Заходів.

Запобіжні заходи - це різновидність превентивних заходів кримінально-процесуального примусу, що заключаються в позбавленні волі або обмеженні свободи обвинувачено (підозрюваного). Від всіх інших засобів процесуального примусу запобіжні заходи відрізняються низкою специфічних особливостей, і насамперед - метою і особливими підставами та умовами їх застосування. Названі заходи мають персональний характер: вони являють собою обмеження особистої свободи конкретного обвинуваченого чи підозрюваного. . Ступінь їх жорсткості залежить від обґрунтованості небезпечності неналежної поведінки обвинуваченого, а також деяких інших обставин, які враховуються при обранні конкретного запобіжного заходу.⁹

Крім ознак, притаманних для всіх заходів кримінально-процесуального примусу, запобіжні заходи мають ще й такі:

1. їх може бути застосовано тільки до певних суб'єктів кримінального процесу: обвинуваченого, підсудного, засудженого (в окремих випадках до підозрюваного);

2. мають особистий характер, бо обмежують особисті права цих суб'єктів процесу;

3) характеризуються специфічними підставами і метою застосування;

4) мають більший порівняно з іншими заходами ступінь примусу (обмеження прав).¹⁰

Процесуальне значення запобіжних заходів полягає у тому, що вони:

а) забезпечують оптимальні умови для доказування і досягнення істини у кримінальній справі;

б) завдяки їм створюються умови для реалізації завдань кримінального процесу;

в) сприяють вирішенню профілактичних завдань процесу;

г) є засобами забезпечення спеціального режиму, в якому повинен перебувати підозрюваний, обвинувачений, підсудний чи засуджений.¹

Запобіжні заходи - це заходи процесуального примусу, що застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного засудженого з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки.

Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам:

1) ухилитися від дізнання, слідства або суду;

2) перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність;

3) для забезпечення виконання процесуальних рішень (частина 1 статті 148 КПК України).

Застосування запобіжних заходів з якоюсь іншою метою (наприклад, щоб домогтися від підозрюваної особи певних показань щодо її причетності до злочину чи викрити у вчиненні злочину інших осіб), або як кари за злочин, у вчиненні якого підозрюється особа, не допускається.

При застосуванні запобіжного заходу до підозрюваного обвинувачення йому має бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлено, запобіжний захід скасовується (частина 4 статті 148 КПК України).

Законодавець виходить з того, що обрання запобіжного заходу є правом, а не обов'язком уповноваженої на це особи, її рішення залежить від багатьох чинників, що мають об'єктивний і суб'єктивний характер (тяжкість злочину, індивідуальні особливості особи, до якої застосовуються запобіжні заходи тощо). Однак застосування будь-якого запобіжного заходу завжди пов'язано з обмеженням особистої волі людини і через це може мати місце лише за наявності дійсної на те необхідності, за визначеними в законі підставами і з додержанням визначеного процесуального порядку. При цьому в основі рішення про застосування того чи іншого запобіжного заходу завжди повинна бути сукупність конкретних реальних фактичних даних (доказів), що свідчать про необхідність попередження неналежної поведінки обвинуваченого (підозрюваного).

Питання про наявність достатніх підстав для застосування запобіжних заходів у кожному разі вирішуються особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і суддею (судом) з урахуванням даних про те, що обвинувачений не має постійного місця проживання чи постійних занять, що він схиляє свідків чи потерпілих до відмови від показань чи до давання неправдивих показань, намагався знищити документи, предмети, що можуть бути речовими доказами, замислив чи готує новий злочин тощо.¹

Під достатніми підставами розуміється наявність доказів, які є в кримінальній справі, про те, що вказані особи можуть спробувати ухилитися від слідства і суду або ухилитися від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини в справі, а також продовжувати злочинну діяльність. Питання про наявність підстав для застосування запобіжних заходів вирішується у кожному конкретному випадку органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом. Наприклад про намір ухилитися від слідства і суду, сховатися від них можуть свідчити такі дані, як придбання проїзних документів, зняття з різного роду реєстраційних обліків, раптове звільнення з роботи, розпродаж майна. Про можливість перешкоджання встановленню істини в справі - погрози, підкуп, умовляння свідків і потерпілих, схилення їх до дачі неправдивих показань; спроби викрадення, знищення, фальсифікація речових доказів і документів; вплив на спеціалістів і експертів. Про намір зайнятися злочинною діяльністю - придбання, пошук зброї та інших знарядь і засобів для скоєння злочинів, наявність злочинних зв'язків.

Необгрунтоване застосування запобіжних заходів, неправильний їх вибір, відмова скасувати їх, коли в цьому відпала потреба - все це повиннорозцінюватися як несправедливість по відношенню до обвинуваченого. Заперечення обвинуваченим своєї вини, відмова дати показання, надати докази, а також дача суперечливих доказів тим, що мають у справі можуть розглядатися слідством як спроба обвинуваченого перешкоджати всебічному і повному дослідженню обставин справи. Однак самі по собі вони, як і інші засоби захисту, не є підставою для застосування до обвинуваченого запобіжних заходів. Неприпустимо застосовувати до обвинуваченого (підозрюваного) запобіжні заходи чи погрожувати їх застосуванням за відмову дати показання або надати які-небудь докази, примушувати його до інших дій, що не входять в коло його процесуальних обов'язків. Використання обвинуваченим своїх процесуальних прав не повинно йти йому на шкоду. Спроби компенсувати недоліки і упущення слідчого шляхом застосування більш жорсткого запобіжного заходу ні в якому разі не можуть бути виправдані.¹¹

Застосувати запобіжні заходи до обвинуваченого мають право слідчі, прокурор, суддя (суд) - у справах, що перебувають в їх провадженні, а прокурор - також у справах, що перебувають у провадженні слідчих, за розслідуванням яких він здійснює нагляд.

Оцінюючи тяжкість вчиненого злочину при обранні запобіжного заходу, слід зважати на обставини, що обтяжують чи пом'якшують відповідальність (статті 66-67 Кримінального кодексу України), ступінь суспільної небезпечності злочину в конкретних умовах місця ті часу.¹²

Особу обвинуваченого характеризують, зокрема, її минула діяльність, тяжкість інкримінованого злочину, наявність чи відсутність зв'язку з особами з антигромадською спрямованістю, наявність чи відсутність певних занять, постійного місця проживання тощо. До осіб обвинувачених у вчиненні найбільш тяжких злочинів, взяття під варту як запобіжний захід може бути застосовано за мотивом однієї лише небезпечності злочину, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки, крім виняткових випадків.

Вік, стан здоров'я, сімейний стан обвинуваченого також можуть вплинути на обрання запобіжного заходу. До неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжкохворих, вагітних жінок, матерів, що годують дитину, одиноких матерів, багатодітних батьків взяття під варту, як правило, не застосовується.

Окремо слід сказати про застосування запобіжного заходу з набранням вироком законної сили. Виносячи вирок з призначенням покарання і без звільнення підсудного від його відбування, суд чи суддя, який одноособово розглядає справу, повинен подбати про вжиття заходів про забезпечення виконання вироку. Для цього, виходячи з конкретних обставин справи, суворості призначеного покарання і даних, що характеризують особу засудженого, він підтверджує або змінює раніше обраний запобіжний захід.

Система запобіжних заходів дозволяє органу дізнання, слідчому, прокуророві, судді і суду індивідуалізувати їх застосування з урахуванням тяжкості і характеру злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, даних, що її характеризують, інших конкретних обставин. ¹

Кримінально-процесуальне законодавство України передбачає такі види запобіжних заходів:

1. підписка про невиїзд (ст. 151 КПК України);

2. особиста порука (ст. 152 КПК України);

3) порука громадської організації або трудового колективу (ст. 154 КПК України);

4. застава (Ст. 154-1 КПК України);

5. взяття під варту (ст. 155 КПК України);

6. нагляд командування військової частини (ст. 163 КПК України);

7) віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи (ст. 436 КПК України).

До обвинуваченого може бути вжито лише один із визначених у законі запобіжних заходів.¹³

Запобіжні заходи різноманітні за своїм змістом. Одні з ним у мінімальному ступені обмежують свободу обвинуваченого, створюють лише психологічні перешкоди ухилення від обов'язків, наприклад, підписка про невиїзд або порука громадської організації. Другі - частково або повністю позбавляють обвинуваченого фізичної можливості ухилитися від слідства і суду, перешкоджати встановленню об'єктивної істини, наприклад, нагляд командування військової частини по відношенню до військовослужбовця або

2

взяття під варту.

В одному з російських підручників з кримінального процесу (під редакцією К.Ф.Гуценка; автори - викладачі юридичного факультету Московського державного університету) зазначається позиція вчених з питання про суворість запобіжних заходів. Вони умовно поділяють запобіжні заходи за мірою зростання їх суворості таким чином: підписка про невиїзд —> поручительство, віддання неповнолітніх і військовослужбовців під нагляд —► застава —+ взяття під варту. Саме у такій послідовності розміщено запобіжні заходи у відповідній (тринадцятій) главі КПК України.

У процесуальній літературі запобіжні заходи часто класифікують залежно від поширеності дії на тих чи інших суб'єктів, щодо яких їх може бути застосовано. Ті, що застосовуються до всіх суб'єктів (підписка про невиїзд, порука, застава, затримання, взяття під варту), є загальними, а ті, що до спеціальних суб'єктів (військовослужбовців і неповнолітніх) - спеціальними.