2 Кримінально-процесуальне право України: Підручник (За загал, ред. Ю.П. Аленіна). - X.: tob «Одіссей», 2009.-с.330

Така класифікація не розкриває сутності запобіжних заходів. Вона лише підкреслює особливості суб'єктів, щодо яких їх застосовують.¹⁴

Зміст запобіжних заходів точніше відображає класифікація, в основу якої покладено ступінь обмеження прав суб'єктів. За цією підставою розрізняють ізоляційні та неізоляційні запобіжні заходи.¹⁵

2.1. Запобіжні заходи, що не пов'язані з позбавленням волі

Підписка про невиїзд (стаття 151 КПК України) на практиці є найбільш поширеним запобіжним заходом і полягає вона в накладенні на підозрюваного, обвинуваченого або підсудного обов'язку не відлучатися з місця проживання чи тимчасового знаходження без дозволу органу дізнання, слідчого, суду і застосовується в тих випадках, коли для попередження можливості вказаних осіб сховатися від слідства або суду немає необхідності брати його під варту.¹⁶

Підписку про невиїзд як запобіжний захід застосовують до осіб, ймовірність ухилення яких від слідства чи суду є незначною, проте не виключена повністю.¹⁷

Підписка про невиїзд обмежує передбачені статтею 38 Конституції України права особи переміщатися, вибору місця проживання і право вільно залишати територію України. Тим самим вона відрізняється від зобов'язання з'являтися за викликом і повідомляти про зміну свого мешкання, яке не містить вказаних обмежень і саме тому не є запобіжним заходом. Цілком очевидно, що підписка про невиїзд неприпустима щодо осіб, які не мають постійного чи тимчасового місця проживання.

Під місцем постійного проживання слід розуміти житловий будинок, квартиру, службове житло, спеціалізовані будинки (гуртожитки, готелі, спеціальний будинок для одиноких пристарілих, будинки інтернати для інвалідів тощо), а також інше житло, в якому громадянин проживає за договором найму (піднайму), оренди чи з інших підстав, які визначаються чинним законодавством України.

Місце тимчасового знаходження - це місце, де особа перебуває у зв'язку з проїздом, відрядженням, лікуванням, відпусткою, навчанням тощо. Це готелі, санаторії, будинки відпочинку, лікарні і їм подібні приміщення. Реєстрацію та облік громадян за обраним ними місцем проживання здійснюють паспортні служби органів внутрішніх справ (п. 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 10.10.94 року № 700 і в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 13 від 10.01.2002 року).

Закон не передбачає права органів досудового розслідування, прокурора, судді або суду при обранні підписки про невиїзд самим визначати місце проживання обвинуваченого (підозрюваного) на період провадження в справі. Він тільки надає їм право заборонити цим особам залишати місце постійного чи тимчасового проживання без їхнього дозволу. При переїзді в межах місця проживання (у зв'язку з отриманням, обміном, наймом житла), яке вказане в підписці, дозволу не потрібно, але про зміну адреси особи, до якої обрана підписка, необхідно повідомити органу, в провадженні якого знаходиться кримінальна справа.

Відсутність обвинуваченого (підозрюваного) протягом тривалого часу за адресою, що вказана в підписці, без повідомлення про причини цього відповідному органу, розцінюється як порушення підписки.

Тимчасове переміщення особи із одного району в другий в межах одного міста, яке має районний поділ, порушенням підписки не вважається. Дозвіл на постійний чи тимчасовий виїзд з місця проживання чи відмова в цьому оформляється мотивованою постановою (ухвалою). Відмова в задоволенні клопотання може бути оскаржена обвинуваченим (підозрюваним) у загальному порядку (статті 234-236 КПК України).¹

Обрання підписки про невиїзд оформляється двома процесуальними документами: постановою (ухвалою, вироком) про застосування цього запобіжного заходу і самою підпискою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого про невиїзд без відповідного дозволу з місця постійного чи тимчасового проживання.

В самій підписці про невиїзд вказується: місце і дата її обрання, прізвище, ім'я та по батькові, адреса обвинуваченого, підозрюваного, підсудного та наслідки її порушення. Зокрема, там повинно бути попередження особи, що у випадку порушення підписки до неї може бути застосований більш суворий запобіжний захід (взяття під варту). Цей документ підписується названими особами та посадовою особою, що відібрала підписку.

Особиста порука полягає у відібранні від осіб, які заслуговують довіри, письмового зобов'язання про те, що вони ручаються за належну поведінку і явку обвинуваченого за викликом і зобов'язуються при необхідності доставити його в органи дізнання, досудового слідства чи в суд на першу про те вимогу. Число поручителів не може бути менше двох. Поручитель повідомляється про суть справи, по якій обирається запобіжний захід, а також попереджається, що коли обвинувачений ухиляється від слідства і суду, то на поручителя може бути накладено грошове стягнення в розмірі до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян (ч. 1,2 статті 152 КПК України).

Особиста порука (як і суспільна - стаття 154 КПК України) є не тільки запобіжним заходом до обвинуваченого, підсудного ухилятися від слідства і суду, але й одна із процесуальних форм залучення громадськості до перевиховання правопорушників. У відповідності з законом поручителі гарантують не тільки своєчасну явку вказаних осіб в органи досудового слідства та суд за першою їх вимогою, але і його належну поведінку, тобто, що він не буде порушувати закон і правила суспільного життя, робити спробу перешкоджати встановленню істини в справі і продовжувати злочинну діяльність.¹

Суттєва відмінність цього запобіжного заходу від підписки про невиїзд і деяких інших запобіжних заходів полягає в тому, що її реалізація не передбачає обмеження прав і свобод обвинуваченого чи підсудного. Вони знаходяться під виховним впливом людей, які близькі їм по роботі, місцем проживання або пов'язані з ними родинними зв'язками.

Поручителями можуть бути тільки особи, які заслуговують довіри в органів досудового слідства і суду, тобто повнолітні громадяни, які завдяки своїм високим моральним якостям, чесним відношенням до праці і виконанням громадських обов'язків, мають авторитет у колективі чи за місцем проживання і реально можуть забезпечити належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом вказаних органів. При необхідності органи досудового слідства і суд можуть затребувати характеристики та довідки, в яких містяться основні відомості про поручителів. Ці документи додаються до справи.

Особиста порука застосовується лише за клопотанням чи добровільній згоді поручителів. Громадяни, а їх повинно бути не менше двох, які виявили бажання взяти на себе відповідні зобов'язання, повинні подати про це письмову заяву в органи, в провадженні яких знаходиться справа. Останні після перевірки даних про особу поручителів і їх взаємин з обвинуваченим вирішують питання щодо можливості обрання цього запобіжного заходу, яке оформляється постановою (ухвалою), що доводиться до відома обвинуваченого, і зобов'язанням про особисту поруку. Поручителям, після засвідчення їх особи, повідомляється суть справи (тобто, про характер злочину, ролі обвинуваченого в його скоєнні, юридична кваліфікація, можлива міра покарання), попереджається про відповідальність, яка передбачена ч. 2 ст. 152 КПК України, і від них відбирається сумісне зобов'язання про особисту поруку. В ньому вказуються: місце і дата його відібрання, прізвище, ім'я та по батькові і адреса поручителів, дані про документи, які пред'явлені ними, щоб засвідчити свою особу, зміст самого зобов'язання, у відповідності з ч. 1 ст. 152 КПК України. Зобов'язання підписують поручителі і особа, яка його відібрала.¹

Якщо поручитель або всі поручителі пересвідчаться в тому, що вони не можуть гарантувати належну поведінку обвинуваченого і його явку в органи дізнання, до слідчого, в суд, то вони повинні негайно заявити про відмову від поруки. При своєчасному повідомленні про відмову від поруки з поручителя знімається відповідальність за неналежну поведінку і неявку обвинуваченого, а особиста порука заміняється іншим, при необхідності і наявності для цього підстав, - більш суворим запобіжним заходом.

Якщо обвинувачений ухиляється від явки в слідчі органи або суд, особа, що проводить дізнання, або слідчий складають про це протокол і приєднують його до кримінальної справи (стаття 153 КПК України). Факт неявки підсудного до суду фіксується в протоколі судового засідання.

У відповідності з ч. 2 ст. 152 і ст. 153 КПК України поручителі несуть майнову відповідальність лише в разі невиконання зобов'язань забезпечити явку обвинуваченого в органи досудового слідства і суду. За невиконання зобов'язань щодо забезпечення належної поведінки обвинуваченого до них можуть бути застосовані лише заходи громадського впливу.

Факт ухилення обвинуваченого, до якого як запобіжний захід була обрана особиста порука, від явки в органи дізнання або до слідчого відображається в протоколі, в якому вказуються: місце і дата його складання, дані про особу, що веде дізнання, слідчого, які склали протокол; дані щодо обвинуваченого; суть обвинувачення і кваліфікація злочину; прізвище ім'я та по батькові поручителів; відомості, що підтверджують ухилення обвинуваченого від явки за викликом. Протокол підписується особою, яка його склала, і направляється до суду разом з кримінальною справою або окремо, якщо розслідування справи призупинено у зв'язку з тим, що місце знаходження обвинуваченого не відоме.

Особа, що проводить дізнання і слідчий повинні також вияснити, чи немає поважних причин неявки обвинуваченого за викликом, ознайомити поручителів з протоколом, відібрати у них пояснення чи допитати їх щодо причин невиконання прийнятих на себе зобов'язань.¹

Питання про грошове стягнення з поручителя вирішується: а) судом, якому підсудна дана справа, в судовому засіданні одночасно з розглядом справи, по якій поручитель не забезпечив явку обвинуваченого; б) місцевим судом у судовому засіданні; якщо справа не направляється до суду, оскільки вона призупинена. В обох випадках у судове засідання викликається поручитель для дачі пояснень, які заносяться до протоколу судового засідання.

Рішення суду щодо питання про грошове стягнення з поручителя оформляється постановою (ухвалою), яке виноситься в нарадчій кімнаті і підлягає оголошенню. Вказуючи розмір грошового стягнення, суд повинен враховувати посаду, майновий стан та ступінь вини поручителя, а також вплив наслідків неявки обвинуваченого на перебіг досудового слідства і судового розгляду. Поручитель має право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку (ст. 347 КПК України). Виконання рішення суду про грошове стягнення здійснюється на загальних підставах.

Порука громадської організації або трудового колективу полягає в постанові зборів громадської організації чи трудового колективу підприємства, установи, організації, КСП, цеху, бригади рішення про те, що дана організація або колектив ручаються за належну поведінку і своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого або в суд. Громадська організація або трудовий колектив повинні бути ознайомленні з характером обвинувачення, що пред'явлене особі, яка передається на поруки (стаття 154 КПК України).

Суть громадської поруки як запобіжного заходу полягає в тому, що громадська організація або трудовий колектив, членом якого є обвинувачений, ручаються як за належну поведінку, так і за своєчасну явку обвинуваченого в органи досудового слідства і суд. На відміну від особистої поруки суб'єктом громадської поруки є організація. Важливою особливістю цього запобіжного заходу є те, що обвинувачений залишається в трудовому колективі або в складі громадської організації.¹

Громадська порука може бути обрана як запобіжний захід тільки в тому випадку, коли рішення про те, що дана організація або колектив ручається за належну поведінку і своєчасну явку обвинуваченого за викликом, було прийняте уповноваженими зборами, а не керівником організації, трудового колективу. Це рішення у вигляді протоколу зборів повинно бути приєднано до матеріалів справи. Ставити питання про поруку громадської організації або трудового колективу можуть їх керівники, окремі члени організації або колективу, сам обвинувачений, його рідні або захисник, а також органи дізнання, слідчий прокурор або суд. На виконання вимог частини 2 статті 154 КПК України, орган, який застосовує даний запобіжний захід, повинен проінформувати збори про суть справи.

Якщо обвинувачений вибуває з організації або колективу чи станеться так, що вони не зможуть забезпечити належну поведінку і своєчасну явку за викликом, то організація або колектив зобов'язані відмовитися від поруки і повідомити про це орган, який обрав запобіжний захід. Цей орган повинен негайно вирішити питання про обрання до обвинуваченого іншого запобіжного заходу. Порука громадської організації або трудового колективу як запобіжний захід слід відрізняти від передачі на поруки громадській організації або трудового колективу для перевиховання чи виправлення, яке є формою звільнення особи від кримінальної відповідальності (стаття 10 КПК України).

Застава полягає у внесенні на депозит органу досудового розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фізичними або юридичними особами грошей або передачі ними інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов'язань не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і до суду особи, щодо якої застосовано запобіжний захід.¹

За змістом статті 154-1 КПК України застосування або незастосування застави повністю залежить від розсуду особи чи органу, які ведуть кримінальну справу. Вони вирішують питання в кожному конкретному випадку і застосовують заставу тоді, коли є підстави вважати, що більш м'які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належну поведінку особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, і виконання нею процесуальних обов'язків, а для взяття під варту немає підстав або обирати її недоцільно (п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 26.03.1999 року „Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу").

Порядок ініціювання застосування застави, порядок погодження її розміру і прийняття відповідних рішень законом не врегульовані. Органи досудового розслідування, суд при розгляді і вирішенні цих питань керуються загальними нормами КПК України, які регулюють порядок розгляду питань, що виникають під час провадження в справі, і порядок прийняття рішень (п. З цієї ж постанови). Клопотання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, їх законних представників або захисника, прокурора про застосування застави, а також інших осіб, які мають право внести заставу, розглядаються в порядку і строки, які передбачені КПК України. Якщо підстав для задоволення клопотання немає, то орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу про відмову в цьому.

В залежності від конкретних обставин справи задоволення клопотання може здійснюватися шляхом прийняття однією або декількома мотивованими постановами (ухвалами). Зокрема, правомірним є винесення постанови (ухвали) щодо визначення розміру застави, про обрання останньої як запобіжного заходу при умові внесення в певний строк її предмета, про звільнення особи з-під варти у зв'язку з внесенням до того певної застави та ін. Метою забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного в постанові (ухвалі) можуть бути визначені вимоги до нього, які випливають зі змісту ч. 1 ст. 148 КПК України, а також взяті ним на себе зобов'язання у відповідності з ч. 1 ст. 154-1 КПК України.¹

Прийняття застави повинно бути належним чином оформлено окремим протоколом або зазначено в протоколі судового засідання. До протоколу приєднуються розписки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, заставодавця про роз'яснення їм змісту ч. З ст. 154-1 КПК України, квитанція або інший документ про внесення на депозит органу досудового розслідування або суду предмета застави та інші документи (зокрема, про вартість матеріальних цінностей, які передані як застава).

Заставу може внести і сам підозрюваний, обвинувачений, підсудний або за нього інші фізичні чи юридичні особи (заставодавці). Особі, яка вносить заставу, роз'яснюються права, обов'язки і наслідки їх невиконання. Якщо застава вноситься не підозрюваним, обвинуваченим або підсудним, а іншою особою, то в протоколі повинні фіксуватися дані про нього: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження, місце проживання чи перебування. У випадку, коли заставодавцем є юридична особа, то відзначається його найменування, місце знаходження, необхідні банківські реквізити, а також дані щодо його представника і документ, яким підтверджується повноваження останнього. У цьому випадку до протоколу повинні приєднуватися документи щодо правомірності виділення підприємством чи організацією відповідної суми для використання її як застави.¹

Розмір застави визначено у ч. 2 ст. 154-1 КПК України. Він не може бути меншим:

• щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, - однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

• щодо особи, обвинуваченої у вчинені іншого тяжкого або особливо тяжкого злочину, чи раніше судимої особи, - п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

• щодо інших осіб - п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

зо

Гроші чи інші матеріальні цінності, які є речовими доказами по справі або на які накладено арешт, не можуть бути предметом застави.¹⁸

При внесенні застави особі роз'яснюють її обов'язки і наслідки їх невиконання. У разі невиконання обов'язків заставу звертають у дохід держави. Питання про звернення застави в дохід держави вирішує суд у судовому засіданні. Заставодавець може відмовитися від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав до такого звернення. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного до органу розслідування чи до суду для заміни йому запобіжного заходу на інший. Заставу повертають лише після обрання нового запобіжного заходу.¹⁹

Нагляд командування військової частини за підозрюваним або обвинуваченим, які є військовослужбовцями Збройних Сил України, полягає в прийнятті заходів з метою забезпечення належної поведінки і явки вказаних осіб за викликом особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, суду. Командуванню військової частини повідомляється про суть справи, по якій обрано даний запобіжний захід. Про встановлення нагляду командування військової частини в письмовій формі повідомляє орган, який обрав цей запобіжний захід (ст. 163 КПК України).²⁰

Згідно частини 1 статті 5 Закону України від 25 березня 1992 року „Про загальний військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовців поділяють на:

• рядовий склад;

• сержантський склад;

• склад прапорщиків (мічманів);

• офіцерський (молодший, старший і вищий) склад.

Здійснювати нагляд за двома останніми категоріями практично неможливо. Прапорщики та офіцери після служби йдуть за межі військовоїчастини - додому. А застосування таких способів нагляду, як таємне стеження, чинним законом не передбачено. Тому на практиці нагляд командування військової частини обирають щодо рядових і сержантів та старшин.¹

Нагляд командування військової частини як запобіжний захід може застосовуватися лише до військовослужбовців, що знаходяться на казарменому стані, як правило, військовослужбовців строкової служби або контрактників. Командування зобов'язано забезпечити не тільки явку підозрюваного або обвинуваченого за викликом, але і їхню належну поведінку. Військовослужбовець, до якого застосований вказаний запобіжний захід, постійно знаходиться під наглядом свого безпосереднього начальника, лишається на час слідства і суду права носити зброю, не призначається в караул та інші відповідальні наряди, не звільняється з розташування частини, не направляється на роботи поза частиною в одиночному порядку.

При обранні запобіжного заходу, який розглядається, згоди командування військової частини не потребується, але для того, щоб воно могло правильно визначити, які заходи при здійсненні нагляду необхідно застосовувати, слідчий і суддя повинні в усній формі повідомити командування про характер обвинувачення, яке пред'явлено військовослужбовцю, про що робиться позначка на постанові, вироку, ухвалі про обрання запобіжного заходу. Таке повідомлення може бути зроблено і в письмовій формі, а також шляхом направлення копії постанови, ухвали, вироку.

Питання про відповідальність командування військової частини за невиконання зобов'язань по нагляду вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з положень статутів Збройних Сил України.²¹