2 Інструменти міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки - це регулювання платежів за грошовими

зобов'язаннями та вимогами, які виникають між юридичними особами та

громадянами різних країн на підставі економічних, політичних,

науково-технічних, культурних та інших відносин. Серед міжнародних

розрахунків переважають платежі з зовнішньої торгівлі, кредитів та

інвестицій. Міжнародні розрахунки в основному провадяться через банки за

допомогою кореспондентських відносин, що обумовлюють ведення кредитними

установами кореспондентських рахунків. Ці рахунки провадяться переважно

у безготівковому порядку.

Стан міжнародних розрахунків залежить від умов зовнішньоторговельних

контрактів, міжнародних правил та звичаїв, банківської практики,

валютного законодавства та інших факторів.

Як засіб платежу у міжнародних розрахунках чек використовується у розрахунках за поставлений товар, при остаточному розрахунку за товари (послуги), в регулюванні грошових відносин у разі рекламацій та штрафних санкцій, при погашенні боргу, а також у розрахунках по неторгових операціях.

Оскільки чек є інструментом розпорядження поточного банківського рахунку, термін його дії обмежений. Женевська чекова конвенція встановлює для чека, який обертається в межах однієї країни, термін 8 днів; для чека, виписаного в одній країні та оплачуваного в іншій, — 20 днів; якщо ці країни розташовані на різних континентах, — 70 днів.

Для міжнародних платежів неторгового характеру використовують дорожні чеки та єврочеки.

Дорожній (туристичний) чек — це платіжний документ, грошове зобов'язання (наказ) сплатити зазначену на ньому суму валюти його власнику. Зразок підпису власника проставляється в момент продажу йому чека. Ці чеки виписуються великими банками та фірмами, серед яких Thomas Cook, American Express, Citicorp, Bank of America, Bank of Токіо, Mitsui Bank та ін.

Єврочек — це чек у євровалюті, який виписується банком і оплачується у будь-якій країні—учасниці угоди «Єврочек». Єврочек оплачується за умови пред'явлення його власником гарантійної картки.

3 Балансування платіжного балансу

При визначенні сальдо платіжного балансу його статті можна поділити на

основні і балансуючі. До основних статтей відносяться операції, що

впливають на сальдо баланса і володіють відносною самостійністю: поточні

операції і рух довгострокових капіталів. До балансуючих статей

відносяться операції, кі не є самостійними або мають обмежену

самостійність. Ці статті характеризують методи і джерела погашеня сальдо

платіжного балансу і включають рух валютних резервів; зміни

короткострокових актитвів, окремі види іноземної допомоги, кредити

міжнародних валютно-кредитних операцій тощо.

Якщо за основними статтями балансу платежі перевищують поступлення, то

виникає проблема погашення дефіциту за рахунок балансуючих статей, які

характеризують джерела і методи врегулювання платіжного балансу.

До традиційних методів балансування можна віднести: міжнародні кредити,

імпорт іноземних капіталів, міждержавні позички. До нових методів

покриття дефіциту платіжного балансу можна віднести взаємне

короткострокове кредитування в національній валюті центральними банками

згідно угоди “своп”. Це тимчасові методи балансування, оскільки країни (

боржники зобов(язані виплачувати відсотки і дивіденди, а також суму

основного боргу.

Допоміжним засобом балансування може бути реалізація іноземних та

національних цінних паперів на іноземну валюту. Наприклад, США частково

погашає дефіцит платіжного балансу шляхом розміщення скарбницьких

облігацій в центральних банках інших країн.

Основним завершальним методом балансування платіжного балансу є резервні

активи країни.