового нігілізму в масовій свідомості;

-виробітка високої політико-правової грамотності;

-поява діючої спроможності протистояти сваволі;

-розмежування партійних і державних функцій;

-встановлення парламентської системи керування державою;

-торжество політико-правового плюралізму;

-виробітка нового правового мислення і правових традицій, у тому числі: а) подолання вузьконормативного сприйняття правової дійсності, трактування права як продукту владно-примусової нормотворчості;

б) відмова від догматичного коментування й апології сформованого законодавства;

в) подолання декоративності юридичних норм;

г)вихід юридичної науки із самоізоляції і використання загальнолюдського досвіду.Суверенна правова влада повинна бути протипоставлена будь-яким проявам одержавлення. Відторгнення правової державності можливо по двох каналах: державно-владному і законодавчому. До політичних важелів можуть рватися різноманітні переродженські антиправові структури, свого роду політичні аномалії (авторитарна тиранія, бюрократична олігархія - реакційно-реставраторські сили, а також

войовнича охлократія, антигуманна технократія - демагогічно популістські сили)⁹ . Правова держава - шлях до відродження природно-історичних прав і свобод, пріоритету громадянина в його відношенні з державою, загальнолюдських початків у праві, самоцінності людини. Поняття "правова держава" - це фундаментальна загальнолюдська цінність, така ж, як демократія, гуманізм, права людини, політичні й економічні свободи, лібералізм і інші. Суть ідеї правової держави - у пануванні права в суспільному і політичному житті, наявності суверенної правової влади. За допомогою поділу влади держава організується і функціонує правовим способом, ця міра, масштаб демократизації політичного життя. Правова держава відчиняє юридично рівний доступ до участі в політичному житті всім напрямкам і рухам. У чому ж полягає відмінність правової держави від держави як такої? Держава як така характеризується її всевладдям, непов'язанністю з правом, свободою держави від суспільства, незахищеністю громадянина від сваволі і насильства з боку державних органів і посадових осіб. На відміну від неї правова держава обмежена правом, виходить із верховенства закону, діє строго у визначених межах, установлених суспільством, підпорядковується товариству, відповідальна перед громадянами, забезпечує соціальну і правову захищеність громадян. Водночас правова держава як і всяка держава має загальні риси, що зводяться до таких:

1. Їй властива державна влада як засіб проведення внутрішньої і зовнішньої політики.

2. Вона являє собою політичну організацію суспільства, засновану на відповідному соціально-економічному базисі суспільства .

3. Має у своєму розпорядженні спеціальний державний механізм.

4. Має визначену адміністративно-територіальну організацію на своїй території.

5. Існує завдяки податкам і іншим зборам.

6. Має державний суверенітет. ¹⁰

Особливості механізму правової держави полягають у наступному. Усі його структурні частини й елементи функціонують на основі принципу поділу влади, строго у відповідності зі своїм цільовим призначенням. Наділені владними повноваженнями, структурні частини й елементи правової держави у своїй специфічній формі діяльності реалізують волю суспільства. Структурні частини й елементи правової держави усю свою діяльність строго поєднують із чинним законодавством.Посадові особи несуть персональну відповідальність за зазіхання на права і свободи громадян, гарантовані конституцією й іншими нормативно-правовими актами. Права і свободи громадян забезпечуються органами правової держави. Механізм правової держави є засобом її існування.Функції правової держави реалізуються за допомогою її механізму. ¹¹

У такий спосіб у правовій державі її механізм вільний від бюрократизму й адміністративно-командних методів керування. Його демократичний характер обумовлений відповідальністю перед товариством, на службі якого він знаходиться. Правова держава є концентроване вираження цивільного суспільства. У силу цього його етапи розвитку в цілому збігаються з етапами розвитку цивільного суспільства. Водночас, оскільки всяка держава має відому самостійність по відношенню до суспільства, то етапам розвитку правової держави властиві визначені особливості, що відбивають його політичний характер. Перший етап розвитку правового цивільного суспільства - це становлення ринкової економіки, підприємництва, гласності, свободи засобів масової інформації, соціальної захищеності громадян; другий етап - утвердження ринкової економіки, різноманітних форм підприємництва, забезпечення соціальної захищеності громадян, наявність гласності, вільної діяльності засобів масової інформації.

Крім цього іноді виділяють також і інші ознаки правової держави:

1. Зосередження всіх прерогатив державно-владного регулювання в системі державних інститутів;

2.  Наявність розвинутого цивільного товариства;

3. Створення антимонопольних механізмів, що перешкоджають зосередженню владних повноважень у якійсь одній ланціі або інституті;

4. Встановлення в законі і реальне забезпечення суверенності державної влади;

5. Формування суспільством на основі норм виборчого права законодавчих органів і контроль за формуванням і вираженням законодавчої волі в законах;

6.  Відповідність внутрішнього законодавства загальновизнаним нормам і принципам міжнародного права;

7. Правова захищеність усіх суб'єктів соціального спілкування від довільних рішення будь-кого органу;

8. Звеличення суду як зразка, моделі і засобу забезпечення правової державності;

9. Відповідність законів праву і правовій організації системи державної влади;

10. Єдність прав і обов'язків громадян.